13932 (585330), страница 16
Текст из файла (страница 16)
За своєю суттю всі фермери та інші сільськогосподарські виробники є фундаменталістами щодо аграрної політики. Це твердження стосується всіх без винятку держав світу, і звичайно ж, України. Тому для них запровадження в Україні такої політики, як САП ЄС, є надзвичайно привабливим. Однак чи дійсно САП ЄС є придатною для України за сучасних економічних умов?
Найпершими аргументами "проти" є дефіцит українського бюджету та існування багатьох напрямів суспільного життя, які потребують негайного бюджетного фінансування. До них слід віднести медицину, освіту і науку (зокрема, її перспективні напрями), а також соціальні виплати малозабезпеченим верствам населення. Крім того, для нашої держави стратегічно важливим є розвиток науко- та інформаційно містких галузей і видів виробництва, які б забезпечували прискорені темпи розвитку всієї економіки, і в тому числі - сільського господарства. З огляду на це, вкладення великих державних коштів у вітчизняне сільське господарство означатиме стратегічну економічну помилку і прирікатиме Україну на постійне відставання від розвинутих держав світу. Дійсно, вона є потенціальне могутньою сільськогосподарською країною. Навіть сьогодні, за умов кризи, питома вага її сільського господарства у ВВП становить 15% (що є удвічі нижчим порівняно з докризовим періодом), у галузі працює 24% працездатного населення країни, а в сільській місцевості цей показник сягає 70%. При цьому частка імпорту сільськогосподарських і продовольчих товарів у загальному імпорті України становить 7% (тоді як у 1995 р. вона сягала 14%). З огляду на це, стратегічним напрямом розвитку сільського господарства нашої держави має стати підвищення його ефективності шляхом запровадження "прозорих" ринкових регулятивних механізмів і зростання конкурентоспроможності вітчизняної сільськогосподарської продукції. Крім того, українське сільське господарство має бути експортоорієнтованим, що також унеможливлює застосування принципів САП.
У ЄС САП не тільки є тягарем для платників податків, але й призводить до значного підвищення цін на харчові продукти. У 1995 р. споживачі з ЄС мусили заплатити за них майже на 53 млрд. дол. більше, ніж було б без САП. Це означає 140 дол. у розрахунку на душу населення на рік (або 570 дол. на сім'ю з 4 чол.). З огляду на низький рівень життя більшості населення України, а також на те, що більша частина його бюджету використовується на продукти харчування, підвищення цін на них навіть на 20% спричинило б різке падіння і так низького життєвого рівня українського народу. І це - при тому, що в розрахунку на душу населення ВВД в Україні сягає 700 дол., а в ЄС - близько 22 тис. дол.
Сьогодні у світі існує чітка тенденція до лібералізації аграрної політики. Так, у 1984 р. одна з наймогутніших аграрних держав - Нова Зеландія - повністю лібералізувала свою аграрну політику. У1996 р. у США було прийнято нову концепцію аграрної політики, яка значно скоротила державне втручання у зерновий сектор. Лібералізацію аграрної політики було проведено навіть у Швейцарії - найбагатшій країні, де рівень підтримки аграрного сектора економіки є одним з найвищих у світі. Зроблені певні кроки щодо лібералізації САП ЄС і вступ до нього нових членів змусять ще більше лібералізувати її. Тому в Україні недоцільно орієнтуватися на існуючу САП ЄС. Треба враховувати світові тенденції у розвитку аграрної політики та виходити з конкретної економічної ситуації, що склалася в Україні. Якщо, з одного боку, ЄС є досить багатим, а з іншого, його сільське господарство у багатьох регіонах характеризується несприятливими природними факторами, то, з огляду на це, політики відчувають себе зобов'язаними компенсувати такі недоліки інтервенційною та протекціоністською політикою щодо цієї галузі. В Україні ж ситуація протилежна - відносно бідна держава має надзвичайно великий аграрний потенціал, що підкріплюється такими природними факторами, як наявність чорноземів і природно-кліматичні умови, сприятливі для сільського господарства. Тому й аграрна політика в Україні має будуватися на зовсім інших засадах, ніж ті, які сьогодні існують у ЄС.
Безумовно, що САП ЄС має вплив і на ринкову ситуацію в нашій країні. Яскравим прикладом тому слугує ситуація, що склалася на ринку зерна фуражної пшениці за 6 місяців 2002 p., протягом яких ЄС підвищив імпортні тарифи на цю продукцію на 14дол. за 1 т. Українським трейдерам стало невигідно закуповувати її в Україні та продавати на ринку ЄС. Як наслідок, попит на фуражну пшеницю у нас скоротився, що і призвело до зниження її ціни з 79 дол. за 1 т у лютому до 66,5 дол. - у травні.
Сьогодні для України актуальнішим є питання вступу до СОТ . Це питання доцільно обговорювати окремо. Однак зазначимо, що вступ нашої держави до СОТ сприятиме її просуванню до ЄС. Як член СОТ Україна підпадатиме під усі обмеження щодо субсидування експорту та застосування інших протекціоністських інструментів аграрної політики. Кількість експортних субсидій, які дозволено застосовувати країні - члену СОТ, визначається на основі історичного застосування експортних субсидій у базисному періоді. Оскільки в минулому Україна взагалі не застосовувала експортних субсидій, то для неї як для нового члена СОТ буде встановлено дуже низький або нульовий ліміт на їх застосування. Це означає, що на жоден з видів сільськогосподарської продукції, яких наша країна виробляє понад 100% від власних потреб, вона не зможе підтримувати внутрішні ціни на рівні, вищому від світових.
Для оцінки конкурентоспроможності вітчизняного сільського господарства нами було розраховано індекси відносних торговельних переваг для окремих сільськогосподарських товарів, які є або були в минулому основними для експортної спеціалізації України. Обраний період (1994-2001 pp.) дозволяє простежити динаміку змін у конкурентоспроможності окремих товарів з часом.
Аналіз отриманих значень індексу RTA (індекси відносних торговельних переваг) дає можливість зробити кілька важливих висновків.
По-перше, в 1998 р. в Україні майже для всіх сільськогосподарських продуктів (за винятком зернових і насіння соняшнику) було характерним значне зниження конкурентоспроможності внаслідок скорочення їх експорту, причиною чого стала фінансова криза в Росії, куди спрямовується істотна частка нашої сільськогосподарської продукції. Це свідчить про досить високу залежність України від кон'юнктури зовнішніх ринків і вимагає пошуку шляхів диверсифікації вітчизняного експорту.
По-друге, позитивною обставиною є те, що в 2001 р. усі українські товари, обрані для дослідження (за винятком цукру), були конкурентоспроможними на зовнішньому ринку, про що свідчить додатне значення індексу RTA для цих товарів.
По-третє, судячи з величини індексу RTA, найбільш конкурентоспроможним на світовому ринку є насіння соняшнику, оскільки в українському експорті його частка є в десятки разів вищою, ніж у світовому. Досить конкурентоспроможною є й соняшникова олія, причому в 2001 р. це був найбільш конкурентоспроможний товар (значення індексу RTA сягало 68). Основними причинами зростання експорту цього продукту були експортне мито на насіння соняшнику, що обмежувало його вивезення, а також нарощування потужностей вітчизняних підприємств олійно-жирової промисловості.
По-четверте, в усі досліджувані роки конкурентоспроможним було виробництво зернових. Хоча у структурі українського експорту сільськогосподарської продукції саме зернові займають найбільшу частку, все ж абсолютне значення індексу RTA є досить невисоким. Це пояснюється тим, що, поряд з експортом, в Україні протягом аналізованого періоду постійно мав місце також імпорт окремих видів зернових. Крім того, для цього продукту характерна досить висока частка у світовому експорті.
По-п'яте, з рисунку чітко видно втрату конкурентоспроможності вітчизняною цукровою промисловістю. Якщо в 1994-1997 pp. спостерігався значний експорт українського цукру, то в 1998 р. ситуація змінилася на протилежну, причому з'явилася тенденція до постійного зниження його конкурентоспроможності (так, у 2001 р. індекс RTA для цукру дорівнював мінус 1,1).
По-шосте, конкурентоспроможність у вітчизняної тваринницької продукції є набагато нижчою, ніж у рослинницької, причому існує яскраво виражена тенденція до її значних коливань у різні роки. Однак позитивним є те, що в 2001 р. усі три товари, обрані в цій підгалузі для дослідження (яловичина, вершкове масло та сухе знежирене молоко), були конкурентоспроможними на зовнішньому ринку.
Крім того, не можна назвати позитивним фактором значні коливання обсягів експорту в різні-роки. Це свідчить, що Україна не має постійних "ніш" на світовому ринку, а конкурентоспроможність її продукції, як уже зазначалося, має переважно ціновий характер і великою мірою залежить від кон'юнктури зовнішніх ринків.
Тепер з аналізу САП ЄС можна зробити такі загальні висновки:
1. Найбільшу вигоду від САП ЄС мають не фермери, а власники засобів виробництва, тобто землі та інших сільськогосподарських активів. Пояснюється це тим, що від підтримання цін на сільськогосподарську продукцію зростає вартість засобів виробництва у сільському господарстві, від чого їх власники одержують додаткові доходи.
2. Внаслідок здійснення САП витрати споживачів і платників податків зростають набагато більше, ніж переваги для суспільства. Виходить, що, врешті-решт, за САП "платять" споживачі сільськогосподарської продукції, змушені купувати її за значно вищими цінами, ніж якби САП не здійснювалася. При цьому вони платять двічі: коли сплачують податки, використовувані на проведення САП, а також купуючи дорогі продукти харчування.
3. Механізми розподілу коштів і виділення субсидій у системі САП є "непрозорими". Як наслідок, її основний тягар лягає на плечі найбідніших верств населення. Адже це основні споживачі продуктів харчування, витрати на які займають у їх сімейному бюджеті досить високу частку порівняно із заможними громадянами. Тим самим найбідніші верстви населення ЄС субсидують найбагатших фермерів, які становлять25% усіх фермерів і одержують 75% субсидій у рамках САП.
4. САП ЄС (зокрема, субсидії та підтримка аграрного сектора) знижує конкурентоспроможність його сільськогосподарської продукції, внаслідок чого в разі лібералізації аграрної політики ЄС складається ситуація, загрозлива для фермерів. За цих умов їх продукція буде неконкурентоспроможною на світових і внутрішніх ринках.
5. Україні недоцільно запроваджувати САП ЄС, принаймні, з двох причин: по-перше, через неспроможність фінансово забезпечити цю аграрну політику, а по-друге – через її економічну неефективність і негативний вплив на вітчизняну економіку в цілому.
Розбудовуючи власну аграрну політику, Україна повинна орієнтуватися на перспективу вступу до ЄС. Однак на той час САП ЄС матиме зовсім інший вигляд, ніж сьогодні. Тому нашій державі треба буде пройти досить тривалий шлях розвитку своєї аграрної політики, використовуючи найкращий світовий досвід. Збалансована і ефективна аграрна політика України, яка забезпечуватиме високу конкурентоспроможність вітчизняної сільськогосподарської продукції на світових ринках, стане важливим позитивним аргументом при вирішенні питання щодо її членства у ЄС.
ВИСНОВКИ І ПРОПОЗИЦІЇ
За результатами проведеного у магістерській роботі дослідження можна зробити такі висновки і пропозиції:
Порівняно з державами як ЦСЄ, так і СНД Україна за роки реформ має чи не найбільше скорочення обсягів виробництва продукції сільського господарства і дуже повільні темпи їх відновлення. Перелічені обставини створюють проблему з'ясування незадовільних результатів аграрної реформи в Україні, першим кроком у вирішенні якої є порівняльний аналіз змісту аграрних перетворень у державах ЦСЄ та в Україні. Тому вивчення особливостей реалізації аграрних реформ у державах ЦСЄ становить для України істотний інтерес.
При викладі результатів дослідження, насамперед, необхідно зазначити, що ніякого загального "сценарію" або тим більше загальних "рецептів" аграрного реформування держави ЦСЄ не мали. Усі вони істотно різнилися за стартовими умовами, тобто загальним рівнем економічного розвитку, формами землеволодіння, землекористування і господарювання.
Проте в усіх цих державах було єдине розуміння реформування не як удосконалення соціалістичної системи шляхом її поступового насичення елементами ринкових відносин, а як переходу до ринкової економіки з приватною власністю на левову частку суспільного багатства, економічною свободою товаровиробників і лібералізацією обмінних процесів. В основу реформаторської ідеології вони поклали посилення мотивації виробників за рахунок приватного інтересу.
На наш погляд, загальними особливостями аграрного реформування у державах ЦСЄ можна вважати: 1) створення нормативно-правової бази реформ переважно у вигляді законів; 2) організацію спеціальних державних установ для практичного здійснення окремих складових реформ; 3) широке використання при проведенні приватизаційних процесів механізмів реституції; 4) моніторинг реформ і коригування їх змісту за реальними результатами.
За різноманітністю форм власності та господарювання аграрний сектор України не відрізняється істотно від сільського господарства держав ЦСЄ. Проте є різниця у результатах їх діяльності, і це дає підстави для принципового висновку про те, що статичних компонентів ринкової системи не досить для забезпечення успіху аграрної реформи. Потрібні ще адекватні ринковим умовам економічні механізми забезпечення ефективного функціонування агробізнесових структур.
У державах ЦСЄ економічні передумови і механізми для ефективного функціонування аграрного сектора створювалися шляхом державного регулювання внутрішнього аграрного ринку з використанням переважно грошових і товарних інтервенцій. Певна увага приділялася також механізмам забезпечення платоспроможності товаровиробників за допомогою пільгового кредитування. Важливо підкреслити, що проблема стабілізації сільськогосподарського ринку почала вирішуватися на другий-третій рік аграрних реформ як державна і в основному за рахунок державних коштів. Доленосну альтернативу - стихійний чи регульований державою аграрний ринок? - було своєчасно і без зволікань вирішено на користь сучасного цивілізованого аграрного ринку. На наш погляд, саме цю частину досвіду держав ЦСЄ у реформуванні аграрного сектора слід використати в Україні.
Останнім часом в Україні зроблено чимало кроків для досягнення інтеграції з Європейським Союзом. Тому надання аграрній політиці, що починає викристалізовуватись, ознак і рис системності, цілісності та комплексності, перенесення уваги з мікроекономічного реформування (часом воно стає непродуманим експериментом над виробником) на створення сприятливого підприємницького середовища є нагальною потребою. Лише за цієї умови ми зможемо сподіватися на те, що і для українського села європейська інтеграція буде не мрією, а можливою реальністю. Для практичної реалізації охарактеризованого світового досвіду щодо організації та регулювання аграрного ринку наявної нормативно-правової бази не досить.
По-перше, необхідно внести поправку до ст. 92 Конституції України, закріпивши за Верховною Радою України виключне право встановлювати своїми законами засади створення і функціонування не тільки фінансового, грошового, кредитного та інвестиційного ринків, але й сільськогосподарського.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
