13634 (585300), страница 11

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 11)

Питання якості зернопродукції особливо гостро постає нині, коли навіть якісне зерно продається в умовах ринкової конкуренції, тобто попит вимагає більш кращого та більш дешевого зерна. Якщо за старої системи збуту пшениця низької хлібопекарської якості могла бути використана тими ж хлібопекарними структурами для переробки на комбікорми, то тепер, коли комбікормова промисловість майже не працює, таке зерно користується меншим попитом на внутрішньому ринку, тим більше для експорту. Вирощувати низькоякісне зерно стає невигідно.

Об’єктивну оцінку якості зернопродукції відбиває сертифікат. Сертифікати дають вичерпну інформацію про відповідність якості зернопродукції прийнятим стандартам. Саме сертифікований товар допускається до торгів на біржах, у торговельних домах, аукціонах і тим більше для експорту. При експорті зерна з використанням залізничного чи водного транспорту власник зернопродукції (він же замовник транспортних засобів) має отримати такі документи на підтвердження якості зерна: посвідчення якості елеватора або картку аналізу зерна, сертифікат якості, фітосанітарний сертифікат. Крім того, оформляється радіологічний сертифікат-протокол іспитів радіаційної якості продукції і ветеринарне свідоцтво (форма №2) на вимогу країни-імпортерата ветеринарний сертифікат на кожен вагон; сертифікат відповідності або походження. Очевидно, що виробникові зернопродукції складно подолати всі труднощі оформлення необхідних документів для продажу зерна на експорт, і здебільшого цю справу беруть на себе оптовики-посередники. Однак практика показує, що такі послуги, як зберігання зерна, сертифікація підготовлених для продажу партій, оформлення заявок на транспортування товару та інші мають надаватися за чіткою схемою без будь-яких зволікань відповідними сервісними службами за помірними тарифами.

Виробники зерна здебільшого не мають можливості прямого виходу з товаром на експорт, але змушені враховувати, що ціна пшениці на внутрішньому ринку певною мірою реагує на динаміку цін відповідного зерна на провідних біржах світового ринку. Українська м’яка пшениця ІІІ класу за якістю близька до пшениці, яка класифікується за американськими стандартами як така, що містить 12,5% протеїну. Тобто логічно, щоб і ціна на них була близькою. Відстеження руху цін на зерно пшениці вітчизняного виробництва свідчить, що такого зв’язку виробники зерна не відчувають. У 1998р. питома вага пшениці ІІІ класу була більшою, ніж у попередньому, і можна було б очікувати вищої середньої ціни реалізованого зерна. Однак цього не сталося: ціна пшениці ІІІ класу, закупленої хлібозаготівельними підприємствами, знизилась від 240грн. за 1т. залікових кондицій в 1997рю до 199грн., IV класу – від 221 до 172грн., тобто впала на 17-22%. Зниження середньої ціни продажу зерна пшениці по різних каналах збуту відображене в табл.3.6.

Таблиця 3.6.

Питома вага якісних груп пшениці, яка надійшла в рахунок державних заготівель по роках, % від загального обсягу.

Тенденцію до зниження ринкової ціни пшениці можна пояснити кількома причинами. Одна з них — орієнтація на ціни світового ринку зерна, які останнім часом грають на пониження (не враховуючи сезонних відхилень). Друга — по суті адміністративно-монопольне регулювання цін з боку ДАК. Хліб України: пшениця урожаю 1997р. закуповувалося за вищою ціною (270грн. за 1т. ІІІ класу базисних кондицій), тоді як у 1998р., незважаючи на падіння доларового курсу гривні та подорожчання споживаних сільським господарством ресурсів, ціна пшениці продовольчого призначення була значно знижена встановленням відповідного еквівалентного обміну зерна на паливо й інші матеріально-технічні засоби. Середня біржова ціна на зерно пшениці, яка оголошується як індикативна, практично не могла бути такою, оскільки обсяги біржових продаж пшениці не перевищили 1% від загальної реалізації, тобто реалізація на біржі швидше мала епізодичний характер, а не систематичний. Як наслідок, відмічається зниження рівня рентабельності пшениці навіть порівняно з несприятливими за погодними умовами роками: якщо в 1997р. по пшениці, реалізованій заготівельним організаціям, він становив 70%, то в 1998р. – 30%, а по всіх каналах збуту — відповідно 41,6 та 15%.

Здійснюється політика стримування ціни на борошно і хліб як товари значного соціального навантаження та конкурентоспроможності на зовнішньому ринку. Це найбільшою мірою позначається на економіці господарств, які займаються виробництвом зерна, і знижує потенціальний продуктивний рівень однієї з провідних галузей аграрного сектора.

Більш активно щодо захисту інтересів виробників зерна, зокрема з питань формування цін і тарифів на супроводжуючі процес реалізації послуги, має діяти Українська зернова спілка, заснована в 1997р. за ініціативою Міністерства агропромислового комплексу України. Такі спілки доцільно організовувати на регіональному рівні, щоб виробники зерна могли спільними зусиллями відстоювати свої інтереси щодо формування цін. Для поліпшення якості пшениці, а отже, і підвищення цін на неї, доцільно повніше використовувати внутрішні можливості господарств: підбирати відповідні районовані сорти, застосовувати рекомендовану сучасною наукою агротехнологією, забезпечувати своєчасне збирання урожаю та його достатню обробку на токах.

Ціну товарного зерна (ціну пропозиції) доцільно формувати з урахуванням ринкових прогнозів на поточний та наступний маркетинговий роки. Такі прогнози-звіти розробляються двічі на рік на замовлення Міністерства агропромислового комплексу науковцями Інституту аграрної економіки УААН на підставі аналізу посівних площ, стану вегетації рослин та формування урожаю, очікуваного валового збору зерна, балансу його використання, моніторингу цін на зовнішньому і внутрішньому зерновому ринках.

ВИСНОВКИ І ПРОПОЗИЦІЇ

Проведене дослідження поставленої проблеми засвідчує, що в Україні проходить аграрна реформа. Соціально-економічним перетворенням на селі, які все активніше здійснюються в аграрному комплексі, відводиться визначальне місце. Від того, якою буде віддача аграрної реформи, залежатиме майбутнє не тільки продовольчого сектора економіки, але й соціально-економічного розвитку держави в цілому.

Сучасна земельна реформа в Україні є важливою складовою частиною аграрної реформи. Вона спрямована на ліквідацію державної монополії земельної власності, відновлення приватної власності на землю та інші засоби виробництва, реанімацію в селян почуття власника і господаря на землі та створення на цій основі умов для реформування за власним розсудом селян існуючих державних і одержавлених колективних сільськогосподарських підприємств у виробничі структури, які базуються на приватній власності, в тому числі в індивідуальні селянські господарства, кооперативи, асоціації, акціонерні підприємства, товариства. Крім земельних відносин вона охоплює відносини власності на матеріально-технічні засоби виробництва та інші аспекти функціонування аграрного сектора, зокрема його взаємовідносини з державою, суміжними сферами економіки, фінансово-кредитною системою.

Підводячи підсумки роботи по реформуванню кооперативу “Україна” можна стверджувати:

Реформування сільськогосподарських підприємств на засадах приватної власності на землю та майно нагальною необхідністю. У порівнянні з головою кооперативу, приватний господар має не лише більшу особисту зацікавленість в ефективному виробництва, але й користується значно ширшими можливостями в управлінні підприємством.

По-перше, приватний власник не контролюється загальними зборами працівників, що надає можливість приймати непопулярні, проте економічно обгрунтовані рішення. По-друге, в процесі реформування відбувається відокремлення земельних майнових та трудових відносин. Це робить колишніх членів КСП власниками землі та майна, що надає їм можливість розпоряджатися засобами виробництва більш ефективно, ніж тоді, коли вони знаходилися в колективній власності. По-третє, система трудових договорів (контрактів) значно розширяє можливості керівника впливати на підвищення продуктивності праці. По-четверте, отримання статусу приватного підприємства може певною мірою захистити його від адміністративного впливу з боку державної адміністрації, яка продовжує втручатися в справи колективних підприємств. А це дасть можливість господарству зосередити свої зусилля на виробництві тих сільськогосподарських культур і продукції тваринництва, які є для господарства прибутковими.

Процеси реструктуризації господарств в структури ринкового типу скасовують певні обмеження , які пов'язані з колективною формою власності на виробничі ресурси і з колективною формою управління і надають можливість ефективним керівникам скористатися перевагами нової форми власності на виробничі ресурси.

Треба усвідомити, що реструктуризація лише забезпечує необхідні правові передумови для ефективнішої роботи господарства. В свою чергу нове керівництво повинно мати бажання брати на себе ризики, пов'язані з господарською діяльністю, бо саме якість керівного складу лишається єдиною запорукою успішної реструктуризації.

Для того, щоб вирішити найважливіші, найболючіші питання розвитку кооперативу “Україна” і зокрема виробництва і переробки зерна необхідно насамперед:

• застосовувати прогресивну технологію вирощування ярої пшениці, яка при оптимальних строках посіву, підживленні забезпечує ріст урожайності на 4-5ц/га;

• забезпечити суворий контроль за дотриманням технології вирощування сільськогосподарських культур;

• вдосконалити структур посівних площ та сівозмін;

• як рекомендує Хмельницька ДСГДС, застосовувати технологію вирощування сільськогосподарських культур з використанням біостимуляторів росту, яка при обробці насіння посівів в бакових сумішах з гербіцидами, фунгіцидами дасть підвищення урожайності на 3-6ц/га.

Крім кількох перелічених вище заходів, необхідно, насамперед, покращити умови праці, при яких зростає матеріальна зацікавленість працівників по результатах роботи. Потрібно довести до відповідного рівня матеріальну відповідальність працюючих.

Економічний аналіз розвитку зернопродуктового комплексу АПК підтверджує, що виробництво зерна, як і сільськогосподарської продукції та її реалізація в первинному виді зовсім не рентабельна, тобто затрати перевищують доходи, як і є в даному господарстві, тому необхідно глобальне перетворення досліджуваного господарства з сировинного виробника в виробника кінцевого продукту з реалізації безпосередньо споживачу, тобто потрібний вихід на кінцевий продукт переробки.

Проте для вирішення більшості проблем і запланованих заходів потрібні грошові кошти, яких так потребує не лише кооператив “Україна”, а й всі сільськогосподарські підприємства і об’єднання.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1. “Про реформування аграрного сектора економіки”: -Закон України від 3 грудня 1999 року. – Економіка АПК. – 1999р. - №12, - с.4.

2. Бойко В.І. Ринок зерна України. // Економіка АПК. –1999. -№11, -с.103.

3. Драган О.І. Співробітництво великих та малих підприємств. // Економіка АПК. –1998. -№11, ст.43.

4. Дусановський С.Л. та ін. Економіка підприємств АПК. –Тернопіль. –с.187.

5. Зерновий комплекс України. // Фондовий ринок. –1999. -№32, с.13-21.

6. Зернова спілка України. // Пропозиція. –1999. -№11. –с.19.

7. Курило Л.І. Ефективність зернового поля. // Економіка АПК. –1998. -№9, -с. 48.

8. Качан Є.М. Розміщення продуктивних сил. –К.: Вища школа. –1997. –с.243.

9. Лесик Л.О. Зберігання та переробка с/г продукції з основами стандартизації. –К.: Вища школа. –1991. –с.8, 70, 99.

10. Лещенко Г.Т. Аналіз господарської діяльності с/г підприємств. К.: Вища школа. –1990. –с.256-287.

11. Мосій Д.Ф. Озима пшениця і шляхи підвищення ек. ефективності вирощування. // Пропозиція. –1999. -№12, с.38-39.

12. Павчак В.А. та ін. Економіка сільського господарства. К.: Вища школа. –1990. –с.99, 161.

13. Поплавська М. Дефіцити зерна на ринку України — основна причина підвищення внутрішніх цін. // Пропозиція. –2000. -№1, с.107.

14. Саблук П.Т. Реформування та розвиток підприємств агропромислового виробництва. –Київ. –1999. –с.140-148.

15. Ткаченко О.А. Універсальна профорієнтаційна технологія. // Людина і праця. –1995. №11, -с.31-32.

16. Юрчишин В.В. Дестабілізаційні процеси і явища в сільському господарстві: комплексне подолання. // Економіка АПК. –1997. -№2, -с.17-21.

17. Яківлів С.Т. Методологічні та практичні проблеми управління економічною якістю продукції АПК. // Економіка АПК. –1998. -№9, -с.43.

Характеристики

Список файлов ВКР