1310 (585139), страница 11
Текст из файла (страница 11)
Якість кредитного портфелю за звітний період майже не змінилася: доля стандартної заборгованості станом на 31.12.2005 р. збільшилася до 10,22% в порівнянні з 8,24% станом на 31.12.2004 р.; але слід відзначити, що частка негативно класифікованих активів зменшилась і становить 1,0% станом на 31.12.2005 року в порівнянні з 4,3% станом на 31.12.2004 року.
У процесі управління кредитним ризиком особлива увага приділяється взаємозв’язку з операційним ризиком, а саме тому, щоб зростання активів, які генерують кредитний ризик, було плановим і відповідало досвіду та операційним можливостям персоналу. При розширенні обсягів кредитування застосовується жорсткий підхід щодо структури, термінів, рівня зростання та способів розрахунків.
Оцінка платоспроможності фірми - потенційного клієнта банку, постійна проблема, з якою зіштовхуються підрозділи КБ „Приватбанк”, пов'язані з реалізацією його кредитної політики. На основі такої оцінки визначаються умови надання як короткострокового, так і особливо довгострокового кредитів банку.
Прагнучи запобігти укладенню кредитної угоди з потенційно неплатоспроможним клієнтом, банк повинний піддати глибокому аналізу як фактичний фінансовий стан потенційного клієнта, так і перспективи зміни цього стану в умовах динамічного ринку, у якому функціонує клієнт. Такий аналіз являє собою власне кажучи “зовнішній контроллінг” стосовно фірми-клієнта банку.
Застосовувані КБ „Приватбанк” методи оцінки платоспроможності позичальника різні, але усі вони містять визначену систему фінансових коефіцієнтів.
На підставі угруповання статей балансу аналізуються такі пропорції, як співвідношення довгострокової заборгованості і власних коштів, співвідношення стабільних власних ресурсів і суми активів, динаміка витрат і збитків у порівнянні з темпами зростання виробництва і т.д. Крім того, показники стану готівки оцінюються з урахуванням рівня розвитку підприємства, його рентабельності і якості, потреби в оборотних коштах. Останнє вивчається на основі показників швидкості обігу залишків сировини і готової продукції на складі, а також термінів розрахунків з постачальниками.
Одним з найбільш точних і математично обґрунтованих способів систематизації розрахованих показників за даними поточної звітності — для цілей тактичного планування — і прогнозної — для цілей стратегічного планування є метод формування агрегованого показника кредитоспроможності фірми з використанням теорії нечіткої множини (метод Т. Сааті). Цей метод на сьогодні не використовується КБ „Приватбанком”, проте він є інноваційним підходом в оцінці кредитоспроможності позичальника і може реально знизити ризиковість кредитних операцій банку. Таким чином ми пропонуємо використання даного методу для всіх підрозділів аналізованого банку. Тепер детальніше про саму методику.
Розглянемо основні елементи теорії нечіткої множини. Нехай U - повна множина, що охоплює всі об'єкти деякого класу. Нечітка підмножина F множини U, що надалі будемо називати нечіткою множиною, визначається через функцію приналежності μF (u) , u
U. Ця функція відображає елементи ui, множини U на множину речовинних чисел відрізка [0,1], що вказують ступінь приналежності кожного елемента нечіткій множині F.
Якщо повна множина U складається з кінцевого числа елементів ui , i= 1, 2,..., п, то нечітку множину F можна представити наступному виді:
F = μF (u1)/u1 + μF (u2)/u2+ μF (u3)/u3+ … + μF (un)/un (1),
де "+" означає не додавання, а, скоріше, об'єднання: символ "/" показує, що значення μF відноситься до елемента, що випливає за ним (а не означає діллення на ui).
У випадку, якщо множина U є непреривною, F можна записати як інтеграл:
F =
(2)
Метод Т. Сааті є одним з методів побудови нечітких функцій.
Нехай дане чітка множина Х = (x1, x2, … , xn), нечітка множина Y з функцією приналежності qy(Хi) = Wi, i=1, 2, ..., n.
Тепер можна побудувати матрицю А = (aij) nn, у якій aij показує, у скільки разів ступінь приналежності елемента i більше ступеня приналежності елемента j, тобто:
Aij = Wi / Wj (3)
Нехай aij > 0, а тому що aij = 1/aji, тоді aij ajk = аik , аii = 1 для всіх i, j, k.
Для нормованих Wi, тобто W1 + W2 + … + Wn = 1 можна скласти рівняння:
A W = n W (4)
Нехай дана квадратна матриця А = (аij) n n. Якщо існує ненульовий вектор Х і речовинне значення g, такі, що виконується рівність А X = g X, тоді g - власне значення матриці А, а Х — власний вектор.
У теорії лінійної алгебри доведена теорема: є власним значенням матриці А тоді і тільки тоді, коли g — корінь характеристичного рівняння:
|А - gЕ | = 0 (5)
де Е — одинична матриця.
Для вищевказаного рівняння існує n коренів, в основному - комплексних.
З рівняння (4) і вищевказаного випливає, що n — власне значення матриці А, W — відповідний власний вектор, тоді можна довести, що n - єдине значення для даного власного вектора.
Нехай тепер для визначеності n - максимальне власне значення, тоді з (4) випливає:
A W = gmax W (6)
де gmax - максимальне власне значення.
Таким чином, функція приналежності будується так: будується матриця А, для неї відшукується gmax, потім виписується система лінійних рівнянь: А W = gmax W, потім W, нормуються, тобто поділяються на їхню суму. При цьому, якщо
0,1 (7)
тоді результати обчислень прийнятні.
Застосування цього методу для формування агрегованих показників платоспроможності.
Для застосування цього методу на практиці як матриця А використовується матриця парних порівнянь (отриманих експертним шляхом) вагомості для показників, що формують агрегований показник платоспроможності, що порівнюється з нормативним агрегованим показником платоспроможності для даного підприємства (середньогалузевим показником). Нормативний агрегований показник платоспроможності формується на базі відповідних складових його окремих нормативних показників фінансової стійкості й інших показників, що впливають на платоспроможність підприємства, тобто формалізованих показників керованості системи на підприємстві, ризиковості даного виду діяльності, ступеня професійності менеджерського персоналу на даному підприємстві, показника технологічності виробничої системи.
Матриця парних порівнянь складається за наступними принципами:
-
при порівнянні вагомості показників виходять з 10-бальної системи;
-
оцінки, отримані з одного боку від головної діагоналі матриці, повинні бути зворотніми оцінкам, що знаходяться з іншого боку від головної діагоналі;
-
самі оцінки складаються виходячи з наступних принципів (табл. 3.1).
Таблиця 3.1
Оцінки значимості показників
| Інтенсивність | Якісна оцінка | Пояснення |
| 1 | Однакова значимість | Елементи рівні за значимістю |
| 3 | Слабка значимість | Існують докази переваги одного елемента в порівнянні з іншим |
| 5 | Істотна (сильна) значимість | Існують докази і логічні критерії, що підтверджують значимість |
| 7 | Очевидна значимість | Існують переконливі докази значимості |
| 9 | Абсолютна значимість | Цілком підтверджуються переваги одного елемента в порівнянні з іншим |
Якщо значимість показника менше значимості порівнюваного з ним, то ставиться оцінка 1/W.
На основі експертних оцінок будується матриця парних порівнянь, для якої визначається максимальне власне значення, потім після виписування системи лінійних рівнянь визначається власний вектор і нормуються його компоненти. Після цього компоненти показують ваги різних показників у частках від одиниці. Тому агрегований показник визначається як сума добутків значень складових його показників на відповідні вагові коефіцієнти, визначені вищевказаним шляхом.
У випадку перебування значення агрегованого показника платоспроможності нижче нормативного рівня, необхідно проаналізувати значення окремих його складових. При цьому, якщо більш половини їхніх значень вище відповідних нормативних, то імовірність можливості банкрутства ще залишається досить незначною, хоча має велике значення те, які конкретно показники знаходяться нижче рівня нормативних, наприклад, рівень простроченої заборгованості. Тому для фінансових показників підприємств, що не пройшли по агрегованому критерію, ухвалення рішення про можливу його неспроможність залежить від кожного конкретного випадку і стану окремих систем фірми (у тому числі системи керування, технологічності, професійності кадрового складу, структури активів і пасивів, результатів більш детального аналізу складових окремих критеріїв).
Проблемним для КБ „Приватбанк”, на сьогодні, також є питання врахування кредитного ризику при обчисленні ставки відсотка по кредиту. Як відомо, ризиковість кредитів, що їх надає будь-яка банківська є різною і тому виникає потреба корегування відсоткової ставки за даними кредитами. Ми пропонуємо для цих потреб використати наступну методику. При напрацюванні даної методики автором було використано базові знання, які були отримані при вивченні курсу теорії ймовірності, що входить у стандартну програму підготовки спеціаліста в Інституті підприємництва та сучасних технологій.
Для викладення даної проблеми слід в першу чергу слід означити певні базові поняття.
Кредитний ризик за конкретною угодою - це ймовірність (p) отримання банком збитків від невиконання позичальником конкретної кредитної угоди (0
Зважений кредитний ризик – добуток суми позики (Si), зафіксованої у кредитній угоді та ймовірності невиконання позичальником конкретної кредитної угоди (p).
Кредитний ризик за всім портфелем (D) який складається з n угод – це cередньозважена величина ризиків за всіма угодами кредитного портфелю. Його можна виразити за допомогою формули наступним чином :
( 8 )
Де :
- ймовірність невиконання позичальником конкретної кредитної угоди ,
і = 1,…n.
- сума і-ї позички
( 9 )
Прийнявши ймовірність невиконання позичальником кредитної угоди – р , ймовірність виконання можна визначити як (1- р). Якщо абстрагуватись від таких цілком реальних витрат банку як заробітна платня робітників кредитного відділу банку , витрати на збір та обробку інформації то відсоток за кредитами (R) повинен компенсувати часову вартість грошей (вільна від ризику ставка r) та ризик неповернення позики (p). Це можна записати у вигляді формули:
( 10 )
Рівняння (10) виражає фундаментальний зв’язок ризику і доходу: відсоткова ставка за позикою збільшується якщо є підстави вважати , що клієнт не погасить кредит.
Для банку винагородою за ризик є премія за ризик непогашення (П) з рівняння (10) одержуємо:
Для проведення розрахунку сукупного кредитного ризику слід згадати основні правила оперування з ймовірностями :
Застосовуючи дані формули, правила операцій з ймовірностями і враховуючи те, що кредитний ризик є результатом взаємодії декількох ризиків можна легко обрахувати ставку відсотка по кредитах з різним рівнем ризикованості .
Проблема полягає лише втому, що дуже важко точно оцінити рівні складових ризиків, тому для цього як правило використовуються вищезгадані експертні методи.
Треба також зазначити, що існує пряма залежність між ризикованістю кредитного портфеля банку та кореляцією окремих кредитних угод. Наприклад, якщо банк додає до вже існуючих кредитів у галузі електроенергетики іще один аналогічний, то він тим самим значно підвищує ризикованість всього портфеля. Виходячи з вищесказаного необхідно врахувати дану компенсацію за портфельний ризик . Математично це виглядає так :
Де:
- відсоток за позикою
d – показник зміни середньозваженого ризику портфеля
D0 – Середньозважений ризик кредитного портфеля без урахування даної позики
D1 - Середньозважений ризик кредитного портфеля з урахуванням даної позики
З наведених формул очевидно, що якщо нова позика збільшує (зменшує) середньозважений ризик кредитного портфеля (D), то премія за кредитний ризик (R - r ) за даною угодою має бути збільшена (зменшена) у співвідношенні (1+d ).
Наприкінці слід зазначити, що видаючи кредит слід керуватися в першу чергу здоровим глуздом і коли сукупний кредитний ризик, тобто апріорна можливість невиконання позичальником кредитної угоди складає більше 45 – 50 %, то мабуть слід відмовити цьому позичальнику і вже не розраховувати ніякі ставки відсотків.
РОЗДІЛ 4. ОХОРОНА ПРАЦІ В ЄМІЛЬЧИНСЬКОМУ ТВБВ КБ „ПРИВАТБАНК”
ВИСНОВОК
В даній роботі розглянута низька питань, які тісно пов‘язані із кредитним ризиком комерційного банку. Саме він представляє не впевненість у найбільш традиційні для банків України діяльності – кредитуванні. Але слід зауважити, що кредитний ризик не можна розглядати відірвано від інших ризиків банківської діяльності, так як вони переплітаються і спричинюють один одного.
Кредитний ризик є досить складною сукупністю елементів, які викликаються зовнішніми (не можуть регулюватися банком) і внутрішніми факторами.
Важливою характеристикою кредитного ризику є його динамічність, яка вимагає від банківських працівників періодичної оцінки ризику та управління ним. Оцінка кредитного ризику включає в себе кілька етапів. Якісний є, зазвичай, первинним. Кількісна оцінка базується на якісній і деталізує її. Особливо гострою проблемою для українських банків є створення методики визначення ступеню ризику за перспективними, а не минулими показниками фінансової діяльності позичальника.
Здійснюючи заходи по управлінню ризику неповернення позичок, банківський персонал орієнтується на банківську кредитну політику, яка визначає стратегічні цілі та тактичні задачі. При цьому акцент може бути зроблений на ризиковій і доходній або поміркованій політиці.
Банк може розв‘язати ризик кількома способами: уникнути його, прийняти повністю або прийняти за умови здійснення заходів по його зменшенню. Останній варіант є найбільш уживаним.















