182817 (584495), страница 2
Текст из файла (страница 2)
В системі економічних криз надто помітне місце належить структурним кризам, що є наслідком однобокого розвитку одних галузей на шкоду іншим. В умовах НТР бурхливий розвиток продуктивних сил в нових галузях - в електроніці, атомній енергетиці, та ін. - яка вступає в суперечність старій структурі народного господарства і вимагає нового суспільного розподілу праці, реформування структури економіки. Відбувається спад виробництва в старих галузях - вугільній, нафтовій, і газовій промисловостях, металургії та ін.
Структурні кризи проявляються в формі енергетичні, сировинної, продовольчої, екологічної і валютно-фінансової криз. Вони відрізняються від періодичних циклічних криз наступними рисами: охоплюють не все народне господарство, а лише частину його; відносно більш тривалі в будь-якої галузі; породжуються диспропорціями між виробництвом і споживанням, попитом і пропозицією або тривалим порушенням механізму зв'язків, що склалися між постачальниками продукції і її споживачами, модифікаціями цінових пропорцій, можуть бути кризою як надвиробництва, так і недовиробництва; диспропорційність при таких кризах не може бути врівноважена тільки зростанням цін.
1.3 Економічна криза 90-х років в Україні. Основні параметри
З кінця 80-х і на початку 90-х років українська економіка ввійшла в затяжну й досить глибоку кризу. Спад виробництва, нагромадження інфляційного потенціалу почались ще тоді, коли Україна була в складі СРСР. За офіційними даними, початок кризи починається з 1990 року. Масштаби спаду виробництва характеризуються наступними даними:
зниження національного виробництва;
1990 р - 3,6 %; 1994 - 25 %;
1991 р - 13 %; 1995 - 12 %;
1992 р - 18 %; 1996 - 10 %;
1993 р - 15 %;
В цей же період темпи інфляції в деякі роки обчислювались тисячами процентів, настає різке зниження реальних доходів у безліч людей. Велика кількість підприємств працювала на 20 - 30 % своїх виробничих можливостей. Їхні господарські взаємодії значно ускладнилися проблемою неплатежів - зростанням внутрішньої та зовнішньої заборгованості.
1.4 Особливості економічної кризи в Україні
Економічна криза - це фаза циклу, для якої характерно різке відновлення порушених пропорцій процесу відтворення за допомогою спаду виробництва, недозавантаження виробничих потужностей, зростання безробіття та ін. Це періодичне явище, що повторюється, і проявляється в надвиробництві капіталів і товарів, що не знаходять сфер застосування і збуту. При цьому надвиробництво означає не абсолютний стан економіки, який припускає, що товару вироблено більше, ніж може спожити суспільство, а відносне перевищення по відношенню до наявному рівня платоспроможного попиту. Тому класичною економічною кризою є відносне надвиробництво внаслідок обмеженого платоспроможного попиту населення, обумовлена зростаючим зубожінням населення.
Вихід з такої кризи вимагає цілеспрямованої державної політики по соціалізації ринкової економіки, зростанню доходів всіх верств населення до рівня пропозиції якісно створюваних товарів і послуг, що забезпечує рівновагу між ринковим попитом і пропозицією товарів і послуг.
Кризи глибоко потрясають і руйнують все народне господарство і свідчать про силу стихійного механізму ринкової економіки, що саморегулюється. Криза - це інструмент насильницького встановлення рівноваги між виробництвом і ринком, фактор, що трансформує всі структури народного господарства, що формує нові правила і принципи поведінки суб'єктів ринку, пріоритетного розвитку і задоволення інтересів не виробників, а споживачів.
Історія економічних криз надвиробництва почалася з кризи 1825 року в Великобританії і першої світової кризи 1857 року, яка охопила всі країни Європи і Америки. Усього за період з 1825г. до 90-х г. ХХ ст. було 22 цикли. Світова економічна криза 1929-1933гг. була найсильнішою за своїми наслідками для світового господарства: сукупний обсяг промислового виробництва капіталістичного світу скоротився на 46%, витоплення сталі і чавуну - на 62%, видобуток вугілля - на 31%, зовнішньоторговельний оборот - на 67%, чисельність безробітних склала 26 млн. чоловік, або 1/4 усіх зайнятих, реальні доходи скоротилися на 58%, вартість цінних паперів на біржі - на 60-75%. Особливостями цієї світової кризи були: тривале падіння виробництва; переплетіння промислової і аграрної, кредитної і валютної кризи і кризи державних фінансів; масове банкрутство дрібного і крупного бізнесу; зубожіння більшої частини населення.
Криза української економіки мала багато спільного з тими економічними явищами, що виявляються в будь-якій економіці, яка знаходиться на стадії спаду. Разом з тим, в ній можна виявити немало специфічних рис.
По-перше, слід відзначити особливості, зв'язані з його причинами. Їхнє визначення і ранжування викликає ще деякі дискусії. Разом з тим визначальними рисами можна відрізнити 2 обставини:
1. Реформування централізовано-планової економіки, прагнення перейти до сучасної змішаної економічної системи. Різниця між цими системами, як відомо, надто істотна. Тому самий процес переходу не міг бути безболісним, не відбитися негативно на основних макроекономічних показниках. Разом з тим сама якість проведення реформ, рівень економічної політики держави в перехідний період виявилися низькими, що погіршило наслідки трансформації економічної системи.
2. На території колишнього СРСР склалася певна система розподілу праці. Ступінь економічної взаємозалежності економік був досить високий. Після припинення існування СРСР не вдалося швидко і ефективно побудувати на новій політичній, юридичній основах господарські взаємовідносини. Невирішеність належним чином на міждержавному рівні багатьох економічних проблем - грошових, платіжних, митних, валютних ін. - негативно відбилися на результатах функціонування економік цих країн, і в тому числі України, що, до того ж, залишилась у великий залежності від постачання енергоносіїв - нафти і газу.
По-друге, спад виробництва супроводжувався не зниженням цін, а, навпаки, їхнім підвищенням. Це залежало від декількох обставин:
держава, "латаючи" бюджет, активно використовувала грошову емісію;
перехід на світові ціни в взаємовідносинах з республіками колишнього СРСР призвів до невигідних для України цінових пропорцій, навально зросли ціни на імпортні нафту і природний газ;
проведення погано підготованої акції по "лібералізації" цін в результаті якої держава відмовилася від прямого регулювання цін на більшість товарів, що, однак, в силу перших двох обставин, а також високого ступеня монополізації економіки та абсолютного домінування державної власності, з відповідною економічною психологією керівників державних підприємств, призвела до вибухового зростання цін,
По-третє, відсутність масових банкрутств підприємств і розвиток в основному прихованих форм безробіття. Відсутність банкрутств пов'язана з тим, що в початку 90-х років біля 90% підприємств були державними, і держава довго не могла визначиться в відношенні принципів фінансової підтримки своїх підприємств, умов їхнього відтворення.
Пошуком шляхів виведення економіки України з кризового стану зайняті Президент і Верховна Рад а України, Кабінет Міністрів Україні, вчені-економісти, спеціалісти-практики. В основі цих пошуків є прагнення
покращити соціально - економічну ситуацію в Україні, відновити вітчизняне виробництво, щоб створити базу для підвищення життєвого рівня населення України.
Різні автори по різному бачать шляхи виведення економіки України з кризового стану, в основі їх пошуків лежать різні підходи. Тому їх пропозиції дещо розходяться між собою. Одні автори пропонують повернутись назад в режим жорсткої планової економіки. Інші навпаки пропонують дати повну свободу підприємствам, надіючись, що ринок сам відрегулює стан економіки. Але на мій погляд обидва такі підходи не мають підстав бути повністю прийнятими за базові.
Період господарського життя, коли платоспроможний попит населення постійно стимулював підприємства дефіцитної економіки до пошуку резервів для розширення виробництва товарів і послуг, забезпечення повної зайнятості працездатного населення, минув. Однак тоталітарна держава, рахуючись тільки зі своїми інтересами, неправильно використала цей сприятливий шанс і спрямовувала величезні ресурси не в мирну економіку, а на мілітарізацію, деформуючи всю структуру народного господарства. Безумовно, таку затратну економіку необхідно було кардинально реформувати, але на користь головного суб'єкта суспільства - людини. Але наші "реформатори" не врахували, що криза в Україні і країнах СНД специфічна і вимагає скорішого зупинення спаду виробництва, що викликається державною політикою, більш швидких темпів росту цін у порівнянні з зростанням доходів, що посилює специфіку - дефіцит товару і послуг. Держава цілеспрямовано стримує платоспроможний попит населення засобом зростання цін. Починаючи з 1992 року, реалізується ця політика, наступний її етап розпочатий в жовтні-грудні 1994 року. Який сенс нарощувати виробництво товарів, коли попит настільки низький, що підприємства змушені зупинятися, заздалегідь ідучи на скорочення виробництва і втрату ринків збуту і прибутків?
Виникла ситуація замкнутого кола: щоб вийти з кризового невиробництва, державі і всім суб'єктам ринкових відносин належить цілеспрямовано забезпечити зростання виробництва товарів та послуг і обсягу їхньої реалізації. Для цього необхідно збільшити інвестиції в розвиток галузей обох підрозділів, впровадити нові технології, підвищити кваліфікацію робітників і їхні доходи. Без зростання доходів втрачається мотивація робітників до якісної праці і неможливо досягнути економічного зростання в умовах ринку. Але з іншого боку, інфляція, побивши всі світові рекорди, диктує політику зростання податків і цін, банківського відсотка за кредити і зниження державних затрат, що сприяють спаду виробництва, дефіциту державного бюджету. Як розірвати це коло протиріч, призупинити економічний хаос і забезпечити реформування економіки шляхом становлення економічного порядку, що забезпечується синтезом державного регулювання ринкової економіки? ХХ сторіччя знає ефективність і результативність двох альтернативних напрямків: кейнсіанського і монетарного. Кейнсіанство і його прибічники розробили теорію державного регулювання макроекономіки з метою її оздоровлення і стабілізації. Особливе місце відводиться державній антикризовій політиці, регулюванню інвестицій, рівня зайнятості, нагромадженню капіталу, економічному зростанню і соціалізації економіки. Реалізація ідей кейнсіанства в країнах ринкової економіки сприяла розвитку державного регулювання економіки, хворій на кризу надвиробництва і монополізмом, її видужанню і поступовому реформуванню в нову соціально-економічну систему - ринкову. Така політика послідовно реалізувала стратегічну задачу - економічний розвиток і зростання добробуту народу, а також забезпечувала досягнення тактичної мети - стабілізації економіки і суспільство. В наших умовах швидкого загострення кризи державі слід взяти на озброєння ідеї даного економічного направлення.
Але Україна слідом за Росією намагається проводити реформи, взявши на озброєння монетаристську концепцію М. Фридмана, що виступає проти активного державного регулювання. Згідно даної концепції в регулюванні економіки вирішальна роль відводиться грошовому обігу і взаємозв'язку кількості грошей з величиною валового національного продукту. Такий взаємозв'язок стає провідним тільки в умовах розвиненої ринкової економіки, здатної виробляти високими темпами товари і послуги і вимагати забезпечення рівного розвитку платоспроможного попиту. Ідеї монетаризму гарні і правильні, але тільки без порушення логіки їхнього історичного виникнення і реалізації. Наприклад, спочатку треба здійснити приватизацію і роздержавлення, оснастити нові господарські структури передовою технікою і технологією, забезпечити приплив інвестицій в сферу матеріального виробництва нових товарів і послуг, створити стабілізаційний фонд для конвертованості національної грошової одиниці - гривні, а після цього здійснювати лібералізацію цін.
Характерною ознакою кризи є порушення рівноваги грошового обміну, тобто порушення основного закону макроекономіки - закону грошового обміну.
Під час проведення беззастережної лібералізації зовнішньо-економічної діяльності склалася така ситуація, за якої банківська система
України, що є відносно досконалою з позиції ринкової системи взагалі, в масштабах світової економіки стала головним гальмом побутовим саме ринкової економічної системи в Україні. Цей висновок стає прозорим з урахуванням того, що фундаментом ринкової системи є власне виробництво.
Сьогодні основна мета товарів широкого вжитку - імпорт (близько 95%), тому це означає, що в межах України українські гроші ідуть не на виробництво, а на фінансування іноземного виробництва.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
