182697 (584467), страница 3
Текст из файла (страница 3)
Оцінка фінансово-економічного стану підприємства на фіксовану дату здійснюється на підставі аналізу системи розрахункових показників. Загальновживані групи таких показників наведено на рис. 4.
Рис. 4. Групи розрахункових показників для оцінки фінансово-економічного стану підприємства.
Прибутковість підприємства вимірюється двома показниками — прибутком і рентабельністю. Прибуток виражає абсолютний ефект без урахування використаних ресурсів. Тому для аналізу його доповнюють показником рентабельності.
Рентабельність — це відносний показник ефективності роботи підприємства, який у загальній формі обчислюється як відношення прибутку до витрат (ресурсів). Рентабельність має кілька модифікованих форм залежно від того, які саме прибуток і ресурси (витрати)використовують у розрахунках.
Передусім виокремлюють рентабельність інвестованих ресурсів (капіталу) і рентабельність продукції. Рентабельність інвестованих ресурсів (капіталу) обчислюється в кількох модифікаціях: рентабельність активів, рентабельність власного капіталу, рентабельність акціонерного капіталу.
Рентабельність активів (Ра) характеризує ефективність використання всього наявного майна підприємства та обчислюється за формулою
,
де 
— загальний (чистий) прибуток підприємства за рік; 
— середня сума активів за річним балансом.
Обчислюючи цей показник виходять як із загального (до оподаткування), так і з чистого (після оподаткування). Єдиного методичного підходу тут не існує. Тому треба обов’язково зазначити, який саме прибуток узято.
Показник рентабельності сукупних активів може бути дезагрегований, якщо підприємство здійснює різні види діяльності (за умов диверсифікації). У цьому разі поряд із рентабельністю всіх активів визначається їхня рентабельність за окремими видами діяльності (наприклад, рентабельність виробництва, сервісного обслуговування, комерційної діяльності тощо).
Рентабельність власного капіталу (
) відображає ефективність використання активів, створених за рахунок власних коштів:
,
де 
— чистий прибуток підприємства; 
— власний капітал підприємства.
Величина власного капіталу береться за даними балансу підприємства. Вона дорівнює сумі активів за мінусом усіх боргових зобов’язань.
Рентабельність акціонерного капіталу (
) свідчить про верхню межу дивідендів на акції та обчислюється так:
,
де 
— статутний капітал (номінальна вартість проданих акцій).
Цей показник можна обчислювати також як рентабельність акціонерного капіталу від звичайних акцій. Тоді з прибутку віднімають фіксовані дивіденди на привілейовані акції, а зі статутного капіталу — їхню номінальну вартість.
Рентабельність продукції (
) характеризує ефективність витрат на її виробництво і збут. Вона визначається за формулою
,
де 
— прибуток від реалізації продукції за певний період;
— повна собівартість реалізованої продукції.
Рентабельність продукції можна обчислювати також як відношення прибутку до обсягу реалізованої продукції. Саме в такому вигляді цей показник використовується в зарубіжній практиці.
У багатономенклатурному виробництві поряд з рентабельністю всієї продукції обчислюється також рентабельність окремих її різновидів. Рентабельність одного виробу (
) розраховується формулою:
,
де 
— відповідно ціна й повна собівартість і-го виробу.
Ділова активність підприємства є досить широким поняттям і включає практично всі аспекти його роботи. Специфічними показниками тут служать оборотність активів і товарно-матеріальних запасів, величини дебіторської та кредиторської заборгованості.
Оборотність активів (
) — це показник кількості оборотів активів підприємства за певний період (переважно за рік), тобто
,
де 
— виручка від усіх видів діяльності підприємства за певний період; — середня величина активів за той самий період.
За цих умов середня тривалість одного обороту (
) становитиме
,
де 
— кількість календарних днів у періоді.
Оборотність товарно-матеріальних запасів (
) виражається кількістю оборотів за певний період:
,
де 
— повна собівартість реалізованої продукції за певний період; 
— середня величина запасів у грошовому виразі.
Активність підприємства у сфері розрахунків з партнерами характеризується середніми термінами оплати дебіторської і кредиторської заборгованості.
Середній термін оплати дебіторської заборгованості покупцями продукції підприємства (
) обчислюється за формулою
,
де 
— дебіторська заборгованість (заборгованість) покупців; — кількість календарних днів у періоді, за який обчислюється показник (рік — 360, квартал — 90); 
— обсяг продажу продукції за розрахунковий період.
За період платіжні вимоги підприємства до покупців перетворюються на гроші. Зрозуміло, що скорочення цього періоду є економічно вигідним, а провадження (проти встановленого терміну або проти минулого року) — небажаним і потребує з’ясування причин.
Середній термін оплати кредиторської заборгованості постачальникам (
) визначається співвідношенням:
,
де 
— величина кредиторської заборгованості постачальникам; 
— обсяг закупівлі сировини і матеріалів за розрахунковий період у грошовому вимірі.
Скорочення за інших однакових умов не визначається позитивним для підприємства, оскільки потребує додаткових коштів. Натомість збільшення періоду оплати заборгованості може бути наслідком різних причин: погіршання для підприємства умов розрахунків, браку коштів, затягування оплати з метою використання кредиторської заборгованості як джерела фінансування тощо. Фінансова стійкість підприємства характеризується співвідношенням власного й залученого капіталу. Для цього використовуються різні показники, які заведено називати коефіцієнтами.
Коефіцієнт автономії (
) обчислюється діленням власного капіталу на підсумок балансу підприємства:
,
де — власний капітал підприємства; 
— підсумок балансу (сума всіх джерел фінансування).
Коефіцієнт забезпечення боргів (
) є модифікацією першого показника і визначається як співвідношення власного та залученого капіталу, тобто
,
де 
— боргові зобов’язання підприємства (залучений капітал).
Платоспроможність підприємства, тобто його здатність вчасно розраховуватися з боргами, визначається за допомогою коефіцієнтів ліквідності. Вони показують, наскільки короткострокові зобов’язання покриваються ліквідними активами. А оскільки поточні активи мають різну ліквідність, то й обчислюється кілька коефіцієнтів ліквідності — загальної, термінової та абсолютної.
Коефіцієнт загальної ліквідності (
) — це відношення оборотних активів (розділи ІІ і ІІІ активу балансу) до короткострокових пасивів (розділ ІІІ пасиву):
,
де 
— оборотні активи підприємства; 
— короткострокова заборгованість підприємства.
Коефіцієнт термінової ліквідності (
) обчислюється як відношення оборотних активів високої (термінової) ліквідності до короткострокових пасивів, тобто
,
де 
— оборотні активи високої (термінової) ліквідності, до яких відносять оборотні активи за мінусом товарно-матеріальних запасів (запасів і витрат).
Коефіцієнт абсолютної ліквідності (
) — це відношення абсолютно ліквідних активів до короткострокових пасивів:
,
де 
— абсолютно ліквідні активи підприємства, до яких належать гроші та короткострокові фінансові вкладення (ліквідні цінні папери).
Рівень економічної та соціальної ефективності виробництва (діяльності) залежить від багатьох чинників. Тому для практичного розв’язання завдань управління ефективністю важливого значення набуває класифікація чинників її зростання за певними ознаками. Класифікацію чинників зростання ефективності (продуктивності) виробничо-економічних та інших систем діяльності доцільно здійснювати за трьома ознаками: 1) видами витрат і ресурсів (джерелами підвищення); 2) напрямами розвитку та вдосконалення виробництва (діяльності); 3) місцем реалізації в системі управління виробництвом (діяльністю). Саме таку класифікацію чинників зростання ефективності наведено на рис. 5.
Групування чинників за першою ознакою уможливлює достатньо чітке визначення джерел підвищення ефективності: зростання продуктивності праці і зниження зарплатомісткості продукції (економія затрат живої праці), зниження фондомісткості та матеріаломісткості виробництва (економія затрат уречевленої праці), а також раціональне використання природних ресурсів (економія затрат суспільної праці). Активне використання цих джерел підвищення ефективності виробництва (діяльності) передбачає здійснення комплексу заходів, які за змістом характеризують основні напрями розвитку та вдосконалення виробничо-комерційної діяльності суб’єктів господарювання (друга класифікаційна ознака). Визначальними напрямами є: 1) прискорення науково-технічного та організаційного прогресу (підвищення техніко-технологічного рівня виробництва; удосконалення структури виробництва, організаційних систем управління, форм і методів організації діяльності, її планування та мотивації); 2) підвищення якості й конкурентоспроможності продукції (послуг); 3) усебічний розвиток та вдосконалення зовнішньоекономічної діяльності суб’єктів господарювання.
Рис. 5. Інтегрована модель і класифікація чинників ефективності діяльності первинних суб’єктів господарювання.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
