177625 (583375), страница 2
Текст из файла (страница 2)
у Болгарії (на відміну від Польщі) СЕЗ існують у найбільш привабливих для інвесторів районах: на стратегічних торгових залізничних, шосейних, водних чи транспортних коридорах. Мета створення СЕЗ у Болгарії – сукупне зростання обсягів ПЗІ в економіці.
У Чехії, Угорщині і Румунії розвиток отримали зони вільної торгівлі. У них існує можливість безмитного ввезення продукції, яка після переробки експортується. Зони вільної торгівлі є особливо привабливими для експортно орієнтованих філій іноземних компаній, які випускають продукцію з високою часткою імпортованої сировини. Лідером по кількості закордонних філій, створених у зонах вільної торгівлі, є Угорщина. Це пов’язано з високою експортною спрямованістю діяльності підприємств із закордонними інвестиціями, зареєстрованими у цій країні. На їхню частку припадає близько 70% усього зовнішньоторговельного обігу Угорщини.
Разом з тим, незважаючи на економічну вигоду для країн ЦСЄ від СЕЗ і зон вільної торгівлі, їхнє існування викликає серйозні дорікання з боку керівних органів Європейського Союзу. На думку ЄС на всій території країни повинні існувати рівні умови для ведення бізнесу. У зв’язку з цим, однією з необхідних умов вступу країн ЦСЄ до ЄС, є ліквідація на їхній території спеціальних економічних і митних зон.
Для ТНК одним з мотивів закордонного інвестування є можливість експорту продукції, виробленої в іноземній філії. Тому країни, що розвиваються, для збільшення обсягів залучених іноземних інвестиції, прагнуть укласти якомога більшу кількість договорів про вільну торгівлю, а також обов’язково стати членом Світової організації торгівлі (СОТ).
Дослідження науковців свідчать про те, що СОТ постійно збільшує свій вплив на розвиток міжнародної торгівлі, рух закордонних інвестицій та діяльність ТНК. Зокрема, укладання в межах СОТ Угоди з торговельних аспектів інтелектуальної власності та Угоди з інвестиційних заходів, пов’язаних з торгівлею, значно покращило умови діяльності іноземних філій ТНК у приймаючих країнах.
На даному етапі розвитку міжнародних економічних відносин, не існує жодної міжнародної угоди, яка б на наднаціональному рівні регулювала б діяльність транснаціональних корпорацій. При цьому за останнє десятиліття відбулася суттєва зміна у ставленні країн до такої угоди. Так, з кінця 60-х до початку 90-х років минулого століття країни, що розвиваються, були зацікавлені в укладанні міжнародної угоди щодо регулювання діяльності ТНК. Мета цих дій полягала у запровадженні національного або наднаціонального контролю за діяльністю ТНК. Промислово розвинуті країни та ТНК були проти укладання такої угоди.
На початку ХХІ століття ситуація суттєво змінилася. Тепер вже промислово розвинуті країни та ТНК зацікавленні в укладанні міжнародної угоди щодо регулювання діяльності ТНК. На їх думку, ця угода повинна, насамперед, захисти ТНК від будь-яких обмежень та втручань з боку урядів приймаючих країн. Країни, що розвиваються, намагаються зберегти за собою право здійснювати самостійну інвестиційну політику та у деяких випадках обмежувати діяльність ТНК.
Серед досліджених країн найбільш привабливі умови для іноземного інвестування були створені у США, Великій Британії, Нідерландах, Австралії, Мексиці, Бразилії, Аргентині, Чилі, Китаї, Сингапурі, Таїланді, Польщі, Чехії, Угорщині і на Тайвані.
Серед країн світу найбільшу інвестиційну привабливість має економіка США. Однак вплив діяльності підприємств із закордонними інвестиціями на американську економіку є негативним. Це пов'язано з тим, що, хоч діяльність закордонних філій і призводить до збільшення обсягів американського ВВП, приплив прямих закордонних інвестицій у США істотно погіршує конкурентні позиції національних виробників відносно іноземних транснаціональних корпорацій. Це обумовлено тим, що головною метою діяльності у США філій ТНК є збільшення збуту продукції, що вироблена у “материнській” компанії та інших закордонних філіях ТНК. Для реалізації цієї стратегії іноземні філії постійно збільшують імпорт продукції до США і не здійснюють значного позитивного впливу на динаміку американського експорту.
Збільшення обсягів ПЗІ в американську економіку також призводить до постійно зростаючого відтоку капіталу із США: зростає обсяг вивезення прибутків від закордонних інвестицій, що призводить до погіршення сальдо доходу від закордонних капіталовкладень; постійно збільшується негативне сальдо балансу поточних операцій.
Вплив ПЗІ на економіку Канади є не настільки негативним як у США, однак за рахунок значного негативного сальдо доходів від іноземних капіталовкладень, пов'язаного з діяльністю на території Канади закордонних інвесторів, з економіки Канади відбувався відтік капіталу по поточним операціям. Однак наприкінці ХХ століття та на початку ХХІ, завдяки успішній діяльності вітчизняних ТНК, баланс поточних операцій Канади значно покращився та став позитивним.
Для Мексики приплив іноземного капіталу також не приніс очікуваних позитивних результатів: її баланс товарів і послуг є негативним, постійно збільшується відтік капіталу, що вивозиться іноземними інвесторами як доход від своїх інвестицій. Це пов’язано з тим, що завдяки угоді НАФТА продукція, що вироблена у Мексиці, майже безмитно експортується до США. Однак товари, що експортуються іноземними філіями, в основному зроблені у Мексиці із імпортованих комплектуючих. Завдяки цьому, разом із мексиканськім експортом зростає і імпорт, що останні роки і обумовлює постійно від’ємне сальдо торговельного балансу країни. У результаті, зовнішня заборгованість національної економіки постійно зростає, стійкість мексиканської фінансової системи знижується.
Дослідження наслідків припливу інвестицій ТНК у держави Латинської Америки показало, що в країнах регіону, які залучили найбільші обсяги ПЗІ (Бразилія й Аргентина), діяльність закордонних філій не лише не сприяє підвищенню міжнародної конкурентоздатності національних економік, а, навпаки, через свій внесок у негативне сальдо балансу поточних операцій, призводить до збільшення зовнішнього боргу національних економік. Це у свою чергу стало однією з причин валютно-фінансової кризи, яка вразила Аргентину наприкінці 2001 року.
Для інших країн регіону наслідки співробітництва з ТНК є не настільки очевидними. Так, приплив ПЗІ позитивно впливає на конкурентоздатність товарів, вироблених на території Чилі і Колумбії. Разом з тим значне вивезення прибутків від закордонних інвестицій істотно погіршує баланси поточних операцій цих країн, що також призводить до збільшення зовнішньої заборгованості їхніх національних економік.
Аналіз операцій ТНК у країнах Азії показав, що їхній наслідок для національних економік в більшості досліджуваних країн у цілому є позитивним (за винятком Австралії, в якій, як і в країнах Латинської Америки, спостерігається стабільно негативний баланс поточних операцій). При цьому максимального виграшу від участі в міжнародній виробничій діяльності досягли Японія, Сингапур і Китай.
Разом з тим слід зазначити, що наприкінці 90-их років спостерігалося значне збільшення відтоку капіталу з Китаю, який вивозиться іноземними інвесторами як доход від своїх інвестицій. Це призводить до зменшення позитивного сальдо балансу поточних операцій країни.
На прикладі Південної Кореї деякими науковцями простежено залежність між міжнародною конкурентоздатністю продукції та обмінним курсом національної валюти. Так, баланс поточних операцій Кореї в період з 1980 по 1997 роки, за винятком декількох років, був негативним. Однак після фінансової кризи, яка призвела до істотної девальвації національної валюти, ситуація змінилася: баланс поточних операцій Кореї став позитивним та у 1998 році досяг найбільшого за всю історію країни значення.
При цьому слід зазначити, що ревальвація національної валюти, яка спостерігалася останні роки, погіршила торговельний баланс Кореї, що призвело до зменшення позитивного сальдо балансу поточних операцій. Збереження цієї тенденції може призвести як до подальшого зниження конкурентоздатності продукції, виробленої в Кореї, так і в цілому до погіршення балансу поточних операцій.
Активна участь країн ЄС у міжнародному русі капіталу здійснює істотний позитивний вплив (за винятком Великої Британії) на підвищення конкурентоздатності їхніх національних економік. Це, насамперед, пов'язано з тим, що у всіх досліджуваних країнах ЄС вивезені прямі закордонні інвестиції перевищують увезені ПЗІ. У результаті позитивний вплив вивезених ПЗІ на міжнародну конкурентоздатність продукції, виробленої національними виробниками, перевищує негативний вплив увезених ПЗІ, головною метою яких є максимізація прибутку іноземного інвестора.
Як уже відзначалося, наведене твердження не є справедливим для Великої Британії. У цій країні значне вивезення прямих закордонних інвестицій призводить до переміщення частини виробництва з “материнських” корпорацій в іноземні філії. При цьому англійські ТНК реалізують на національному ринку значну частину продукції, випущеної в іноземних філіях, що суттєво погіршує торговельний баланс країни.
На даному етапі розвитку інтеграційних процесів у Європі особливу привабливість для закордонних інвесторів мають Польща, Угорщина і Чехія. Це обумовлено їх можливим швидким вступом до ЄС і одержанням компаніями, зареєстрованими на їхній території, вільного доступу до ємного європейського ринку. Разом з тим виконане дослідження дозволило зробити висновок про те, що ринкові реформи, проведені в країнах Центральної та Східної Європи і засновані на активному залученні закордонних інвестицій, не призвели до загального підвищення міжнародної конкурентоздатності національних економік.
ТНК, що діють у країнах Центральної і Східної Європи, у першу чергу зацікавлені у підвищенні доходів і обсягів виробництва усередині власної корпоративної структури. Реалізуючи цю стратегію, ТНК через мережу своїх закордонних філій, збільшують продаж власної продукції, виробленої поза країнами ЦСЄ. Це призводить до збільшення імпорту країн-реципієнтів ПЗІ, що істотно погіршує їхні торговельні баланси, а в деяких випадках і сальдо послуг. При цьому будь-яка успішна діяльність підприємств із закордонними інвестиціями також призводить і до постійного вивезення з країн ЦСЄ доходів від іноземних капіталовкладень.
У результаті переліченого, баланси поточних операцій усіх досліджуваних країн Центральної і Східної Європи у 90-ті роки мали негативні значення. При цьому найгірші показники поточних операцій спостерігаються у Польщі, в економіку якої надійшли найбільші обсяги ПЗІ, а найкращі (відносно інших досліджуваних країн ЦСЄ) - у Болгарії, куди надійшли найменші обсяги прямих закордонних інвестицій.
У цілому інвестиційний клімат у країнах СНД не є привабливим для закордонних інвестицій. Це пов’язано з наступними основними причинами:
складністю і заплутаністю нормативно-правової бази державного регулювання економічними процесами. Це дозволяє державним службовцям по-своєму трактувати ті чи інші нормативні документи і ставить закордонних інвесторів у залежність від “доброї волі” чиновника;
слабкістю і нерозвиненістю системи судової влади, що не дозволяє суб’єктам підприємницької діяльності у випадку порушення їхніх прав одержати захист у судових органах. Ця ситуація, при якій порушення закону не завжди спричиняє покарання, призводить до існування в країнах СНД високого рівня корупції у сфері державного управління, що створює для більшості закордонних інвесторів неприйнятні умови для ведення бізнесу;
низькою купівельною спроможністю населення. Цей фактор стримує закордонні інвестиції, метою яких є виробництво продукції для внутрішнього ринку приймаючої країни;
дискримінаційним ставленням промислово розвинутих країн до держав СНД. Унаслідок цього більшість країн СНД не є членами Світової організації торгівлі, що обмежує можливості експорту продукції, виробленої на їхній території.
Законодавство країн СНД гарантує іноземним інвесторам право на вільне вивезення за кордон (після сплати податків і відповідних платежів) прибутків, дивідендів та інших фінансових активів. У закордонних інвесторів також існує можливість безперешкодного обміну будь-якої суми у національних грошових одиницях на вільно конвертовану валюту. При цьому, у випадку здійснення великих обмінних операцій закордонний інвестор повинен заздалегідь проінформувати про цю операцію національний банк країни.
В усіх досліджуваних країнах СНД після фінансової кризи 1998 року було введено режим вільно плаваючого валютного курсу, що істотно знизило ймовірність різкої девальвації національних грошових одиниць у майбутньому. Позитивним для іноземних інвесторів, які переводять свої доходи за кордон, також є той факт, що протягом останніх декількох років (2000-2001 роки) номінальний курс національних валют країн СНД стосовно долара залишався досить стабільним, а стосовно євро у 1999-2001 роках спостерігалося навіть його підвищення.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
