164448 (582511), страница 3

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 3)

Треба зазначити: ще до початку світової кризи фахівці висловлювали думку про те, що зовнішні позики банків та їх висока кредитна активність на внутрішньому ринку формують великі ризики для макроекономічної стабільності і стійкості банківської системи. Ішлося насамперед про те, що зобов'язання банків мають короткостроковий характер, валюти активів і зобов'язань є різними, а зовнішні кредити стимулюють бурхливий розвиток споживчого й іпотечного кредитування. З огляду на це зростання попиту населення, що підживлювалося кредитами банків, не активізувало національне виробництво, викликаючи збільшення імпорту споживчих товарів та підвищення цін на житло. Розширення споживчого кредитування, яке фінансувалося зовнішніми позиками, не формувало належного підґрунтя для подальшого їх повернення, оскільки банківська система й позичальники стимулювали розвиток виробництва в інших країнах. Унаслідок цього розбалансованість фінансово-кредитного механізму, порушення пропорцій між накопиченням і споживанням негативно відбиваються на темпах зростання національної економіки.

Великі обсяги зовнішніх зобов'язань банків створювали значні валютні ризики, які поширюватися на кредити позичальникам, котрі не отримують доходів у іноземній валюті. Станом на початок 2010 року частка кредитів домогосподарствам у валюті становила близько 64 %, а валютних кредитів підприємствам у загальній сумі їх заборгованості.

Однак не зовсім виваженим було б намагання перекласти всю провину за розгортання кризових явищ у економіці на банки. У цьому зв'язку цікава думка фундатора Київської школи політичної економії, визначного вченого, реформатора й державного діяча Миколи Бунге (1823—1895) щодо ролі банків у економічних кризах. Ще у другій половині XIX століття він зазначав, що банки не є причиною криз, а радше барометром загального стану економіки. Бунге стверджував: гостра криза, котра супроводжує неспроможність приватних банків, значно легше сприймається суспільством та менше шкодить економіці, ніж хронічна криза, властива привілейованим банкам, які завдяки потужній допомозі держави й далі діють, не виконуючи своїх зобов'язань. Це спостереження М. Бунге залишається актуальним і сьогодні, оскільки дії уряду, спрямовані на штучне підтримання економічної стабільності, часто перешкоджають відновленню ринкової рівноваги з урахуванням змін кон'юнктури".

На думку голови правління банку "Хрещатик" Д. Гриджука, причиною кризи є надлишок дешевих грошей та існування "мильних бульбашок". Сполучені Штати якраз і уособлюють цей приклад. Тільки-но кредитна експансія банків знижувалася, значна кількість грошей вливалася в економіку для її стимулювання. Дешевих грошей ставало дуже багато, а інвестори вкладали їх у віртуальні абстрактні вартості, певний час отримуючи великі прибутки. Фінансові ринки заохочували споживачів до позик, пропонуючи дедалі складніші інструменти на щоразу привабливіших умовах. Влада, у свою чергу, стимулювала цей процес завжди, коли виникали ризики для фінансової системи.

В Україні для виходу із кризової ситуації необхідні комплексні макроекономічні заходи, спрямовані на стабілізацію банківської системи, і зважена монетарна політика. При цьому твердження про те, що у країні є надлишок грошей на тлі кризи ліквідності банківської системи, є необґрунтованими. Виявилося, що в Україні "перегріто" споживання, орієнтоване здебільшого на імпорт, який фінансувався за рахунок споживчих кредитів. А реальна економіка, зокрема вітчизняний товаровиробник, відчувала брак фінансування: воно здійснювалося на досить короткий термін, як правило три — шість місяців. Ці та інші чинники, які є внутрішніми, а не зовнішніми, призвели до істотного погіршення позицій української економіки, формування великої зовнішньої заборгованості.

Рівень наповненості фінансової системи інвестиційними ресурсами відбиває, з одного боку, загальний стан економічної активності, а з другого — її готовність до акумулювання й переміщення вільних коштів на реалізацію масштабних комерційних і соціальних проектів. Так, наприклад, за період із 1998-го по 2005 рік частка банківських кредитів у ВВП Японії становила 193 %, США —119%, Німеччини — 112 %. В Україні брак заощаджень та неприйняття суб'єктами господарювання існуючих інституційних умов інвестування значно обмежили перспективи довгострокового економічного зростання. Тому слід перевести державну політику управління економікою від локального вимушеного антикризового реагування до цілеспрямованого стратегічного регулювання інвестиційної активності суб'єктів господарювання.

Механізм рефінансування, що діє в нашій країні протягом кількох останніх років, не сформував тієї ''подушки" безпеки, яку можна було б використовувати в разі виникнення несприятливих обставин. Уникнути ситуації, за якої виділені ресурси почнуть працювати до того, як банки, що одержати рефінансування, розв'яжуть усі свої проблеми, можна лише за умови чіткої регламентації цілей і завдань, а також процедури використання коштів. Крім того, виконання цих процедур повинне належним чином контролюватися НБУ. Для того щоб ресурси стимулювали збільшення реального продукту на противагу розростанню віртуального сектору, треба кардинально змінити інвестиційний клімат в Україні, оптимізувати податковий тягар та загальмувати зростання цін на послуги монополій.

Голова правління "Райффайзен Банку Аваль" В. Лавренчук вважає, що зараз важливого значення набуває спроможність банківської системи забезпечити необхідну ліквідність. Існуючий механізм рефінансування банків із боку НБУ, на його думку, є недостатнім. Потреба в підтриманні ліквідності зростає у зв'язку з відтоком вкладів, а рецесія виробництва вимагає додаткових дешевих кредитів. Це завдання ускладнюється падінням курсу гривні. На переконання В. Лавренчука, запровадження аукціонів рефінансування з максимальною ціною за заявками в поєднанні з регулярним рефінансуванням банків у розмірах, пропорційних їхнім активам, забезпечить кращу прогнозованість цього процесу й поліпшить управління ліквідністю в кожному конкретному банку.

До найсерйозніших проблем, що постануть перед Україною внаслідок світової кризи протягом 2011 року, належать, передусім, скорочення ВВП через згортання виробництва галузей, зорієнтованих на експорт, зростання від'ємного сальдо платіжного балансу, утримання темпу інфляції на доволі високому рівні та ін. Узагальнений прогноз державних і недержавних інституцій щодо таких важливих макроекономічних індикаторів, як ВВП і темп інфляції, наведено в табл. 3.

Криза остаточно переконала в тому, що вільні ринки і глобальні фінансові операції є несумісними. Доктрина "ефективних ринків", яку тривалий час обстоював А. Гршопен, сформувала незбалансоване приватно-державне партнерство. З одного боку — офіційна бездіяльність державних контролюючих органів, а з другого — інвестиційна поведінка банкірів, що ґрунтується на некомпетентності й безвідповідальності перед акціонерами і кредиторами. Унаслідок цього припинили своє існування навіть банки з більш ніж столітньою історією, що пережили зміни політичного ладу, громадянські і світові війни.

Таблиця 3. Прогноз приросту ВВП і темпу інфляції в Україні на 2011 рік, %

Обмеження доступу банків до зовнішніх джерел фінансування та їхніх можливостей щодо рефінансування боргів попередніх періодів спричинить зміну структури пасивної бази фінансових установ через заміщення капіталів нерезидентів внутрішніми ресурсами. Проте навіть на тлі запланованих заходів із рекапіталізації банків швидкими темпами замістити відтік ресурсів не вдасться через зниження довіри населення до банківської системи в умовах прискорення девальваційних процесів. Кредити важко отримати не лише на інвестиційні потреби, а й для швидких оборотів у торгівлі й харчовій промисловості. Основними напрямами розв'язання зазначених проблем мають стати розширення можтивості підтримання ліквідності банків на основі програм оздоровлення, встановлення обмежень на здійснення банками активних операцій, запровадження мораторію на розподіл чистого прибутку банків, встановлення заборони на здійснення нових емісій ощадних (депозитних) сертифікатів та їх дострокове погашення.

ВИСНОВКИ ТА РЕКОМЕНДАЦІЇ

Для зменшення наслідків фінансової кризи в Україні, із метою запобігання масовим дефолтам, які несуть реальні ризики руйнування кредитної системи й можуть похитнути стабільність платіжного балансу, Кабінет міністрів має відігравати головну роль у врегулюванні боргових зобов'язань корпоративного сектору. Найдієвішим заходом реструктуризації зовнішнього корпоративного боргу є його пролонгація на 3—4 роки за ставками, під які було надано кредити. Залучення зовнішніх ресурсів у банківську систему України потребує впровадження додаткових антикризових заходів, і насамперед проведення перемовин із кредиторами щодо реструктуризації (рефінансування) зовнішніх зобов'язань банків.

Таким чином, світова економіка входить у період системної глобальної розбалансованості, що за нових геоекономічних і геополітичних реалій супроводжуватиметься виникненням численних джерел турбулентності і транскордонних ризиків. З огляду на масштаби цих процесів слід розробити принципово інакші, ніж ті, що застосовувалися до цього, механізми для подолання наслідків кризових явищ, а також цілісну систему індикаторів наближення майбутніх криз.

ЛІТЕРАТУРА

1. Копейкин М. В. следующем году Украину ожидает рецессия // Деловая столица. — 2010. - № 48. - 1 дек. - С. 6.

2. Морозов О. Криза чи повернення до витоків // Дзеркало тижня. — 2010. 29 лис. — С. 3.

3. Данилишин Б. Шлях до подолання кризових явищ — макроекономічна стабільність і скоординованість дій // Дзеркало тижня. — 2010. — № 47. — 13 груд. — С. 4.

4. Вахненко Т.П. Фінансова криза в Україні: фактори, механізми дії, заходи подолання // Фінанси України. - 2008. - № 10. - С. 15-17.

5. Куриляк О. Чи співмірна паніка з дійсністю? // Новий економіст України. — 2010. — № 2. - С. 18.

6. Шинкаренко А. В какой мир мы вступам: Интервью с А. Гальчинским // Эксперт-Украина. — 2010. - № 50. - С. 36.

7. Данилишин Б. Економіка України: розвиток в умовах фінансової нестабільності // Новий економіст. — 2010. — № 1. — С. 16.

8. Гальчинський А. Світова грошова криза: витоки, логіка трансформацій // Дзеркало тижня. - 2010. - № 42. - 8 лис. - С. 8.

9. http://www.imf.org/extemal/russian/pubs/ft/weo/2008/02/pdf/sumr.pdf.

10. Алексашенко С. Кризис-2010: пора ставить диагноз // Вопросы экономики. — 2010. — № 11. - С. 26.

11. Якимкин В.Н., Бузик А.С. Крах инвестиционного банкинга в США // Банковское дело. — 2008. - № 11. — С. 58.

12. Делягин М. Политика модернизации и глобальный финансовый кризис // Свободная мысль. - 2009. - № 11. - С. 22.

13. Комп&ньон. - 2010. - № 49. — 5-11 груд. — С. 7.

14. Greenspan A. Banks need more capital // The Economist. — December 20 TH 2008 — January 2ND 2009. — P. 1 14.

15. Згуровський M. Болісне одужання через кризу // Дзеркало тижня. — 2010. — № 47

16. Данилишин Б. Економіка України: розвиток в умовах фінансової нестабільності // Новий економіст. — 2010. — № 1. — С. 15—16.

17. Данилишин Б. Шлях до подолання кризових явиш — макроекономічна стабільність і скоординованість дій // Дзеркало тижня. — 2008. — № 47. — 13 груд. — С. 4.

18. Лагутін B.R. Бюджетна та монетарна політика: координація в трансформаційній економіці -К.: КНТЕУ, 2009. - С. 56.

19. Вахненко Т. Кредитно-боргова експансія банків та методи її стримування // Дзеркало тижня. - 2010. - № 19.-24 трав. - С. 9.

20. Небрат В.В. Українська фінансова думка другої половини XIX — початку XX століть. — К.: Ін-т екон. та прогнозув., 2009. — С. 51.

21. Алексеев А. Найбільша проблема — у доларизашї вітчизняної економіки: Інтерв'ю з Д. Гриджуком // Дзеркало тижня. — 2010. — № 45. — 29 лис. — С. 7.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Характеристики

Список файлов ответов (шпаргалок)