162228 (581872), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Загублену чи вкрадену ДК, за аналогією до ЕГ уміщують у стоп-листок, запобігаючи її використанню, але залишок суми на ДК, на відміну від гаманця, повертається її власникові згідно з відповідними правилами.

Розрахункова картка (РК) призначена для управління розрахунковим рахунком клієнта. Вона також є карткою багаторазового використання й багатоцільового призначення. РК і ДК принципово відрізняється ось у чому:

1. РК не містить даних про залишок на розрахунковому рахунку (він може змінюватися й у результаті операцій без РК). З огляду на це всі операції з РК можуть здійснюватися лише в режимі он-лайн (прямого доступу).

1. Гарантом операцій із РК є банк, тому після авторизації РК (і відповідно клієнта) та підтвердження покупки потрібна сума знімається з РР і надходить на тимчасовий рахунок, а далі в операціях участі не бере.

2. РК, як і ДК, розрахована на середні та великі платежі, тому операції з нею виконуються в он-лайн, причому завжди використовується ПІН.

Право емісії РК можуть мати лише ті банки, які ведуть РР клієнта.

Вигоди від застосування РК такі самі, як і від ЕГ, але для підприємств торгівлі зменшується ризик того, що платіж згодом буде визнаний недійсним через відсутність такого РР або коштів на ньому. Грошові кошти, якими керує РК, у банку певним чином індивідуалізовано. Тому процесинговий центр, як і для ДК, формує дебетовий платіжний документ за кожною операцією з РК і надсилає його до банку, де зберігається РР клієнта. У банку зберігається й загальна база всіх виданих РК.

Картки банк видає так само, як і ДК. Завантаження РК зводиться фактично до розміщення клієнтом грошових коштів на своєму PP.

Під час оплати платежу чи послуги, виконуваної в режимі прямого доступу і з пред'явленням ПІН, перевіряється також наявність залишку на РР клієнта. За РК можна отримати й готівку в будь-якій сумі, що не перевищує залишку на PP. Якщо РК загублено, усі операції з нею можуть бути заблоковані.

2. Основні елементи та загальна структура електронних грошей

У звичайній торговельній операції є принаймні два учасники: власник товару (продавець) і власник грошей (покупець). У системі з електронними грошима діють уже щонайменше три учасники: власник товару, власник електронних грошей (ЕЛГ) і банк. При цьому, як правило, на останнього покладено головну відповідальність за роботу всієї системи ЕЛГ. Банк випускає ЕЛГ і забезпечує роботу електронних автоматів для занесення грошей та їх приймання від торгівців; забезпечує торговельні точки (ТТ) спеціальним обладнанням — касово-розрахунковими терміналами (КРТ), які можуть сприймати ЕЛГ; відповідає за діяльність усіх інших елементів системи загалом, за їх взаємодію та виконання відповідних платежів

Якщо безпосередньо використовується готівка, виконується тільки одна операція — покупець оплачує вартість товару, передаючи торгівцю певну суму грошей, яку останній може вмістити на свій рахунок у банку. Отже, у розрахунку за покупку банк безпосередньої участі не бере.

Коли йдеться про електронні гроші, банк безпосередньо бере участь у розрахунках за покупку. Обіг грошей при використанні ЕЛГ у загальному вигляді можна розбити на такі етапи (рис. 2.1):

1. оплата вартості товару покупцем — власником ЕЛГ;

2. занесення банком відповідних сум на рахунок продавця;

3. зняття зазначених сум із рахунку клієнта-покупця в банку.

Рис. 2.1. Схема обігу грошей у системі ЕЛГ

Розглянемо головні елементи системи ЕЛГ.

1. Магнітні пластикові картки — носії інформації про вартість — являють собою безпосереднє вираження грошей.

2. Касово-розрахункові термінали (КРТ), що розташовані в торговельних точках для виконання розрахунків із покупцями — власниками ЕЛГ.

3. Банківські автомати для завантаження сум на МПК.

4. Картка торгівця (КТ), де зосереджується інформація про всі операції, що їх було виконано з ЕЛГ в даній ТТ протягом певного часу.

5.Система обробки банківської інформації, зокрема розрахункові (процесингові) центри.

На кожний з елементів системи покладаються певні функції. Так, КРТ у ТТ виконує такі головні операції:

1)забезпечує з'єднання з двома картками-носіями: МПК-ЕЛГ та карткою торгівця;

1. відображає покупцеві-власнику ЕЛГ поточну суму грошей;

2. відображає вартість покупки;

3. дає змогу власникові ЕЛГ:

виражати згоду щодо покупки;

вводити свій персональний ідентифікаційний номер (ПІН);

1. друкує та видає паперовий документ (квитанцію, рахунок) про здійснення покупки;

2. веде журнал обліку операцій для торгівця, який його надсилає до банку.

Зауважимо, що КРТ не може заносити гроші на картку. Проте він дає «добро» на продаж, якщо сума грошей достатня для покупки (не менша за вартість товару).

Система електронних грошей може бути загальнонаціональною, тоді до неї входять численні банки та розрахункові палати (центри). Створювати систему починають, здебільшого, на базі одного банку, щоб її можна було випробувати, перш ніж поширювати в національному масштабі.

Якщо система ЕЛГ складається з багатьох банків і багатьох торговельних точок, постає проблема взаєморозрахунків між банками в разі, якщо власник ЕЛГ робить покупки в ТТ, які не мають розрахункового рахунку в банку-емітенті ЕЛГ. Певною мірою ця проблема аналогічна до проблеми розрахунків між клієнтами, які обслуговуються різними банками.

Справді, нехай клієнт К_д, котрий має картку (ЕЛГ), видану банком Б_д, який перебуває, скажімо, у Донецьку, зробив покупку на суму С_к у торговельній точці ТТ_Л, яка міститься у Львові і має відкритий розрахунковий рахунок у львівському банку Б_л. У такому разі потрібні міжбанківські розрахунки з перерахування суми С_к із банку Б_д на розрахунковий рахунок ТТ_Л у банку Б_л. Такі розрахунки можна здійснити, скориставшись системою міжбанківських електронних платежів НБУ та сформувавши відповідні трансакції банку Б_л до банку Б_д.

З огляду на масовість таких платежів і велику кількість ТТ у загальному випадку до системи крім банків і ТТ включають розрахункові (процесингові) центри. Ці структурні елементи системи ЕЛГ приймають (по каналах зв'язку або безпосередньо на картках торгівця) і групують дані від торговельних точок (ТТ), які працюють з ЕЛГ, а також формують і маршрутизують платіжні документи до відповідних банків, котрі функціонують у системі.

Зрозуміло, що заради зручності та надійності роботи такі центри можуть бути розміщені в окремих банках-емітентах, організовуватися й працювати на корпоративній основі. Загальну структурну схему системи масових платежів із застосуванням ЕЛГ (система масових електронних платежів) унаочнює рис. 2.2.

Рис. 2.2. Загальна схема масових електронних платежів

Як показує практика, найповніше функцію готівкових грошей виконують смарт-картки, або інакше — інтелектуальні картки. Така картка не лише зберігає дані, як це робить звичайна МІЖ, а й оперує ними, обробляє їх згідно із заданими правилами. Це досягається вмонтуванням у картку мікросхеми, яка має процесор, пам'ять, ввід/вивід і власну операційну систему. Фактично смарт-картка — це маленький комп'ютер, потужність якого цілком порівнювана з потужністю ЕОМ початку 80-х років. Характеристики смарт-картки: тактова частота — близько 3 МГц, ємність ОЗУ — 256 байт, обсяг постійної пам'яті — близько 10 кбайт.

Завдяки мікросхемі в самій картці можна зберігати ліміт наявних грошей, обліковувати витрати та визначати баланс і розмір фактичного залишку, не звертаючись до комп'ютера банку або до розрахункового центру. Сума ліміту «видається» в банку, записується в смарт-картку на одному пристрої за певними правилами (технологією), а сума поточних витрат і поточний залишок визначаються в місці покупки в ТТ, де є спеціалізовані розрахункові термінали.

Розрахункові термінали, контактуючи зі смарт-карткою, активізують у ній відповідні поля й змінюють розміри витрат і залишків грошей, а також «знімають» ідентифікатор клієнта, номер його РР, суму покупки й ідентифікатор банку-платника. На підставі цих даних формується картка торгівця, встановлюється зв'язок ТТ із банком і на рахунок ТТ нараховуються гроші.Загальна технологія використання смарт-картки в системах електронних платежів майже така сама, як МПК: банк видає таку картку, а магазини та інші установи торгівлі, які працюють у системі, приймають її до оплати.

Купуючи товар, покупець пред'являє касирові свої покупки і смарт-картку. Остання вставляється у спеціальний касово-розрахунковий термінал, де є рідер (спеціальний пристрій) для її читання. За допомогою ПІН перевіряють, чи дійсна картка та чи є на ній сума, достатня для оплати покупки. Якщо ні, то відбувається «повернення» товару — покупка відкладається. У противному разі дебетується смарт-картка і кредитується касовий апарат. Усе це виконується за лічені секунди, без жодного зв'язку із центром або комп'ютером банку.

Грошові кошти для оплати покупок пересилаються по каналах зв'язку на банківський рахунок продавця (як правило, у кінці дня за один сеанс зв'язку з банком). Вважається, що розрахунковий рахунок ТТ ведеться в банку, який видав смарт-картку. Якщо зв'язку з банком по каналах немає, то в торговельній установі заповнюється спеціальна смарт-картка — картка торгівця протягом певного часу, яку можна доставити безпосередньо до банку.

У світі нині плануються й реалізуються численні проекти, де використовуються смарт-картки. В Україні з ініціативи НБУ створено AT «Укркарт», яке розробляє проект застосування платіжних карток типу смарт-карток для розрахунків із фізичними та юридичними особами.

Завантажена смарт-картка містить готівку, котру можна використовувати як замінник монет і банкнот. Такі електронні гроші допомагають усувати труднощі, які пов'язані з використанням готівкових грошей (наприклад, оплатою експлуатаційних витрат і т. ін.). їх можна ефективно використовувати для оплати невеликих покупок у магазинах і торговельних точках.

3. Забезпечення захисту даних у системі електронних платежів

Необхідно зазначити, що на сучасному етапі практично забезпечене конституційне право кожного вільно шукати, одержувати, передавати, проводити і поширювати інформацію будь-яким законним способом.

Істотні позитивні зміни відбулися в інформаційному забезпеченні державної політики. Активно розвивається інфраструктура єдиного інформаційного простору України. Українські інформаційні і телекомунікаційні системи і мережі зв'язку реально інтегруються в світовий інформаційний простір.

Вони побудовані з використанням останніх досягнень в сфері інформаційних технологій, які широко представлені на ринку, де активно діють практично всі крупні зарубіжні компанії-розробники. Інформаційні технології ефективно використовуються в діяльності практично всіх організацій і установ, державних органів і значної частини фізичних осіб.

З метою здійснення державної політики в цій сфері прийняті і реалізуються національні програми "Електронна Україна" і "Електронний уряд".

Сформовані умови для забезпечення безпеки функціонування інформаційних і телекомунікаційних систем, що створюються на території України. Створені найважливіші регулюючі чинники державної дії на інформаційні процеси і інформатизацію: нормативно-правове забезпечення цієї сфери; системи ліцензування і сертифікації інформаційних продуктів і послуг, інформаційно-телекомунікаційних систем і мереж зв'язку, технологій. Так, в даний час законодавство в сфері інформаційного розвитку економіки і суспільства включає закони України: "Про державну таємницю", "Про захист інформації в АС", "Про інформацію", "Про зв'язок", "Про Національну систему конфіденційного зв'язку". Також необхідно врахувати і тенденції розвитку національної нормативної бази в даній сфері, а саме розгляд владою таких нових законів України як закони "Про електронний цифровий підпис", "Про електронний документообіг", "Про електронну комерцію" і ін.

Разом з тим на тлі цих помітних досягнень, на жаль, доводиться констатувати, що рівень розвитку інформаційної сфери України ще досить низький. Відставання від розвинених країн, за оцінкою фахівців, складає 10-15 років. Існують ряд серйозних проблем, рішення яких життєво необхідне для подальшого розвитку країни. Одночасно, оцінюючи ситуацію в сфері забезпечення інформаційної безпеки України в цілому, не дивлячись на наявні досягнення, слід зазначити, що вона тривожна.Так, явно не відповідають прогнозам правові гарантії реалізації конституційних прав людини і громадянина на недоторканність приватного життя, на особисту і сімейну таємниці, на добре ім'я і честь, на охорону права інтелектуальної власності. Недостатніми є і гарантії свободи масової інформації. Більшість вітчизняних газет і журналів, зокрема регіональних, знаходяться в істотній фінансовій залежності від крупного капіталу, політичних партій, рухів і фондів, місцевих адміністрацій. Це приводить до віддзеркалення в їх інформаційній політиці, перш за все, інтересів фінансових спонсорів, далеко не завжди співпадаючих з інтересами держави і більшості населення. Представляється, що до найбільш серйозних проблем належить і необхідність прискорення розвитку вітчизняної індустрії конкурентоздатної продукції в сфері інформатизації, телекомунікації і зв'язку, забезпечення потреб внутрішнього ринку цією продукцією і вихід на світовий ринок.

Для вирішення даної проблеми доцільно використовувати, в першу чергу, заходи економічного і правового характеру. Серед них можна назвати розробку і реалізацію гнучкої інвестиційно-інноваційної політики в сфері розробки програмних продуктів, підтримки виходу продукції вітчизняної інформаційної індустрії на світовий ринок. Вдосконалення системи оподаткування українських підприємств, що працюють в сфері розробки сучасних інформаційних технологій. Зміцнення гарантій захисту прав суб'єктів на об'єкти інтелектуальної власності.

У міру розвитку української інформаційної інфраструктури зростає актуальність підвищення рівня безпеки всіх її складових. Тому іншою проблемою є захист інформаційних ресурсів від несанкціонованого доступу, забезпечення безпеки інформаційно-телекомунікаційних систем, активно використовуваних в різних сферах суспільного життя і діяльності держави. В умовах глобалізації інформаційна сфера стає як ареною міжнародної співпраці, так і ареною суперництва. Повномасштабне залучення України в процес формування глобального інформаційного суспільства, супроводжується забезпеченням її інформаційної безпеки, як одного з найважливіших стратегічних завдань безпеки національної. Актуальність даної проблеми багато в чому обумовлена зростанням "кіберзлочинності" і розширенням можливостей міжнародного тероризму по використанню сучасних інформаційних технологій для здійснення терористичних актів.

В умовах глобалізації інформаційних технологій об'єктом інформаційної злочинності стає весь світовий інформаційний простір в цілому і кожний його елемент зокрема. Нейтралізувати наслідки противоправних дій в інформаційній сфері, наприклад, інформаційного тероризму, надзвичайно важко, а іноді взагалі неможливо. Усвідомивши небезпеку, породжену глобалізацією інформаційних технологій, і розуміючи, що прогрес суспільства неможна зупинити, слід зосередитися на підтримці позитивних і нейтралізації негативних особливостей розвитку інформаційних технологій. Для протидії інформаційним загрозам має бути розроблений чіткий план, який відображатиме персональну відповідальність кожного працівника, починаючи з технічного персоналу й закінчуючи вищою керівною ланкою. В плані мають визначатися також заходи щодо відновлення інформаційних ресурсів після їх ураження. Ці процедури слід постійно перевіряти. Розробці плану повинен передувати аналіз усіх інформаційних масивів та потоків інформації (як внутрішніх так і зовнішніх). Практика свідчить, що ефективний комплексний аудит є можливим лише за участі сторонньої спеціалізованої організації, яка має відповідну ліцензію на проведення такої діяльності. Останнім етапом щодо захисту інформації є страхування інформаційних ресурсів як від традиційних, так і від кіберзагроз. На нашу думку, необхідно встановити більш тісний зв'язок між службами безпеки підприємств і правоохоронними органами. Адже латентність комп'ютерної злочинності, яка в першу чергу пов'язана з побоюванням щодо престижу організацій (особливо в банківських установах) та сумніву відносно кваліфікації спеціалістів технічного захисту тільки "заохочує" кіберзлочинців до нових атак.

Характеристики

Список файлов ответов (шпаргалок)