132784 (578911), страница 2
Текст из файла (страница 2)
По-друге, ліва півкуля, народжуючись "німим", починає "говорити" (нагадаємо, що всі центри мови знаходяться в лівій півкулі) на певному віковому періоді розвитку індивіда.
По-третє, так історично склалося, що людство створило праворукую культуру. Все це разом зумовлює гальмування прояву ліворукості у певної частини індивідів, які народилися з частковим переважанням правої півкулі над лівим. Під впливом вказаних причин ці індивіди перетворюються в "прихованих ліворуких", зберігаючи при цьому переважання функцій правої півкулі над функціями лівого. Серед правополушарних під вищезазначеним соціальним тиском "виживає" і зберігається близько половини (за даними американських психологів 20-25%) ліворуких індивідів.Підводячи підсумки, слід зазначити, що в спеціальній організації психіки індивіда головну роль виконують природжені функціональні асиметрії великих півкуль головного мозку. Саме останні і визначають завдатки, ступінь прояву яких реалізується в спеціальних здібностях особи. Існуючи в єдності, функціональні асиметрії накладають свій друк на індивідуальні властивості загального типу, додаючи до формально-динамічних властивостей темпераменту спеціальну спрямованість.
Асиметрія (тобто домінування) рук обумовлено особливостями функціональної асиметрії півкуль головного мозку. У правшей, як правило, домінує ліва півкуля, що спеціалізується на обробці вербальної інформації. У льовшей же розташування основних функцій між півкулями складніше і не є просто дзеркальним віддзеркаленням асиметрії мозку, як у правшей. і, відома ще з давніх часів.
3. Темперамент як індивідуальна особливість психофізичної організації особистості.
На тлі загальнолюдських фізичних і психічних особливостей у кожної людини помітно виокремлюються індивідуальні особливості, які позначаються на її житті, поведінці, діяльності.
Фізичні індивідуальні особливості – це конституція організму, його фізіологічні процеси – гуморальні, ендокринні, нервові. У кожному окремому організмі ці процеси відбуваються своєрідно, хоча у них є багато спільного для всіх людей, що зумовлюється антропогенезом, тобто походженням і розвитком людини.
Психічні індивідуальні особливості виявляються в різній швидкості реакцій, порогах чутливості, у властивостях уваги, пам’яті, спостережливості, кмітливості, в інтересах. Особливо яскраво вирізняються люди за індивідуальними здібностями – музичними, образотворчими, спортивними, художньо-літературними.
Індивідуально-психологічні особливості – неповторна своєрідність психіки кожної людини. Природною передумовою індивідуальних особливостей людини є передусім спадкові та природжені біологічні особливості будови та функцій організму.
Індивідуальні особливості особистості слід відрізняти від вікових, які настають з дозріванням або старінням організму. Індивідуальні якості особистості, наприклад швидкість реакції, міра активності, вразливості тощо, виявляються незалежно від віку без особливих змін. Разом з тим з віком під впливом життя та виховання індивідуальне досить своєрідно, яскраво виявляється в пізнавальній діяльності, емоційно-вольовій активності, рисах характеру, інтересах, що дає підстави вважати людину здібною чи не здібною, емоційно вразливою чи “товстошкірою”, вольовою чи безвільною, сміливою чи боязливою.
Індивідуальні особливості особистості найяскравіше виявляються в темпераменті, характері та здібностях, у пізнавальній, емоційно-вольовій діяльності, потребах та інтересах. Особливості їх прояву залежать від виховання дитини.
Індивідуальні відмінності між людьми вивчає диференційна психологія. Психологія праці, мистецтва, навчання та виховання, застосування психологічних закономірностей завжди мають опосередковуватися знаннями індивідуальних відмінностей між людьми. Без таких знань неможливо готувати молодь до праці, свідомого вибору професії. Діяльність і поведінка людини зумовлюються не лише соціальними умовами життя, а й індивідуальними особливостями її психофізичної організації. Це виразно виявляється в темпераменті особистості.
Темперамент (від лат. temperare – зміншувати в належних співвідношеннях, підігрівати, охолоджувати, уповільнювати, керувати) характеризує динамічний бік психічних реакцій людини – їх темп, швидкість, ритм, інтенсивність. На однакові за змістом і метою дії подразники кожна людина реагує по-своєму, індивідуально. Отже, темперамент можна визначити як індивідуальну особливість людини, що виявляється в її збудливості, емоційній вразливості, врівноваженості та швидкості перебігу психічної діяльності.
Індивідуальні особливості реагування на різноманітні обставини дали підстави поділити людей на кілька груп або типів темпераменту. Вчення про темперамент започатковано славнозвісним давньогрецьким лікарем і філософом Гіппократом. Він та його послідовники (римський лікар Гален та ін.) обстоювали гуморальну теорію (від лат. humor – рідина, соки організму – кров, флегма, жовч), згідно з якою темперамент спричинює перевагу в організмі певної рідини. Гіппократ вважав, що жттєдіяльність організму визначається співвідношенням між кров’ю, жовчю та слизом (лімфа,флегма). На основі цього погляду сформувалося вчення про чотири типи темпераменту: сангвінічний (від лат. sanguis – кров, перевага в організмі крові), флегматичний (від грецьк. рhlegma – слизь, перевага в організмі слизу), холеричний (від грецьк. сhole – жовч, перевага в організмі жовчі) та меланхолійний (від грецьк. melas – чорний, похмурий та chole – жовч, перевага в організмі чорної жовчі). Сьогодні це вчення цікаве тільки з історичного погляду. Але описані Гіппократом характерні риси темпераменту досить точно визначають особливості окремих типів темпераменту.
Німецький філософ І. Кант, поділяючи погляди на темперамент представників гуморальної теорії, уперше дав своєрідну психологічну характеристику темпераментів. Він вважав, що флегматикам бракує моральних почуттів, меланхоліки – справжня доброчинність; у холериків найрозвиненіше почуття честі, а у сангвініків – почуття прекрасного. Але І. Кант у своєму розумінні темпераменту плутав його риси з характером. Вітчизняний вчений, лікар і педагог П. Лесгафт пояснював темперамент особливостями кровообігу, які залежать від діаметра отвору та товщини й гнучкості стінок судин. Калібр судин і товщина їх стінок, на думку П. Лесгафта, зумовлюють швидкість і силу кровообігу, невеликому діаметру судин відповідає сангвінічний темперамент, а великому діаметру та товстим стінкам його судин – меланхолійний; флегматичний темперамент зумовлюється великим діаметром і тонкими стінками судин.
Аналізуючи сукупності морфологічних ознак німецький психіатр Э. Кречмер виділяє на основі розроблених їм критеріїв основні конституційні типи статури і робить спробу визначити темперамент саме через ці типи морфологічних конституцій. Наприклад, астенічному типу конституції, що характеризується довгою і вузькою грудною кліткою, довгими кінцівками, подовженою особою, слабкою мускулатурою, відповідає, по Кречмеру, шизоїдний (шизотемічеській) темперамент, якому властиві індивідуальні особливості, розташовані в основному уподовж „психестетічеськой” шкали, - від надзвичайної ранимої, афекту і дратівливості до бездушної холодності і тупого, „ дерев'яної” байдужості. Для шизоїдів характерні також замкнутість, відхід у внутрішній світ, невідповідність реакцій зовнішнім стимулам, контрасти між судорожною поривчастою і скутістю дій.
Іншому основному конституціональному типу – пікнічеському, що характеризується широкими грудьми, коренастою, широкою фігурою, круглою головою, виступаючим животом, відповідає по Кречмеру, циклоїдний (цикломатічеській) темперамент, якому властиві перш за все індивідуальні особливості, що йдуть уподовж „діатетічеськой” шкали, тобто Від постійно підвищеного, веселого настрою у маніакальних суб'єктів до постійно пониженого, сумного і похмурого стану духу у депресивних індивідів.
Для циклоїдів характерні також відповідність реакцій стимулам, відвертість, уміння злитися з навколишнім середовищем, природність, м'якість і плавність рухів. Е. Кречмер помилково визначив роль конституціональних особливостей як чинників психічного розвитку особи. Його теорія неминуче приводить до порочної ідеї фатального нахилу індивіда до того психологічного складу, який уготований йому спадково заданим тілесним виглядом, і носить по суті реакційний характер
До морфологічних теорій темпераменту відноситься і концепція американського психолога У. Шелдона, який виділяє три основні типи соматичної конституції („соматипа”): ендоморфний, мезоморфний і ектоморфний. Для ендоморфного типу, на його думку, характерні м'якість і округлість зовнішнього вигляду, слабкий розвиток кісткової і мускульної систем; йому відповідає вісцеротонічеській темперамент з любов'ю до комфорту, з плотськими устремліннями, розслабленням і повільними реакціями. Мезоморфний тип характеризується жорстокістю і різкістю поведінки, переважанням кістково-мускульної системи, атлетічностьюї силою; з ним пов'язаний соматотонічеській темперамент з любов'ю до пригод, схильністю до ризику, жаданням мускульних дій, активністю, сміливістю, агресивністю. Ектоморфному типу конституції властиві витонченість і крихкість тілесного вигляду, відсутність вираженої мускулатури; цьому сомато-типу відповідає церебротонічеській темперамент, що характеризується малою товариськістю, ськлоностью до відособлення і самоти, підвищеною реактивністю. Шелдон, так само як і Кречмер, приводить думка про фатальну соматичну обумовленість найрізноманітніших психічних рис особи, зокрема таких, які цілком визначаються умовами виховання і соціальним середовищем.
.Гуморальна та морфологічна теорії темпераменту мають серйозні недоліки. Вони обстоюють як першооснову темпераменту, а також системи організму, які не мають для цього потрібних властивостей. Крім того, ці теорії стирають межі між темпераментами здорового та хворого організму, пояснюють темперамент лише біологічними чинниками, а тому не все розкривають у його сутності. Але зовсім ігнорувати ці теорії в поясненні проявів темпераменту не можна. Відомо, що порушення функції гуморальної та ендокринної систем організму зумовлюють деякі психопатії, що позначаються на особлтвостях типів темпераменту, наприклад шизофренічні, маніакально-депресивні психози, немотивовані настрої, психостенії та ін.
У сучасній психології користуються гіппократовою класифікацією типів темпераментів: сангвінік, холерик, флегматик і меланхолік. Кожному з цих типів властиві своєрідні психологічні особливості.
Сангвініку властиві досить висока нервово-психічна активність, багатство міміки та рухів, емоційність, вразливість, лабільність. Разом з тим емоційні переживання сангвініка здебільшого неглибокі, а його рухливість при незадовільних виховних впливах спричинює недостатню зосередженість, похапливість, а то й поверховість.
Холерику властиві високий рівень нервово-психічної активності та енергії дій, різкість і поривчастість рухів, сильна імпульсивність та яскравість емоційних переживань. Недостатня емоційна і рухова врівноваженість холерика може виявитися за відсутності належного виховання в нестриманості, запальності, нездатності контролювати себе в емоціогенних обставинах.
Флегматик характеризується порівняно низьким рівнем активності поведінки, ускладненням переключення, повільністю і спокійністю дій, міміки і мовлення, рівними, постійними та глибокими почуттями і настроями. Невдале виховання може сприяти формуванню у флегматика таких негативних рис, як млявість, збідненість і слабкість емоцій, схильність до виконання лише звичних дій.
Меланхоліку властиві низький рівень нервово-психічної активності, стриманість і приглушеність моторики та мовлення, значна емоційна реактивність, глибина і стійкість почуттів, але слабка їх зовнішня вираженість. При недостатньому вихованні у меланхоліка можуть розвинутися такі негативні риси, як підвищена аж до хворобливості емоційна вразливість, замкнутість, відчуженість, схильність до тяжких внутрішніх переживань за таких життєвих обставин, які на це не заслуговують.
Підкреслюючи вже сказане, треба сказати про те, що аби-яка діяльність (трудова, навчальна,ігрова) висуває вимоги не лише до знань і рівня розумового та емоційно-вольового розвитку особистості, а й до типологічних особливостей нервової системи, а отже, до темпераменту людини.
Висновок.
Отже, диференційна психофізіологія наука, що вивчає індивідуальні відмінності між людьми у фізиологічному плані Вивчаючи людську особу, не можна ігнорувати її індивідуальні природні особливості. Але разом з тим зрозуміло, що не тільки цими особливостями характеризується особа. Перед диференціальною психофізіологією стоїть задача – знайти оптимальні умови формування особи, знайти умови максимального прояву всіх її можливостей, виходячи з її природних даних.
. Психологія праці, мистецтва, навчання та виховання, застосування психологічних закономірностей завжди мають опосередковуватися знаннями індивідуальних відмінностей між людьми. Без таких знань неможливо готувати молодь до праці, свідомого вибору професії. індивідуальні властивості залежать від функціональних асиметрій
Індивідуальні властивості залежать від функціональних асиметрій, які накладають свій друк на особистість. Діяльність і поведінка людини зумовлюються не лише соціальними умовами життя, а й індивідуальними особливостями її психофізичної організації. Це виразно виявляється в темпераменті особистості. У сучасній психології користуються гіппократовою класифікацією типів темпераментів: сангвінік, холерик, флегматик і меланхолік.
Будь-яка діяльність (трудова, навчальна,ігрова) висуває вимоги не лише до знань і рівня розумового та емоційно-вольового розвитку особистості, а й до типологічних особливостей нервової системи, а отже до темпераменту людини.
Залежно від змісту та умов діяльності сила, врівноваженість і рухливість нервової системи (темпераменту) особистості виявляються по-різному,відіграють позитивну або негативну роль.
Таким чином, стиль діяльності кожної людини значною мірою залежить від типу вищої нервової діяльності, що входить до структури її темпераменту. Отже, у професійній орієнтації та підготовці до праці молоді потрібно зважати в першу чергу на особливості темпераменту.
Список використаної літератури:
1. Ковалев А. Г. Личность воспитывает себя. – М.: Знание, 1983.
2. Психологія/ За ред. Г. С. Костюка. – К.: Рад. шк., 1968.
3. Немов Р. С. Психология. – М.: Просвещение, 1995.
4. Введение в психофизиологию/ Маврютина Т. М., Ермолаев О. Ю. – М.: Московский психолого-социальный институт: Флинта, 2001.
5. Брагина Н. Н., Доброхотова Т.Н. Функциональная ассиметрия мозга. – М.: Наука, 1988, 288 с.
6. Купер К. Индивидуальные различия. – М.: Аспект Пресс, 2000.
6
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
