131696 (578715), страница 3

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 3)

Опосередкованою ланкою між метою суспільства та особистості виступає соціальна система.

На підставі того, як індивід стає елементом со­ціальної організації, інтегрується в суспільство, визна­чається спроможність соціальної організації впливати на особистість (соціалізувати її), а також її здатність піддаватися впливу інших людей.

2.4 Соціалізація і соціальна поведінка особистості.

Головним соціальним процесом, через який здійс­нюється взаємодія між особистістю та суспільством, є процес соціалізації.

Соціалізація — процес інтеграції індивіда в суспільство, у різ­номанітні типи соціальних спільнот (група, соціальний інститут, соціальна організація) шляхом засвоєння ним елементів куль­тури, соціальних норм і цінностей, на основі яких формуються соціально значущі риси особистості.

Це є процес розвитку людини від індивідуального до соціального під безпосереднім чи опосередкованим впливом таких факторів соціального середовища, як сукупність ролей і соціальних статусів, соціальні спільноти, в межах яких індивід може реалізувати пев­ні соціальні ролі й набути конкретного статусу; систе­ма соціальних цінностей і норм, які домінують у су­спільстві й унаслідуються молодшими поколіннями від старших; соціальні інститути, що забезпечують виробництво и відтворення культурних зразків, норм і цін­ностей та сприяють їх передачі й засвоєнню тощо.

Завдяки соціалізації людина залучається до сус­пільства, засвоюючи звичаї, традиції і норми певної соціальної спільноти, відповідні способи мислення, властиві даній культурі, взірці поведінки, форми ра­ціональності та чуттєвості. Спрощеним є трактування соціалізації як одномірного, односпрямованого проце­су дії соціальних факторів на конкретну людину, де індивіду відводиться пасивна роль об'єкта впливу.

До вітливу соціального середовища людина ставить­ся вибірково на основі сформованої у її свідомості си­стеми цінностей. Індивідуальність особи, її потенційні можливості засвоїти культурний пласт суспільства, потреби та інтереси, спрямованість соціальної актив­ності є найважливішими чинниками її соціалізації. Агентами соціалізації є сім'я, сусіди, ровесники, вихо­вателі та вчителі, колеги і знайомі, засоби масової ін­формації, соціальні інститути.

Залежно від віку індивіда розрізняють чотири ос­новних етапи соціалізації:

1. Соціалізація дитини.

2. Соціалізація підлітка (нестійка, проміжна).

1. Тривала (концептуальна) цілісна соціалізація (пе­рехід від юності до зрілості у період від 17-18 до 23-25 років).

1. Соціалізація дорослих.

На кожному етапі існують «критичні періоди». Щодо соціалізації дитини - це перші 2-3 роки і вступ до школи; для соціалізації підлітка — перетво­рення дитини і підлітка на юнака; для тривалої — початок самостійного життя і перехід від юнацтва до зрілості. Соціалізація дорослих націлена на зміну по­ведінки в новій ситуації, дітей — на формування цін­нісних орієнтацій. Дорослі, спираючись на свій со­ціальний досвід, здатні оцінювати, сприймати норми критично, тоді як діти спроможні лише засвоювати їх. Соціалізація дорослого допомагає йому набути необ­хідних навичок (часто конкретних), а соціалізація ди­тини пов'язана здебільшого з мотивацією.

Отже, соціалізація особистості є специфічною фор­мою привласнення нею тих суспільних відносин, що існують в усіх сферах суспільного життя. Основою со­ціалізації є освоєння індивідом мови соціальної спіль­ноти, мислення, форм раціональності й чуттєвості, сприйняття індивідом норм, цінностей, традицій, зви­чаїв, зразків діяльності тощо. Індивід соціалізується, включаючись у різноманітні форми соціальної діяль­ності, засвоюючи характерні для них соціальні ролі. Тому соціалізацію особистості можна розглядати як сходження від індивідуального до соціального. Водно­час соціалізація передбачає індивідуалізацію, оскіль­ки людина засвоює існуючі цінності вибірково, через свої інтереси, світогляд, формуючи власні потреби, цінності.

Завдяки соціалізації людина залучається до со­ціального життя, одержує і змінює свій соціальний статус і соціальну роль. Соціалізація — тривалий і ба­гатоактний процес. Адже суспільство постійно розви­вається, змінюються його структура, мета і завдання, цінності й норми. Водночас протягом життя багатора­зово змінюються людина, її вік, погляди, уподобання, звички, правила поведінки, статуси і ролі. Завдяки соціалізації люди реалізують свої потреби, можливості й хист, налагоджують відносини з іншими членами сус­пільства, їх групами, соціальними інститутами і органі­заціями, з суспільством загалом. Все це дає змогу їм по­чуватися в суспільстві, соціальному житті впевнено. Водночас соціалізація - найважливіший чинник ста­більності суспільства, його нормального функціонуван­ня, наступності його розвитку.

Процес, зворотний соціалізації, називається десоціалізацією. Внаслідок нього людина може частково або повністю втратити засвоєні норми і цінності. Це може бути зумовлено ізоляцією людини, уніфікацією, обмеженням спілкування та можливостей для підви­щення культурного рівня та ін.

У перехідних суспільствах часто простежується явище ресоціалізація - докорінної зміни соціального середовища, яке зумовлює необхідність особистості пристосуватися до нових соціальних обставин, норм і цінностей. Це болісний процес, який нерідко вимагає цілковитої зміни поглядів на суспільство, переоцінки свого життя, руйнування попереднього і нового світо­розуміння, розриву з традиційними культурними цін­ностями, необхідності брати на себе незвичну соціаль­ну роль тощо.

2.5 Вплив соціального статусу , соціальної роль на поведінку особистості.

З'ясування місця і ролі особистості в соціальній си­стемі можливе через розкриття поняття «соціальний статус».

Соціальний статус особистості - це її позиція в соціальній системі, пов'язана з належністю до певної соціальної групи чи спільноти, сукупність її соціальних ролей та якість і ступінь їх виконання, що проявляються в соціальній поведінці особистості.

Він охоплює узагальнюючу характеристику стано­вища індивіда в суспільстві: професію, кваліфікацію, освіту, характер виконуваної праці, посаду, матеріаль­не становище, наявність влади, партійну і профспілко­ву належність, ділові відносини, належність до демо­графічних або етнічних груп (національність, релігій­ність, вік, сімейне становище, родинні зв'язки). Усе це Р. Мертон називає «статусним набором». Соціальні статуси поділяються на привласнені, або одержані не­залежно від суб'єкта, найчастіше від народження (раса, стать, вік, національність) і досягнуті, або надбані власними зусиллями індивіда (сімейне становище, про­фесійно-кваліфікаційний рівень тощо). Серед статусів вирізняють інтегральний та допоміжні. Іноді їх взаємо­дія може спричиняти внутріособистісні конфлікти.

Соціальна роль - типова поведінка людини, пов'язана з її со­ціальним статусом, яка не викликає негативної реакції со­ціального середовища.

Людина в суспільному житті, як правило, виконує кілька соціальних ролей, які утворюють, за терміно­логією Р. Мертона, «рольовий набір». Соціальні ролі можуть закріплюватися формально (через посередниц­тво закону чи іншого правового акту) або мати нефор­мальний характер (моральні норми поведінки в певно­му суспільстві).

Одна з перших спроб систематизації соціальних ролей належить Т. Парсонсу, на думку якого їх харак­теризують:

• емоційність (одна роль вимагає емоційної стри­маності, інша - цілковитої розкутості);

• спосіб одержання (одні ролі притаманні особис­тості органічно, інші виборюються нею);

• масштабність (сформульовані й суворо обмежені або нечіткі й розмиті);

• ступінь формалізації (дія за жорстко встановле­ними правилами і приписами або довільна дія);

• характер і скерованість мотивів (орієнтовані на особисте або загальне благо).

Про соціальну роль йдеться тоді, коли за тривалої соціальної взаємодії регулярно відтворюються певні стереотипи поведінки. Тобто роль є окремим аспектом цілісної поведінки. Конкретні індивіди виступають у багатьох ролях. Суперечності між окремими соціаль­ними ролями породжують рольові конфлікти, як внутрішні, так і міжособистісні. Вони часто виступають як боротьба мотивів діяльності, що свідчить не тільки про існування ієрархії соціальних статусів, а й про ієрархію соціальних ролей. Вільний вибір особою пер­шочерговості реалізації певних мотивів є відносним, оскільки людина перебуває під тиском соціальних функцій, статусів і ролей, завдяки чому стає частиною суспільства, соціальної спільноти. Сукупність соціаль­них ролей особистості відображає соціальні відносини в суспільстві. Соціальний статус і соціальна роль є ос­новними поняттями рольових теорій особистості.

Рольові теорії особистості. їх автори Д. Мід, Р. Мертон та інші визнають залежність соціальної ро­лі людини як істоти соціальної від очікувань інших людей, пов'язаних з їх розумінням соціального стату­су конкретної особистості. Розбіжність між уявлення­ми про соціальну роль тієї чи іншої особистості та її реальною поведінкою є основою соціальних конфлік­тів, що мають міжособистісний характер. Внаслідок виконання людиною кількох соціальних ролей, несу­місних між собою, може виникнути внутрішній конф­лікт особистості. Його наслідком, як правило, є стрес. Саме у виявленні передконфліктних і передстресових ситуацій або підстав для цього, а також у пошуках конкретних шляхів гармонізації соціальних ролей і полягає роль соціології.

Теорії соціальної установки. Вони розглядають осо­бистість як результат дії настанов, впливів, тиску. Акумуляція людиною протягом життя різноманітних установок приводить до того, що вона звикає бути осо­бистістю; у неї складається принципова установка на те, щоб бути особистістю.

Диспозиційна теорія саморегуляції соціальної по­ведінки особистості. У ній знаходять подальший роз­виток вихідні положення теорії соціальної установки. Базовим у ній є поняття «диспозиції особистості».

Диспозиція особистості — схильність особи до певного сприйняття умов діяльності та певної поведінки в цих умовах.

Диспозиції поділяються на вищі, середнього типу та нижчі. Вищі диспозиції регулюють загальну пове­дінку особистості, визначають її концепцію життя, ціннісні орієнтації, узагальнені соціальні установки на типові соціальні об'єкти і ситуації, а також ситуа­тивні соціальні установки (схильність особистості до конкретного типу поведінки у певній ситуації, у кон­кретному предметному і соціальному середовищі). Диспозиції середнього типу диференціюють сприйнят­тя та реакцію особистості на різні групи і сукупність об'єктів та явищ соціальної дійсності. Нижчі диспози­ції - це схильність до певної поведінки у конкретних сферах діяльності, скерованість дій та вчинків у типо­вих ситуаціях.

Структурно диспозиції містять три компоненти: когнітивний (усвідомлення особистістю об'єкта уста­новки на абстрактно-теоретичному рівні); афективний (емоційна оцінка об'єкта); когнітивний, поведінковий (воля і прагнення до дії, скерована на об'єкт).

2.6 Вплив референтної групи на соціальну поведінку особистості.

Теорії референтної групи. На думку їх прихильни­ків, надширокі соціальні утворення нездатні забезпе­чити комфортне самопочуття та існування особистості, тому референтні групи більше відповідають її прагнен­ням, інтересам і потребам, оскільки вона сама обирає їх, належить до них з власної волі.

Референтна група - соціальна група, на яку індивід орієнтує свою поведінку, до якої належав у минулому, належить у конк­ретний час, прагне належати в майбутньому.

Референтними групами можуть бути різні соціаль­ні спільноти: сім'я, клас, релігійні громади, виробни­чі кооперативи, політичні партії тощо.

У регуляції життєдіяльності особистості важливу роль відіграють норми (правило, взірець) як засоби со­ціальної регуляції та контролю діяльності суб'єктів. Вони безпосередньо впливають на процеси мислення і характер дій особистості, визначають зміст установок, диспозицій, виливають на процес соціалізації особис­тості.

На різноманітних проблемах розвитку особистості зосереджуються концепції системного підходу, управ­ління, теорії «людських стосунків» та ін. Однак фраг­ментарність її методології не дає змоги розкривативсю повноту механізмів життєдіяльності особистості.

Ще один напрям пов'язаний з вивченням феноме­ну активності особистості, тобто з аналізом особистос­ті як суб'єкта власної життєдіяльності, життєдіяль­ності соціальних груп і суспільства в цілому. Чільне місце в ньому посідає дослідження життєвої позиції особистості. Наприклад, Ж. Піаже та Р. Мертон, ана­лізуючи соціальну адаптацію особистості, дійшли ви­сновку, що це — двосторонній процес, результат зу­стрічної активності суб'єкта і соціального середовища. Включаючись у суспільне життя, особистість зберігає свободу вибору соціальних ролей, соціальних спіль­нот, цінностей, форм і видів діяльності. Рівень свобо­ди соціальної активності людини залежить від типу суспільства, кожен з яких по-різному обмежує свобо­ду вибору. Але навіть за тоталітарних, авторитарних режимів людина намагається виявляти активність у реалізації мети.

Характеристики

Список файлов ответов (шпаргалок)