131437 (578647), страница 3

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 3)

Епікурейці міркували про шляхи незалежності особистості від усього зовнішнього. Кращий шлях вони вбачали в самоусуненні від всіх суспільних справ. Саме таке поводження дозволить уникнути прикростей, тривог, негативних емоцій і тим самим зазнати насолоди, тому що воно не що інше, як відсутність страждання.

Матеріальний світ, по Лукрецію, від людини не залежимо, він існував до нього, існує при ньому, буде існувати після нього.

Єдиною субстанцією всіх речей є атоми, які існують незалежно від того, бачимо ми їх або не бачимо. Атоми перебувають у постійному русі, вони вічні, неподільні й непорушні. Речі виникають шляхом зіткнення атомів, що рухаються в порожнечі у всіляких напрямках. Розвиток миру відбувається за законами, властивій самій природі, за законами необхідності й причини.

Все живе виникає з неживої матерії. Складні організми походять із найпростіших. Люди виникли із тварин. Спочатку вони вели тваринний спосіб життя, потім нестаток змусив їх використати знаряддя праці.

З матеріалістичних позицій підходив філософ і до області психічних явищ. Натхненність властива тільки високоорганізованої матерії. Душа не існує ні до народження людини, ні після смерті. Душа виникає разом з народженням тілесного організму, розвивається й ускладнюється разом з його ростом і гине разом з його смертю. Душа не віддільна від тіла й обмежена межами життя організму. Душа має тілесну природу. Її матеріальним носієм є повітряні атоми. Самі по собі атоми не утворять душі, якщо вони не пов'язані з тілом. Лише з'єднуючись між собою й зчіплюючись із тілом, ці атоми утворять чутливість, або душу. Співвідношення в душі вогненних і повітряних атомів визначає загальну її активність.

Душу людини у своїй підставі неоднорідна. Одну з її сторін утворить anіma, тобто така її частина, що розсіяна по всьому тілу, відповідає за рослинні функції організму й управляється більше зробленою частиною душі, названої Лукрецієм anіmus - "духом". Дух являє собою самі тонкі атоми, зосереджені в області груди й виступаюча матеріальна основа психічних функцій - чутливості й розуму.

Сфера спонукання почуттів і афектів розглядалася їм у якості провідних рушійних сил душі. Ідеал щасливого життя він бачив в усуненні причин, що викликають страждання, тривоги й страхи. Страх перед стихіями природи й перед смертю змусив людей "створити для себе богів". Тільки через подолання страхів і марновірства людини може забезпечити собі спокій і щиросердечний комфорт.

Лукрецій своє навчання вважав наставлянням по мистецтву жити у вирі нещасть, для того, щоб люди назавжди позбулися від страхів перед загробним покаранням і потойбічними силами, тому що у світі немає нічого, крім атомів і порожнечі.

2. ФІЛОСОФСЬКЕ ВЧЕННЯ ПРО СВІДОМІСТЬ

2.1 Гребель: психологія як наука про свідомість

Принцип абсолютної нематеріальності душі затвердив Гребель (ІІІ в. н.е. ) - давньогрецький філософ, засновник у Римі школи неоплатонізму. У всім тілесному вбачалася еманація (витікання) божественної, духовного першооснови.

У Гребля психологія вперше в її історії стає наукою про свідомість, зрозумілій як "самосвідомість".

Гребель учив, що індивідуальна душа походить від світової душі, до якої вона й спрямована. Інший вектор активності індивідуальної душі спрямований до почуттєвого миру.

В індивідуальної душі Гребель виділив ще один напрямок - спрямованість на себе, на власні, незримі дії й зміст. Вона як би стежить за своєю роботою, є її "дзеркалом".

Через багато сторіч, ця здатність суб'єкта не тільки відчувати, почувати, пам'ятати або мислити, але й мати також внутрішнє подання про ці функції одержала назву рефлексії.

Ця здатність не є фікцією. Вона служить невід'ємним "механізмом" діяльності свідомості людини, що з'єднує його орієнтацію в зовнішньому світі з орієнтацією у світі внутрішньому, в "самому собі".

Гребель відмежував цей "механізм" від інших психічних процесів.

Як би не був широкий спектр цих пояснень, він, в остаточному підсумку, зводився до пошуків залежності щиросердечних явищ від фізичних причин, процесів в організмі, спілкування з іншими людьми.

Рефлексія, відкрита Плотином, не могла бути пояснена жодним із цих факторів. Вона виглядала самодостатньою, невиведеною сутністю.

Такий вона й залишалася протягом століть, ставши вихідним поняттям інтроспективної психології свідомості.

Виділяючи рефлексію як один з напрямків діяльності душі, Гребель у ту віддалену епоху не міг, звичайно, і представити індивідуальну душу самодостатнім джерелом своїх внутрішніх образів і дій. Вона для нього - еманація надпрекрасної сфери вищої першооснови всього сущого.

2.2 Августин: християнське ранній середньовіковий світогляд

Навчання Гребля вплинуло на Августина (ІV-V вв. н.е. ), творчість якого ознаменувало перехід від античної традиції до середньовічного християнського світогляду. Августин додав трактуванню душі особливий характер, затверджуючи, що її основу утворить воля (а не розум). Тим самим він став ініціатором навчання, названого волюнтаризмом. Воля індивіда, залежачи від божественної, діє у двох напрямках: управляє діями душі й повертає її до себе самої. Всі зміни, що відбуваються з тілом, стають психічними завдяки вольовій активності суб'єкта. Так, з відбитків, які зберігають органи почуттів, воля творить спогади. Все знання закладене в душі, що живе й рухається в Богу. Воно не здобувається, а витягає з душі завдяки спрямованості волі. Підставою істинності цього знання служить внутрішній досвід. Ідея про внутрішній досвід, що володіє вищою істинністю, мала в Августина теологічний зміст, оскільки проповідувалося, що ця істинність дарується Богом.

Надалі трактування внутрішнього досвіду, будучи звільнена від релігійного фарбування, злилася з поданням про інтроспекції як особливому методі дослідження свідомості, яким володіє психологія на відміну від інших наук.

ВИСНОВОК

У зв'язку з умовністю періодизації розвитку психології, природної практично для будь-якого історичного дослідження, виникають деякі різночитання при встановленні тимчасових границь окремих етапів. Іноді поява самостійної психологічної науки зв'язують зі школою В. Вундта, тобто з початком розвитку експериментальної психології. Однак психологічна наука визначилася як самостійна значно раніше, з усвідомлення незалежності свого предмета, унікальності свого положення в системі наук - як науки й гуманітарної й природної одночасно, що вивчає й внутрішні й зовнішні прояви психіки. Таке самостійне положення психології було зафіксовано й з появою її як предмета вивчення в університетах уже наприкінці XVІІІ - початку XІ в.

Таким чином, ми розуміємо, що вірніше говорити про появу психології як самостійної науки саме із цього періоду, відносячи до середини XІ в. становлення експериментальної психології.

Аналізуючи матеріал по даній тематиці, приходимо до розуміння, що час існування психології як самостійної науки значно менше, ніж період її розвитку в руслі філософії. Природно, що цей період не однорідний, і протягом більш ніж 20 століть психологічна наука перетерпіла істотні зміни. Змінювалися й предмет психології, і зміст психологічних досліджень, і взаємовідношення психології з іншими науками.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛИТЕРАТУРИ

1. Адлер А. Практика и теория индивидуальной психологии. - М., 2004. - 547 с.

2. Анциферова Л.И., Ярошевский М.Г. Развитие и современное состояние зарубежной психологии. - М., 2004. - 428 с.

3. Блонский П.П. Избранные педагогические и психологические произведения. В 2-х т. - М., 1999. - 350 с.

4. Джемс У. Психология. - М., 2001. - 604 с.

5. Ждан А.Н. История психологии: от античности до наших дней. - М., 2000. - 428 с.

6. Кольцова В.А. О целостном подходе в историко-психологическом исследовании // Принцип системности в психологических исследованиях. - М., 1990. - С. 131-137.

7. Кольцова В.А., Олейник Ю.Н. История психологии: теоретические и методологические проблемы исследований // Современная психология. М., 1999. - С. 578-590.

8. Маданес К. Системная семейная психотерапия. - М, 1999. - 470 с.

9. Марцинковская Т.Д. История психологии: Учеб. пособие для студ. высш. учеб. заведений. - М.: Издательский центр "Академия", 2001. - 366 с.

10. Методологические проблемы историко-психологического исследования. - М., 2002. - 404 с.

11. Петровский А.В. Ярошевский М.Г. История и теория психологии в 2-х томах. Т-1. - М., 2004. - 504 с.

12. Роменець В.А. Історія психології. - К.: Вища шк. Головне виднію, 1998. - 452 с.

13. Ярошевский М.Г. История психологии. - М., 2005. - 370 с.

Характеристики

Список файлов ответов (шпаргалок)