118047 (577325), страница 5

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 5)

розв'язання проблеми централізованого водозабезпечення населених пунктів тощо.

Для реалізації цих завдань слід мати чітку, обґрунтовану, сприйняту українським суспільством державну стратегію дій на засадах стійкого розвитку — як на сьогодні, так і на більш віддалену перспективу. Необхідна стратегічно виважена, науково обґрунтована екологічна державна політика, яка може бути засобом забезпечення права майбутніх поколінь на гідні умови життя.

Екологічна політика — це система засобів і заходів, пов'язаних із впливом суспільства на природу і спрямованих на забезпечення екологічно-збалансованого розвитку і цивілізованості. При такому підході екологічну політику поділяють на дві групи взаємопов'язаних завдань : перша — забезпечення умов існування людини, друга — формування культури життя. Ефективність заходів законодавчої, виконавчої та судової влади залежитиме від її здатності усвідомлювати екологічні проблеми і відповідним чином на них реагувати. Компетенція представників влади повинна розширюватись за рахунок екологічної свідомості, без якої екологічні проблеми не будуть вирішені.

Конструктивні заходи, спрямовані на запровадження основ екологічної політики, мають бути вжиті на всіх рівнях соціуму, в кожному місті, в кожному домі, тільки це сприятиме готовності людей діяти відповідним чином і на глобальному рівні.

Отже, реалістичність здійснення екологічної політики, головною метою якої є заміна антагоністичних відносин між природою і суспільством на відносини доповненості, згармоні-зованості, залежить від поставлених цілей, завдань, засобів, методів, умов, природоохоронного потенціалу і вибору ефективних шляхів його використання.Найважливішими напрямами екологічної політики є такі:

допустимі форми використання природоохоронного по тенціалу на основі планування, стимулювання та контролю з боку держави;

створення та впровадження екологосумісних технологій;

моніторинг, експертиза, гласність;

виховання дбайливого ставлення до природи у всіх громадян тощо.

Кожна країна розробляє свої специфічні напрями екологічної політики.

Демографічна та продовольча проблеми набули нині загальносвітового масштабу. Зростання населення — складовий чинник сьогочасної екологічної ситуації. Кількість його від 3 млрд у 1959 р. сьогодні становить понад 6 млрд чол. При цьому 9/10 приросту зумовлені демографічним вибухом у країнах Азії та Латинської Америки, де злиденність і екологічна деградація вже досягли крайніх меж. За прогнозами, через 40 — 50 років населення планети подвоїться.

Демографічний чинник є одним з визначальних і для забезпечення стабільного й безпечного розвитку держави. Наприклад, у Кенії, де проживає 27 млн чол., через тридцять років, за прогнозами, житиме 50 млн, в Єгипті, при нинішніх 55 млн, буде вже 100 млн чол. Ці та багато інших країн вже гранично напружують свої природні ресурси, що загрожує цілісності екосистем. У деяких державах і регіонах масовий голод з періодичного перейшов у хронічний — на планеті голодує майже 1 млрд чол. Аналізуючи сучасну демографічну ситуацію в Україні і порівнюючи статистичні дані з іншими країнами, бачимо кризу іншого порядку. За основними показниками природних змін населення — народжуваності, смертності, приросту, Україна відстає не лише від країн Заходу, а й від республік колишнього СРСР. За рівнем народжуваності вона посідає передостаннє місце серед європейських країн, за смертністю населення — друге місце серед країн континенту.

Загрозою для перспектив розвитку нації стають обсяги й темпи депопуляції, тобто абсолютного зменшення населення внаслідок перевищення кількості померлих над кількістю народжених.

Ця ситуація викликала необхідність розробки комплексної науково обгрунтованої демографічної політики, вироблення ідеології демографічного розвитку України.

Ще однією глобальною демографічною проблемою стала проблема імміграції. Міграція як процес переселення народів існувала завжди, але явище, коли змінюють своє постійне місце проживання одночасно мільйони людей, виникло у XX ст. з початком світових війн, поглибленням розриву між рівнями життя населення різних країн і континентів.

Особливо потрібно зважити на те, що певні конфлікти в одному регіоні призводять до одночасного переселення мільйонів людей з місць виникнення конфліктів практично по всій планеті. Наприклад, війна в Афганістані, конфлікти в Ірані, Югославії призвели до виїзду з цих країн сотень тисяч людей. Яскравим свідченням того, що імміграційна проблема та проблема біженців, набули глобального характеру, є створення в межах ООН окремого структурного підрозділу — Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців.

В Україні риси глобальної проблеми імміграції виявляються передусім в тому, що значна кількість іноземців, які приїздять з усіх куточків планети, особливо з Азії, потребують відповідної допомоги в забезпеченні житлом, харчами, медичним обслуговуванням, освітою тощо. Значний приплив до України осіб з абсолютно відмінними релігійними, етнічними та етичними переконаннями підвищує вірогідність виникнення додаткової соціальної напруженості в державі. З другого боку, відбувається відтік з України переважно інтелектуального потенціалу нації.

Імміграція залежить не лише від наявності конфліктів у тій чи іншій частині світу, а й від різкого поглиблення нерівномірності в економічному розвитку різних країн: в одних панує хронічний голод, немає найелементарніших умов для існування, а в інших — національний доход на душу населення перевищує доход бідніших країн у тисячі разів. Таке становище підштовхує мільйони людей до пошуку кращих умов життя шляхом переселення до економічно більш розвинених країн.

У світі з 200 держав більш як 140 катастрофічно відстають у своєму розвитку. Водночас їх потенціал досить значний: 60 % світових розвіданих корисних копалин, 60 % придатних для користування земель, на яких проживає майже 2/3 населення Землі.

Розрив у рівні життя людей у розвинених і відсталих країнах має тенденцію до поглиблення. Це передусім пов'язано з географічно-кліматичними умовами, економічною, соціальною, медичною незахищеністю, політикою неоколоніалізму. Для подолання відсталості слаборозвинутих країн необхідно:

створити новий, справедливий міжнародний порядок, який гарантував би економічну і соціальну безпеку кожній державі;

суттєво збільшити витрати на освіту та охорону здоров'я за рахунок зменшення військових витрат (наприклад, вартість одного літака Су-27 — понад 35 млн дол., а сучасний авіаносець коштує 2000 млн дол.);

створити нову систему міжнародно-правових угод і договорів, яка б передбачала міжнародну допомогу та інтеграцію слабкорозвинених країн в міжнародні структури.

Відвернення війни та забезпечення ненасильницького миру — ще одна ключова глобальна проблема людства. Вчені відмічають три основні тенденції сучасного світу: переростання локальних війн у глобальні (світові), зростання кількості загиблих серед цивільного населення та вступ людства в космічно-ядерну еру.

Статистика свідчить: у світі нагромаджено стільки різних ядерних боєзарядів (близько 60 тис. загальною потужністю приблизно 55 тис. мегатонн), що ними можна багаторазово знищити все живе на Землі. Саме тому без'ядерний світ — не тільки вища соціальна цінність, а й необхідна попередня умова для вирішення всіх глобальних проблем сучасності, бо в ядерній війні не буде ні переможців, ні переможених. Сучасна ядерна політика більшості держав спрямована на мирне використання атомної енергії. Понад 160 країн, в тому числі і ядерні держави — Велика Британія, Китай, Франція, Росія, США, — є учасниками Договору про нерозповсюджен-ня ядерної зброї. У 1995 р. до нього приєдналася й Україна, взявши на себе зобов'язання передати Росії для знищення залишену від СРСР ядерну зброю. Відповідно до Договору ядерні держави позбавлені права продавати, передавати ядерну зброю та технологію її виробництва іншим країнам і розміщувати її на території інших країн без їхньої згоди. Проте на сьогодні все ще зберігається реальна загроза поширення ядерної зброї, а також сучасних ядерних і ракетних технологій, ще не створено належних гарантій від можливого потрапляння ядерної зброї в розпорядження авантюристських, екстремістських правлячих режимів і угруповань.

Отже, важливим є сприйняття світовим співтовариством принципів запобігання ядерному конфлікту:

війна не може бути засобом вирішення конфлікту;

світ багатоманітний — відмінності в суспільному ладі чи ідеології не повинні бути перешкодою на шляху виживання планети;

щоб вижити, людство повинно ліквідувати ядерну зброю і не допустити мілітаризації космосу;

безпека одних країн не може бути досягнута за рахунокбезпеки інших;

вища цінність — життя і здоров'я людини, яка повинна мати гарантоване право на безпечне життя.

Історичний поступ підвів людство до якісно нового і дуже відповідального рубежу. Науково-технічний прогрес, зростаюча акумуляція знань, що дає можливість людині впливати на природу, близькість вичерпання невідновлюваних природних ресурсів, поглиблення диспропорції між видобуванням, виробництвом і споживанням інших їх видів, зміна кліматичного балансу Землі, забруднення навколишнього середовища, зміна демографічної ситуації, голод та епідемії, війни — все це збільшує відповідальність людини за наслідки своїх дій.

Зважаючи на це, світова політика все більше зосереджує увагу на позитивному вирішенні глобальних проблем людства. Визначено коло стратегічних цілей, які підкріплюються політичними запобіжними засобами для більш швидкого й ефективного їх досягнення.

Велика роль у цьому належить ООН та її спеціалізованим міжнародним організаціям — ЮНЕСКО (Організація Об'єднаних Націй з питань освіти, науки і культури), ЮНЕП ( Програма ООН з навколишнього середовища), ВООЗ (Всесвітня організація з питань охорони здоров'я), регіональним комісіям ООН, міжурядовим регіональним організаціям.

Значна роль у створенні нового світового економічного порядку, у стабілізації світових ринків сировини, стабілізації світового населення, подоланні відсталості належить МБРР (Міжнародному банку з реконструкції і розвитку) і НСЕП (програмі з підтримання нового світового економічного порядку). Особлива роль у розвитку міжнародного співробітництва в галузі мирного використання атомної енергії, глобального моделювання і моніторингу належить МАГАТЕ (Міжнародне агентство з атомної енергетики).

Глобалізація потребує і глобального, планетарного мислення як синтезу багатьох загальнолюдських цінностей, як шдповіді на глобальні виклики сучасності. Тільки новий гуманізм здатний забезпечити подолання тих глобальних проблем, що постали перед людством. Перетворення прав людини в одне із центральних питань світового розвитку є очевидною прикметою формування глобального громадянського суспільства.

Література

1. Політологія: Підручник / І. С. Дзюбко, К. М. Левківський, В. П. Андрущенко та ін.; За заг. ред. І. С. Дзюбка, К. М. Левківського. — 2-ге вид., випр. і допов. — К.: Вища шк., 2001. — 415 с.

2. Шляхтун П.П. Політологія. – К., 2002. – С. 8-32.

3. Бортніков В. І. Політична участь і демократія: українські реалії. – Луцьк: Вежа, 2007.

4. Мелешкина Е.Ю. Политическое поведение. Политический процесс: основные аспекты и способы анализа: Сб. учеб. материалов. – М.: ИНФРА-М; Весь мир, 2001.

5. Ильин Е. П. Мотивация и мотивы. – СПб.: Питер, 2006. – 512 с. – (Сер. “Мастера психологии”).

6. Ирхин Ю. В. Мотивы политические // Полит. энцикл.: В 2-х т. – М.: Мысль, 2000. – Т. 1. – С. 743–744.

Характеристики

Список файлов ответов (шпаргалок)