118043 (577323), страница 4

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 4)

Не довіряючи соціалістам, Микола Міхновський, як і всі хлібороби-демократи, не підтримував ідеї масового антигетьманського повстання. Коли ж воно розпочалося і розгорнулася боротьба між республіканським військом Симона Петлюри та залишками гетьманських формувань, був серед тих, хто виступав за примирення сторін, утворення коаліційного українського кабінету при збереженні гетьманату. З такою пропозицією, написаною Міхновським, в Одесу до командування експедиційних військ Антанти вирушила українська делегація на чолі з Сергієм Шеметом. Передбачалося, що союзники допоможуть у примиренні сторін. Водночас Міхновський з тією ж метою виїхав до Харкова, де перебувало одне з найкращих формувань республіканських військ — Запорізький корпус. Але обидві місії скінчилися провалом.

Спроба повалення Директорії

Ставлення Міхновського до Директорії було відверто негативним. Він передбачав, що соціалістичний режим своєю екстремістською політикою приведе до подальшої анархії у сільському господарстві та промисловості, розвалу адміністративного апарату, розкладу армії і зробить Україну безсилою перед більшовицькою Росією. Наприкінці 1918 — на початку 1919 року становище УНР стало критичним. «Необхідно щось робити! Інакше — кінець Україні! Держава наша загине», — заявляв на нараді керівництва УДХП Микола Міхновський. Хлібороби-демократи розробили відчайдушний план усунення Директорії від влади. Він полягав у тому, щоб за допомогою двох найбільш боєздатних з'єднань української армії — Запорізького корпусу полковника Петра Болбочана та корпусу Українських січових стрільців полковника Євгена Коновальця — встановити в Україні військову диктатуру. Рішення УДХП було однозначним — «Необхідно їхати до Болбочана. Єдина надія на нього».

Окрім того, Міхновський хотів запропонувати полковнику поповнити його частини «добровольцями-хліборобами», яких на той час налічувалося близько 3 тисяч. У подальшому УДХП у порозумінні з «Союзом хліборобів-власників» висловлювали готовність зібрати ще близько 40 тис. чоловік. Здебільшого це були представники українських середніх та дрібних земельних власників, які розуміли, що влада більшовиків несе їм повне знищення.

Сповнений рішучості і надій, Микола Міхновський не здогадувався, що місія до Болбочана стане його останньою політичною акцією. Запорізький корпус він застав аж у Кременчуці. Наступного дня з наказу Петлюри Петра Болбочана було заарештовано. Микола Міхновський захворів на тиф і потрапив до лікарні. Коли до міста увірвалися більшовики, Міхновського заарештували, проте невдовзі звільнили на прохання місцевої інтелігенції. Навіть дехто з більшовиків пам'ятав його виступи на судових процесах на захист селян. Пізніше Міхновський мав контакти з отаманом М. Григор'євим. Є відомості, що йому належало авторство головних відозв, з якими отаман звертався до українського селянства.

Останні роки життя

Життя на Кубані

Важка хвороба підірвала здоров'я Міхновського. До того ж він був повністю виключений з політичного життя. Деякий час мешкав на Полтавщині, звідки пізніше, спустошений перманентними невдачами, виснажений фізично і психічно, розчарований в українській еліті, яка виявила свою повну нездатність, виїжджає на Кубань. 1920 року Микола Міхновський опинився у Новоросійську, звідки марно намагався емігрувати. Коли денікінці під тиском Червоної армії евакуювались морем, Міхновський спробував скористатись нагодою і виїхати з ними, але його, як «відомого непримиренного ворога Росії», на корабель не взяли. Чотири роки Микола Міхновський жив на Кубані. Оселився в станиці Полтавській, почав вчителювати, якийсь час служив у кооперації. Є неперевірені свідчення, що він також викладав в Учительському інституті.

Приблизно у цей час у станиці почав формуватися Гайдамацький полк, невдовзі розгорнутий у Гайдамацьку дивізію. І хоч згадок про роль Міхновського у формуванні цієї частини немає, та все ж важко повірити, що він байдуже спостерігав за цим українським козацьким зрушенням. Тим більше, що «це військо не хотіло разом із Денікіним битися за Росію… Про московський шлях… ці люди слухати не хотіли», — свідчив кубанський прем'єр Василь Іванис. Відчувалося, що серед організаторів Гайдамацької дивізії є свідомий українець із великим досвідом організаційної роботи.

Повернення до Києва

1924 року Микола Міхновський повернувся до Києва, де був заарештований ДПУ. Важко сказати як велося слідство, чи було взагалі відкрито «справу Міхновського». Відомо лише, що після кількох днів допитів він опинився на волі.

Вже наступного дня, 3 травня 1924 року, трапилася трагедія: Миколу Міхновського було знайдено повішеним у садку в садибі Володимира Шемета, де він квартирував. Серед української громадськості та науковців дуже довгий час точилася дискусія щодо причин смерті відомого політичного та громадського діяча. Так само довго існувала версія про те, що смерть Міхновського — справа рук ДПУ. Але цю версію спростовують свідчення Ждана Шемета — сина Володимира Шемета, у якого проживав свої останні дні Міхновський. У 1998 році Ждан Шемет вперше засвідчив, що його батько знайшов у кишені покійного записку з таким текстом:

"Волію вмерти власною смертю! І сюди круть, і туди верть, однаково в черепочку смерть, як каже приказка. Перекажіть моє вітання тим, хто мене пам'ятає. Ваш Микола" [12, 1]

На той час минуло вже два роки як в Україні було остаточно встановлено радянську владу. Микола Міхновський який віддав понад 30 років свого п'ятдесятилітнього життя боротьбі за незалежність України, з жалем підводив риску під життям. Автор гасла «Самостійна Україна — від Сяну по Кавказ», який покликав до життя тисячі борців за незалежність, і тим самим штовхнув їх на неминучу смерть, повернувшись з Кубані до Києва повною мірою усвідомив крах власних ідеалів, надій та сподівань.

Список використаної літератури

1. 100 видатних українців. — К.: Видавництво Арій, 2006. — 496 с.

2. Агєєва В. Історія української літератури ХХ ст. — Кн. 2. — К.: Либідь, 1998.

3. Біографія Юрія Липи // Збірник статей і матеріалів, приурочених 100-літньому ювілею з дня народження Юрія Липи, Івано-Франківськ 2000.-С.151-172.

4. Биковський Лев. Апостол новітнього українства (Юрій Липа). Женева, 1946.- 8 с.

5. Збірник статей і матеріалів, приурочених 100-літньому ювілею з дня народження Юрія Липи, Івано-Франківськ 2000, 248с.

6. Київ. Історична енциклопедія. 1917-2000 рр. 3MEDIA, 2002

7. Кухта Б. Історія української політичної думки. Курс лекцій. - Львів, 1991.- 79 с.

8. Кухта Б., Красівський О., Ліпінцев О. Політологія. Історія та теорія політичної науки. Курс лекцій.- Львів: "Кальварія", 2004.- 272 c.

9. Липа Ю. Призначення України.- Львів, 1991.

10. Мірчук П. Відродження великої ідеї. — Київ: Українська видавнича спілка, 1999

11. Міхновський М. І. Самостійна Україна. — К.: Діокор, 2002. — 80 с.

12. Микола Іванович Міхновський // Дзвін. — 1924. — Ч.56. — 31 трав. — С.1.

13. Творчість Юрія Липи в культурно-історичному контексті ХХ століття. Матеріали всеукраїнської наукової конференції, Одеса, 27-28 квітня 2000. - Одеса, 2000.

14. Юрій Липа: голос доби і приклад чину: Збірник наукових праць. – Львів,2001.

15. http://ultra-ua.com - Незламний борець за „Україну для українців” (Микола Іванович Міхновський.

Характеристики

Список файлов ответов (шпаргалок)