113571 (576979), страница 3

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 3)

— аналіз отриманих результатів виховання і витрат часу за критеріями оптимальності (максимально можливі в даній ситуації результати й відповідність витраченого часу чинним нормам) тощо.

2.2 Принципи, що стосуються суб'єктів виховання та методики їхньої діяльності

Принцип гуманізму і демократизму в поєднанні з високою вимогливістю й повагою до особистості вихованця ґрунтується на взаєморозумінні й гуманності спільної діяльності вихователів і вихованців, на єдності їхніх інтересів і прагнень. Метою такої взаємодії є їх плідний і творчий союз та всебічний і гармонійний розвиток особистості вихованця. Цей принцип передбачає гуманне ставлення до вихованців, повагу до їхньої думки.

В.О. Сухомлинський, усю багатогранну творчу спадщину якого пронизують ідеї справжнього гуманізму, звертав увагу на піклування людини про людину, відповідальність людини за людину, відповідальність людини перед суспільством. На його думку, гуманізація зумовлена моральними нормами та цінностями становлення людини в суспільстві — доброзичливим ставленням до людей, колективу, живих істот, суспільства, взаємодопомогою, співучастю, співпрацею, гармонією колективного, культурою людських стосунків і культурою розуміння особою своєї ролі в цих стосунках. Гуманність, за ним, це справедливість, доброзичливість і чуйність, поєднання поваги й довіри до вихованця з розумною й тактовною вимогливістю. Гуманність він убачав у піклуванні про духовне збагачення вихованця, в допомозі йому самореалізуватися у взаєминах із природою і навколишнім середовищем.

У статті «Людина — найвища цінність» він закликав педагогів кожну грань їхньої педагогічної діяльності відкривати «на тлі головного — поваги людської гідності, піднесення Людини».

Він не тільки теоретично обґрунтував необхідність гуманізації освіти і виховання, а і створював умови для вихованців творити добро іншим людям. На думку В.О. Сухомлинського, найпрекраснішою і найщасливішою є та людина, яка присвятила своє життя піклуванню про щастя інших, яка дбає про інших без розрахунку на похвалу чи винагороду, для якої творення добра стало звичкою, нормою поведінки. Про себе він говорив: «Що найголовнішого було у моєму житті? Без вагань відповідаю: «Любов до дітей».

Інші аспекти гуманізації навчання і виховання у спадщині В.О. Сухомлинського:

— гуманізм взаємин у колективі, між вихователем і вихованцем, між старшими і дітьми, який тримається на їхній духовній спільності;

— утвердження людини найвищою соціальною цінністю;

— прагнення задовольнити різноманітні потреби людини;

— виховання у дітей моральної культури, загальнолюдських норм поведінки;

— уміння педагога цінувати дитячу довіру, оберігати беззахисність дитини, бути для неї прикладом добра й справедливості;

— милосердя тощо.

Демократизм у вихованні визначається тими змінами, що відбуваються як у суспільному житті України, так і в педагогічній науці.

Наша система виховання сформувалася під впливом загальної радянської школи, яка мала, в основному, авторитарний характер. Тому у виховному процесі не був задіяний особистісний компонент, а це і є основний симптом «бездітної» педагогіки.

Демократизація процесу виховання означає:

1) поворот до людини, тобто до вихованця як суб'єкта виховання і самовиховання;

2) подолання формалізму і бюрократизму у виховному процесі;

3) співробітництво вихователів і вихованців, де останні є повноправними його учасниками і творцями власного самовдосконалення;

4) колективний аналіз результатів самовиховання і добір найбільш оптимальних умов його вдосконалення.

Основні вимоги цього принципу:

— виховання людяності й доброти, формування гуманних норм і правил етикету;

— виховання свідомого ставлення до майбутньої діяльності та визначення власного життєвого шляху;

— виховання на кращих традиціях українського народу;

— дотримання правил загальнолюдського спілкування;

— формування бажання у вихованця бути вихованим: «Людина тільки тоді буде чутливою до добра, до доброго слова, коли в неї виховується прагнення бути хорошою»;

— ставлення до людського життя й особистої гідності вихованця як до найвищої цінності тощо.

Принцип опори на позитивні якості в колективі та особистості вихованця вимагає зосередження основної уваги вихователів на позитивних якостях вихованця, їх зміцненні й розвитку з метою творчого вдосконалення. Для цього у вихованців слід формувати віру у власні сили та здібності, розвивати активність, ініціативу і самостійність. Головними прийомами та способами тут є не примус і погрози, а переконання, приклад, які спираються на позитивну мотивацію професійної діяльності й досягнення успіхів у майбутньому. Так само треба працювати і з виробничим колективом, який, окрім самовдосконалення, має міцний виховний вплив на своїх членів.

Принцип поєднання комплексного, диференційованого та індивідуального підходів у виховній діяльності полягає у тому, що вихователь, ураховуючи індивідуально-психічні особливості вихованців, може і повинен застосовувати різноманітні методи та форми виховних впливів як під час планових виховних заходів, так і непланованих. «Вихователь повинен прагнути пізнати людину такою, — писав К.Д Ушинський, — якою вона є насправді, з усіма її слабкостями і в усій її величі, з усіма її буденними потребами і з усіма великими духовними вимогами... Тоді тільки буде він спроможний черпати в самій природі людини засоби виховного впливу, — а засоби ці величезні».

Дитина формує себе із середини, зазначав С. Френе, і цей процес суворо індивідуальний.

Основні положення цього принципу:

— організація колективної діяльності з урахуванням особливостей психології колективу і психіки особистості відповідно до вимог психологічної та педагогічної наук, інструкцій, особливостей і змісту конкретної діяльності;

— диференціація змістового компоненту виховного процесу з огляду як на колективні, так і на індивідуальні потреби вихованців;

— всебічне вивчення і знання індивідуально-психічних особливостей вихованців та їх урахування під час організації та проведення колективної та індивідуальної виховної роботи;

— оптимальне поєднання колективних та індивідуальних форм і методів виховної роботи у колективі;

— широке залучення вихованців до самовиховання;

— надання переваги таким методам виховання, які спираються на педагогіку співробітництва;

— знання різноманітних проявів соціально-психологічних явищ у колективі під час здійснення навчально-виховного процесу й уміле керування ними у виховних цілях;

— педагогічний аналіз результатів виховання з наступним коригуванням тощо.

Принцип єдності, погодженості та спадковості виховних впливів, зусиль і дій школи, сім 7 та громадськості. Єдність виховної діяльності досягається загальним цілеспрямованим підходом всіх категорій вихователів до вирішення виховних завдань. Здійснення виховного впливу завдяки єдиним підходам до цілей та завдань виховання, єдиним принципам і методам педагогічного впливу, єдиним вимогам і критеріям оцінки стану справ у колективі — в цьому полягає суть єдності у вихованні. Все це, безумовно, не обмежує творчої ініціативи вихователів у виборі оптимальних прийомів і способів виховного впливу, їхньої неповторності й унікальності.

Як свідчить досвід, зусилля вихователів не будуть ефективними, коли вони не скоординовані. Тому їх треба узгодити як за змістом, так і за часом, місцем, методами та формами виховних впливів з урахуванням індивідуально-психічних особливостей вихованців, їхнього попереднього життєвого досвіду, мотивації до професійної діяльності, специфіки діяльності конкретного колективу.

І. Кант говорив, що виховання є мистецтвом, яке повинне вдосконалюватися протягом багатьох поколінь, і тому кожне покоління, озброєне знаннями попереднього, може більше й більше займатися вихованням, яке пропорційно й доцільно розвиває природні здібності людини і таким шляхом веде весь рід людський до його призначення.

2.3 Принцип, що стосується навчально-пізнавальної діяльності вихованців

Принцип свідомості, самодіяльності та активності вихованців. С. Френе підкреслював, що в кожній дитині закладено більше істин, ніж у всіх педагогічних підручниках разом узятих, а функція педагога полягає в тому, щоб допомогти дитині виявити в собі та розвинути те, що їй органічно притаманне.

Однією з умов досягнення успіху у виховній діяльності є перетворення вихованця на активну постать. Активне життя дитячої думки В. О. Сухомлинський вважав найголовнішою передумовою свідомого ставлення до виховання, міцних, глибоких знань і делікатних інтелектуальних взаємовідносин у колективі. Бути суб'єктом виховання означає перетворитись із пасивної особи в активну, тобто стати архітектором власного творчого самовдосконалення. Найбільш повно технологію такої роботи розкриває особистісно орієнтована педагогіка.

Ефективність у реалізації цього принципу можлива за додержання таких правил:

— формування широкого кругозору щодо різноманітних проблем життя народу України;

— створення у вихованців позитивного уявлення про майбутню професійну діяльність;

— вироблення мотивації навчально-пізнавальної та професійної діяльності;

— формування всебічного інтересу до конкретного фаху;

— зацікавлення вихованців у результатах своєї праці і показ цих результатів для досягнення успіху у власній професійній діяльності та колективу;

— перетворення вихованців у зацікавлених та активно діючих осіб життєдіяльності колективу;

— визначення конкретних цілей і завдань виховного процесу, кожного виховного заходу;

— надання особистісного смислу і конкретного змісту

діяльності вихованців;

— спонукання вихованців до правильної самооцінки власних дій, вчинків, виховання у них звичок самоаналізу і самоконтролю та потреби самовдосконалення тощо.

Висновок

Узагальнюючи сучасні методологічні та теоретичні підходи до обґрунтування системи принципів виховання, які існують на сьогоднішній день у педагогіці, можна вивести таку систему принципів виховання:

- цілеспрямованість;

- суспільна спрямованість, зв'язок із життям; s виховання в праці;

- виховання в колективі та через колектив;

- суб'єкт-суб'єктний характер виховних взаємин;

- гуманізм і демократизм у поєднанні з високою вимогливістю та пошаною до особистості вихованця;

- опора на позитивні якості в колективі та особистості вихованця;

- наступальність, активність, системність і конкретність виховних заходів;

- свідомість, самодіяльність та активність вихованців;

- поєднання комплексного, диференційованого та індивідуального підходів у виховній діяльності;

- єдність, погодженість і спадковість виховних впливів, зусиль і дій школи, сім'ї та громадськості;

- оптимізація виховного процесу.

Вихователеві необхідно орієнтуватися у своїй діяльності не на окремі принципи виховання, а на систему, яка забезпечує оптимізацію як процесуальної, так і змістової сторін виховання.

Використані джерела

1. Гончаренко С.У. Український педагогічний словник. К., !997. С. 270.

2. Подласый И.П. Педагогика. Новый курс:, В 2 кн. М., 1999. Кн. 2. С. 40.

3. Грузинський В.М, Євтух М.Б. Педагогіка: теорія та історія. К., 1995. С. 86—87.

4. Концепція виховання дітей та молоді у національній системі освіти // Інформаційний збірник Міністерства освіти України. 1996. № 13. С. 5—6.

5. Сухомлинський В.О. Вибрані твори: У 5 т. К.. І976. Т. І. С. 37.

6. Сухомлинський В.О. Вибрані твори. Т. 1. С. 412.

7. Сухомлинський В.О. Засоби виховного впливу на учня: Засідання психологічної комісії // ЦДАВО України. Ф. 5097. Спр. 716. Арк. 3.

8. Сухомлинський В.О. Вибрані твори. Т. 2. С. 591.

9. Сухомлинський В.О. Вибрані твори. Т. 4. С. 10.

10. Ушинськиіі К.Д. Людина як предмет виховання // Вибр. пед. твори: У 2 т. К., 1983. Т. 2. С. 207.

Характеристики

Список файлов ответов (шпаргалок)