99706 (575766), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Страусс Джордж

Джордж Страусс (1923) – відомий американський фахівець в галузі управління персоналом підприємства.

Народився 23 червня 1923 р. у Нью-Йоркському районі Манхетен; під час Другої світової війни перебував на службі в американській армії; в 1951 р. закінчив Массачусетський технологічний інститут (МТІ); в 1951–1954 рр. працював науковим співробітником у Школі галузевих і трудових відносин штату Нью-Йорк при Корнельському університеті; в 1954–1961 рр. – асистент професора, потім професор у Школі бізнесу при Університеті Буффало; з 1962 р. – професор кафедри управління підприємствами, почесний професор у відставці Каліфорнійського університету (Берклі); у період з 1964 по 1995 рр. – редактор журналу «Індустріальні відносини»; з 1993 р. – президент Товариства дослідження трудових відносин; розробив важливі ідеї в галузі трудових відносин, організаційної поведінки, в управлінні персоналом і людськими ресурсами.

Основні праці: «Місцева профспілка: її місце в індустріальному заводі» (з Л.Р. Сайліс, 1953); «Персонал: людські проблеми керування» (з Л.Р. Сайліс, 1960); «Поводження людей в організаціях» (з Л.Р. Сайліс, 1966); «Керування людськими ресурсами» (з Л.Р. Сайліс, 1977); «Стан профспілок» (з Д. Галахер і Д.Фіоріто, 1991).

Дж. Страусс – провідний вчений у сфері трудових відносин і управління персоналом. За час своєї наукової діяльності, яка тривала понад 45 років, написав безліч книжок і статей. Зробив важливий внесок у розвиток уявлень про керування профспілками, вплинув на розуміння ролі місцевих профспілкових організацій, а також понять про лідерство і участь робітників у діяльності тред-юніонів. Він є співавтором кількох підручників, що містять широкі відомості про організаційну поведінку (одних із перших із цієї теми) та управління персоналом і людськими ресурсами. Його численні статті з питань управління профспілками, порівняльних трудових відносин, участі робітників у діяльності профспілок, управління людськими ресурсами в США, ведення переговорів про колективний договір і теорію трудових відносин продовжують впливати на розвиток теорії та практики менеджменту.

Він залишається провідним ученим у сферах управління персоналом і вивчення трудових відносин, організаційної поведінки. Його твори наочно відображають стан знань у цих галузях і демонструють стійкий інтерес вченого до повсякденних реалій виробничого життя. Дж. Страусс активно реагує на нові напрями й теми досліджень, заохочуючи молодих вчених розширювати межі знань щодо трудових відносин і керування людськими ресурсами.

Фідлер Фред

Фред Фідлер (нар. 1923) – відомий вчений у сфері менеджменту, розробник моделі ситуаційного лідерства.

Народився 1923 р. у Відні; 1938 р. переїхав до США. Навчався у Чиказькому університеті, де одержав ступінь магістра з клінічної психології, а згодом – доктора гуманітарних наук. (1946–1949). У 1951 р. переїхав до штату Іллінойс, де заснував Лабораторію дослідження групової ефективності. З 1969 р. – професор психології у Вашингтонському університеті; 1992 р. вийшов на пенсію і продовжував наукову діяльність у галузі підготовки керівників.

Основні праці: «Теорія ефективного лідерства» (1967); «Підвищення ефективності керівництва: концепція відповідності вимогам, які висовуються до лідера» (1976).

Широка відомість Ф.Фідлера пов’язана із розробленням ним у середині 60-х років моделі ситуаційного лідерства, яка дає змогу передбачити ефективність робочої групи під керівництвом лідера. У моделі використовуються три ситуаційні змінні, які дають можливість визначити ступінь сприятливості та контрольованості ситуації для визначеного стилю лідерства:

1. відносини між менеджерами і підлеглими (ступінь лояльності, довіри, підтримки, поваги у підлеглих до менеджера; якщо підлеглі визнали лідера, вони робитимуть все можливе для досягнення поставлених цілей);

2. структурованість роботи підлеглих (залежить від ясності цілі, кількості способів їх досягнення, ступеня обґрунтованості рішень керівника, специфічності рішень);

3. посадові повноваження лідера (відображає рівень формальної влади менеджера, його можливості впливати на стан підлеглих).

На думку Ф.Фідлера, всіх менеджерів за ознакою стилю лідерства, можна поділити на дві групи: орієнтованих на завдання і орієнтованих на відносини. При цьому лідерський стиль залишається відносно постійним і майже не змінюється залежно від ситуації. Модель ефективного лідерства будується на тому, що лідерство є ситуаційним. Три ситуаційні змінні (відносини між менеджером і підлеглими; структурованість роботи підлеглих; посадові повноваження лідера) у поєднанні з двома лідерськими стилями (орієнтований на завдання чи на відносини) дають вісім типів ситуацій, які наочно описують модель Фідлера.

У 70-х роках учений працював над доповненням і розробленням способів практичного застосування моделі ситуаційного лідерства. Основним напрямом його діяльності стає навчання лідерів і вивчення впливу на ефективність лідерства таких факторів, як досвід та інтелект керівників. У книзі «Підвищення ефективності керівництва: концепція відповідності вимогам, які висуваються до лідера», керівникам даються поради стосовно того, як управляти атмосферою у групі, структурою завдання і позиційною владою, щоб мати можливість змінити ситуацію з метою досягнення відповідності власному стилю і підвищення ефективності управління.

Список використаної літератури

1. Кредисов А.И. История учений менеджмента. – К.: ВИРА-Р, 2000.

2. Зайцева О.А., Радуги А.А. Основы менеджмента: Учеб. пособие для вузов. – М.: Центр, 2000.

3. Брасс А.А. Основы менеджмента: Учеб пособие. – Минск: ИП «Экоперспектива», 1999.

4. Акофф Р. Планирование будущего корпорации. – М.: Прогресс, 1995.

Характеристики

Список файлов ответов (шпаргалок)