96446 (575576), страница 3
Текст из файла (страница 3)
Визначаючи місце країн ЄС щодо інших країн регіону, підкреслимо, що його економічна могутність перевищує потенціал решти Західної Європи загалом. Так, на ЄС припадає 3/4 імпорту і більшість експорту регіону.
Така економічна могутність ЄС у Західній Європі не могла не сприяти його лідируючому політичному становищу та ролі у світовій політиці. На перших етапах розвитку «Спільного ринку» і аж до середини 70-х років зовнішньополітична сфера мало охоплювалась процесом інтеграції. Ця проблема постала після вступу до співдружності Англії, Данії та Ірландії. Це надало діяльності ЄС нового розмаху і зробило можливим пошук спільного зовнішньополітичного курсу західноєвропейського масштабу, дало могутні імпульси розвиткові політичної інтеграції, прийняттю важливих спільних рішень у галузі зовнішньої політики, її активізації на світовій політичній арені.
Для розстановки політичних сил у європейському регіоні, на значній частині якого до 90-х років існували соціалістичні країни, а також для міжнародної арени виникнення західноєвропейського центру політичної інтеграції означало, що Західна Європа перетворилась на особливий регіон у системі сучасних міжнародних відносин. І незважаючи на складність взаємовідносин між її окремими країнами, всі ці держави так чи інакше охоплені процесами інтеграції, тяжіють до ядра – ЄС, більше чи менше залежать від нього, що й сприяє єдності регіону. Це мало істотне значення для Європи не тільки доти, поки існували країни соціалізму, а й для розстановки політичних сил на міжнародній арені в цілому. Особливо це важливо як у плані тих політичних процесів, що відбуваються в постсоціалістичних країнах, так і з позицій взаємовідносин «трьох китів» у світовому господарстві (Західна Європа, США, Японія). Діяльність ЄС – наочний приклад узгодження дій урядів і держав, об'єднаних спільною метою – безпека та процвітання країн-учасниць. Незважаючи на певні відмінності у рівнях економічного розвитку та державному устрої (шість республік і шість конституційних монархій), ці країни проводять спільну політику в таких найважливіших сферах, як сільське господарство, рибальство, транспорт, охорона природи, енергетика, зовнішньоекономічна діяльність. Крім того, вони діють спільно в програмах науково-дослідної та експериментально-конструкторської роботи (НДЕКР), телекомунікаціях, соціальній сфері. Найважливішими досягненнями ЄС вважають:
– досягнення довгострокового миру між країнами, що протягом століть були в стані війни одна з одною;
– демократичні принципи участі, завдяки чому країни-учасниці не втрачають національних особливостей.
Головними факторами успіху ЄС вважають:
1) економічну базу, що сприяє взаємозалежності та солідарності;
2) правову базу – чіткість та обов'язковий характер угод із завдань та компетенції інститутів ЄС, наявність Євросуду;
3) демократизм прийняття рішень на базі консенсусу та компромісів. [10; 315]
Незважаючи на велику роль, яку відіграє ЄС у житті Європи та світу, його діяльність поки що обмежується Західною Європою. Участь п'яти постсоціалістичних країн на правах асоційованих учасників – це скоріше політичний крок, ніж реальність економічної взаємодії. Наявність інститутів ЄС свідчить, що співтовариство має окремі риси наддержави – законодавчі та виконавчі органи, зокрема тому, участь у його діяльності можуть здійснювати країни, що відповідають певним вимогам, мають певні можливості, бо отримують від цієї участі значні пільги.
2.2 Греція у складі ЄС
«Для того, щоб Європа могла відповідати місії, що накладає на неї сучасна міжнародна обстановка, необхідно усунути розбіжності, що підривають її єдність. Треба, щоб Співтовариство просувалося вперед так само швидко, як змінюється сучасний світ», – підкреслив президент Грецької Республіки К. Караманліс, один з головних архітекторів і ідеологів об'єднаної Європи.
У європейській політиці Греції, спрямованій на сприяння процесу об'єднання Європи й участь у цьому процесі, можна виділити три періоди.
Перший почався в 1929–1930 рр. Як відомо, 5 вересня 1929 р. французький прем'єр-міністр А. Бріан у промові на десятому конгресі Ліги Націй виклав проект створення європейської конфедерації. Небагато пізніше він представив 27 європейським урядам, серед яких був і грецький, меморандум «Про утворення державного конфедеративного Європейського союзу». В офіційній відповіді Греції серед іншого відзначалося: «Грецький уряд думає, що ідея організації європейськими державами законодавчо оформленого, тривалого і постійного співробітництва, відповідає самим шляхетним сподіванням і реальним інтересам народів континенту».
Другий період відкрило створення Європейського економічного співтовариства в 1957 р. У 1959 р. Греція подає прохання про асоціацію зі Співтовариством, а в 1962 р. асоціація стає реальністю. Для цього періоду характерний сильний вплив політичних подій і ідеологічного тягаря, що дісталися в спадщину від громадянської війни і міжнародної напруженості епохи «холодної війни». «При такому кліматі, – підкреслював грецький фахівець П. Іоакімідіс, – втрата європейською політикою елемента згоди була неминучою».
У жовтні 1981 р. до влади прийшов уряд, сформований ВСР (Всегрецьким соціалістичним рухом), що відкидало участь Греції в ЄС. Однак у результаті еволюції поглядів уряд А. Паіандреу від заперечення необхідності (і корисності) участі країни в Співтоваристві прийшов до повного прийняття принципів і практики ЄС. І з цього року європейська політика Греції вступила в новий (третій) період. Для нього характерні більш широка політична й економічна згода по питанню участі країни в Співтоваристві, а також і просування самого процесу європейської інтеграції на новий рівень.
Серед факторів, що сприяли прийняттю процесів інтеграції в ЄС більш широким спектром політичних сил, можна назвати три головних.
1. «Тези грецького уряду з приводу зв'язків країни з Європейським співтовариством», що були спрямовані в березні 1982 р. на адресу ЄС. Основною економічною метою в них була проголошена «передислокація» Греції в системі загальноєвропейських зв'язків. У тезах перелічувалися передумови, що дозволили б нейтралізувати несприятливі настрої стосовно Співтовариства і здійснити успішного підключення країни до процесу європейської консолідації.
Найважливішим результатом тез стало прийняття Співтовариством у 1985 р. положення про Інтегровану середземноморську програму (ІСП). Використовуючи ці тези, а також майбутнє в 1986 р. прийняття до ЄС Іспанії і Португалії, грецький уряд переконав індустріально розвиті країни Співтовариства вжити спеціальних заходів стосовно менш багатого Середземномор'я. У результаті половина з 2 млрд. екю, виділених для середземноморської програми, надійшла в Грецію як дотація.
Крім того, потрібно врахувати збільшення коштів, отриманих Грецією з фондів Співтовариства. У 1985 р. їхня сума перевищила 1 млрд. екю. Найбільшу частину цієї суми (близько 80%) складали кошти ФЕОГА (Європейський фонд аграрної орієнтації і гарантування), що направлялися на підтримку виробників сільськогосподарської продукції. Це, природно, впливало і на політичні настрої частини грецького суспільства стосовно ЄС.
2. Розширення можливостей Греції на міжнародній політичній і економічній арені. Значення цього фактора виявилося при спробі Туреччини підсилити свої зв'язки зі Співтовариством. Як член ЄС Греція одержала можливість вирішувати питання, пов'язані з Туреччиною, з більш сильних позицій. Саме це і привело її до підтримки ідеї наднаціональності політики Співтовариства в області оборони. Роль цього фактора ще більше зростає в умовах швидких змін, що відбуваються в Європі і в усьому світі.
3. Соціальний ефект участі Греції в Європейському співтоваристві. Завдяки цьому багато національних діячів змінили свою позицію й оцінки можливостей малої країни в рамках Співтовариства.
Вступ у ЄС Греції, а потім Іспанії і Португалії є логічним результатом «тривалих і тісних торгово-економічних зв'язків між країнами Південної Європи і Загальним ринком, закріплених двосторонніми і багатосторонніми угодами, різними формами інтернаціоналізації виробництва (рух товарів і капіталу, передача технології, міграція робочої сили), що свідчили про їхній зростаючому зближенні з західноєвропейським ядром».
Як уже відзначалося, у 1962 р. Греція підписала угоду про асоціацію з ЄС, що мало метою підготувати країну до майбутнього вступу в Співтовариство.
Між 1961 і 1972 р. грецька економіка розвивалася дуже високими темпами. В умовах внутрішньої фінансової стабільності і збалансованості зовнішньої торгівлі швидко росли виробнича активність і інвестиції. Потім два нафтових шоки 70-х років, хоча і не призупинили зростання виробництва, серйозно порушили фінансову рівновагу.
До 1981 р., напередодні вступу в ЄС, у країні істотно зросли інфляція і бюджетний дефіцит. Утім, її економічне становище було досить міцним у силу двох сприятливих факторів: активного сальдо платіжного балансу і порівняно невисокого рівня зовнішнього боргу (6,5 млрд. дол.).
Причини, що призвели тодішній уряд К. Караманлиса до рішення вступити в ЄС, теоретично можна розділити на економічні, політичні і культурні. Дослідження останніх двох груп виходить за рамки даної роботи, тому зупинимося лише на економічних. Це насамперед структурна і технологічна перебудова народного господарства, що проведена в тісній взаємодії з розвитими країнами ЄС, а також сильна проєвропейська орієнтація великих промислових і фінансових груп, що давно прагнули отримати вигоди з більш глибокого міжнародного поділу праці. Крім того, не можна забувати про фінансові дотації з різних фондів Співтовариства, що Греція повинна була одержувати на найрізноманітніші цілі.
Вступ Греції в ЄС, безсумнівно, мав і деякі негативні наслідки для її економіки. Так, зниження рівня податкового протекціонізму негативно вплинув на конкурентоздатність грецьких товарів. Стан торгового балансу значно погіршився, особливо в перші роки вступу в ЄС. За даними Банку Греції, у 1980–1987 р. дефіцит у відносинах із країнами Співтовариства збільшувався щорічно на 1%.
Однак найбільш серйозні перешкоди розвитку національної економіки створювали внутрішні фактори, особливо, низька конкурентоздатність національної промисловості, що була не в змозі повноцінно використовувати переваги торгівлі в єдиному господарському просторі ЄС. Валютні дотації, одержувані від ЄС з 1981 р., досягли в 1995 р. 15% усіх поточних національних валютних надходжень. Валютні дотації з різних фондів Співтовариства склали в 1981–1990 р. 11,4 млрд. екю.
Як відзначає економічний журнал «Епілоги», зміна структури імпорту Греції дає серйозні підстави вважати, що фінансові надходження з ЄС минулого використані на споживчі цілі. Так, наприклад, імпорт сільськогосподарських і промислових товарів споживання, що у 1980 р. складав 15,9% всього імпорту країни, у 1995 р. досяг 24,9%. Крім того частина валютних надходжень зі Співтовариства пішла на обслуговування зрослого за цей період зовнішнього боргу.
Така практика привела до стагнації інвестицій і промислового виробництва, росту тіньової економіки, величезного державного боргу, краху захисних механізмів і значного зменшення депозитів у грецьких банках.
«…Чим глибше втягуються країни в процес інтеграції, тим складніше їм погоджувати свої інтереси, виробляти спільні взаємоприйняті рішення», – говорилося в тезах «Європейського співтовариства сьогодні». Це повною мірою застосовано до голландської ініціативи. Наприкінці серпня 1991 р. головуючі в ЄС Нідерланди поширили серед урядів держав-членів документ, де сформульовані умови, яким вони повинні відповідати на другому етапі ЕВС. Це перша спроба конкретизувати те, що вже стільки років називається Європейським співтовариством «двох швидкостей».
Умови ці такі: високий рівень стабільності цін; прийнятні розміри бюджетного дефіциту; коливання курсу національної валюти стосовно центрального курсу, не перевищуючі ± 2,5%; внутрішні процентні ставки, порівнянні зі ставками тих держав-членів, де ціни найбільш стабільні.
Як і слідувало очікувати, ця пропозиція зустріла різку критику ряду країн. У їхньому числі і Греція, для якої вона створює додаткові труднощі на наступних етапах ЕВС.
У середньостроковому плані зниження конкурентоздатності і ріст реальної процентної ставки викликали б дуже негативні і важко подолані наслідки для національної промисловості, особливо обробляючої. Високі процентні ставки (вищі, ніж темпи росту економіки) у сполученні з бюджетним дефіцитом можуть привести до різкого збільшення державного боргу.
Особливу чутливість до включення в ЕВС виявив аграрний сектор економіки Греції. Після вступу країні довелося пристосовуватися до єдиної сільськогосподарської політики, у рамках якої час від часу мінялися національні імпортні тарифи і правила стимулювання експорту у взаємній торгівлі усередині Співтовариства. Це привело до значного погіршення торгового балансу Греції в товарообігу з країнами ЄС. Лише деякі сільськогосподарські продукти зберігають конкурентоздатність на ринку Співтовариства. І тільки завдяки специфічній системі цін і субсидіям з аграрного фонду Співтовариства (що досягає 5% обсягу сільськогосподарського експорту Греції) вдалося підвищити доходи грецьких фермерів.
Грецьке сільське господарство відчуває потребу в глибоких структурних перетвореннях. Це необхідно для створення робочих місць в агросекторі, розширення і модернізації виробництв по переробці сільськогосподарських продуктів з метою підвищення їхньої конкурентоздатності. Такий і напрямок нової регіональної політики ЄС.
Було підготовлено цілий ряд проектів, наприклад, план «Підтримки розвитку і структурної адаптації відсталих регіонів», що, на думку Б. Мілана, відповідального за регіональну політику ЄС, є «ключем Співтовариства до структурної політики і розвитку». Однак для грецької економіки і, зокрема, для її аграрного сектора ці проекти не були настільки ефективні.
Питання досягнення адекватності рівня розвитку країн ЄС вкрай актуальні. Вже досить давно економістів-міжнародників турбує питання про те, чи буде всіма країнами ЄС досягнуто рівноцінного рівня інтегрованості, чи й надалі працюватиме модель «Європи різних швидкостей». Ще більше загострилися ці проблеми з утворенням валютного союзу ЄС. [14; 125]
З 15 країн – членів Європейського Союзу з 1 січня 1999 р. увійшли до валютного союзу ЄС (а відповідно й перейшли до спільної валюти євро) лише 11 країн – Німеччина, Франція, Італія, Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Іспанія, Португалія, Австрія, Фінляндія та Ірландія. Поза зоною євро залишилися Великобританія, Данія, Швеція, Греція. Великобританія та Данія ще на стадії обговорення плану створення валютного й економічного союзу обумовили своє право не приєднуватися до валютного союзу і не вводити спільну валюту. Греція не намагалася приєднатися до євро, оскільки ще в 1997–1998 pp. була очевидною її неспроможність досягти до 1 січня 1999 р. відповідності маастрихтським критеріям економічної конвергенції. Швеція є відносно молодим членом ЄС (вступила до 1 січня 1995 p.), і її уряд вирішив зачекати з приєднанням до валютного союзу. Крім того, центральний банк у Швеції не відповідає вимогам Європейської системи центральних банків (ЄСЦБ).
Висновки
Отже, перші десятиліття перебування в ЄС принесли Греції свої позитивні результати, хоча вона і не змогла скористатися повною мірою всіма можливостями, що відкрилися. Майбутній шлях і роль країни в Співтоваристві головним чином залежать від здатності до подальшого розвитку своєї економічної і соціальної системи. Нова архітектура Європи дуже хитка і хитлива, особливо на південно-сході.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
