Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 3)

Таблиця 1. Класифікація показників, що характеризують участь країни в МПП

Вищерозглянуті показники характеризують різні аспекти участі країни в системі міжнародного поділу праці в народногосподарській формі. Але крім народного-сподарської існують і інші форми МПП — внутрішньогалузева, міжгалузева і міжродова. Кожна з них викликає великий самостійний інтерес для аналізу процесу розвитку міжнародного поділу праці. Для цього можуть бути використані ті ж самі показники і методи їхнього розрахунку, але кількісні величини цих показників будуть вже іншими, тому що внутрішньогалузева, міжгалузева і міжродова форми припускають поділ праці не на рівні всіх обсягів валових внутрішніх продуктів країн, а в масштабах окремих підрозділів національних економік.

Можна також проаналізувати різні аспекти участі національної економіки і її окремих підрозділів у МПП. Наприклад, можуть бути вивчені стан питомої ваги галузі у вартості всього експорту країни на світовому ринку, темпи зростання галузей міжнародної спеціалізації у порівнянні з темпами зростання всієї промисловості країни й ін.

Міжнародна спеціалізована галузь – це галузь, що визначає характер міжнародної спеціалізації країни. Її характерними ознаками є:

значно більш висока частка експорту в даній галузі в порівнянні з часткою експорту в інших галузях;

більш висока питома вага такої галузі у виробництві даної країни в порівнянні з її часткою у світовому виробництві.

Основний показник рівня міжнародної спеціалізації галузі – коефіцієнт відносної експортної спеціалізації (Квес), що дорівнює відношенню питомої ваги товару в експорті країни до питомої ваги товару у світовому експорті. За допомогою цього коефіцієнта можна визначити товари й галузі, що є міжнародноспеціалізованими для даної країни:

При Квес > 1 чим більше Квес, тим більше явною є міжнародна спеціалізація даної галузі. При Квес < 1 чим нижче Квес, тим менше підстав вважати дану галузь (товар) міжнародноспеціалізованою.

Іншим показником, який характеризує міжнародну спеціалізацію країни, є міжнародноспеціалізована продукція, що є предметом двосторонніх і багатосторонніх угод міжнародної спеціалізації й кооперації виробництва про поділ виробничих програм. Міжнародноспеціалізованими є також товари, вироблені в одній чи декількох країнах і покриваючі потреби світового ринку в них.

Чим більш значне місце в складі експортованої продукції міжнародно-спеціалізованих галузей займають вироби передових галузей обробної промисловості, тим більше прогресивний характер носить міжнародна спеціалізація, й тим вище її реальний рівень, та навпаки, явна перевага в експорті продукції видобувних галузей і сільського господарства – свідчення звичайно пасивної ролі країни в МПП, відносної відсталості міжнародної спеціалізації.

Нові тенденції в розвитку міжнародного поділу праці і світової економіки

МПП сьогодні і сформоване і на його основі світове господарство являють собою складну і суперечливу систему, у якій не без зусиль удається підтримувати баланс різноспрямованих інтересів і взаємодію його окремих систем. Світове господарство усе більш виявляє себе як неподільне глобальне ціле, у якому формуються і розвиваються суперечливі та різноспрямовані тенденції, насамперед глобалізація й водночас регіоналізація економічного життя.

Тенденція до глобалізації світового економічного життя знаходить прояв у все більш вільному переміщенні у світовому економічному просторі товарів і усіх факторів виробництва. Вони стають усе більш доступними всім і за більш низькою ціною. Тенденція до регіоналізації виражається насамперед у створенні регіональних торговельних блоків (ЄС, НАФТА – Північноамериканська угода про вільну торгівлю, АСЕАН – Асоціація держав Південно-Східної Азії та ін.).

Характерною рисою сучасного світового господарства стала інтернаціоналізація господарського життя, під якою розуміється зближення національних економік, що виявляє себе в зростанні виробничої взаємозалежності, міжнародного товарообігу, руху капіталів і робочої сили, взаємного впливу на найважливіші економічні процеси в країнах, у тому числі на рівні цін, ставки відсотка і т. д. У її основі лежить поглиблення міжнародної спеціалізації й інтернаціоналізація виробництва, транснаціоналізація капіталу й утворення транснаціональних корпорацій (ТНК). Вона видбивається як у сферах виробництва матеріальних благ, розподілу, обміну і споживання, так і в розвитку усіх форм МЕВ, і сприяє цьому розвиткові.

У сучасних умовах ці процеси називають глобалізацією економіки, що являє собою новий ступінь інтернаціоналізації. Для сучасного етапу процесу глобалізації характерне поступове залучення усе більшого числа країн у процес інтернаціоналізації господарського життя, упровадження єдиних міжнародних стандартів (технологічних, екологічних, статистичних, бухгалтерських, фінансових і ін.), використання однакових критеріїв у макроекономічній політиці, а також уніфікація вимог до податкової політики, політики в області зайнятості і т. д.

Під інтернаціоналізацією виробництва мається на увазі встановлення безпосередніх, більш-менш стійких виробничих зв'язків між підприємствами різних країн, унаслідок чого виробничий процес в одній країні стає частиною процесу, що протікає в міжнародному або світовому масштабі. Це об'єктивний процес, що є наслідком поглиблення МПП, в основі якого лежить міжнародна спеціалізація виробництва. У сучасних умовах інтернаціоналізація виробництва підсилюється під впливом різних факторів, насамперед – НТР.

Відображенням інтернаціоналізації виробництва в сфері економічних відносин є також інтернаціоналізація капіталу, яка являє собою процес переплетення й об'єднання національних капіталів, що знаходять прояв як у створенні окремими компаніями господарських об'єктів в інших державах, так і в розвитку міжнародних форм зв'язків і контактів між капіталами різних країн. Інтернаціоналізація капіталу веде до появи нового явища у світовій економіці – транснаціоналізації і ТНК. Поява і розвиток ТНК підсилює процеси спеціалізації і кооперування між підприємствами різних країн.

Розвиток світової економіки, починаючи з останньої чверті XX ст., відбувається під зростаючим впливом глобальних або загальносвітових проблем, виникнення яких – очевидний прояв глобалізації всесвітнього господарства, що протікає в конфліктній, проблемній, суперечливій формі.

У 90-і роки склалася наступна класифікація глобальних проблем:

1. Політичні і соціально-економічні проблеми (збереження світу і запобігання ядерній війни, обмеження гонки озброєнь і роззброєння, стійкість розвитку світового співтовариства).

2. Проблеми, пов'язані з природно-економічним розвитком (екологічні, енергетичні, сировинні, продовольчі, збереження клімату та ін.).

3. Соціальні проблеми (міжнаціональні конфлікти, демографічні проблеми, питання культури, освіти й охорони здоров'я).

4. Змішані проблеми, виникнення і нерозв'язаність яких приховує загрозу масової загибелі людей (військові і регіональні конфлікти, злочинність, техногенні катастрофи, стихійні лиха).

5. Наукові проблеми (освоєння космічного простору, довгострокове прогнозування в різних областях і ін.).

Глобальні проблеми не можна вирішити швидко і на рівні окремих країн. Необхідний єдиний міжнародний механізм їхнього рішення і регулювання, визначення міжнародних правових і економічних норм. Рішення цих проблем покладається на ООН, МВФ, СОТ, регіональні і галузеві організації, що мають великий досвід координації міжнародних зусиль, використання ресурсів, регулювання МЕВ.

Регіоналізація в сучасних умовах має вияв у розвитку інтеграційних процесів і є найважливішою характеристикою сучасного світового господарства.

Міжнародну економічну інтеграцію можна визначити як процес господарсько-політичного об'єднання країн на основі розвитку глибоких стійких взаємозв'язків і поділу праці між національними господарствами, взаємодії їхніх відтворювальних структур на різних рівнях і в різних формах.

На мікрорівні цей процес йде шляхом взаємодії відтворювальних суб'єктів національних господарств (підприємств, фірм), що сприяє взаємопроникненню і зрощуванню національних економік. На макрорівні – шляхом розвитку міжнародної торгівлі товарами та послугами і зростання міжнародного руху факторів виробництва (капіталу, робочої сили, технології), що приймають форму міждержавних договорів за узгодженням національних стратегій економічного і політичного розвитку.

Інтернаціоналізація та глобалізація економічного розвитку

Важливою особливістю сучасності є зростання взаємозалежності економік різних країн, розвиток інтеграційних процесів, інтенсивний перехід цивілізованих країн від замкнутих національних господарств до економіки відкритого типу.

У процесі глобальної інтернаціоналізації світового господарства, розвитку нової “архітектури” геоекономічного простору сформувалася специфічна форма взаємин – міжнародні економічні відносини. Найбільш характерною рисою ХХ – початку ХХІ століття є зростаюча інтернаціоналізація соціально-економічних процесів.

Під інтернаціоналізацією розуміють зближення національних економік шляхом посилення промислової співпраці та взаємозалежності міжнародного товарообороту, руху капіталів робочої сили між країнами.

З середини 70-х років ХІХ ст. поряд з товарним експортом важливого значення набуває вивіз капіталу. Переливи капіталу із країни в країну стали одним із головних факторів світового економічного розвитку. В останній чверті ХІХ ст. обороти міжнародної торгівлі збільшились у 2,1 рази, а іноземні капіталовкладення – у 2,3 рази. В 1900 – 1913 рр. світове виробництво зросло більше ніж на 40%, фізичні обороти світової торгівлі – на 62%, а обсяги іноземних капіталовкладень подвоїлися.

Виділяють три основні етапи розвитку інтернаціоналізації господарського життя.

Перший етап (кінець ХVІІІ – кінець ХІХ ст.) – інтернаціоналізація виробництва ґрунтується переважно на взаємодії національних господарств завдяки простій кооперації. Головним каналом взаємного “обміну речовин” були найпростіші форми міжнародних економічних зв’язків і передусім зовнішня торгівля. Інтернаціоналізація виробництва й обігу стала однією з найголовніших передумов формування світового господарства.

Другий етап (кінець ХІХ – середина ХХ ст.) інтернаціоналізація виробництва переходить в іншу стадію, яка пов’язана з розвитком складної кооперації. Характерною ознакою складної кооперації є її базування на міжнародному поділі праці. МПП стає визначальним фактором поглиблення інтернаціоналізації господарського життя та формування світового господарства.

Третій етап (розпочався із середини ХХ ст.) характеризується комплексністю інтернаціоналізації виробництва (охоплює усі підсистеми господарства, поширюючись практично на всі країни світу, всі галузі виробничої та невиробничої сфер). Саме завдяки інтернаціоналізації виконуються головні умові збалансованого економічного розвитку: реалізація у матеріально-речовій та вартісній формах валового національного продукту (ВНП), піднесення якості людського розвитку тощо.

Головною формою інтернаціоналізації господарського життя тривалий час була міжнародна торгівля (точніше, торгівля між метрополіями і колоніями у вигляді обміну готових виробів на колоніальні аграрно-сировині товари). У подальшому основною формою стає інтернаціоналізація не обміну, а виробництва, інституційною формою якої виступають міжнародні фірми (компанії, корпорації, альянси).

Характеристики

Список файлов ответов (шпаргалок)