96131 (575515), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Таким чином, суб’єкти операцій на ринку цінних паперів – це емітенти цінних паперів, інвестори (покупці) та посередники при укладанні угод. В ролі емітентів виступають компанії, товариства, підприємства та держава в особі уряду і місцевих органів управління. Відповідно й ринок цінних паперів можна поділити на ринок цінних паперів, що випускаються юридичними особами, та ринок державних цінних паперів.

Важливу роль на ринку цінних паперів та, зокрема, на ринку державних цінних паперів відіграє центральний банк. Разом з міністерством фінансів (казначейством) він вирішує питання про доцільність випуску нових боргових зобов’язань, визначає умови їх обігу, розробляє заходи щодо забезпечення сталого курсу державних цінних паперів. Крім того, центральний банк, здійснюючи операції з цінними паперами на відкритому ринку, впливає на розмір резервів комерційних банків і таким чином на стан кредиту та грошового обігу. Він купує цінні папери, коли дотримується курсу на стимулювання кредитної діяльності комерційних банків та ринку в цілому, і продає цінні папери, коли має намір обмежити активність банків.

Різноманітні операції з цінними паперами здійснюють комерційні банки. Вони виконують роль інвесторів і купують цінні папери для власного портфеля, беруть участь у первинному розповсюдженні щойно випущених паперів серед покупців, виступають посередниками при перепродажу цінних паперів, виконують операції з цінними паперами за дорученням клієнтів, видають позики під заставу цінних паперів.

Залежно від стадії обігу цінних паперів розрізняють первинний та вторинний ринок. Первинний ринок цінних паперів – це ринок, на якому розміщуються вперше випущені (емітовані) цінні папери, відбувається мобілізація капіталів корпораціями, товариствами, підприємствами і запозичення коштів ними та державою. Розміщення цінних паперів на ринку може здійснюватися:

1) безпосередньо їх емітентом;

2) через посередників;

3) на аукціонах.

Розміщення цінних паперів на ринку безпосередньо емітентом (прямий продаж) відбувається дуже рідко і головним чином тоді, коли емітент не тільки добре відомий, а й має зв’язки з можливими покупцями. Зокрема, прямий продаж набув поширення на ринку корпоративних облігацій у вигляді продажу їх безпосередньо інституційним інвесторам без публічного оголошення та відкритої передплати, а також без попередньої купівлі облігацій інвестиційним дилером. Прямий продаж дає можливість корпораціям уникнути витрат, пов’язаних із складною процедурою публічних випусків та оплатою послуг дилерів, і крім того, уникнути розголошення. Найпоширеніший спосіб розміщення цінних паперів – через посередників, інвестиційних дилерів, що мають великий досвід проведення операцій на ринку.

Емітент укладає угоду з інвестиційним дилером на розміщення цінних паперів нового випуску. Спочатку дилер здійснює старанний аналіз передбачуваного випуску з точки зору прибутковості. Відносини між емітентом та дилером можуть будуватися по-різному. Дилер може виступити в ролі покупця цінних паперів з метою їх подальшого перепродажу. Така купівля цінних паперів називається передплатою (андерайтінгом), а сам дилер – передплатником (андерайтером). Іноді дилер бере у емітента опціон, тобто право купити випуск. Таке право він реалізує, якщо тільки знайде покупців. Дилер може виступати у ролі агента емітента – брокера. У цьому випадку він бере цінні папери на комісію та намагається по можливості продати їх.

Розміщення цінних паперів може відбуватися публічно чи приватно. При публічному розміщенні цінні папери за допомогою реклами пропонуються широкому колу потенційних інвесторів. У випадку приватного розміщення цінних паперів інвестиційний дилер виступає агентом емітента і за комісійну винагороду знаходить покупців. Розміщення цінних паперів може здійснюватися за допомогою аукціонів.

Вторинний ринок цінних паперів – це ринок, де продаються та купуються раніше випущені цінні папери, відбувається зміна їх власників. З точки зору організації вторинний ринок поділяється на позабіржовий (вуличний) та біржовий. Історично позабіржовий ринок передує біржовому. У країнах з ринковою економікою біржі природно виростали із вуличного ринку в міру того, як збільшувалися масштаби фондових операцій, множилися емітенти цінних паперів, вдосконалювалася техніка брокерської справи.

На позабіржовому ринку знаходяться в обігу цінні папери новостворених, маловідомих, невеликих компаній, які не отримали допуску до операцій на фондовій біржі. Проте на цьому ринку можна зустріти й цінні папери відомих великих компаній, які з тієї чи іншої причини віддають перевагу позабіржовому ринку. Позабіржовий ринок є мережею брокерських та дилерських фірм, які часто є членами біржі і пов’язані між собою та з найбільшими інституційними інвесторами телефоном, телетайпом та телексом.

Міжнародні цінні папери, або європапери, євроакції, євроноти та єврооблігації є результатом зародження інтернаціоналізації ринків цінних паперів через міжнародні фінансові центри. Євроноти – цінні папери, які випускаються корпораціями строком від 3 до 6 місяців із ставкою, яка змінюється, базуючись на ЛІБОР (ставка по короткострокових кредитах, які надаються лондонськими банками на 3–6 місяців іншим першокласним банкам; ЛІБОР зазвичай виступає основним орієнтиром, базою для встановлення кожним банком своїх облікових ставок кредитного відсотка). Будучи за своєю природою короткостроковими паперами, вони, як правило, використовуються для надання середньострокового кредиту. Комерційні банки по узгодженню з фірмами-позичальниками зобов’язуються придбати у них євроноти протягом 5–10 років після закінчення строку попереднього випуску. Фактично банки гарантують емітенту євронот середньострокове кредитування. В ряді випадків куплені євроноти банки перепродають іншим покупцям. В сучасних умовах євроноти на ринку євровалют виступають одночасно у ролі банківського кредиту та облігаційної позики. Ринок євронот став активно розвиватися з кінця 70-х рр. XX ст.

Іншим видом міжнародних цінних паперів є єврооблігації, які випускаються з другої половини 60-х рр. XX ст. у вигляді облігаційних позик. З їх появою на світовому ринку цінних паперів почали діяти два паралельних ринки: іноземних позик (національних облігацій), які випускаються та розміщуються позичальниками-нерезидентами на національних ринках; європозик (єврооблігацій), розміщених на міжнаціональних (міжнародних) ринках капіталів. В останні роки частка єврооблігаційних позик складає біля 80 % всієї суми міжнародних позик.

Особливість єврооблігації полягає в тому, що її номінальна та ринкова ціна визначаються в іноземній валюті. Єврооблігаційна позика, виражена в доларах, може розміщуватися в будь-якій промислово розвинутій країні. На відміну від традиційних іноземних позик, які розміщуються нерезидентами на національному ринку країни, європозики, як правило, розміщуються на ринках декількох країн. Єврооблігації випускаються на тривалі строки: від 4–7 до 15–30, або навіть 40 років. Розмір єврооблігаційної позики складає 20–30 млн. доларів, а іноді сягає 500 мільйонів. В ролі основних емітентів-позичальників виступають уряди, міжнародні установи, транснаціональні корпорації, місцеві органи влади, окремі державні та міждержавні організації.

Єврооблігації бувають різних типів: звичайні (прямі), з плаваючою відсотковою ставкою, з нульовим відсотком (купоном), з індексованим відсотком, конвертовані, облігації з опціоном. Зараз на світовому ринку капіталу більше 60 % всіх єврооблігацій складають звичайні, тобто прямі облігації, власники яких отримують фіксований відсоток у вигляді річних купонів. Курс облігацій змінюється, як правило, в залежності від зміни відсоткової ставки по кредиту. Особливе місце на світовому ринку цінних паперів займають євроакції, однак обсяг їх випуску значно менший, ніж єврооблігацій. Це пов’язано, по-перше, з тим, що інвестори тягнуться до акцій потужних національних компаній, а, по-друге, з відсутністю справжнього міжнародного вторинного ринку, на якому можна перепродати акції. Крім того, зараз основними емітентами є транснаціональні корпорації, що котирують свої акції на національних фондових біржах.

Транснаціональні корпорації дуже зацікавлені у створенні стабільного ринку євроакцій, тому вони створили своєрідний механізм інтернаціоналізації акцій, який включає систему депозитних розписок для полегшення торгівлі на світовому ринку цінних паперів. Як правило, міжнародні депозитні розписки, будучи представниками євроакцій, розміщуються в банках-депозитаріях та обмінюються на депозитні розписки, які випускаються під іноземні акції, які знаходяться в обігу на ринку цінних паперів США. В той же час, широкий потік європаперів стикається з відсутністю в ряді країн вторинного фондового ринку цінних паперів.

Ринок єврооблігацій

Невід’ємною складовою фінансового ринку є ринок єврооблігацій, або ринок євробондів, який активно розвивається разом з усією світовою системою.

На ринку з’являється все більше фінансових інструментів. Нові інвестори приходять туди в пошуках варіантів інвестування своїх капіталів.

Зростає також кількість позичальників, яким бракує власних коштів і які вирішують свої проблеми за допомогою єврооблігацій. У цьому зв’язку необхідно підкреслити важливість вивчення даного ринку в Україні.

Єврооблігація – довгострокова купонна облігація, випущена в будь-якій валюті, крім валюти країни емітента. В Україні це – цінні папери, випущені державою і номіновані в будь-якій валюті, крім гривні. Як бачимо, євробонди – звичайні облігації, по яких відповідачем є держава.

Існують різні види євробондів: звичайна облігація («пряма»), яка являє собою облігацію з фіксованим процентом та строком обігу від трьох до восьми років; облігації з плаваючою ставкою, яка змінюється залежно від ставки пропозиції на ринку депозитів; «довічні» облігації, строк погашення яких не фіксований.

Обіг єврооблігацій на ринку розвинених країн визначається Директивою комісії Європейського союзу від 17.03.89 р.(EU Prospectus Directive 89/298). Відповідно до цього документа єврооблігації повинні бути розміщені синдикатом андерайтерів, з яких не менше двох мають зареєстровані представництва в різних країнах; вони повинні розміщуватися в значних обсягах в одній або кількох країнах, які відрізняються від тієї, у якій зареєстрований емітент; первинне розміщення облігацій може проводитися лише за посередництва кредитних або фінансових інститутів.

Як правило, євробонди являють собою купонні інструменти на пред’явника, тобто будь-які централізовані реєстри утримувачів цих облігацій відсутні. Кожний папір має визначену кількість купонів, які пред’являються до оплати банку-агенту в раніше визначені терміни. Пред’явлення до оплати самої облігації – це виплата її номінальної вартості.

Аналіз ролі та значення ринку євробондів у світових фінансових процесах треба розпочати з короткого історичного екскурсу, який дозволяє зрозуміти причини виникнення цього ринку, фактори, що сприяли його становленню та розвитку.

Ринок єврооблігацій виник на початку 50-х років у Європі як результат післявоєнної інтеграції фінансового ринку. Після закінчення війни все більше громадян Європи стають власниками доларів США. У цей самий період Федеральна резервна система дозволяє американським банкам залучати кошти на депозити за межами країни за більш високими процентними ставками. Всі ці фактори дають поштовх розвитку європейського ринку доларових депозитів. У міру розвитку міжнародного фінансового ринку на євроринку крім американського долара починають активно торгуватися депозити і в інших валютах.

Поява доларових облігацій, зареєстрованих у США, але придбаних головним чином неамериканськими інвесторами, стала прямим наслідком зростання запасу євродоларів. І вже у 1963 році італійською фірмою Autostrade за посередництва SG Warburg&Co було емітовано першу єврооблігацію, яка мала досить широке коло утримувачів.

Перші випуски євробондів були порівняно невеликими, і їм довелося завойовувати свою частку європейського ринку. З розвитком європейського фінансового ринку поступово зникала різниця між внутрішнім ринком та євроринком позикових коштів.

Єврооблігація — (Eurobond) довгострокова купонна облігація, випущена в іншій валюті, ніж валюта країни емітента.

У єврооблігаціях містяться дані про суму боргу, порядок одержання відсотків і строках погашення.

Відсоток на єврооблігацію може бути фіксованим або «плаваючим», останній підвищує привабливість в умовах інфляції.

Існують також єврооблігації, які можуть бути конвертовані в акції або мають варрант на покупку акцій компанії (варрант - право дане власникові облігації купувати додаткові облігації або акції за обумовленою ціною протягом певного часу).

Деякі облігації можуть бути випущені в одній валюті із правом конвертації в іншу. Такі облігації випускаються із зазначенням двох валют.

3. Задача 1 варіант № 9

Таблиця 1.

Вихідні дані для розв’язання задачі

* Послуги здійснюють сторонні організації, розмір витрат вказаний без урахування ПДВ.

Характеристики

Список файлов ответов (шпаргалок)