Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Неторговельні операції – це дії по забезпеченню дипломатичних, торговельних представників і міжнародних організацій, витрати на перебування різноманітних делегацій, груп фахівців і окремих громадян, перекази за дорученням громадських та інших організацій, приватних осіб за кордон. Невелика частка (до 3%) неторговельних операцій зростає у зв’язку з поширенням туризму, гуманітарних контактів тощо.

Крім того, здійсняються готівкові (касові) й безготівкові валютні операції.

Сучасний валютний ринок – це інституціонально регульований об’єкт. Макро – і мегарегулювання здійснюється з боку держави та міжнародних організацій.

Статутом МВФ визначено, що метою є забезпечення співробітництва у валютних проблемах, сприяння стабілізації валюти, створення багатосторонньої системи платежів і розрахунків, досягнення рівноваги в платіжних балансах країн-учасниць. Директорат фонду спостерігає за валютно-фінансовою політикою і повинен не допускати дискримінаційної маніпуляції курсами, наприклад, валютними інтервенціями.

МВФ надає стабілізаційні кредити шляхом траншей. Підрозділи Світового банку надають середньо – і довготермінові кредити, які пов`язані з фінансуванням об`єктів виробничого призначення і структурною перебудовою економіки. Існують також регіональні валютно – фінансові установи, які забезпечують регламентацію діяльності в межах власної відповідальності. Принципи та методи, які визначаються МВФ та іншими мегасуб`єктами регулювання, на практиці втілюються державним валютним регулюванням.

Насамперед йдеться про встановлення режимів валютного курсу.

Визначимо основні режими за чинником гнучкості.

1. Фіксований курс з межею коливання 2,25%. Фіксація має такі головні форми:

• фіксація до однієї іноземної валюти;

• використання виключно іноземної валюти як платіжного засобу;

• валютне правління при забезпеченості іноземною валютою і фіксацією до вказаної валюти;

• фіксація до валютного композита;

• фіксація до валюти головного торговельного партнера на даний час;

• фіксація загальної для групи країн одиниці до однієї іноземної.

2. Обмежено гнучкий курс з офіційно невеликими коливаннями згідно з встановленими правилами за межами 2,25%.

3. Плаваючий (вільний) курс у таких формах:

• коректований з автоматичною зміною згідно зі зміною певного складу макроекономічних показників;

• плаваючий, що керується Центральним банком;

• незалежно плаваючий під впливом коливань попиту та пропозиції валют.

4. Гібридний курс у таких формах:

• оптимальний валютний простір як підтримання фіксованого курсу з обмеженою кількістю країн і плаваючого курсу з іншими державами;

• цільові зони з параметрами курсу, до яких країна вважає необхідним рухатися;

• валютний коридор з встановленням мінімальної та максимальної меж коливання;

• повзуча фіксація з встановленням відсотка коливання навколо центрального паритету;

• плавання, що керується, з активною політикою валютних інтервенцій.

Валютна інтервенція – це маніпулювання пропозицією валют з метою впливу на курси. Три основні форми інтервенції:

• за рахунок власних резервів валюти;

• за рахунок продажу цінних паперів, які розміщені в іноземній валюті;

• з допомогою угоди своп.

Традиційними формами регулювання є також девальвація і ревальвація (офіційне, відповідно, зниження і підвищення фіксованого курсу національної валюти).

Відрізняють дисконтну (облікову) і девізну валютну політику держави.

Корекція облікових ставок Центрального банку дозволяє впливати на динаміку курсу. Так, підвищення облікової ставки поширює пропозицію іноземних капіталів, що дозволяє забезпечити зростання курсу місцевої грошової одиниці.

Вплив на валютний ринок за рахунок маніпулювання пропозицією валют є суттю девізної політики.

Регулювання платіжного балансу за рахунок субсидій, митних тарифів, податкових пільг, страхування також здатне вплинути на курсові співвідношення.

Усі вказані методи є проявом непрямого впливу. Але існують прямі засоби регламентування або обмеження:

• ліцензування операції;

• блокування валютної виручки;

• обов’язковий продаж частки валютної виручки за встановленим державою курсом;

• регулювання термінів платежів;

• контроль за здійсненням інвестицій;

• надання додаткових документів щодо відносин з партнерами з офшорних зон.

Суттєвим моментом регулювання є такі елементи страхування валютних ризиків:

• валютні застереження;

• мультивалютні застереження;

• використання термінових операцій;

• диверсифікація валютних резервів;

• захист засобами «інфраструктури» зовнішньої торгівлі;

• застереження про перегляд сторонами контрактної ціни;

• хеджування.

Визначають три основні етапи розвитку світової валютної системи:

1. Паризька система або система золотого стандарту (1867–1914 р.р.).

2. Бреттон-Вудська система або система фіксованих валютних курсів (1944–1975 р.р.).

3. Ямайська система або система плаваючих курсів (з 1976 р. до нашого часу).

2. Сутність міжнародних кредитних відносин

Міжнародний кредит – це відносини, які складаються між кредиторами й позичальниками різних країн з приводу надання, використання, погашення позики з виплатою відповідних процентів.

Суб’єктами міжнародного кредитування є:

• комерційні банки;

• інші кредитні установи;

• юридичні й фізичні особи;

• міжнародні фінансові організації;

• державні кредитні установи.

Будь-який міжнародний кредит є видом прямого інвестування.

Міжнародні кредити поділяють на зв’язані й фінансові. Перші мають суворо цільовий характер. Другі не мають цільового призначення.

За критерієм часу відрізняють такі форми кредитування:

• короткострокове (до 1 року);

• середньострокове (від 1 до 5 років);

• довгострокове (понад 5 років).

За цільовим призначенням визначають такі ринки позичкових капіталів:

• грошовий ринок з простим розміщенням тимчасово вільних грошових ресурсів під певний процент;

• ринок капіталів.

За формою надання визначають товарні й валютні кредити.

За критерієм безпосередньої відповідальності відрізняють:

• первинний ринок позик, коли розміщуються безпосередньо товарні або валютні активи, первинні цінні папери тощо;

• вторинний ринок позик, коли використовуються фінансові деривати, насамперед, термінові контракти в різних формах.

На первинному ринку акції, облігації, векселя та інші боргові розписки; інструменти грошового ринку (казначейські векселя, депозитні сертифікати, банківські акцепти та ін.) здатні виконувати роль резервної валюти й забезпечувати обслуговування міжнародних кредитів. Особливо треба відзначити зростаючу роль європаперів, насамперед, євронот і єврооблігацій.

Євроноти – це короткострокові боргові папери, які випускають корпорації в іноземній валюті на термін від 3 до 6 місяців для забезпечення середньострокових кредитів у європейських установах.

Єврооблігації на відміну від євронот забезпечують довгострокове кредитування і випускаються на тривалий термін. Визначають такі види єврооблігацій:

• з фіксованою процентною ставкою;

• з плаваючою процентною ставкою, яка коливається залежно від динаміки позичкового проценту на ринку;

• з індексованим процентом, який змінюється згідно з індексом цін на певні товари;

• змішані або гібридні, коли плаваюча ставка, досягаючи певного рівня, фіксується на ньому;

• конвертовані з правом обміняти їх на акції компанії – позичальника, якщо дивіденди по акціях перевищуватимуть проценти по облігаціях.

Неможливість виконання країною своїх боргових, насамперед, кредитних зобов’язань і припинення сплати боргу має назву дефолт.

Найпотужнішими світовими фінансовими центрами світу є Нью-Йорк, Лондон, Цюріх, Франкфурт-на-Майні, Токіо, Сінгапур та деякі ін. Наприклад, базовою цифрою для розрахунку процентів за міжнародні позики є LIBOR, тобто середня ставка міжбанківського лондонського ринку з надання коштів у євровалюті за попередні 360 діб.

Важливим макроекономічним показником міжнародного авторитету країни є її кредитний рейтинг, який традиційно надають міжнародні рейтингові агенції.

3. Міжнародні валютно-кредитні та фінансові організації

Охарактеризуємо основні міжнародні фінансові організації:

1. МВФ надає коротко – середньострокові позички для подолання платіжно-розрахункових диспропорцій в економіці країн;

2. група Світового банку здійснює середньо- і довгострокові позики для структурної перебудови економіки, зокрема для стимулювання розвитку приватного бізнесу; група СБ включає:

• МБРР (загальні задачі);

• Міжнародну фінансову корпорацію (МФК) для кредитування країн, що розвиваються або з перехідною економікою;

• Багатосторонню агенцію з гарантування інвестицій (БАГІ).

1. Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР) надає позики європейським країнам з перехідною економікою для структурної перебудови економіки, зокрема, для забезпечення екологічної безпеки (приклад – фінансування добудови реакторів на Хмельницькій та Рівненській АЕС);

2. Європейський інвестиційний банк (ЄІБ), який діє в межах ЄС і забезпечує кредитування проектів, спільних для членів Союзу та їх економічних партнерів;

3. Європейський валютний фонд (до 1981 року Європейський фонд валютного співробітництва – ЄФВС), який є джерелом взаємодопомоги членам ЄС;

4. Паризький клуб кредиторів – неформальне об’єднання державних кредитних установ для контролю за виконанням зовнішніх боргових зобов’язань, зокрема, здійснення взаємозаліку боргів;

5. Лондонський клуб кредиторів – неформальне об’єднання недержавних кредитних установ для контролю за виконанням зовнішніх боргових зобов’язань, зокрема, здійснення взаємозаліку боргів.

4. Співробітництво України з міжнародними фінансовими організаціями

Валютні відносини в Україні спираються на такі ключові нормативно-законодавчі документи:

1. Митний кодекс України від 11.07.2006 р.

2. Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16.04.2001 р. з доповненнями та змінами.

3. Закон України «Про порядок здійснення розрахунків у іноземній валюті» від 23.04.2004 р. з доповненнями та змінами.

4. Декрет КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19.02.1999 р. №15–99 з доповненнями та змінами.

5. Класифікатор іноземних валют, затверджений постановою Правління НБУ від 4.02.1999 р. №34 з доповненнями та змінами.

6. Інструкція НБУ «Про відкриття банками рахунків у національній та іноземній валюті» №527 від 110.1998 р. та ін.

Найбільші суми вклали в економіку нашої країни міжнародні фінансові організації, насамперед, МВФ і СБ. Наприклад, МВФ працював з українським урядом за трьома програмами:

• програма трансформації економіки;

• програма короткострокового фінансування, яка спрямована на досягнення макроекономічної стабілізації;

– програма розширеного фінансування.

Характеристики

Список файлов ответов (шпаргалок)