94259 (575360), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Надаючи допомогу декільком поколінням пацієнтів із однієї сім’ї, сімейний лікар і сімейна медсестра неминуче стають свідками і внутрішніх проблем родини, і тісно стикаються з ними. Відношення сім’ї до питань здоров’я її членів, впливи екологічних факторів, спорту, особливостей харчування, значущості для здоров'я шкідливих звичок тощо – має постійно контролюватися медичним працівником, який повинен передбачувати як очікувані, так і непередбачувані переходи кожного із членів сім’ї в зону ризику. У спеціаліста із сімейної медицини є унікальна можливість застосовувати превентивні міри на ранньому етапі патологічних змін.

Профілактична спрямованість – важливий принцип сімейної медицини. Прогнозування ризику розвитку окремих захворювань, доклінічна їх діагностика, своєчасність інформування пацієнта, а також прийняття профілактичних заходів – найважливіші складові елементи щоденної роботи сімейного лікаря і медичної сестри. Тільки у сімейного лікаря є умотивована потреба по-справжньому займатися профілактикою в процесі повсякденної роботи із своїми пацієнтами і членами їх сімей [4, с. 163]. Пояснюється це не тільки тим, що сімейний лікар краще за інших вузькоспеціалізованих колег знає своїх пацієнтів і шкідливі для здоров’я обставини їх життя, але й тим, що тільки сімейний лікар безпосередньо зацікавлений у зниженні захворюваності прикріпленого населення.

Сімейний лікар частіше за інших спеціалістів має використовувати раціональну як з медичної, так і з економічної точки зору обґрунтовану тактику, по відношенню до необхідних лабораторних та інструментальних методів дослідження та рекомендувати необхідність застосування спеціалізованих технологій лікування.

Інтеграція нових знань і вмінь у постійний процес надання медичної допомоги людині від народження до завершення її життєвого шляху підвищує якість сімейної медичної практики. При цьому пацієнти виграють від більш цілісного підходу до їх здоров’я і ширших можливостей щодо отримання своєчасної адекватної допомоги на місцевому рівні.

Сімейну лікувальну практику слід розглядати як таку, що забезпечує тривалу опіку, спостереження за здоров'ям громадянина і всіх членів його сім'ї незалежно від характеру хвороби, стану органів і систем організму в усі періоди життя людини.

Сімейна медицина, безперечно, не просто має право на існування, вона є єдиною запорукою підвищення якості надання медичної допомоги населенню, авторитету і соціального статусу лікаря, який вирішив присвятити свою професійну діяльність саме цій галузі охорони здоров'я. Сімейна медицина - це медицина майбутнього у вітчизняній охороні здоров'я. Завдання та обов’язки лiкаря загальної практики - сiмейного лiкаря:

1. Керується чинним законодавством України про охорону здоров’я та нормативно-правовими актами, що визначають діяльність органів управління та закладів охорони здоров’я, організацію медико-санітарної допомоги.

2. Здійснює динамічне спостереження за станом здоров’я кожного члена сім’ї з проведенням необхідного обстеження і оздоровлення за індивідуальним планом.

3. Застосовує сучасні методи діагностики, лікування та реабілітації пацієнтів.

4. Здійснює нагляд за побічними реакціями/діями лікарських засобів.

5. Організовує у разі потреби консультації інших спеціалістів і госпіталізацію пацієнтів.

6. Здійснює нагляд за хворими. Надає невідкладну медичну допомогу на догоспітальному етапі.

7. Виконує загальні види лікарських маніпуляцій.

8. Проводить профілактичну роботу по виявленню ранніх та прихованих форм захворювання і факторів ризику, імунопрофілактику захворювань, експертизу тимчасової втрати працездатності пацієнтів.

9. Організовує медико-соціальну і побутову допомогу одиноким, людям похилого віку, інвалідам та хронічним хворим.

10. Надає консультативну допомогу сім’ям з питань: планування сім’ї, етики, психології, гігієни, соціальних аспектів сімейного життя, виховання дітей, підготовки їх до дитячих дошкільних закладів, шкіл та профорієнтації.

11. Веде активну роботу щодо поширення медичних знань серед населення, пропаганди здорового способу життя, запобігання захворювань.

12. Планує роботу та проводить аналіз її результатів.

13. Веде лікарську документацію.

14. Дотримується принципів медичної деонтології.

15. Постійно удосконалює свій професійний рівень [4, с. 167-168].

Повинен знати:

• основи чинного законодавства про охорону здоров’я та нормативні документи, що регламентують діяльність органів управління та закладів охорони здоров’я;

• основи соціальної гігієни, організації охорони здоров’я, медичної психології та економіки відповідно до задач управління охороною здоров’я населення свого регіону;

• основи загальнотеоретичних дисциплін в обсязі, необхідному для вирішення професійних задач;

• анатомо-фізіологічні та психологічні особливості дорослих, дітей та осіб старшого віку;

• особливості розвитку дітей та підлітків;

• перебіг захворювань залежно від статі та віку;

• сучасну класифікацію хвороб;

• сучасні методи профілактики, діагностики та лікування захворювань органів дихання, травлення та системи виділення, ендокринної системи та обміну речовин, шкіри, органів зору, ЛОР-органів, інфекційних, неврологічних та психічних захворювань у дорослих та дітей;

• основи медичної генетики;

• питання асептики та антисептики;

• методи протиепідемічного захисту населення;

• основи реанімації;

• клініку, діагностику та принципи лікування невідкладних станів;

• фармако-, дієто-, фізіо- та курортотерапію;

• немедикаментозні методи лікування та профілактики;

• фактори ризику виникнення найбільш поширених захворювань;

• методи визначення тимчасової і стійкої непрацездатності, організацію роботи лікарсько-консультативної та медико-соціальної експертної комісій; основи медичної, професійної, соціальної та сімейної реабілітації;

• основи медичної інформатики;

• форми і методи санітарноосвітньої роботи;

• правила оформлення медичної документації;

• передові інформаційні та Iнтернет технології;

• сучасну наукову літературу та науково-практичну періодику за фахом, методи її аналізу та узагальнення.

Квалiфiкацiйнi вимоги:

Лікар загальної практики - сімейний лікар вищої кваліфікаційної категорії: повна вища освіта (спеціаліст, магістр) за напрямом підготовки “Медицина”, спеціальністю “Лікувальна справа” або “Педіатрія”. Спеціалізація за фахом “Загальна практика - сімейна медицина” (інтернатура, курси спеціалізації). Підвищення кваліфікації (курси удосконалення, стажування, передатестаційні цикли, тощо). Наявність сертифіката лікаря-спеціаліста та посвідчення про присвоєння (підтвердження) вищої кваліфікаційної категорії з цієї спеціальності. Стаж роботи за фахом понад 7 років [3, с. 88].

Лікар загальної практики - сімейний лікар I кваліфікаційної категорії: повна вища освіта (спеціаліст, магістр) за напрямом підготовки “Медицина”, спеціальністю “Лікувальна справа” або “Педіатрія”. Спеціалізація за фахом “Загальна практика - сімейна медицина” (інтернатура, курси спеціалізації), підвищення кваліфікації (курси удосконалення, стажування, передатестаційні цикли, тощо). Наявність сертифіката лікаря-спеціаліста та посвідчення про присвоєння (підтвердження) I кваліфікаційної категорії з цієї спеціальності. Стаж роботи за фахом понад 5 років [3, с. 90].

Лікар загальної практики - сімейний лікар II кваліфікаційної категорії: повна вища освіта (спеціаліст, магістр) за напрямом підготовки “Медицина”, спеціальністю “Лікувальна справа” або “Педіатрія”. Спеціалізація за фахом “Загальна практика - сімейна медицина” (інтернатура, курси спеціалізації). Підвищення кваліфікації (курси удосконалення, стажування, передатестаційні цикли, тощо). Наявність сертифіката лікаря-спеціаліста та посвідчення про присвоєння (підтвердження) II кваліфікаційної;” категорії з цієї спеціальності. Стаж роботи за фахом понад 3 роки [3, с. 91].

Лікар загальної практики - сімейний лікар: повна вища освіта (спеціаліст, магістр) за напрямом підготовки “Медицина”, спеціальністю “Лікувальна справа” або “Педіатрія”. Спеціалізація за фахом “Загальна практика - сімейна медицина” (інтернатура, курси спеціалізації). Наявність сертифіката лікаря-спеціаліста. Без вимог до стажу роботи [3, с. 92].

Висновки

Сьогодні територіально-дільничний принцип формування контингенту обслуговування заміняється вільним вибором пацієнтом лікаря загальної практики/ сімейного лікаря або вільним прикріпленням пацієнта до лікаря загальної практики/сімейного лікаря. Можливість вибору і зміни лікаря загальної практики розглядається як невід’ємне право пацієнта і є обов’язковою передумовою для переорієнтації системи охорони здоров’я з потреб медичних закладів на потреби населення.

Для впровадження засад сімейної медицини в систему охорони здоров'я у 2005-2006 роках на посади лікарів "загальної практики-сімейної медицини" направлено у регіони відповідно 430 та 470 чоловік, що в повному обсязі забезпечило виконання заявок регіонів, але не задовольняє потреби для виконання державної програми. При загальній потребі у сімейних лікарях – 21226 фахівців (з них 10450 у сільській місцевості) до кінця 2007 року за запропонованими спільними планами відкриття закладів та введення штатних посад задовольнить потреби лише на 35 % [5, с. 51].

Список використаних джерел

1. Указ Президента України від 7.12.2000 р. №1313 «Концепція розвитку охорони здоров’я населення України»

2. Лапишевв Є.С. Формування системи сімейної медицини в Україні. - Київ, 2005. – 176 с.

3. Організація роботи лікаря загальної практики (сімейного лікаря): Посібник. - Дніпропетровськ: “АРТ- ПРЕС”, 2002. – 370 с.

4. Поліклінічна справа і сімейний лікар: Посібник. - Київ: «Здоров'я», 2003. - 636 с.

5. Сімейна медицина в Україні: момент істини. Круглий стіл: “Сімейна медицина - основа реформування діючої системи охорони здоров'я». - Львів: Ліга-Прес, 2003. – 71 с.

6. Слабкий Г.О. Наукове обґрунтування та шляхи оптимізації діяльності відділень профілактики міських поліклінік: Автореф. дис... канд. мед. наук: 14.02.10 / Національний медичний ун-т ім. О.О.Богомольця. – К., 1996. – 23 с.

7. Чирков А.И. Лечебно-профилактическое учреждение. – М.: Медицина, 2001. – 302 с.

8. Чирков А.И. Организация и механизация работ в лечебно-профилактических учреждениях. – М.: Медицина, 2001. – 317 с.

Характеристики

Список файлов ответов (шпаргалок)