60477 (573146), страница 2
Текст из файла (страница 2)
Про відносини Херсонеса з іншими грецькими державами свідчить ще один напис (знайдений у ті ж часи) про історика Сиріска, який описав напад варварів, від яких врятувала місто богиня. За свої праці Сиріск був нагороджений золотим вінком на святі Діонісій. Так само як і Геродот, Сиріск читав свої твори публічно, вочевидь, на стадіоні, який існував тут із середини III ст. до н.е.
Дослідженню зображення царських знаків Боспора у збірці сарматських знаків була присвячена праця В. Драчука «Системи знаков Северного Причерноморья: Тамгообразние знаки Северопонтийской периферии античного мира первих веков нашей эры». Застосування епіграфіка в тюркології було започатковано у 1893 р, коли датський учений Вільгельм Томсен уперше дешифрував орхоно-єнисейські рунічні написи на поховальних стелах на честь давньотюркських ханів Кюль-Тегина і Могиляна (Бильге-кагана). Цю дешифровку уточнив засновник російської тюркології В. Радлов. Давньотюркською епиграфіка займалися російські тюркологи П. Меліоранський та А. Самойлович, польський сходознавець В. Котвич. Рунічні написи досліджувалися П. Бурачковим.
Майже 60 років тому в Секторі Середньої Азії Ленінградського відділення Інституту історії матеріальної культури ім. акад. Н. Марра АН СРСР був підготовлений перший випуск щорічника «Епиграфика Востока». Видання репрезентувало один із традиційних напрямів російського сходознавства, фундамент якого заклали праці, пов'язані з вивченням писемних пам'яток живих та мертвих мов народів Сходу.
Нині дослідження пізніх зразків епіграфіки представлені польськими пам'ятками на теренах України, опублікованими краківськими вченими на чолі з доктором В. Дреліхажем, які презентують інскрипції та герби з римо-католицьких костелів та каплиць, замків, палаців та фортифікаційних споруд на теренах України, які входили до складу Речі Посполитої. Ці збірки є важливими з огляду на застосування комплексного принципу систематизації епіграфічного матеріалу, проведеного польськими дослідниками.
Єврейські епіграфічні пам'ятки на теренах України наразі представлені в окремих виданнях М. Носоновського («Еврейская епиграфика Восточной Европи»). Робота зі збирання й каталогізації єврейських пам'яток епіграфіки в Україні активно виконується також кількома науковими інституціями Ізраїля.
3. Дослідження епіграфічних колекцій за кордоном
Наукове прочитання й дешифрування єгипетських ієрогліфів в 20-х роках XIX ст. здійснив французький мовознавець Жан Франсуа Шампольон (1790–1332). Він розшифрував декрет фараона Птолемея в Эпифана. На початку ХIX ст. дослідженням єгипетських пам'ятників займалися також Жан-Батист Фур'є, Сильвестр де Саси, шведський археолог Давид Окерблад, англійський учений Томас Юнг, пізніше – Мариэт, Дюмихен, Навиль, Руже, Пиль, Малле й росіянин єгиптолог В.С. Голенищев. В XX ст. найбільш значним досягненням в області єгиптології, у тому числі єгипетської епіграфіки, було виявлення Гавардом Картером в 1923 р. гробниці фараона Тутанхамона.
Були вивчені особливості давньоєгипетського листа, які складаються в поступовій видозміні ієрогліфічних знаків (IV-Ш тисячоріччя до н.е.), що вирізалися на камені – пірамідах, гробницях, фараонів, стеллах, храмах, і ієратичного листа – спрощених ієрогліфів, що використовувалися для писання на папірусі й м'якому білому вапняку. З виникненням в УШ-УП ст. до н.е. демотичного листа або, як називали його єгиптяни, «листа для рукописів» зникли ієрогліфічні особливості єгипетських пам'ятників писемності.
По змісту давньоєгипетські тексти діляться на офіційні – літописі царських походів, переможні оди, переліки скорених земель і країн, релігійні трактати, ритуальні записи, гімни богам, рецепти пахощів, біографії монархів, жерців і т.д.; часткові – запису господарського й побутового змісту. Найбільш відомим з писемних пам'яток єгипетської культури є Розетский камінь, стелла цариці Хатшепсут, Книга мертвих, стелла Рамсеса й ін.
З пам'ятників коптскої писемності часів християнства в Єгипті (Ш ст. н.е.) збереглися численні надгробні пам'ятники із трафаретними текстами молитов на честь святої Трої, ангелів і єгипетського святих, напису коптских ченців на стінах древніх гробниць, які служили їм притулками (вони являють собою трактати й історичні записи, наприклад про похід у Нубію Шамшеддуги в 1173-г. до н.е.) і ін.
Вавилоно-ассірійський лист ділиться на архаїчне, (часів Саргона I, заступника писемності й науки; за його розпорядженням були складені збірники текстів по магії в 3800 р. до н.е.), що мало вертикальне розміщення текстів (переважно його пам'ятники вирізані на стеллах і барельєфах), і клинопис, що з'явилася при царі Хаммурапи (1700–1645 р. до н.е.) і характеризується горизонтальним розміщенням текстів і прочитанням ліворуч праворуч (звід законів Хаммурапи). Із часів Тиглатпаласара I клинопис видозмінився. При Ассархаддоне вавилонську писемність замінила ассірійська. Велика кількість написів збереглося на глиняних багатогранних призмах із царськими літописами, на барельєфах. Напису часів Хаммурапи виконані на силитическій і шумерийскій мовах. Відомі величезна двірська бібліотека клинописів царя Ашурбанипала, а також вавилонське місто-бібліотека Пантибибл – вмістище священних писань. Бехистунский напис Дарія I передає текст на трьох мовах – перській, вавилонській й судианскій.
Найдавнішими пам'ятниками епіграфіки на території нашої країни (Вірменія, Закавказзя,) є написи УШ-Х1 вв. до н.е. царя Сардура I. Вони виконані місцевою мовою. Відомі написи Аргишти I на скелі Вану, Русі I на скелі озера Гокчей. Ванскі написи були вивчені професором К.П. Наткановим, досліджувалися також іншими російськими й закордонними вченими.
Фінікійські епіграфічні пам'ятники II тис. до н.е. становлять кілька груп: арамейські – їхня особливість складається в новій формі шрифту, що замінив клинопис (часи Ахеменидов); моавитянскої семітичної епітафії (IX в. до н.е.); давньоєврейські, виконані квадратним шрифтом, близьким пальмирському (вироблений в I-Ш ст. н.е. у Сирії). Давньоєврейські написи зустрічаються в римських катакомбах, в Іспанії, на території Палестини, а також у Криму (81 р. н.е.).
Крім перерахованих відомі тамудські пам'ятники арабською мовою (1У в. до н.е.), ключем до них є скіфський алфавіт; давньокитайські (ХІV в. до н.е.) на кості, бамбуку, бронзі; тюркські (В1 в.) рунічні написи в Монголії, Угорщині; орхоно-енисейскі написи на стеллах у Сибіру у верхів'ях Єнісею, Обі, а також на Бісовом носу (Онезьке озеро,).
Об'єктом дослідження епіграфіки є й рунічний лист древніх германців, в основі якого лежить латинський алфавіт, видозмінений у процесі застосування – вирізання букв на дереві (перетворення дугоподібних і круглих ліній у ламані горизонтальні, пристосовані, до розташування волокон на дереві). Рунічний письмо виникло в I ст., а в ІV ст. ним скористався єпископ Вульфила для перекладу Святого листа на готську мову. Уперше про рунічний лист згадав Тацит у десятому розділі «Германії». Він описав вирізані на дереві тексти, які служили цілям прорікання й магії. Древній рунічний загальгерманський алфавіт складався з 24 знаків. Із середини IX ст. у Скандинавії був у побуті спрощений алфавіт (16 знаків) – так званий молодший рунічний. З X ст. застосовувалися диакретичі знаки у вигляді крапок.
Найдавніші пам'ятники готського походження були знайдені на Волині під Ковелем – срібна інкрустація на залізному наконечнику списа й під Бухарестом – золота шийна гривня. Найбільша кількість пам'ятників рунічного листа виявлено в скандинавських країнах (Данія, Швеція, Норвегія, Ісландія). В основному це напису на надгробних каменях, предметах побуту й зброї.
Давньогрецькі написи II ст. до н.е. є не Кіпрі. В VII ст. до н.е. давньогрецький тридцятимільйонне письмо поширився материкової Греції, у Південній Італії й на островах Середземного моря. Давньогрецька епіграфіка представлена численними зводами законів (Гортинский закон), урядовими декретами, міжнародної трактатами, списками посадових осіб, історичними й релігійними текстами.
Латинська епіграфіка включає пам'ятники писемності давньоримської цивілізації. Це державно-правові документи, здобутки літератури, побутові записи, написи на предметах домашнього побуту, на зброї й ін.
У Росії перші наукові пошуки в області епіграфіки відносяться до часів утворення Кунсткамери. В указі Петра I (1718 р.) відзначалося, що в музей варто приносити те, що «зело старо й незвичайно», «старі підписи на каменях, залозі або міді».
Формування російської епіграфічної школи тісно пов'язане з ім'ям професора Петербурзького університету Ф.Ф. Соколова. Представники цієї школи В.В. Никитский, Н.И. Новосадский, В.Б. Латишев, С.А. Жебельов, И.И. Толстой поклали в основу вивчення написів історико-філологічний принцип.
В 1909 р. вийшов перший російський підручник по грецькій епіграфіці, що включав лекції, прочитані Н.И. Новосадским у Московському археологічному інституті по історії науки. Більше 200 робіт з епіграфіки опублікував академік В.В. Латишев, з яких найбільш відомої є «Корпус грецьких і латинських написів північного узбережжя Чорного моря» (видавалася з 1885 по 1916 р.). У підготовці цієї праці брав участь також професор Петербурзького університету М.И. Ростовцев. У радянський час великий внесок у розробку цієї тематики зробив академік С.А. Дебелев.
Найбільш великими зборами грецьких і латинських написів на території колишнього СРСР є Ермітаж, епіграфічні дапидарії в Херсонському, Бахчисарайському, Керченському й Феодосійському музеях.
До найдавніших епіграфічних пам'ятників ставляться написи в Софії Київської, наукове дослідження яких було почато в ХУШ ст. В 60-х роках XX ст. академік Б.А. Рибаков прочитав і дешифрував графіті цього храму, побудованого в першій половині XI ст. Найбільш повні збори київських графіти разом з їхньою розшифровкою втримується в працях С.О. Висоцького. Всебічне й кропітке дослідження цих письмових джерел дозволило уточнити час різних історичних подій, одержати інформацію про життя населення Києва ХІ-ХVІІ сс.
Древнім пам'ятником епіграфіки часів Київської Русі є також напис на Тмутараканському камені про смерть князя Гліба в 1068 р.
Як спеціальна історична дисципліна епіграфіка лягла в основу багатьох напрямків історичних досліджень, особливо по історії древніх народів. Завдяки їй виникли й сформувалися як дисципліни єгиптологія й історія, древнього миру. Розшифровки текстів дали можливість хронологічно досліджувати найдавнішу історію.
Висновок
На значення древніх написів в історичному вивченні минулого звертав увагу ще Геродот, однак їхнє масове дослідження почалося тільки в ХV ст., у період звертання до культурної спадщини античного світу в епоху Відродження. Методика цієї дисципліни складається в ХVШ-ХIX ст. Наукові дослідження древніх слов'янських написів почалися в ХVШ ст. У Росії епіграфічні пам'ятники традиційно називалися «писаницами», в Україні – «печаттіями», «знаменіями». Першим серед українських учених найдавніші єгипетські написи описав в 1727–1730 р. учений-мандрівник В.Г, Панський.
Епіграфічні тексти – одне з основних джерел політичної, соціальної та економічної історії та історії культури. Як правило, зміст напису віддзеркалює час, в який він був створений.
Найдавніші ієрогліфічні написи Єгипту відносяться до рубежу 4 – 3-го тис. до н.е. (деякі ідеограми – більше раннього часу): тексти на стінах пірамід і ін. культових споруджень, на стелах і ін. Серед піздньоієрогліфічних написів відомі білінгви, у тому числі Розеттський камінь, вивчення якого послужило початком розшифровки ієрогліфів.
Перші слов'янські написи (10 ст.), виконані кирилицею, походять із Македонії, Сербії, Хорватії й Чехії. Найдавніший російський напис 10 ст. виявлений на корчазі в одному із гнездовських курганів. Давньоруська епіграфіка з 11 ст. представлена написами на каменях, стінах соборів (у тому числі на Софійськім соборі в Києві), на церковному начинні й ін.
Отже, можна зробити висновок, що вивчення епіграфічних колекцій є важливим напрямом діяльності музею. Це допомагає дізнатися справжню історію наших предків, а не припущення дослідників. Адже хто не знає минулого, той не достойний жити в майбутньому.
Література
1. Епіграфічні пам'ятки як історичне джерело і літературний жанр // Збірник на пошану Людмили Алдрішни Проценко. К., 2000. Вип. 4
2. В.А. Замлинский. Специальные исторические дисциплины Киев 1992
3. Спеціальні історичні дисципліни // Довідник. Київ «Либідь» 2008
4. «Нумизматика и эпиграфика» // Журнал, К. 1965 Вип. 3
5. Новосадский Н.И. Греческая эпиграфика. 2 изл. М. 1915
6. Рибаков Д. Русские датированные надписи XI–XIV ст. М. 1964
7. Федорова Г.В. Латинская эпиграфика. М. 1969
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
