60472 (573144), страница 3
Текст из файла (страница 3)
С. Бородіно знаходилося біля Великої залізно дорожньої станції м. Стара Русса, через яку ішло підкріплення німецьким військам, які блокували Ленінград. Перед бійцями: «обезкровить» шляхи постачання німецьких військ. Бійці були пройняті піднесеним духом і бажанням швидше досягти мети. В боях полягло багато бійців і командирів.
Була дуже напружена обстановка, що відпочивати не було коли. А як випаде вільна хвилина, то кожен думав про сім‘ю, про Батьківщину. Дух бійців завжди був веселий, пісні часто співали про війну, під час привалу співали про рідний край, про друзів. Пригадую такий цікавий випадок: Українські зв‘язківці полагодили радіо, його було чути до німецьких позицій. Німці почали кричати, щоб здавалися, відкрили кулеметний вогонь. Вони цілилися на радіо , щоб воно замовкло. Німці стріляли безперервно. Військовим це набридло і вони ось що придумали: намалювали на листку паперу вуглем портрет Гітлера і почепили перед радіо, повісили на дерево. Німцям треба було пробити портрет. І вони перестали стріляти. При боях за звільнення с. Бордіно 14 лютого 1942 року був важко поранений під час обстрілу з мінометних німецьких батарей. З тяжким пораненням у ногу потрапив до госпіталю. Я залишився один живий з чотирьох, хто був поруч: командир роти Тарасов Іван, політрук Майорський Михайло і командир батальйону. Пораненим я попав у «мішок» (облога німців). Знаходились у «мішку» до двох місяців, доки не підішли свіжі сили.
Після цього підводами у кінці березня 1942 року повезли у госпіталь, який знаходився на станції Бологоє, де зробили першу операцію на нозі. Після операції відправили у глибокий тил (далі від фронту). Із березня 1942 по вересень 1942 року лікувався у госпіталі № 3173 м. Магніторська Челябінської області, а потім із вересня 1942 року по лютий 1944 року по лютий 1944 рік лікувався в евакогоспіталі №3780 у «Сугнулі» Челябінської області.
Після виписку із госпіталю у 1945 році приїхав до Вереміївки, де і зустрів Перемогу… Працював зоотехніком у місцевому госпіталі, був активним учасником художньої самодіяльності (струнний оркестр), цікавився історією свого села, трохи займався краєзнавчого роботою. Дружина померла більше 10-ти років тому. Нині у селі донька із внуком…»
Розділ ІІІ Визволення України та перемога над фашистською Німеччиною
Визволення України почалося під час Сталінградської битви (листопад 1942-лютий 1943),яка поклала початок корінному переломі у війні на користь СРСР.
Перемога радянських військ у липні-серпні 1943 р. не тільки закінчила корінний перелом у війні з Німеччиною, а й не створила передумови у війні з Німеччиною, а й створила для звільнення від загарбників Лівобережної України 18 грудня 1942 р. радянські війська звільнили перший населений пункт України - село Півнівку Луганської області. Особливого успіху добилися війська Степового фронту на харківському напрямку. Вони оточили місто з трьох боків і в ніч на 23 серпня 1943р. почали штурм. Так було визволено один з найважливіших промислових центів України. Війська Центрального фронту 21 вересня звільнили Чернігів. 23 вересня радянські війська визволили Полтаву.
Жорсткі бої У Донбасі. Німецькі війська створили тут міцну оборону по річці Міус. Радянські війська скориставшись тактикою вогняного валу, 18 серпня прорвали оборону противника, а 22 вересня Донбас було повністю очищено від німців.
Визволивши Лівобережну Україну і Донбас радянські війська у другій половині вересня 1943 року вийшли до Дніпра. Німці створили тут глибоку оборону. 21 вересня 1943 року радянські війська переправились через Дніпро південніше Києва в районі с. Великий Букрин. Згодом радянські війська створили цілий ряд плацдарму на правому березі Дніпра. Запланована операція по визволенню Києва мала розпочатися з наступу радянських військ саме з Букринського плацдарму. Але місцевість плацдарму не дозволила успішно розкрити наступ, тоді було вирішено перенести головний удар північніше Києва, з Лютезького плацдарму недозволено успішно цей удар був для противника несподіваним. У ніч на 6 листопада 1943 року бої розгорнулися на північних околицях Києва. О 4 годині ранку 6 листопада 1943 року столиця України була визволена від ворога. Втрати радянських військ були такими, що штатні армійські похоронні команди не могли упоратися з роботою, і на допомогу їм було мобілізоване місцеве населення. Київська земля була буквально вкрита трупами. Щоб відшкодувати втрати у живій силі радянське командування провело мобілізацію 16-17 річних хлопців і кинули їх на передову.
У грудні 1943 року почався загальний наступ радянських військ на Правобережній Україні. 8 січня 1944 року було визволено Кіровоград. Вирішальне значення мало оточення і повний розгром Корсунь-Шевченківського угруповання німецьких військ. Операція почалася 25 січня 1944 року, а 28 січня радянські війська замкнули кільце оточення. У ньому опинилося близько 80 тис. солдатів і офіцерів противника. Німці намагалися за будь-яку ціну вирватися з оточення, але всі спроби були марними. 17 лютого 1944 р. оточене угрупування противника було знищено. Німці втратили 55 тис. вбитими і понад 18 тис. полоненими.
Перемога під Корсунь-Шевченківським відкрила радянським військам нові можливості. У лютому-березні 1944 р. були звільнені від окупантів Рівне, Луцьк, Проскурів, Чернівці та багато інших міст. Радянські війська, форсувавши Південний Буг та Дністер, 25 березня 1944 р. вийшли на державний кордон з Румунією. Бойові дії було перенесено на її територію.
Успішно діяли радянські війська в ході Криворізької операції. Були звільнені міста Кривий Ріг, Херсон, Одеса(березень-квітень 1944 р.). 8 квітня,після тривалої артилерійської та авіаційної підготовки війська 4-го Українського фронту і окремої приморської армії перейшли у наступ. 10 квітня ворога вибили з Одеси. 13 квітня вони здобули Сімферополь. 9-го травня 1944 року був звільнений Севастополь, що фактично означало звільнення Криму. 27 липня було визволено Львів.
24 грудня розпочався загальний наступ в Україні, в якому взяли участь найбільші фронти.
Навесні 1943 року загони УПА були на Черкащині біля Умані. 2.5 роки фашисти руйнували Умань, катували її жителів. Тисячі полонених солдат які потрапили там в оточення були замордовані або загинули від голоду у таборі смерті - так званій Уманській Ямі. 25 тис. жителів Умані замучили і розстріляли в сухому яру.
Однією з найбільших операцій того часу на території Черкащині була Косунь-Шевченківська битва (24 січня по 17 лютого 1944 року). В оточені опинилося угрупування фашистів, яке налічувало 10 дивізій, 1 мотобригаду та інші частин.
Нових успіхів досягла Червона армія і під час літнього наступу. Оточивши під Бродами 8 дивізій противника радянські війська 27 липня 1944 року визволили Львів. Завершальною операцією по визволенню України стала Карпатсько-Ужгородська битва. 27 жовтня німецькі війська були вибиті з Ужгорода, а наступного дня - з решти населених пунктів Закарпаття.
14 грудня 1943 року визволено Черкаси. 27 вересня 1943 року - с.Вереміївку. Першим від німців був визволений Чорнобай - 27 вересня 1943 року. Черкащину повністю було визволено 10 березня 1944 року, коли гітлерівський солдат був вигнаний за межі Уманського і Монастирищинського районів.
У перебігу Карпато-Ужгородської операції відбулося визволення від фашистської окупації території України в її довоєнних кордонах. А на останній стадії операції радянські війська очистили від ворога Ужгород і 28 жовтня завершили визволення Закарпатської України.[6,111]
8 травня 1945 року німецько-радянська війна завершилася капітуляцією Німеччини. 2 вересня 1945 року капітуляцією Японії завершилася Друга Світова війна.
Майже два роки тривала битва за визволення України. Вона була оплачена нечуваними людськими втратами. Тільки в боях на Західній Україні загинули 527 тис. радянських воїнів. Величезних збитків завдало Україні перебування на її території окупантів.
Після звільнення українських земель від окупантів почалася відбудова господарства. Головна увага приділялася відбудові базових галузей промисловості. Успішно здійснювалася відбудова Дніпрогесу та інших електростанцій.
У важкому становищи опинилося село. Війна майже знищила сільсько-господарську техніку. Основною робочою силою на землі стали жінки і підлітки. Держава, як завжди, робила ставку на трудовий ентузіазм людей. Звичайним явищем була безплатна не нормована праця часто з використання власних інструментів робітників.
Таким чином, протягом 1943 року радянські війська звільнили Лівобережну Україну і Донбас. Вони прорвали могутню німецьку оборону на Дніпрі і оволоділи Києвом. У 1944 році Червона армія очистила від німців правобережжя Крим ї західну Україну.
А от, що згадує учасниця з днів війни, Довгань Олександра Олександрівна: «Я народилася в Росії у 1920 році в сільській місцевості. Батьки були колгоспники. У сім‘ї 10 дітей. Коли розпочалася війна мені було 20 років. До війни я навчалася у медичному училищі. Одягла білий халат у перші дні Великої Вітчизняної війни. З 10 липня була на фронті. Була медсестрою польової санроти. Завжди носила з собою медичні сумки і протигази. Завжди був страх.
Доводилося виносити поранених з поля бою на плечах. Ніколи не ставили палаток серед поля, лише в лісі. Ми надавали лише першу медичну допомогу. Я зустріла перемогу в Німеччині, Західна Пруссія. Отримала такі нагороди:орден «Червоної зірки», орден «Вітчизняної війни», медаль «За оборону Ленінграда», «За перемогу над Німеччиною». Пам‘ятаю такий епізод із війни: довелося мені тягти раненого в стегно. Кулі летіли над головою. Він тоді мені сказав, щоб я кинула його, бо загинемо і я, і він. Та я дотягла його і зашила рану. Він залишився живим….». І от майже кінець війни…
9 травня 1945 року – акт капітуляції в Європі, але війна ще йшла. Уродженець Черкаської області Дерев‘яненко підписав акт капітуляції.
З поверненням Україні її столичного міста й із виходом радянських військ на Правобережжя ні в кого вже не залишалося сумнівів, що німецько-фашистській армії на українській землі не втриматися.
Український народ, звільнивши повністю свою землю від окупантів розпочав відбудову зруйнованого господарства [3,162-164].
Висновки
Подвиг радянського народу у Великій Вітчизняній війні не знає рівних в історії. Майже чотири роки велася жорстока, кровопролитна битва і всі 1418 днів безсмертного подвигу радянського народу були наповнені масовим героїзмом як на фронті так і в тилу, як в містах так і в селах. Любов до Батьківщини, до свого народу, безстрашність і героїзм – це основні риси характеру кожного хто пройшов горнило війни. Масовим героїзмом являється той факт, що за роки війни було нагороджено 13 млн. чоловік бойовими нагородами, а біля 12 тис. чоловік стали Героями Радянського Союзу. Серед них 134 уродженці Києва та Київської області. З героїзмом радянських воїнів пов‘язаний героїзм партизан і підпільників. Це були люди із чистою совістю, сильні духом, завдяки їм частково окупована земля стала для фашистів караючою землею. За масовий героїзм і відвагу, в боротьбі проти фашизму, були нагороджені орденами і медалями більше 184 тис. партизан і підпільників, а 234-ом присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Серед них більше 63,7 тис. партизан , підпільники, дільничних на частково-окупованій території України, в тому числі 96 Героїв Радянського Союзу. А Ковпаку і Федорову – це звання присвоєно двічі.
«… ніхто не забутий і ніщо не забуто» - цей дивіз священний для нашого народу. Ціною величезних жертв, неймовірних страждань дісталася вона. Напротязі шести десятків літ іноді відкриваються факти героїзму і стають відомими широкому загалу, і не має сумнівів, що він буде незабутим і надалі.
Ми, нинішнє покоління повинні завжди пам‘ятати і шанувати людей, які пройшли ті страшні стежки війни. Вражає те,що ці люди пам‘ятають все до найменших деталей. А розповідають вони так завзято, наче ти опиняєшся в той час: і з ними йдеш у розвідку, атаку. Розповідаючи про якусь кумедну історію, враз обличчя робиться похмурим, це вони згадали про своїх товаришів, які полягли на полі бою, а загинуло їх не мало.
Україна як ніхто інший з республік СРСР зазнала руйнувань під час війни. Лине прямі збитки і пограбування оцінювалися в 679 млрд. крб., а з урахуванням воєнних видатків і витрат від припинення промислового і сільськогосподарського виробництва в районах, що перебували під нацистською окупацією досягли 2 трлн. 569 млрд. крб. протягом 1941-1944 рр. смертоносна хвиля воєнних дій двічі прокотилась по території України, де загинуло 3,9 млн. мирних жителів, 2,2 млн. було вивезено до Німеччини. Було зруйновано 716 міст і селищ, та понад 28 тим. сіл України, 18 тис. лікувальних закладів, 33 тис. колгоспів, радгоспів, МТС.
Загальна сума втрат яких зазнало населення і господарство України становило майже 1,3 трлн. крб. експерти прогнозували, що для відтворення господарства України потрібно 20-25 років, а то й 100 років. Евакуйовані заводи і фабрики назад не повернулися, довелося розпочати відновлення з нуля.
Дорогу ціну було заплачено за перемогу жителями Черкаської області. Всього загинуло майже 150 тис. чоловік, від кривавих дій окупантів загинуло 16 тис 450 мирних жителів, спалено 27. Близько 75 тис. юнаків і дівчат було вивезено на каторжні роботи до Німеччини. Фашисти зруйнували велику кількість підприємств, електростанцій, історичних пам‘яток.
А у моєму с. Вереміївка у війні брали участь 1250 жителів, з них 400 загинуло. Так як на території села воєнні дії не велися, то воно не зазнало тяжких руйнувань.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
