60452 (573143), страница 3

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 3)

Цікаву думку висловив після всіх подій (1993 р. під час візиту до Києва) президент Литви А. Бразаускас. В інтерв'ю газеті «Киевские ведомости» (1993, 24 липня) він заявив: «Ініціатором СНД безпосередньо був М. Горбачов, адже саме він ще у 89-му році дав певний поштовх – потрібна федерація з новим змістом. А що таке «новий зміст»? При цьому поняття «конфедерація» було ледь не лайливим і обговоренню не підлягало». О 10-й годині ранку 8 грудня президенти та прем'єр-міністри трьох країн сіли за стіл переговорів і самі склали остаточний текст Угоди про створення Співдружності Незалежних Держав. Сторони заявили, що Радянського Союзу, як держави, більше не існує, внаслідок чого діяльність його органів на території трьох держав припиняється. Сфери спільної діяльності в рамках СНД мали реалізуватися на рівноправній основі через відповідні координуючі інститути. До сфер спільної діяльності були віднесені такі:

• координація зовнішньополітичної діяльності;

• співробітництво у формуванні й розвитку спільного економічного простору, загальноєвропейського та євразійського ринків, у галузі митної політики;

• співробітництво у розвитку систем транспорту та зв'язку;

• співробітництво у галузі охорони навколишнього середовища, участь у створенні всеохопної міжнародної системи екологічної безпеки;

• боротьба з організованою злочинністю.

Кожна зі сторін залишала за собою право припинити дію Угоди або окремих її статей, заздалегідь повідомивши про це інших учасників Угоди. Сторони заявляли, що гарантують виконання міжнародних зобов'язань, які випливали для них із договорів і угод колишнього СРСР. Угода про утворення СНД оголошувалася відкритою для приєднання всіх держав – членів колишнього СРСР, а також інших держав, які поділяли цілі та принципи цієї Угоди.

Після того як Угода була підписана, Б.Єльцин зателефонував до Вашингтона президентові США Дж. Бушу, а С. Шушкевич – М. Горбачову. Обох попередили, що Радянського Союзу більше не існує.

21 грудня 1991 р. керівники 11 з 15 колишніх союзних республік підписали в Алма-Аті Протокол до Угоди, в якому фіксувалось утворення на рівноправних засадах Співдружності Незалежних Держав. Вони також ухвалили Декларацію, яка не лише підтверджувала головні цілі та принципи СНД, а й внесла низку істотних уточнень. По суті, на зустрічі 21 грудня 1991 р. в казахстанській столиці відбулося повторне утвердження Співдружності в розширеному складі.

Час, що минув відтоді, показав: регулярні зустрічі лідерів пострадянських республік поперемінно в різних столицях не забезпечили стійкої життєздатності СНД.

Рано чи пізно буде підраховано й подано суспільству вірогідний баланс досягнень та втрат, пов'язаних із державною незалежністю, точніше – з тими варіантами, за якими вона утверджувалася. Проте очевидним є те, що за роки, які минули після розпаду Радянського Союзу, ситуація в Україні погіршувалася швидше, ніж у Росії.

Висновки

Я з’ясувала, що головною причиною здобуття Україною незалежності було прагнення до повноцінного життя на своїй землі, у своїй країні, а наслідками цього стало погіршення економічного стану, збільшення проблем країни, а в наш час Україна переживає економічну кризу.

Незалежність України встановлювалась не за один день. Незалежність створювалася протягом століть. Та я в своїй роботі описала це поетапно: спочатку прийняття декларації про державний суверенітет, потім державний переворот, тоді поступово Україна наблизилася до проголошення незалежності.

Ставши незалежною державою, Україна опинилася перед необхiднiстю визначити свої геополiтичнi прiоритети. Перед нею постала альтернатива: або залишитися безпосереднім впливом Росiї, або ж заявити про свою захiдну орiєнтацiю. Перший варiант означав, що Україна приречена, як i ранiше, лишатися об’єктом геополiтики, другий вiдкривав можливiсть входження до свiтового спiвтовариства в якостi суб’єкта геополiтики. Як показує практика прiоритетним став другий варiант.

Список використаної літератури та джерел

1. Плав’юк М. Перед і після проголошення незалежності України // Пам’ять століть. – 2002. – №3. – С. 3–17.

2. Лук’яненко Л. Акт про незалежність України: події 19 – 24 серпня 1991 року // Кур’єр Кривбасу. – 1998. – №1. – С. 3–11.

3. Литвин В. Проголошення незалежності України/ Декларація про державний суверенітет України. Союзний договір. Путч 19 – 21 серпня 1991 року. Акт проголошення незалежності України. Референдум 1 грудня 1991 року. Утворення СНД // Історія України. – 2001. – №31–32. – С. 2–6.

4. Кульчицький С. Утвердження незалежної України: перше десятиліття(1) // Український історичний журнал. – К., «Наукова думка», – 2001. – №2. – С. 3–22.

5. Литвин В. Самоствердження України: нелегкий поступ // Український історичний журнал. – К. «Наукова думка», – 2003. – №1. – С. 3–22.

Характеристики

Список файлов ответов (шпаргалок)