60375 (573127), страница 2
Текст из файла (страница 2)
Вища виконавча влада надавалася гетьманові, що обирався на Раді пожиттєво із затвердженням цього рішення королем. Обирали гетьмана козацтво, шляхта та духовенство. Водночас гетьман вважався київським воєводою й сенатором. Брестська церковна унія цілковито скасовувалася в усіх трьох державах — Україні, Литві, Польщі. Православні зрівнювались у правах із католиками. Православній церкві поверталися храми, землі, майно. У сенаті Речі Посполитої мали надати місце православному митрополитові київському і п’ятьом православним єпископам. Католицькій церкві та іншим релігійним конфесіям забезпечувалася повна толерантність. Греко-католицька (уніатська) церква зберігалася лише поза межами ВКР.
У першому розділі Гадяцького договору визначалася також спільна міжнародна політика. Всі три республіки мусили об'єднати зусилля для здобуття берегів Чорного моря й відкриття на ньому вільної навігації, взаємно допомагати одна одній у війні, зокрема проти Москви, якщо вона не поверне тих литовських і білоруських земель, які вона приєднала до себе. На випадок угоди Московської держави з Річчю Посполитою вона може бути прийнята як четвертий незалежний член федерації. 4
У Гадяцькому договорі робилася спроба дати нові назви і визначення Українській державі — «Велике князівство Руське», яке об'єднувало воєводства Київське, Брацлавське та Чернігівське. На переговорах українці домагалися, щоб до складу Великого князівства Руського входили й західні українські землі — воєводства Волинське, Подільське, Руське та Белзьке, а також Пінський ,та Мстиславський повіти. Однак польські посли виявили щодо цього непоступливість.
Принагідне слід зазначити, що виникнення нової назви певною мірою викликане тим, що назва створеної в ході Визвольної війни 1648—1657 рр. Української держави не була офіційно і юридичне визначена. Фігурувала назва — «Військо Запорозьке». Саме так Богдан Хмельницький і підписував державні документи, тобто ця формула репрезентувала Українську Гетьманську державу. Щоправда, царський уряд майже відразу почав упроваджувати для приєднаної України назву «Малоросія», котра остаточно утвердилася в Російській імперії. Побутувала назва «Гетьманщина», траплявся термін «Польська Україна», «землі Війська Запорозького».
Водночас Галицький договір передбачав відновлення адміністративно-територіального устрою, що існував до 1648 року.
Відновлення повинностей українського селянства.
Землі шляхти, конфісковані після 1648 року, поверталися попереднім власникам. Питання селян та козаків, що вже мешкали на цих ґрунтах, не врегульовувалося. Обумовлювалося лише, що шляхтичам заборонено тримати приватні збройні загони.
Саме останній пункт значною мірою пояснює не сприйняття Гадяцького договору вагомою частиною козацтва і старшини.
Цей договір так і не був реалізований хоч польський сейм його ратифікував, за винятком пункту про скасування унії. Замість скасування уніатської церкви була проголошена повна свобода віросповідання в Речі Посполитій.
Як підкреслює І.Крип'якевич, "Гадяцьккй договір був тільки новим, виправленим виданням Зборівської угоди". Поляки лише прикрасили зовнішній бік справи, були деякі гучні назви, як "Велике князівство Руське", гетьманові присвоювався титул воєводи київського, в уряді з'явились посади канцлера, маршала. Разом з тим українські вимоги про приєднання Західної України, про 30-тисячний реєстр та право на зовнішню політику були відкинуті. Однак договір свідчив, що Виговський намагався продовжувати курс свого попередника Богдана Хмельницького, а не "запродав Україну ляхам", як стверджували його опоненти. Звичайно, йому, на відміну від великого гетьмана, не вистачало вміння прогнозувати події, бачити далі поточних політичних комбінацій. Не міг він і об'єднати зусилля всього українського народу для здійснення своєї державної програми.
У чому ж полягає значення Гадяцької угоди? Це була перша спроба офіційно об'єднати Україну і поставити її на один рівень з державами Європи, мати власний сейм, суд, адміністрацію, фінанси, армію, тощо. Якщо італійська нація висунула лозунг об'єднання в 1848 році, а Бісмарк додумався до цього в 1871 році, то козацтво України ще в 1658 році проголошувало лозунг: "Всі землі руські - не тільки три воєводства, але й Подільське, і Волинське, і Руське - мають бути злучені в Руське князівство".
Чому Гадяцький договір" не зміг втілитися в життя? Відповідь на це дав М.Костомаров, який писав, що "і українці, і поляки не могли перші зрозуміти твору голів, що стояли не в рівні з народом, другі чесно додержати свого слова".
Народ не зрозумів до кінця Виговського. До того ж у переважній більшості ненавидів польську шляхту. Відіграла в цьому певну роль і Москва, яка зуміла внести розлад у лави козаків. Немаловажне значення відіграла і православна віра.
Галицький договір не зрозуміли не тільки широкі народні маси, але й частина козацької старшини. Вони гадали, що ця угода є зрадою інтересів України. Та більшість українських їсториків вважає Гадяцьку угоду видатним досягненням козацького уряду, свідченням зрослої державницької ідеології українського суспільства. Але, звичайно, як і кожна висока ідея, вона не відразу стала зрозумілою широким масам. У цьому й була трагедія Івана Виговського. До того ж реалізувати Гадяцьку угоду практично було неможливо. За спиною у Виговського піднімались нові суперечки і повстання старшин. І ця угода залишається лише видатною пам'яткою політичної свідомості української козаччини.
РОЗДІЛ 3. Наслідки угоди
Укладення Гадяцького договору прискорило хід подій. Невдовзі російський цар Олексій Михайлович видав грамоту до українського народу, у якій Виговського було названо зрадником, та містився заклик до народу чинити непокору гетьманові. За свідченням московського посланця Рогозіна, «багато голяків повстали, і худорідні людці полковників і сотників, і осавулів не слухають і говорять, мовляв, ми їх переб’ємо і пожитки їх заберемо».5
Гетьман відповідає універсалом, де звинувачує царя в намаганні ліквідувати козацькі права та вольності. Починається війна.
Спочатку царський уряд, дізнавшися про Гадяцьку угоду Виговського з Польщею, налякався й готовий був дечим поступитися. Воєводам доручалося піти на переговори з Виговським, навіть обіцяти йому виведення воєводи з військом із Києва та визнання умов Гадяцького договору. Виговському були готові дати звання й посаду київського воєводи, а старшині забезпечити землі та всякі свободи. Царський уряд не знав повного тексту Гадяцького договору. Виговський, повідомляючи царя про угоду з Польщею, заявляв, нібито він зберігає союз із Москвою.
Виговський уже не йняв віри Москві. Він спробував вибити воєводу Шереметьєва та його ратників із Києва, послав проти нього військо на чолі зі своїм братом Данилом Виговським, який мусив з'єднатися з київським полковником Павлом Хмельницьким. Але воєвода Шереметьєв, дізнавшися про наступ, вийшов із київської фортеці проти козаків і погромив їх під Києвом. Пізніше Данило Виговський потрапив у полон і був закатований у російському місті Калузі.
Гетьман Іван Виговський із головними силами вирушив проти воєводи Ромодановського, що спочатку стояв на кордоні. Однак воєвода встиг об'єднатися з Трубецьким і ранньою весною 1659 року більш як стотисячна московська армія під проводом князів Трубецького, Ромодановського, Пожарського та Львова вирушила в Україну, руйнуючи й нищачи все на своєму шляху. У складі московського війська був Іван Безпалий з козаками. Розпочалися активні дії.
Під містечком Срібним Петро Дорошенко з козацьким загоном зробив спробу затримати це величезне військо, але безуспішно. Сам він ледве врятувався. Князь Пожарський звелів вирізати всіх до одного людей у містечку.
Початок агресії був вдалим для росіян. Козацькі загони зазнали поразки під Ромнами та Лохвицею. Протягом 70 днів з 21 квітня 1659 року ніжинський полковник Григорій Гуляницький із п'ятьма тисячами козаків свого та чернігівського полків витримували облогу в Конотопі стотисячного московського війська. Не мали успіху ні запеклі штурми, ні підкопи з мінами, ні жорстокий безперервний гарматний обстріл. Московські командуючі наказали засипати рів навколо фортеці. Козаки робили вилазки, розганяли московських вояків, виносили з рову насипану землю й переносили її на вал, який ставав чимраз вищим.
Розлючений Трубецькой послав частину свого війська до міста Борзни. Місто спалили, побили багато людей, козацьких жінок і дітей, а вцілілих відправили до Москви. Така ж трагічна доля спіткала й Ніжин. Виговський нарешті зміг зібрати всі свої сили: козацькі полки (16 тисяч), наймані війська—сербів, поляків, німців, волохів (кілька тисяч), а також орди кримського хана Махмет-Гірея та польські корогви під проводом Андрія Висоцького. 24 червня це об'єднане військо вирушило до Конотопа. По дорозі розбили загін московського війська й підійшли до багнистої річки Соснівки, що за 15 верстов від Конотопа.
Оглянувши місцевість, гетьман вирішив, що вона підходить для поля битви. Сюди він мав намір виманити московське військо й дати йому бій. Верстов за десять праворуч Виговський поставив татарські орди. Козаків під командуванням Степана Гуляницького розмістив на широкій луці в закритому місці. Сам гетьман, узявши невеликий козацький загін і частину орди на чолі з салтаном-нурадином, перейшов бродом Соснівку й 27 червня з тилу вдарив на військо, що обложило Конотоп. Він мав намір після атаки нібито вдатися до втечі й таким чином примусити московське військо погнатися за козацько-татарським загоном, а отже потрапити до місця, де сховалися основні козацькі сили.
Однак після удару Виговського серед ворожих військ виникла паніка, вони почали тікати, а козаки — переслідувати їх. Проте згодом воєводи, побачивши, що у Виговського війська вдесятеро менше, ніж у них, самі повели атаку на козаків, котрі, як і наказував гетьман, втекли й перебралися через річку Соснівку.
На другий день вранці Пожарський із 30-тисячним військом перейшов річку. Решта московських військових сил залишилася під Конотопом. Пожарський почав лагодити своїх вояків до бою, наказав установлювати гармати. У цей час козацький п'ятитисячний загін на чолі зі Степаном Гуляницьким викопав непомітно для ворога рів, просуваючися до того моста, який щойно перейшло московське військо. Пожарського атакував зі своїм загоном Виговський і під ворожим обстрілом зразу подався назад, знову використавши маневр удаваної втечі. Московські війська кинулися за ним і таким чином опинилися далеко від моста. Козаки Гуляницького, які тепер опинилися в тилу московського війська, порубали міст і загатили ним річку, додавши ще скошеної трави й очерету, нарубаної лози та шелюги. Річка розлилася на всю луку.
Пожарський, побачивши за собою козаків, повернув назад. Тоді вже Виговський почав його переслідувати. Тут із гуком і свистом, наче вихор, налетіла орда, напавши на військо Пожарського з лівого флангу, з правого атакував Виговський. Пожарський зі своїм військом подався назад до річки, але там не було ходу. Гармати й коні повгрузали в багнюці. Спроба втечі пішки теж була невдалою. 30 тисяч царських вояків лягло трупом, устилаючи луку. Трубецькой з рештою війська поспішив відступити від Конотопа. Відбиваючись від атак козаків і татар, що його переслідували, він дійшов до Путивля.
Московська армія зазнала нечуваного розгрому. Кілька московських воєвод потрапило в полон. Князя Пожарського Виговський віддав татарам. Той так паскудно лаявся, що хан наказав відрубати йому голову. Російський історик Соловйов на основі московських джерел описує наслідки розгрому царських військ: «Цвіт московської кінноти... загинув в один день, і ніколи вже після того цар московський не був спроможний вивести в поле такого блискучого війська. В жалобній одежі вийшов цар Олексій Михайлович до народу й жах напав на Москву... Царська столиця Москва тепер затремтіла за свою власну безпеку: з наказу царя люди всіх станів поспішали на земляні роботи для укріплення Москви. Сам цар із боярами раз-у-раз приходив дивитися на ці роботи. Мешканці околиць зі своїми родинами та майном наповнили Москву, і йшла чутка, що цар виїздить за Волгу, за Ярославль».6
Очікувалося, що Виговський піде просто на Москву. Бій під Конотопом, здавалося, вирішив результат війни на користь України, з'явилась перспектива звільнитися від влади Московії.
Проте гетьману не вдалося скористатися наслідками своєї перемоги. Гадяцький договір викликав невдоволення, зростання опозиції, посилення промосковських настроїв. До того ж більшість українського народу не сприйняла Гадяцької угоди, незважаючи на її досягнення з державного, політичного, юридичного погляду. Неможливим здавався ніякий союз із Польщею, з-під гніту якої люди тільки-но визволилися. Лякалися, що польські магнати й шляхта повернуться, знову буде кріпацтво, панщина, окатоличення, ополячення. Сама думка про поворот під верховенство польського короля була нестерпною.7
Обставини ускладнювалися збереженням у Києві московської залоги на чолі з В.Шереметьєвим. Московські воєводи заходять із тилу: шукають спільної мови з тими в Україні, хто незадоволений умовами Гадяцького договору, грають на антипольских настроях. Кошовий Іван Сірко, із яким Виговський давно не міг порозумітися, із Січі завдає татарам удару в тил. Тож орда полишає гетьмана сам на сам із ворогами як усередині України, так і на її північно-східному кордоні. ”Підставили” й поляки: при ратифікації обмежили Гадяцькі статті. Зокрема, королеві на затвердження мали подавати не одну кандидатуру гетьмана, а чотири. У вересні 1659 року Виговський скликав у Германівці на Київщині козацьку раду, але на ній перевага сил виявилася на боці його противників. Козацьких послів Виговського, які повернулися з польського сейму, зарубали на місці. За таких обставин Виговський зрікається булави та виїжджає до Польщі.
Намагаючись уникнути громадянської війни, пом'якшити соціальну напругу, запобігти територіальному розколу, старшина знову проголошує гетьманом Ю.Хмельницького. Розрахунок був на те, що “чарівне ім'я Хмельницького” (вислів І.Крип'якевича) стане тією силою, яка забезпечить єдність еліти, консолідацію суспільства та стабільність держави.
Тим часом російське військо князя Трубецького, користуючись міжусобицями в Україні, повернулося і зайняло Лівобережжя. Юрій Хмельницький прибув до Переяслава, де перебував Трубецькой, і був змушений проводити ще одну козацьку раду в оточенні російських військ. Рада підтвердила вибір Ю.Хмельницького і затвердила статті, які означали перегляд договору 1654 року.
Згідно цього документа, влада гетьмана значно обмежувалась: він не мав права самостійно призначати генеральну старшину і полковників, не міг розпочинати ніякого походу без дозволу царя, заборонялися зносини з іншими державами. Нового гетьмана рада могла обрати лише з царського дозволу. Козаки мали залишити Південну Білорусь, а царські воєводи з військом насаджувалися в Києві, Ніжині, Переяславі, Брацлаві та Умані.
Юрій Хмельницький недовго гетьманував під владою Росії і вже наступного 1660 року під час походу на Правобережжя, під Слободищами перейшов на бік поляків. Польща погодилась на відновлення в цілому Гадяцького трактату, але без будь-якої згадки про "Велике князівство Руське".
Лівобережні полки, де перебували російські війська, зберігали вірність цареві і обрали наказним гетьманом полковника Якима Сомка. Таким чином, у 1660 році Україна розділилася на Лівобережну і Правобережну. Хаос, безладдя, постійні війни, заколоти, переходи гетьманів і старшини з російського боку до польського і навпаки, втручання в українські справи, крім поляків та росіян, ще й татар і турків, - все це були характерні риси періоду так званої "Руїни" (з 1663-1687 рр.).
Велике князівство Руське не проіснувало й півроку — якщо рахувати від моменту ратифікації угоди на сеймі у Варшаві. Та ідея Гадяцького договору — побудови Речі Посполитої як польсько-литовсько-української федерації оживала і згодом. Через півстоліття Генеральний суддя Василь Кочубей у доносі цареві Петрові І на гетьмана Івана Мазепу писав: ”Октоврія 10 дня (1707 року. — ”ГПУ”), ку вечеру, були замкнені двері у избі пана гетмана, а он, писар, в синех будучи хотив биті для свого діла у пана гетмана, але не могл допустити. И когда з той изби вийшол покоевий Дмитро, питал его писар, кто есть у пана, и что диется? Он сказал, же ”есть панове полковники, а діло у їх такое, жи читают пакта Комиссии Гадяцкое”.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
