59873 (573057), страница 3

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 3)

У 1944 р. було проведено нові блискучі операції, котрі дали змогу чотирьом Українським фронтам розгромити угруповання німецько-фашистських військ “Південь” і групу “А”, що забезпечило звільнення всієї України. Так, внаслідок успішного проведення Кіровоградської, Корсунь-Шевченківської та Рівненсько-Луцької операцій Червона армія, окремими частинами форсувавши Південний Буг та Дністер, вийшла 23 березня 1944 р. на державний кордон.

Однією з останніх великих битв на Україні була наступальна операція 1-го Українського фронту на Рава-Руському та Львівському напрямках проти сильного ворожого угруповання “Північна Україна”. Розвиваючи наступ, війська угруповання оточили в районі м. Броди 8 німецьких дивізій і розгромили їх. Розгромом німецько-фашистських військ у Карпато-Ужгородській операції наприкінці жовтня 1944 р. і звільненням Ужгорода 28 жовтня завершилось визволення України. Битва за повне звільнення України від фашистів тривала довгих 22 місяці в ній брало участь до половини живої сили й бойової техніки всіх діючих радянських військ. Однак війна тривала, і тепер вона спрямовувалась на визволення поневолених фашистами країн Європи, завершення розгрому Німеччини.

Зміцненню могутності радянських військ сприяли трудівники тилу, які створили матеріальні передумови для успішного здійснення наступальних операцій на фронтах (авіаційна промисловість, танкова,артилерійські заводи). Керівництво Німеччини мобілізувало нові промислові та людські резерви і планувало перехопити ініціативу, завдати рішучої поразки радянським збройним силам.

Втрата на початку війни важливих у воєнно-економічному відношенні районів зумовила створення в тилу могутньої бази оборонної промисловості. На основі евакуйованого з України та інших західних районів СРСР устаткування виникали й зростали сотні нових потужних підприємств на Уралі, в Сибіру, Казахстані та Середній Азії. Тисячі працівників господарських органів і спеціалістів очолили колективи шахт і відповідальні ділянки виробництва.

Зростаючі темпи розвитку металургії у східних районах СРСР вимагали значного збільшення видобутку залізної та марганцевої руд. За участю українських гірників відкривалися нові родовища руд. Українські майстри впровадили у галузі високоефективний метод багатозабійного буріння, що в декілька разів підвищував продуктивність праці.

Виробництво зброї, авіаційної техніки і боєприпасів вимагало значної кількості легованої сталі, яку до війни виплавляли переважно заводи України. У зв'язку з фашистською агресією за безпосередньої участі українських металургів розпочалася реконструкція заводів Уралу.

Значно посилили виробничі можливості енергетичної промисловості Уралу спеціалісти й обладнання з електростанцій України. Одними з перших почали випускати свою продукцію перебазовані з Дніпропетровська, Запоріжжя, Києва, Харкова підприємства авіаційної промисловості. У Новосибірську освоїло випуск бойових літаків підприємство, збудоване робітниками і спеціалістами Київського авіаційного заводу на базі власного обладнання. На Пермському авіаційному заводі було встановлено 10 тис. т обладнання з Дніпропетровська і Харкова.

У Нижньому Тагілі Харківський завод ім. Комінтерну виробив 35 тис. танків Т—34. За роки війни значний внесок у забезпечення продовольством Червоної армії та працівників тилу зробили хлібороби з України, евакуйовані у переважно Поволжя, Казахстан і Азербайджан.

Героїчною працею в тилу трудящі України зміцнювали обороноздатність країни. Могутня промислова база, великий досвід організаційної та виробничої діяльності спеціалістів і робітників з України допомогли створенню в тилу потужний військово-промисловий комплекс СРСР. На Уралі й у Сибіру виникли нові галузі виробництва — авіаційна, танкова, тракторна, моторотурбобудівна, електротехнічна промисловість, вугледобувне і хімічне машинобудування, металургія якісного металу, труб і прокату. Народ України дав Збройним силам СРСР 6 млн. бійців. Кожен другий з них загинув на фронті, кожен другий з тих, хто залишився живий, став на все життя інвалідом. Із численної армії партизанів і підпільників, які вели боротьбу з фашистами на території України, 59% були українцями. Багато українців брали активну участь у русі опору в західноєвропейських країнах. Одним із таких борців-антифашистів був колишній лейтенант Червоної армії Василь Порик, уродженець села Соломірки (тепер с. Порик) Вінницької області. Втікши з табору, він успішно керував діями створеного ним партизанського загону. Порик став національним героєм Франції. Багато українців за боротьбу проти фашизму в лавах опору отримали високі бойові нагороди від польського, чехословацького, румунського, угорського, італійського та інших урядів.

Воїни-українці та уродженці України вписали безсмертні сторінки в історію війни, показавши приклади ратного героїзму. Так, подвиг білоруса капітана М. Гастелло (вихованця Луганської авіаційної школи) повторили й українці. Серед учасників повітряних таранів — 55 льотчиків українців та уродженців України. З 15 фронтів, що діяли в період радянсько-німецької війни, більше половини очолювали маршали і генерали за походженням українці.

Із 11603 воїнів, які в роки війни за бойові подвиги були удостоєні звання Героя Радянського Союзу, 2072 — українці, причому 32 із них удостоєні цього звання двічі, а один — І. Кожедуб — тричі. Із 7 млн. нагород 2,5 млн. належать українцям. Партизани і підпільники України за самовіддану боротьбу проти фашистських окупантів одержали майже 63,5 тис. нагород із 152 тисяч.

Висновки

Людство втратило — і це найвідчутніші навіть посьогодні втрати — приблизно 60 млн. загиблих, тобто, в 6 разів більше, ніж у Першу світову війну. З цієї моторошної цифри загиблих майже половину становлять втрати лише однієї з воюючих країн — Радянського Союзу. Людські жертви, принесені ним на вівтар Перемоги, приголомшують. Та якою колосальною була її ціна — протилежний результат війни став би катастрофою планетарних масштабів.

Перемога СРСР і країн антигітлерівської коаліції над Німеччиною та п союзниками була здобута ціною неймовірних зусиль і величезних жертв. Точної кількості людських втрат у СРСР так і не опубліковано. Одні дослідники називають 7 млн. осіб, інші — понад 40 млн., у тому числі 15— 20 млн. загиблих на полі бою, померлих від ран, у концтаборах. Втрати мирного населення, в тому числі й демографічні, становлять більше 40 млн. осіб.

Підкреслюючи той незаперечний факт, що саме радянсько-німецький фронт був головним у Європі під час Другої світової війни і що як зусилля, так і втрати СРСР були набагато більшими, ніж його союзників, не слід зосереджувати увагу лише на "престижних" моментах, тобто, на показниках вирішальної ролі СРСР у досягненні перемоги над фашистським агресором. Необхідно показати й те, що стоїть за цим явищем. Одна з причин астрономічних втрат є об'єктивною: це спроба реалізації Гітлером небувалої за масштабами експансіоністської програми здобуття життєвого простору й встановлення світового панування "вищої арійської раси". її складовими були колонізація Сходу методами тотального обезлюднювання й пограбування захопленої території з одночасним знищенням соціалістичного ладу та ідеології, заселенням її десятками мільйонів німців. Належну оцінку цим злочинам фашистського агресора дав Міжнародний військовий трибунал у Нюрнберзі відразу по війні, який покарав на горло її головних призвідців. Другою причиною неймовірних поразок і втрат були суб'єктивні прорахунки та помилки в передвоєнному зовнішньополітичному курсі СРСР, внаслідок чого Радянський Союз був втягнутий у світову війну за найнесприятливіших для нього обставин.

Згубність прорахунків сталінського одноособового диктаторства, як і гітлерівської загарбницької політики, чи не найбільше відчула Україна, яка однією з перших республік опинилась у вирі світової війни. Але український народ не був лише жертвою фашистів. У своїй переважній більшості він знайшов сили, щоб піднятися на боротьбу проти поневолювачів. Війна проти гітлерівських завойовників була народною, справді "українською", оскільки фашисти оголосили її не тільки Україні, а й усьому українському. В свою чергу, населення боролося за існування українського етносу, України як такої. Десятки мільйонів українців однозначно й рішуче заявили про неприйняття ідеології фашизму, оголосили йому боротьбу не на життя, а на смерть. Україна відрядила до Збройних сил СРСР, формувань радянських партизанів не менш як 6 млн. своїх синів і дочок. На заході республіки десятки тисяч їх влилися в Українську повстанську армію,. місцеві загони якої нерідко навіть усупереч політичним розрахункам керівництва ОУН чинили опір окупантам.

На початку 1945 р. Постановою Кримської конференції глав трьох держав (лютий 1945 р.) “Про Польщу” юридично визнавалося встановлення кордону між Радянським Союзом і Польщею по лінії Керзона. За цим договором кордон між СРСР і Польщею пролягав вздовж лінії Керзона з відхиленням від неї у деяких районах до 5—8 км на користь Польщі.

У листопаді 1944 р. І з'їзд Народних комітетів Закарпатської України ухвалив рішення про вихід Закарпаття із складу Чехословаччини і возз'єднання його з Радянською Україною. 29 червня 1945 р. у Москві було укладено радянсько-чехословацький договір про Закарпатську Україну, в якому визнавалося, що на основі дружньої угоди обох сторін Закарпатська Україна возз'єднується з УРСР. Возз'єднання Закарпатської України з УРСР завершило історичний процес збирання всіх українських земель у межах однієї держави.

Возз'єднання всіх українських земель, як і вступ України до ООН в квітні 1945р., стали важливим кроком на шляху втілення в життя споконвічної мрії українського народу про відродження своєї незалежної соборної держави.

Література

1. Безсмертя. Книга пам’яті України 1941-1945. – К. –– 2000.

2. М.В. Коваль. Україна в Другій світовій і Великій Вітчизняній війнах (1939 –– 1945 рр). Серія Україна крізь віки Т.12. –– К.: Видавничий дім “Альтернативи”. –– 1999. –– 336 с.

3. Косик В. Україна і Німеччина у Другій світовій війні. –– Львів. –– 1993.

4. Мірчук П. Українська повстанська армія 1942 –– 1952 рр. –– Львів –– 1992.

5. Муковський І.Т., Лисенко О.Е. Звитяга і жертовність. Українці на фронтах Другої світової війни. –– К. –– 1996.

6. Субтельний Орест Україна: історія /Пер. з англ. Ю. І. Шевчука –– 3-тє видання перероблене і доповнене –– К.: Либідь. –– 1993. –– 720 с.

7. Шевченко В.Ф. Фашистські окупанти –– вороги української державності. Друга світова війна і Україна. ––К. –– 1996.

8. Історія України: Курс лекцій: Навчальний посібник У 2 кн. Кн. 2 /Мельник Л.Г., Верстюк В.Ф., Демченко М. В. та ін. –– К.: Либідь. –– 1992. –– 464 с.

9. Історія України XX –– поч. XXI ст.: навчальний посібник /П. П. Панченко, Н.П. Барановська, С.С. Падалка та ін.; За заг. ред. В.А. Смолія. –– К.: Знання. –– 2004. –– 582 с.

10. Історія України: Посібник /За ред. Г.Д. Темка, Л.С. Тупчієнка –– К.: Видавничий центр “Академія”. –– 2002. –– 480 с.

Характеристики

Список файлов ответов (шпаргалок)