58814 (572893), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Зв'язок етнічної батьківщини (материка) з діаспорою інший, ніж із еміграцією. Еміграція — це дорога в один бік (з можливістю зворотної рееміграції для деяких), а діаспора — шлях із постійним рухом в обох напрямах.

Повноцінна, справжня діаспора — це своєрідне окреме суспільство. Але воно не замкнуте в собі, не відірване від оточення. Більшість потреб, турбот та інтересів діаспори така ж сама, що й у решти жителів країни поселення. Але в діаспори є ще й інші інтереси та ознаки, які виокремлюють її із загалу, консолідують і роблять власне діаспорою.

Потрібно зазначити, що природа відносин між діаспорою та країною її походження, а також між окремими, розмежованими політичними кордонами частинами самої діаспори досліджена ще недостатньо. Проте з досвіду відомо, що, коли такий зв’язок переривається, припиняється життя відповідної діаспори чи її частини. Специфіку такої інформаційної взаємодії Петро Потічний убачає в тому, що вона проходить по етнічних лініях зв’язку. Останні утворюють своєрідну тріаду відносин між діаспорою, країнами її проживання та історичною батьківщиною (країною походження).ця тріада відносин у деяких діаспор, зокрема західної української, відзначається великою стійкістю. Це дозволило діаспорі не тільки забезпечити своє відтворення, а й організувати і контролювати, принаймні, в деяких країнах поселення, певні політичні та економічні ресурси й тим самим впливати на політику цих країн, а отже, і на міжнародну політику.

Тривале існування діаспори, а тим більше її політична та культурна активність неможливі без розбудови відповідних організаційних структур. Тільки добре організована етнічна діаспора може стати важливим політичним фактором як у внутрішній, так і в зовнішній політиці країни свого проживання.

Для явища етнічної діаспори характерна ще одна прикметна особливість, на яку звертають увагу дослідники, зокрема П. Потічний. Діаспора може існувати, й існувати дуже довго, не тільки за відсутності політичного центра в батьківщині, а й паралельно з державою. Та ж єврейська діаспора, котра становила певну етнорелігійну групу, століттями діяла як політичне суспільство, нація у вигнанні. Однак і після утворення держави Ізраїль 75% євреїв і далі живуть за її межами. Тому видається дещо поспішним твердження деяких політологів і публіцистів про те, що, з огляду на реалізацію внаслідок становлення незалежної України головної політичної мети української діаспори й утрату в зв'язку з цим нібито сенсу подальшого її існування, зарубіжні українські громади досить швидко зникнуть, принаймні, як організовані й політично активні спільноти.

Вже те, що діаспора є і самим своїм буттям урізноманітнює та збагачує українську присутність у світі, що вона надає та буде надавати, виходячи зі своєї духовної потреби, своїх почуттів і сентиментів до "старого краю", посильну допомогу (передусім моральну й політичну) Україні, є цінним.

Українська діаспора, як історичне і соціально-політичне явище, характеризується такими рисами:

• стрижневим моментом поняття "українська діаспора" є фіксація факту перебування частини українського етносу за межами території його ядра України;

• термін "діаспора" підкреслює факт переважно недобровільного розсіяння людей одного етнічного (в нашому випадку — українського) походження;

• за невеликими винятками, вся українська діаспора, враховуючи те, що вона зазнає постійних впливів з боку інших етнічностей, належить до маргінального прошарку українського етносу;

• українська діаспора частково розселена компактно, а частково розсіяно, її походження, з одного боку, автохтонне (оскільки частина українського населення опинилася в складі інших держав унаслідок територіальних поділів і перерозподілів), з іншого — іммігрантське;

• діаспора становить уже інтегральну частину країни поселення, внаслідок чого її члени, на відміну од недавніх іммігрантів, зазвичай є громадянами даної країни, що не мають наміру повертатися на історичну батьківщину, прагнучи водночас одержати від останньої допомогу в збереженні своєї етнокультурної ідентичності;

• українську діаспору можна розглядати як своєрідну форму соціуму; як сукупність людей українського роду, що через історичні обставини опинилася за кордонами України; попри відмінності в традиціях і культурі між різними територіальними гілками діаспори, соціальному походженні, статусі, освіті й вартісних орієнтаціях її представників, вона зберегла певну спільність інтересів та устремлінь;

• в основі процесу утворення української діаспори лежать чотири хвилі переселенського руху з України, які були зумовлені соціально-економічними та політичними факторами;

Отже, налагодження, розширення й зміцнення зв’язків з українською діаспорою не тільки є моральним обов'язком України як історичної батьківщини всіх зарубіжних українців, а й має на меті досягнення певних раціональних політичних та економічних цілей. Зокрема, це стосується використання інтелектуального, політичного та економічного потенціалу діаспори для встановлення дружніх і тісних стосунків України з державами проживання зарубіжних українців, посилення ролі, яку відіграє Україна у світовому співтоваристві. У цьому інтереси Української держави й української діаспори цілком збігаються.

Характеристики

Список файлов ответов (шпаргалок)