58478 (572836), страница 6

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 6)

У XVIII ст. було створене спеціальне Оренбурзьке козаче військо. По своїй організації воно було близьке до регулярних військ і несло службу по Верхнеяїцькій лінії - від Яїцького містечка до фортеці Верхнеяїцької. Землі Яїцького козацтва протягнулися уздовж Жаїка.

Спорудження хуторів в межиріччі Жаїка і Еділя, а також по правобережжю Жаїка, привела до подальшого земельного обмеження для казахів, яким не дозволялося кочувати в районах козачих господарських споруд.

Таким чином, казахи втрачали кращі пасовища, цим і пояснюється прагнення казахського населення до знищення козачих хуторів.

Боротьба казахів з колоніальним гнітом

Особливо загострилися відносини казахів з Яїцьким і Оренбурзьким козацтвом з 1756 р. коли населенню Молодшого жуза було заборонене перегонити худобу на зимові пасовища по правобережжю Жаїка. У цих умовах царський уряд для утихомирення казахів організував так звані "військові пошуки", тобто невеликі каральні експедиції в казахський степ. При цьому козакам дозволялося брати заручників, захоплювати худобу і майно.

У 1755 р. у відповідь на утиски козацтва казахське населення зробило частішим свої напади на фортеці і форпости. Оренбурзька адміністрація вимушена була визнати, що подібні зіткнення відбувалися з вини козаків. Зіткнення казахів з лінійними козаками почастішали настільки, що колегія закордонних справ 11 квітня 1755 р. дозволила останнім поступати з казахами як з ворогами.

До 1770 р. складними були взаємовідносини казахів з калмиками, що кочували між Жаїком і Еділем. З метою розпалювання національної ворожнечі царський уряд 28 вересня 1743 р. дозволив калмикам здійснювати в казахському степу "військові пошуки”. Калмики переходили через Жаїк, захоплювали і забирали велику кількість худоби.

Відносини казахів з калмиками дрозвязалися до 1771 р. коли значна частина останніх на чолі з намісником Убаши через важкий гніт царизму відкочовувала на території Жонгарії. Хоча пасовища, які раніше займали калмики, виявилися вільними, царський уряд як і раніше відмовлявся дозволити казахам вільно користуватися цими землями.

Казахи, починаючи з 50-х років XVIII ст. крім мирних переговорів з царським урядом про розширення району кочівлі, вдаються до немирних форм протесту: самовільним перегонам худоби на заборонені території і озброєним нападам на військові укріплення.

Таким чином, можна стверджувати, що російська колоніальна адміністрація починає в XVIII ст. активне проникнення в казахські степи, вводячи при цьому масу обмежень, що підривали економічні основи казахського суспільства. Все це послужило мотивом широкого антиколоніального руху казахів, що набув в 70-х роках XVIII ст. організованих форм. При цьому боротьба йшла не тільки з російськими військами, але і з частиною казахської верхівки, що віддано служила царизму.

Національно-визвольний рух казахів на початку XX ст.

На початку XX ст. казахи, приречені колоніальною політикою царизму на убогість, відчули загрозу навіть своєму існуванню як етносу. Це викликало новий підйом національно-визвольного руху, що йшов двома напрямами. Традіционалістський і панісламістський напрям, пов'язаний з мусульманським рухом Середньої Азії, користувався величезною підтримкою духівництва і національної інтелігенції Південного Казахстану. Пантюркістський і модерністський напрям базувався на ідеях тюрко-мусульманскої єдності і підтримувався інтелігенцією і молодою казахською буржуазією.

Характеристики

Список файлов ответов (шпаргалок)