58162 (572785), страница 3
Текст из файла (страница 3)
Ситуація, яка склалася в Європі, давала А. Гітлеру всі підстави вважати, що вже ніхто не заважатиме йому покінчити із залишками чехословацької державності. Однак необхідно було знайти привід для цього. Він відшукався за допомогою словацьких політиків, які поставили перед празьким урядом цілий ряд далекосяжних економічних та політичних вимог, спровокували відкритий конфлікт, на який Берлін тільки й чекав.
15 грудня парламент прийняв закон, відповідно до якого уряд одержав законодавчі повноваження, а президент - за згодою уряду - право змінювати конституцію. Декрети президента набували чинності закону. Урядові репресії обрушилися на комуністичну партію, єдину політичну силу в країні, що не визнала мюнхенської капітуляції й рішуче відстоювала залишки демократичних свобод. Уже в жовтні діяльність КПЧ була заборонена спочатку в Словаччині, а потім у чеських землях. 27 грудня пішло розпорядження про її розпуск.
Уряд автономної Словаччини на чолі з И. Тісо, що заходив у дедалі гострішу конфронтацію з празьким центром, був відправлений у відставку, а в Словаччині оголошено надзвичайний стан. Конфліктом уміло скористався А. Гітлер. Він направив до Братислави свого емісара для переговорів із можливим главою нового уряду К. Сидором, який, однак, відкинув ідею цілковитої незалежності Словаччини. Тоді 13 березня 1939 р. А. Гітлер запросив до Берліна Й. Тісо, якого було поставлено перед вибором: або окупація Словаччини готовими до цього угорськими військами, або утворення під егідою Німеччини "самостійної" Словацької держави. Відповідь на ультиматум необхідно було дати за кілька годин. И. Тісо віддав перевагу, звичайно, другому варіанту, але для його здійснення необхідна була формальна згода сейму, щоб акція виглядала законною перед світом.
Словацький сейм, опинившись перед альтернативою — окупація або самостійність, одностайно голосував 14 березня за другу пропозицію. Однак прийняте рішення було значною мірою вимушеним: більшість депутатів виступала скоріше за автономію, ніж за самостійність. Щодо словацького народу, то його думку відносно цього питання ніхто й не збирався з'ясовувати.
Таким чином, 14 березня було оголошено про утворення самостійної держави. Згідно з конституцією, прийнятою в липні 1939 р., вона дістала назву "Словацька республіка". В новий уряд увійшли поряд із діячами, які орієнтувалися на найтісніші зв'язки з фашистською Німеччиною (В. Тука, А. Мах), і ті, хто наївно вірив у можливість існування незалежної Словаччини (Й. Тісо), а також адепти ідеї чехословацької єдності на умовах словацької автономії за принципом "рівний із рівним" (К. Сидор).
Єдиного ставлення до того, що відбулося у Словаччині, не було не тільки серед політичної еліти нової держави, а й серед простих громадян, для яких блискавичні політичні зміни, що сталися, виявилися справжньою несподіванкою. І це незважаючи на те, що на гребені подій перебувала католицька Глінківська партія на чолі з И. Тісо, яка, виступаючи з відверто націоналістичних позицій, спиралася на активну підтримку населення. В цілому же дезорієнтоване, розгублене суспільство перебувало в стані збентеженої невизначеності.
Словацька республіка із самого початку являла собою васальне, клерикально-авторитарне державне утворення, що в усьому наслідувало німецький зразок. Президентом країни став И. Тісо (1887—1947), а главою уряду — В. Тука. Політична та економічна залежність Словаччини від Німеччини була забезпечена цілою системою нав'язаних їй нерівноправних договорів та широкою мережею німецьких "радників" та "фахівців", які контролювали армію, службу безпеки та інші державні структури.
Згідно з укладеним у 1939 р. договором строком на 25 років Німеччина здобула право розмістити свої війська в спеціальній "охоронній зоні" на заході Словаччини. Всі зовнішньополітичні та військові питання уряд мав вирішувати за погодженням з Берліном. Таємний протокол "про господарське та фінансове співробітництво" передбачав повне підпорядкування країни інтересам Німеччини, в першу чергу в поставках продовольчих товарів і сировини, а також робочої сили.
Зовнішня торгівля країни орієнтувалася на Німеччину — до 75 % загального обсягу експорту та імпорту, економіка мілітаризована (44% продукції вироблялося для військових потреб). Підприємці Німеччини зайняли провідні позиції в головних галузях промисловості. В серпні 1939 р. був підписаний німецько-словацький військовий договір, і невдовзі словацькі війська взяли участь в агресії проти Польщі.
Таким, чином, утворення автономної Словацької республіки призвело до того, що з’явилася маріонеткова держава, що повністю залежала від Німеччини. Хоча Словаччина намагалась проводити свою власну політику, все ж Німеччина повністю контролювала економіку та політику цієї держави. Це ще більше погіршало й без того катастрофічне положення Чехословаччини.
Празька влада була паралізована, а А. Гітлер, навпаки, ставав дедалі рішучішим: 200-тисячна німецька армія вже стояла у бойовій готовності на кордонах Чеських земель, чекаючи наказу про початок вторгнення. 14 березня 1939 р. президента Е. Гаху запросили до Берліна, куди він прибув уночі. В цей час деякі німецькі частини вже почали переходити чехословацькі кордони.
А. Гітлер поставив жорсткий ультиматум: негайно погодитися на окупацію залишків країни німецькими військами, створення Протекторату Богемії та Моравії й включення його до складу Німеччини; або — швидке подолання опору, масове кровопролиття, бомбардування та знищення Праги.
Зовсім не готовий до такого повороту подій, Е. Таха змушений був поступитися під загрозою використання сили й погодитися з пропозицією А. Гітлера, який обіцяв поважати національну культуру та самобутність чехів.
Чеський народ був настроєний антинацистськи і не сприймав окупацію. Однак значна частина суспільства розуміла та визнавала вимушеність вчинку Е. Гахи, в усякому разі не засуджувала його. Водночас інша частина чехів зайняла гостро критичні позиції, розцінивши дії президента як відвертий колабораціонізм.
Події 14 і 15 березня 1939 р. на цілих шість років віддалили один від одного чеський і словацький народи, історичний розвиток яких відбувався в 1939—1945 рр. різними шляхами.
15 березня 1939 р. А. Гітлер тріумфально в'їхав до Праги, де виступив із промовою, в якій обіцяв своїм новим "вірнопідданим" піклуватися про їхній добробут. Спочатку окупанти сподівалися, що з чехами можна буде домовитися ціною деяких поступок щодо їхнього національного життя. Метод "пряника" мав дати німцям змогу використовувати висококваліфіковану робочу силу для зміцнення військової могутності рейху. Підтримка спокою, порядку, нормалізація виробничого процесу, стабілізація загального становища в Протектораті — такими були завдання окупаційної влади.
Вже 16 березня фюрер підписав указ, згідно з яким окуповані Чеські землі включилися до складу Німеччини як Протекторат Богемії та Моравії. На чолі автономії стояв, "імперський протектор" який мав фактично необмежені повноваження. Під контролем апарату першого протектора К. фон Нейрата діяли "державний президент" Е. Гаха, "автономний" уряд на чолі з генералом А. Еліащем.
Для чеського населення були створені місцеві адміністративні органи цього маріонеткового уряду, якому було дозволено також мати невелике так зване урядове військо (близько 8 тис. чоловік) і свої поліцейські жандармські формування. Що стосується привілейованого німецького населення, що отримало германське громадянство, то воно підкорялося особливим адміністративним органам - оберландратам, які одночасно здійснювали контроль за чеською адміністрацією. Надалі в руках німецьких чиновників були практично зосереджені всі основні функції місцевого управління й, таким чином, воно було "спрощене". Усе ланки адміністративного апарата протекторату від верху до низу були активними виконавцями й провідниками політики окупаційної влади.
На території чеських земель дислокувалися дивізії вермахту, спеціальні частини СС і служба безпеки, широко розкинули свої мережі гестапо й інші імперські поліцейські установи, Залишки демократичних воль були розтоптані. Національні збори й політичні партії розпущені, створена одна політична організація, так звана Національна солідарність, а в єдиному Національному профспілковому центрі підлягали об'єднанню всі робітники та службовці. Найближчим і першочерговим завданням окупаційної влади було створення умов, що сприяли максимальному використанню промислового потенціалу, сировинних і людських ресурсів чеських земель для здійснення агресивних військових цілей германського імперіалізму.
Окупаційний режим проводив політики мілітаризації, експлуатації та національного гноблення, політичного свавілля і жорстокого терори. Він ліквідував 8-годинний робочий день у промисловості запровадив загальну трудову повинність, заборонив страйки, встановив мінімальні продовольчі норми. Сотні тисяч чехів були вивезені на примусові роботи до Німеччини.
Німецький фінансовий капітал використовував будь-які методи — від "добровільних" угод про продаж акцій до відв
ерто насильницьких конфіскації, "аріїзації" підприємств, — щоб захопити ключові позиції в промисловості. В руках німецьких підприємців опинилася майже половина всього капіталу чеських акціонерних товариств. Було ліквідовано також більш ніж 15 тис. дрібних та середніх, головним чином чеських, промислових і торговельних підприємств, інші влилися у великі промислові об'єднання.
Мілітаризація економіки, насильницька концентрація виробництва, податкова політика окупаційної влади прискорили пролетаризацію значної частини міських підприємців. Лише небагатьом із них удалося випливти на хвилі воєнної кон'юнктури.
Окупаційна влада цілеспрямовано і систематично проводила політику онімечення, згортання національної системи освіти, наукових та освітянських установ, утисків національної культури, знищення інтелігенції. Німецька мова панувала в державних установах. У школах заборонили викладання чеської історії, літератури, географії. Восени 1939 р. були закриті всі чеські вищі навчальні заклади.
Масовий "превентивний" терор мав, за задумом гітлерівців, придушити будь-які прояви народного опору, обстановка "психозу страху" створювалася для забезпечення безперебійного функціонування промислового й сільськогосподарського виробництва Чехії для військових потреб Німеччини.
Майже відразу після окупації в Протектораті було введено воєнний стан і здійснено операцію "Гітлер", превентивно спрямовану проти всіх можливих противників нового режиму. Удар обрушився здебільшого на німецьких емігрантів-антифашистів і чеських комуністів. До кінця травня 1939 р. було заарештовано 6 тис. чоловік, і хоча більшість їх була звільнена, 1,5 тис. керівників компартії різних рангів опинились у концентраційних таборах.
Отже, в середині березня 1939 р. Чехія була повністю окупована Німеччиною та перестала існувати як держава. Європейські держави нічого не зробили, щоб допомогти цій державі захистити себе від фашистської агресії. На території Чехії було утворено окупаційний уряд. В країні почалася фашизація населення, було встановлено новий фашистський порядок.
Отже, можна зробити висновок, що в другій половині 30-х рр. ХХ ст. Чехословаччина на європейській зовнішньополітичній арені опинилась в тяжкому становищі. Фашистська Німеччина мала на меті окупацію Чехословаччини. Англія та Франція замість того, щоб допомогти країні, намагалися задовольнити інтереси Гітлера. В результаті Мюнхенської угоди Від Чехословаччини відійшла Судетська область. Словаччина проголосила автономію та перетворилася на залежну від Германії державу. В березні вся Чехія була окупована Німеччиною. Чехословаччина припинила своє існування.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
