57711 (572739), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Погляди Вундта знайшли своїх чисельних прихильників також серед російських та українських вчених — В. Іконнікова, М.Грушевського, С.Щепкіна та ін.

Продовжувачем ідей Вундта був його колега Е.Бернгейм. Залишаючись на позиціях позитивізму, він у своїх працях «Філософія історії^- » та «Вступ до історичної науки» наголошував, що вивчення причинного зв’язку є головною вимогою науки, і історичні знання перетворились на справжню науку лише тоді, коли в ній утвердилась генетична теорія.

Найважливішим елементом творчої лабораторії дослідника, на думку Бернгейма, с реконструкція історичного матеріалу, досягнення «об’єктивної» картини минулого. Бар’єром на цьому шляху є подолання суб’єктивізму, який частково можна ліквідувати правильною критикою та інтерпретацією джерел і допоміжним засобом, так званим «відносним масштабом»: «Ми маємо можливість виміряти і оцінити окремі події за масштабом їх власної еволюції, задаючи собі запитання: як відносяться окремі моменти до результату, чи відповідають застосовані засоби бажаній меті, а останні - фактично досягнутим результатам».

Власне це уже відома вимога визнання історичного факту за його наслідками для наступних подій попри особисте сприйняття цього факту дослідником.

Складовими частинами реконструкції є:

а) комбінація окремих фактів;

б) репродукція фактів у їх зв’язку;

в) конструкція психічних факторів;

г) конструкція фізичних факторів;

д) конструкція культурних факторів.

На основі теорії В. Вундта побудував свою «Методологію історії» професор Новоросійського університету Є. Щепкін. На його думку, відповідний розділ «Логіки» Вундта є неперевершеним у спробах розробки логіки історії. Завданням історії для Щепкіна було «виявлення в подіях дій психологічних законів». Можливість таких законів для вченого базується, по-перше, на існуванні загальнообов’язкових психологічних законів, по-друге, на особливостях генетичного пояснення в історії, яке полягає не в тому, щоб передбачити наступні події на основі сучасних подій, а в тому, щоб відшукати психологічні причини цих подій у минулому.

«Психологізм» у тлумаченні історичних подій і явищ дав новий поштовх для розвитку теоретичного осмислення історії як вияву людського духу. Обумовленість історичного розвитку особливостями індивідуальної і колективної психіки, цілеспрямованістю, яка дає напрямок і поштовх для людської діяльності, створювали досить міцне підґрунтя для розуміння і пізнання історичного процесу. Водночас це неминуче призводило до реанімації ідеалізму. В епістемології центральними стали проблеми причинності.

Література

1. Бернгейм Э. Введение в историческую науку. М., 1956;

2. Философия истории, её история и задачи. М., 1979.

3. Бокль Г. История цивилизации в Англии. Т. 1-2. Спб., 1963-64.

4. Вундт В. Система философии. Спб., 1986.

5. КонтО. Курс положительной философии. Т. 1-2. Спб., 1899-1900.

6. Маркс К. До критики політичної економії // Маркс К., Енгельс Ф. Твори. 2-е вид. Т. 13.

7. Спенсер Г. Основные начала. Спб., 1997.

Характеристики

Список файлов ответов (шпаргалок)