57390 (572693), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Завдання 3. Прослідкуйте процес встановлення міжнародно-правового статусу Східної Галичини у 1919-1923 роках

Дії Польщі після закінчення Першої світової війни були спрямовані на встановлення кордонів, що безпосередньо вимагало легітимації заходів поляків щодо зміни становища у Східній Галичині, які зустрічали спротив з боку держав Антанти.

Зусилля політичної влади Речі Посполитої у питанні визначення кордонів були скоординованими і цілеспрямованими. На дипломатичній ниві цьому завданню була підпорядкована діяльність Польського національного комітету у Парижі на чолі з Р.Дмовським, уряду І.Падеревського, начальника держави Ю.Пілсудського, польської делегації на Паризькій мирній конференції. Держави Антанти, погодившись на участь Польщі у мирній конференції, пішли на сформування спеціальної комісії з польських питань під керівництвом Ж.Камбона (12лютого 1919 р.). Цій комісії польська сторона надіслала ноту із вимогою визнання за нею східних територій, котрі входили колись до складу Польщі.

Кожна з країн переможниць мала свої плани щодо української території і намагалася створити собі максимум вигод. Політика США щодо східногалицького питання визначалась в залежності від розвитку подій в Росії. Франція підтримувала створення "Великої Польщі". Велика Британія, маючи свої економічні і політичні інтереси в Галичині, прихильно ставилась до екзильного уряду ЗУНР.

Від імені Польської держави було декларовано, що вона прагне бути чинником міжнародного спокою й дотримуватиметься прав кожного народу на незалежність, підтримуватиме союз вільних народів і виступатиме проти воєн і утримання тривалого миру між народами. Однак у діяльній сфері цей принцип виливався у визнання за польською військовою акцією 1918-1919 рр. в Галичині виключно характеру "оборони краю".

Більшовицька загроза дозволяла полякам маніпулювати рішеннями мирної конференції у Парижі щодо надіслання військ генерала Ю.Галлера для боротьби нібито з більшовиками, а насправді ж була використана у війні проти галичан. Для польського уряду постійним засобом дипломатичної гри стало декларування визнання за мирною конференцією та Лігою Націй права на прийняття рішення щодо встановлення своїх східних кордонів, який виявився більш ніж вдалим. 25червня 1919 р. на засіданні Ради міністрів закордонних справ великих держав вирішили уповноважити польський уряд окупувати всю галицьку територію до р.Збруч.

Після підписання Версальського договору 28 червня 1919 року східногалицькою проблемою почали займатися міністри закордонних справ великих держав або їх заступники. Вимога встановити на території Східної Галичини цивільний уряд, котрий буде зобов’язаний надати територіальну автономію, а також політичні, релігійні і особисті свободи мешканцям поляки теж обіцяли виконати. Деклараціями залишилися положення Конституції 1921 р. про права національних меншин та закон про воєводське самоврядування 1922 р.

Польська сторона отримуючи одну малу дипломатичну перемогу ніколи не зупинялася на досягнутому, а висувала наступні. З липня 1919 р. польські дипломати наполягають на неприйнятності рішення Найвищої ради про тимчасове приєднання Східної Галичини до Польщі. Однак 21листопада 1919 р. Найвища рада остаточно затвердила проект тексту угоди між Антантою і Польщею, у якому визнавала 25 річний мандат Польщі на управління Східною Галичиною, при умові надання їй автономії.

Силові структури Польської держави володіли інформацією про діяльність еміграційного уряду ЗУНР, що керувалася українським центральним комітетом у Відні, здійснювала свої акції у Лондоні, Празі, Парижі та Варшаві. Дипломатичні зусилля галичан мали під собою грунт, оскільки Велика Британія підтримувала незалежність Галичини, як буферну державу на сході Європи і мала вплив на Генеральний секретаріат Ліги Націй, а Чехословаччина не приховувала своїх антипольських настроїв. Переговори українських дипломатів у Женеві 1920 р. з урядовцями держав – членів Ліги Націй не мали вирішального значення. Головним кроком галицької делегації на Женевській конференції було складення Голові Ліги Націй меморіалу від 28 листопада з питання визнання незалежності Східної Галичини.

Статуси Галичини і Польщі на міжнародній арені були різними. Польща була державою зі своїми дипломатичними представниками, великими грошовими забезпеченнями; вона мала вплив на французьку і частково британську пресу. Факт оборони цієї території від більшовицької загрози влітку 1920 р., постанови Ризького трактату з Росією, який визнав кордоном Польщі р. Збруч відкинули як можливий варіант вирішення питання Східної Галичини.

На міжнародній конференції у Генуї (квітень-травень 1922 р.) за ініціативи Великої Британії розглядалося питання Галичини і навіть було внесено проект автономного статуту для неї, але і ця спроба закінчилася невдачею. У цей час Франція зацікавлена була в Рурській області, і внаслідок цього зросло міжнародне значення Польщі. Саме тоді на зміну політики Великої Британії щодо Польщі вплинула зростаюча небезпека британсько-турецької війни та можлива підтримка Туреччини Росією. Остаточне прийняття Радою Послів рішення щодо приналежності Східної Галичини відбулося ввечері 14 березня 1923 року. Текст акту обґрунтовував надання права суверена над Східною Галичиною Польській державі.

Завдання 4. Продовжіть речення

"Нахтігаль та Роланд – це два легіони (батальйони), створені у Німеччині до початку Великої Вітчизняної війни". "Нахтігаль" — перший з іноземних легіонів Вермахту. Разом з Роландом був одним з двох легіонів, створених у Німеччині до початку Великої Вітчизняної війни. У легіоні були переважно українці, які були звільнені німцями з польських тюрем та концентраційних таборів. "Роланд" – легіон Дружини Українських Націоналістів (ДУН), створений у травні 1941 ОУН (група Бандери) і вищими німецькими старшинами вермахту з метою застосування на майбутньому радянсько-німецькому фронті. Обидва легіони "Нахтігаль" та "Роланд" були єдиними легіонами зі східних європейців, які брали участь у нападі на Радянський Союз із самого початку війни.

Список використаної літератури

1. Енциклопедія українознавства (у 10 томах) / Головний редактор Володимир Кубійович.— Париж, Нью-Йорк: "Молоде Життя", 1954—1989;

2. Касьянов Г., Даниленко В. Сталінізм і українська інтелігенція (20–30-ті рр.). – К., 1991;

3. Малий словник історії України / Відповідальний редактор Валерій Смолій.— К.: Либідь, 1997;

4. Мельник Г.М. Політика Польської держави в Східній Галичині (1918-1926 рр.). – Київ, Вища школа, 2003. – № 2. – С. 59-63;

5. Шаповал Ю. Україна 20–50-х років: сторінки неписаної історії. – К., 1993.

Характеристики

Список файлов ответов (шпаргалок)