57380 (572692), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Як бачимо, це переважно повноваження, що жодною мірою не могли підірвати "устої" існуючого ладу. Крім того, губернатори і міністерство внутрішніх справ імперії жорстко контролювали діяльність земства і мали право припинити виконання будь-якої небажаної для них постанови земського зібрання.

За зразком земських установ у 1870 р. були створені всестанові органи міського самоврядування. У відповідності з "Міським положенням" городяни (знов таки відповідно до майнового цензу кожного) обирали строком на чотири роки міські думи, які в свою чергу створювали виконавчі органи – міські управи на чолі з міським головою.

Право брати участь у виборах до міських дум мали лише платники податків. Усі виборці поділялися на три групи, кожна з яких незалежно від кількості членів обирали третину загального числа гласних:

- до складу першої входили найбагатші платники, які сукупно відраховували до казни третину всіх міських податків;

- другу групу становили менш ваговиті платники, які вносили другу третину податків;

- до третьої групи належала дрібнота, з якої насилу стягали останню третину загальної суми податків.

4. Значення реформ

Скасування кріпосного права і проведення інших буржуазних реформ 60—70-х років створили умови для більш швидкого переходу Росії до капіталізму. Соціально-політичний лад царської Росії поступово пристосовувався до потреб капіталістичного розвитку.

Царський уряд хоч і пішов на деякі поступки буржуазії, але залишався захисником інтересів поміщиків. Все це наклало кріпосницький відбиток на реформи 60—70-х років. Пережитки феодалізму відчувались у всьому суспільно-політичному житті Росії. Це, насамперед, збережене самодержавство і поміщицьке землеволодіння, феодальні повинності тимчасово зобов'язаних селян і викупні платежі, пряма залежність земських управ, міських дум, преси і суду від царської адміністрації. Феодальні пережитки проявлялись також в безправному становищі селян і багатьох пригнічених народів національних районів Росії.

Реформи 60—70-х років носили в цілому буржуазний характер. Вони означали відомий рух Росії по буржуазному шляху розвитку, «по шляху перетворення феодальної монархії в буржуазну монархію». Це була вимушена поступка, мета якої укріпити державний апарат, пристосувати його до нових умов капіталістичного розвитку.

Але ці реформи проводило самодержавство на користь пануючих класів, перш за все поміщиків, і тому вони були половинчастими, суперечливими, зберігали в країні масу феодальних пережитків. Непорушним залишилося самодержавіє — головний пережиток феодалізму. Воно управляло країною за допомогою величезної армії чиновників, що безконтрольно грабували населення. У країні як і раніше лютувало поліцейське свавілля, були відсутні демократичні свободи (свобода совісті, слова і т. д.).

Хід соціально-економічного розвитку примусив царизм піти на деякі поступки буржуазним відносинам, що ростуть, але він як і раніше залишався захисником інтересів поміщиків. Політика царизму залишалася реакційною. Все свої сили він направляв на придушення революційного руху в країні, на пригноблення народних мас.

Проте реформи другої половини ХІХ ст. спричинили розвиток ринкових відносин, сприяли промисловому перевороту в Україні. Перетворення кріпаків на особисто вільних селян, надання їм земельних наділів, хоч і на невигідних умовах, розширили сферу дії товарно – грошових відносин, ринок робочої сили, нерухомості. Мануфактурне виробництво практично повністю було замінено на фабрично – заводське з використанням найманої робочої сили та різних парових машин, а потім і двигунів внутрішнього згоряння та електричних. В Україні особливість промислового перевороту полягала в тому, що з 60-х років у першу чергу почало розвиватися будівництво та використання залізниць.

Земельні реформи 60-х років прискорили розпад натуральних селянських і поміщицьких господарств, а також процес розшарування селянства, значна частина прибутків якого йшла на викуп землі. За майновим достатком селянство України умовно можна поділити на три групи: заможні (близько 20%), середняки (30%), бідняки (50%). Понад 53% дворянських землеволодінь не змогли пристосуватися до нових умов господарювання і розорилися.

Великі економічні зрушення після селянської реформи зумовили появу двох нових класів – буржуазії та пролетаріату.

Список використаної літератури:

1. В. П. Шевчук, М. Г. Тараненко. Історія української державності. Курс лекцій. „Либідь”, Київ – 1997р.

2. П.П. Музыченко. История государства и права Украины. Часть ІІ. «Астропринт», Одесса – 1998

3. П.П. Музыченко, Н.И. Долматова. История государства и права Украины в вопросах и ответах. Часть ІІ. «Одиссей», Харьков – 1999

4. П. Музиченко. Історія держави і права України. «Знання», Київ – 1999

5. А. С. Чайковський. Історія держави і права України. Юрінком Інтер, Київ – 2003

6. А.С. Чайковський. Історія держави і права України. Підручник. Юрінком Інтер, Київ - 2003

Характеристики

Список файлов ответов (шпаргалок)