43404 (571810), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

По порівняльній досконалості володіння мовою: домінуючою є та мова, якою носій на даному відрізку свого життя краще володіє.

За способом використання: зорові реакції настільки важливі для підкріплення усного користування мовою, що для двомовного носія, який володіє грамотою лише на одній з мов, ця мова і буде основним, незалежно від співвідношення в рівні усного володіння цими мовами.

По порядку вивчення і зросту: зазвичай вважається, що мова, якою оволодівають в першу чергу, вже поодинці цьому є «домінуючим». Проте слід внести до цього положення деякі поправки, оскільки, наприклад, при еміграції перша мова може витіснятися з пам'яті двомовних носіїв унаслідок постійної інтенсивної практики у вживанні виключно другої мови. З іншого боку, емоційні установки по відношенню до першої мови рідко повністю переносяться на інші мови. Серед других мов мова, засвоєна в дитинстві і закріплена практикою, має більше шансів на почесне положення в свідомості двомовного носія в порівнянні з мовою, вивченою в пізніші роки.

По ролі в спілкуванні: хоча двомовний носій може однаково добре володіти обома мовами, може опинитися, що йому частіше доводиться удаватися до одного, а не до іншого з них. Частіше вживання мови може за інших рівних умов звести його в ранг «домінуючої» мови.

По ролі в суспільному просуванні того, що говорить: за певних соціальних умов володіння тією або іншою мовою стає важливим не тільки з погляду потреб навчання, але і для просування людини по суспільних сходах. За цих умов він прагнутиме не просто вивчити відповідну мову, але і вивчити його добре, тобто по можливості подолати потенційну інтерференцію. Таке ще одне джерело «домінування мови» ⁵.

Крім численних аспектів, в яких домінування даної мови може виявлятися у даного носія в даний відрізок його життя, існують різні мінливі обставини конкретних ситуацій мовного спілкування, які можуть відбиватися на поведінці двомовного носія. Наприклад, якщо його співбесідник володіє тільки одним мовою, то двомовному носієві доводиться пригнічувати велику частину потенційної інтерференції і відмовлятися від свободи перемикання з мови на мову, тоді як, маючи справу з двомовним співбесідником, він може вільніше піддатися тенденції до інтерференції і перемикання. Сильний вплив англійської мови на мови іммігрантів в США може зрозуміти в світлі того факту, що цілі колективи ставали двомовними і що не залишалося практично ніякої неанглійської одномовності, необхідної для опору англійському впливу. У двомовних носіїв є також тенденція до розмежування тим і співбесідників, за якими закріплюється той або інший з двох мов. Такий двомовний носій може вільно говорити на кожній з мов у відповідних умовах, але всякий насильницький зсув в цьому відношенні може привести до значної інтерференції; нарешті, масштаби і характер інтерференції можуть мінятися залежно від ступеня стомлення і від емоційного стану того, що говорить. Подолання інтерференції вимагає зусиль, які не завжди і з легкістю можуть бути витрачені⁶.

Лінгвісти можуть із задоволенням відмітити, що психологи останнім часом приділяють все більше уваги двомовності, яка є важливим джерелом даних про психологію мови в цілому. Зокрема, багато робіт було присвячено проблемі відмінності між двома типами двомовності, відповідними двом типам, що виділяються з лінгвістичної точки зору. Різні тести показали, що одні двомовні носії схильні поводитися з обома мовами як з тісно зв'язаними частинами єдиної знакової системи, а інші швидше мають в своєму розпорядженні дві співвіднесені, але окремі системи. Ці відмінності виявляються, наприклад, в різному ступені незалежності семантичних значимостей приблизно однакових виразів цих мов. Робилися спроби виявити типові умови, при яких розвивається кожен з цих типів двомовності. Роль упередженого відношення до тих або інших мов була продемонстрована за допомогою тесту, в ході якого канадці позитивно відізвалися про деяких осіб, прослуховує записи їх англійської мови, а потім негативно, прослуховує їх записи французькою мовою, не знаючи, що це були одні і ті ж люди. Цікаво, що така реакція на французьку мову мала місце як у англомовним, так і у франкоговорящих канадців.

3. Соціокультурні умови мовного контакту

Вивчення мовної поведінки двомовного носія і зв'язку між його біографією і його мовою на обох мовах зовсім не повинне обмежуватися кожного разу однією людиною. Коли контакт між мовами відбувається в масштабі цілої групи людей, особливо якщо це достатньо велика група, то індивідуальні особливості мовної поведінки окремих носіїв взаємно знищуються і проступають соціально обумовлені мовні навики і процеси, характерні для групи в цілому. Багато чинників, що дають мові статус «домінуючого», - його важлива роль в спілкуванні, його значення для соціального просування і т. д., - нав'язуються людині навколишнім середовищем. Тому співвідношення між мовами часто виявляється однаковим для багатьох носіїв, що беруть участь в даній ситуації контакту.

Навіть порядок, в якому мови вивчаються, вік, в якому вони засвоюються, і ступінь письменності в кожній з мов часто визначаються суспільством, а не самим носієм. Більш того, навколишнє середовище може закріплювати навіть за кожною мовою певні теми і типи співбесідників єдиним для всієї групи чином. У одних суспільствах двомовність знаходиться під підозрою, в інших оточено пошаною. У одних суспільствах перемикання з мови на мову допускається, в інших - засуджується. Інтерференція може вирішуватися в одній мові і презираться в іншому. Двомовний носій прагне дотримуватися норм тієї групи, до якої він належить.

Дуже важливий аспект проблеми пов'язаний з функціями мови в багатомовному колективі. Одні функції явно надають консервативнішу дію на мовні норми, чим інші. Значна роль консервативних чинників, наприклад, в мові як інструменті освіти. Там, де школа виявляється в змозі служити передавачем сильної і яскравої літературної традиції, там молодому поколінню з успіхом щепиться пильність до інтерференції. У повсякденній мові, прагнучій лише до зрозумілості, ретельністю вимови нехтують; тут інтерференція отримує простір і легко входить в звичку. Відлучення мови від функцій, що додають йому престиж, наприклад від ролі державної мови, часто знижує його авторитет і зменшує опір інтерференції, сприяючи закріпленню нововведень, що вносяться двомовними носіями⁷.

Звичайно, «колектив» дуже крупна одиниця для нашого розгляду. Зручніше розглядати двомовний колектив як що складається з двох груп, що мають кожна своя рідна мова (two mother-tongue groups - MTG). Кожна MTG включає всіх тих членів колективу, які засвоїли дану мову як свою рідну мову. Правда, в цю схему не укладаються випадки, коли весь двомовний колектив засвоює обидві мови в один і той же час, в дитинстві, або коли в двомовному колективі одна з мов ні для кого не є рідним. (Це буває при такій двомовності, коли одна з мов є лише традиційною мовою літератури, богослужіння і т. п., але не служить засобом спілкування матери з дитиною.) Розглядаючи двомовний колектив як що складається з двох MTG, ми можемо визначити роль кожної мови для кожної з MTG. Ми можемо порівняти розміри цих груп і побачити, на яку з груп доводиться основний тягар мовного спілкування. Якщо в деякому колективі є дві MTG, по 50% жителів в кожній, то слід чекати, що рівні частини кожної групи вивчать мову іншої групи; можна буде сказати, що тягар двомовності розподілений рівномірно. Проте якщо опиниться, що в одній MTG 60% двомовних носіїв, а в іншій тільки 10%, то це є статистичним виразом більш привілейованого положення другої мови в даній ситуації мовного контакту.

Дуже повчально порівняти ділення колективу на MTG з іншими видами його ділення на підгрупи. Одним з можливих корелятів ділення на MTG є географічне ділення: поширені такі ситуації контакту мов, коли кожна MTG займає достатньо чітко обкреслену територію. Таке, наприклад, положення в двомовному Фрейбурге в Швейцарії в протилежність двомовному ж Білю. Зв'язок може бути також між діленням на MTG і діленні жителів на відвічних і прийшлих, іммігрантів. Якщо одна з MTG є менш відвічною, чим інша, то її мова може виявитися більш схильною до інтерференції, не тільки тому що на новому місці проживання можуть виявитися і стати помітнішими «білі плями» в мові іммігрантів, але і тому, що соціальний статус цієї мови може бути нижчим, ніж у мови місцевих жителів. Оскільки в багатьох іммігрантських групах дуже великий відсоток жінок, то витікаючі звідси змішані шлюби також можуть вести до порушення безперервної мовної традиції в цих MTG. Часто відмінності між MTG виявляються пов'язаними з відмінностями в звичаях і інших немовних сферах культури. Але це не обов'язково, в Швейцарії, наприклад, немовні культурні відмінності між французькою і німецькою або німецькою і ретороманскою MTG в багатьох місцях майже непомітні. Відмінності в релігії, паралельні відмінностям в приналежності до MTG, можуть мати важливі непрямі мовні наслідки, пов'язані з тим, що рідкість змішаних шлюбів може привести до того, що більшість сімей виявляться одномовними, так що у дітей перші мовні враження складатимуться в умовах одномовного середовища. Там же, де до ділення на MTG не приєднуються релігійні відмінності, дитяча двомовність, що є наслідком змішаних шлюбів, може повісті до ослаблення специфічних норм обох мов. Твердження, що одна з двох MTG даного колективу в середньому старше за іншу, є не що інше, як синхроническая формулювання того факту, що в цьому колективі відбувається мовне зрушення. Відмінності в суспільному положенні - наприклад, мешкання в селі або в місті, приналежність до класу, касти, - якщо вони регулярно співвідносяться з відмінностями в приналежності до MTG, також можуть вести до відмінностей в схильності до закріплення інтерференції в мовах, що знаходяться в контакті.

Мова може вселяти носіям відчуття патріотизму, подібне до національного патріотичного почуття, пов'язаного з ідеєю нації. Мова, будучи недоторканною суттю, що протиставляється іншим мовам, займає високе положення на шкалі цінностей, положення, яке потребує «відстоювання». У відповідь на загрозливий мові зрушення це відчуття вірності мові приводить в дію сили, направлені на збереження мови, що опинилася під загрозою; у відповідь на інтерференцію воно перетворює стандартизований варіант мови на символ віри і святиню. Ідеал стандартизованої мови і що оточує його емоційний ореол є невід'ємною частиною західної цивілізації і виявилися незвичайно заразливими - дивний анахронізм! - для азіатських і африканських країн, що недавно звільнилися від колоніалізму. Але навряд чи варто сумніватися, що саме в ситуаціях мовного контакту люди краще всього усвідомлюють відмітні особливості своєї мови в порівнянні з іншими і саме в цих ситуаціях чиста або стандартизована мова найлегше стає символом єдності групи. Наступна за цим мобілізація відчуття мовного патріотизму може успішно протидіяти «природному» розповсюдженню інтерференції в двомовних ситуаціях. У історії індонезійського або ізраїльського націоналізму посилене культивування однієї мови, що є рідним для MTG, складовій меншина або взагалі рівною нулю, було реакцією на загрожуючу перспективу багатомовного хаосу. Процес звільнення від німецького впливу в чеському або від слов'янського впливу в румунському був результатом свідомого втручання в процес мовного розвитку і мав на меті протидіяти впливу контакту; завдяки значному мовному патріотизму, який вдалося мобілізувати, він виявився цілком успішним.

Висновки

З лінгвістичної точки зору проблема двомовності полягає в тому, щоб описати ті декілька мовних систем, які опиняються в контакті один з одним; виявити ті відмінності між цими системами, які утрудняють одночасне володіння ними, і передбачити таким чином найбільш вірогідні прояви інтерференції, яка виникає в результаті контакту мов, і, нарешті, вказати в поведінці двомовних носіїв ті відхилення від норм кожної з мов, які пов'язані з їх двомовністю. Але не всі потенційні можливості інтерференції переходять в дійсність. Різні люди з різним успіхом долають тенденцію до інтерференції - як автоматично, так і свідомими зусиллями. У деякій даній ситуації контакту між мовами А і В той, що говорить № 1 може володіти обома мовами, як своїм рідним, а у того, що говорить № 2 мова на мові В може рясніти відбитками норм мови А. Дослідження подібних відмінностей в поведінці двомовних носіїв знову-таки вимагає сполучених зусиль лінгвістики і суміжних наук. Може бути так, що наші два носії різні по своїх природжених мовних здібностях або, скажімо, що носій № 2 лише приступає до вивчення мови В. Може бути, вони вивчали ці мови різними способами, наприклад носій № 2 користувався методом, не розрахованим на придушення інтерференції. Можливо також, що носій № 1 дотримується установок пуристів, а № 2 прагне лише до того, щоб бути правильно таким, що зрозумів і готовий нехтувати мовними нормами. При цьому відмінності в мовних установках і в ступені терпимості до інтерференції можуть носити характер як особистих особливостей, так і соціальних явищ, обумовлених тим колективом, в рамках якого відбувається контакт двох мов. У Канаді місцевий французький акцент в англійській мові в соціальному відношенні менш вигідний для того, що говорить, ніж в США, де, скажімо, гувернантці-француженці може бути навіть економічно вигідно культивувати французький акцент як символ свого цілком «авторитетного» походження. Лінгвіст може знайти в цих відмінностях хоч би зразкове пояснення того факту, що одні контакти між мовами, що мали місце в історії, залишили цілком певний відбиток на відповідних мовах (ефект «субстрату»), а інші пройшли майже безслідно. Але точний опис взаємозв'язків між мовними, психологічними і суспільно-культурними чинниками, що беруть участь в сучасних, таких, що допускають безпосереднє спостереження ситуаціях мовного контакту, припускає дослідження двомовності методами цілого комплексу суміжних наук.

Список літератури

1. Беляев БЭ. Очерки по психологии обучения иностранным языкам. — М., 1965.

2. Верещагин Е.М. Психологическая и методическая характеристика двуязычия (билингвизма). - М, 1969.

3. Галкина Т.В., Алексеева Л.Г. Методика определения уровня развития речемыслительной креативности личности // Психол. журнал. —1992, №4.

4. Гольдин В.B., Сиротина О.Б. Внутринациональные речевые культуры и их взаимодействие // Язык и культура. Тезисы второй международной конференции. -4.1.-Киев, 1993.

5. Синиця І.О. Психологія усного мовлення. - К., 1974.

6. Спивак ДЛ. Вариантность при билингвизме // Вариантность как свойство языковой системы: Тез. докл. - 4.2 - М, 1982.

7. Ушакова Т.Н. Методы исследования речи в психологии // Психол. жури. -1986, №З.

8. Феллер М.Д. Социальное и национальное в языковой картине мира // Язык я культура. Тезисы второй международной конференции. - 4.1. - Киев, 1993.

1 Гольдин В.B., Сиротина О.Б. Внутринациональные речевые культуры и их взаимодействие // Язык и культура. Тезисы второй международной конференции. -4.1.-Киев, 1993.

2 Синиця І.О. Психологія усного мовлення. - К., 1974.

3 Верещагин Е.М. Психологическая и методическая характеристика двуязычия (билингвизма). - М, 1969.

4 Спивак ДЛ. Вариантность при билингвизме // Вариантность как свойство языковой системы: Тез. докл. - 4.2 - М, 1982.

5 Феллер М.Д. Социальное и национальное в языковой картине мира // Язык я культура. Тезисы второй международной конференции. - 4.1. - Киев, 1993.

6 Галкина Т.В., Алексеева Л.Г. Методика определения уровня развития речемыслительной креативности личности // Психол. журнал. —1992, №4.

7 Ушакова Т.Н. Методы исследования речи в психологии // Психол. жури. -1986, №З.

Характеристики

Список файлов ответов (шпаргалок)