32251 (570188), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Держава гарантує на конституційному рівні свободу суспільної діяльності; політичної, економічної (підприємницької), культурної (духовної, ідеологічної) діяльності, зокрема, релігійної діяльності, літературної, художньої, наукової і технічної творчості, інформаційної, природозахисної діяльності тощо.

Принцип етнічної багатоманітності і політичної єдності українського народу полягає у конституційному визнанні наявності в Україні ряду етносів. Про це свідчить, зокрема, преамбула Конституції України, в якій зазначається, що Верховна Рада України приймає Конституцію – Основний Закон України – від імені українського народу – громадян України всіх національностей.

Ст.11 Конституції України визначила, що держава сприяє консолвдації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, а також розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України. Основний закон також проголошує (ст.12), що Україна дбає про задоволення національно-культурних і мовних потреб українців, які проживають за її межами.

Закріплюючи державний статус української мови, Конституція водночас наголошує, що держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України (ст.10). Водночас, Основний Закон гарантує вільний розвиток, використання і захист російської мови та інших мов національних меншин України.

Усі природні ресурси, які знаходяться в межах території України, визначаються чинною Конституцією об”єктами права власності українського народу

Принцип соціальної справедливості полягає в конституційному вираженні та захисті інтересів усього суспільства, кожної людини і громадянина та кожної соціальної спільності. Зокрема, Конституція України закріплює і гарантує широке коло громадянських, політичних, економічних, соціальних, інформаційних, екологічних прав і свобод людини та громадянина.

Організаційно суспільний лад являє собою систему, що складається з політичної,економічної,соціальної та культурної (духовної) систем, кожна з яких, у свою чергу, включає інститути суспільного ладу України. Так, основними інститутами політичної системи суспільства є народ, держава, політичні партії, територіальні громади, органи місцевого самоврядування та ін.; економічної системи – основні форми власності та економічної (господарської) діяльності, економічні права і свободи людини і громадянина; соціпальної системи – соціальні спільності (українська нація, корінні народи, національні меншини, соціальні групи, територіальні громади і трудові колективи), соціальні об”єднання (організації), соціальні права та свободи людини і громадянина, форми соціальної діяльності тощо; культурної (духовної) системи – освіта, наука, культура, релігія та церква, мова, культурні права та свободи людини і громадянина, інформація, право вільного доступу до інформації; екологічна сфера – безпечне для життя і здоров”я довкілля тощо.

Зазначені підсистеми та інститути суспільного ладу України перебувають між собою в стійких взаємних зв”язках. Злагодженість їх функціонування визначає ефективність суспільного та конституційного ладу України вцілому.

d) Основи правової системи України

У ст. 8, 9 та 19 Конституції викладено основні засади побудови та функціонування національної правової системи. До таких засад належать наступні:

• принцип верховенства права. “…Всі положення правових норм повинні неухильно втілюватись у життя. При цьому невиконання правових приписів не може бути виправдане будь-якими міркуваннями щодо їх політичної доцільності, своєчасності, справедливості тощо” [5;37]. Цим положенням забезпечується принцип основопологаючої та верховної дії закона як незаперечного правила суспільних відносин.

• принцип найвищої юридичної сили Конституції. Всі без винятку закони та інші нормативно-правові акти мають прийматися тільки на основі та в цілковитій відповідності з конституційними нормами. Якщо прийняті закони суперечать Конституції, вони визнаються недійсними і не підлягають виконанню;

• наділення положень Конституції властивостями норм прямої дії. Це означає, що конкретні конституційні приписи повинні впливати на суспільні відносини безпосередньо, їх виконання не може відкладатись у зв’язку з відсутністю тих або інших роз’яснювальних актів. Велике значення має гарантованість судового захисту прав і свобод людини безпосередньо на підставі Конституції України;

• обов’язкова відповідність змісту міжнародних договорів, укладених Україною, положенням її Конституції. Приєднання до міжнародної угоди, що суперечить Конституції можливе тільки за умови внесення відповідних змін до Основного Закону;

• визнання ратифікованих міжнародних договорів частиною національного законодавства України. Реалізація положень таких міжнародних угод забезпечується відповідними правовими засобами нарівні з приписами законів України;

недопустимість примусу до виконання того, що прямо не передбачено законодавством. “…Тут йдеться не тільки про примусове здійснення тих або інших протиправних дій. Забороняється примушувати виконувати й такі дії, що не забороняються законом і спрямовані на досягнення позитивних результатів, але закон прямо не вимагає їх обов’язкового здійснення” [5; 38]. Зокрема, таким, що суперечить Конституції буде визнано примусова вимога робити благочинні внески або вступати до громадсьої організації.

функціонування органів державної влади та місцевого самоврядування виключно на підставі, в межах та в спосіб, передбачені Конституцією та законами України. Ці органи можуть вирішувати тільки ті питання, які Конституція або закони прямо відносять до їхньої компетенції. Вони не можуть перевищувати свої повноваження, повинні здійснювати їх у цілковитій відповідності з процедурою, встановленою Конституцією чи законом. Такі норми спрямовані на запобігання свавілля в діяльності державних органів.

Говорячи про основи характеристики Конституції України, треба наголосити, що вона є основою правової системи нашої держави. Це означає, що норми ycix галузей права, нормотворча, правозастосовча та інші діяльності щодо здійснення правових приписів мають бути зорієнтовані на Конституцію. Взагалі "правова система держави" — дуже широке поняття. До зазначених вище складників слід додати всі юридичні установи (суди, прокуратуру, різноманітні інспекції, які стежать за дотриманням норм права відповідного профілю, наприклад, санітарну інспекцію, органи внутрішніх справ, інститут судових виконавців, адвокатуру тощо). До організаційної структури правової системи належать також державні органи, які видають правові акти, наприклад, Верховна Рада України — орган, що видає закони; районна державна адміністрація, що у межах своїх повноважень може видавати, зокрема, постанови; а також велика кількість державних i громадських організацій, громадян, яким адресовано правові приписи. Інакше кажучи, правова система суспільства — це відповідний його зріз, сфера правового регулювання, яке здійснюється у даному суспільстві.

e) Конституційне закріплення економічних відносин в Україні

Статті 13, 14 та 16 закріплюють основні засади економічних відносин у нашому супільстві. Нині економічна система України передбачає різноманітність форм власності. Конституція наголошує, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об’єктом права власності українського народу.

Окрему важливу групу основних прав і свобод людини і громадянина складають економічні права.

Найважливішим елементом правового статусу особи в умовах соціальної ринкової економіки є приватна власність, яка включає право людини і громадянина володіти, користуватися та розпоряджатися своєю власністю та мати доходи. Держава зобов’язана гарантувати захист приватної й інших форм власності.

Економічні права – це можливості людини брати участь у виробництві матеріальних та інших благ.

Систему основних прав і обов’язків громадянина в галузі економічного життя складають:

1. Право на приватну власність;

2. Право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом;

3. Право на користування природними та іншими об’єктами суспільної власності.

Конкретні положення про гарантії цих прав закріплені в Конституції та у відповідних законодавчих актах. Так, наприклад, відповідні звернення громадян мають розглядатися в строк до одного місяця з дня надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення й перевірки – невідкладно, але не пізніше 15 діб від дня надходження в орган, зобов’язаний вирішити питання по суті повідомити про вжиті заходи.

f) Основи національної безпеки та міжнародної діяльності

Статті 17 та 18 Конституції України закріплюють основи забезпечення національної безпеки і зовнішньополітичної діяльності нашої держави. Конституція закріплює вихідні положення щодо захисту суверенітету, територіальної цілісності, економічної та інформаційної безпеки України, орієнтує зовнішню політику Україну на співробітництво з іншими країнами на засадах чинних норм і принципів міжнародного права.

Економічна та інформаційна безпека є важливими складовими національної безпеки України, під якою прийнято розуміти стан захищеності житгсво важливих інтересів особи, суспільства та держави від реальних та потенційних внутрішніх і зовнішніх загроз у державно-політичній, економічній, соціальній, екологічній та інформаційній сферах.

Обов'язок, передбачений ч. 1 17 статгі,покладається на всі державні органи, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи і організації, на всіх громадян України та їх об'єднання. Конституція, також визначає у ст.107 спеціальний орган Раду національної безпеки і оборони України, який координує і контролює діяльність органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони.

Спеціальне завдання щодо оборони України у ч. 2 17 статті покладається на Збройні Сили України, які згідно з Законом України "Про оборону України" від 6 грудня 1991 p. є військовою державною структурою, призначеною для збройного захисту суверенітету, незалежності, територіальної цілісності та неподільності України від нападу ззовні (ст. 13).

Справу державної безпеки Закон "Про Службу безпеки України" від 25 березня 1992 p. покладає на Службу безпеки України - державний правоохоронний орган спеціального призначення.

До завдань Служби безпеки України також входить попередження та розкриття злочинів проти миру і безпеки людства, тероризму, корупції та організованої злочинної діяльності у сфері управління і економіки та інших протиправних дій, які безпосередньо створюють загрозу життєво важливим інтересам України.

Відповідно до Закону "Про державний кордон України" від 4 листопада 1991 p. державний кордон України є недоторканним. Будь-які порушення його рішуче припиняються. Закон визначає, що охорона державного кордону України на суші, морі, річках, озерах та інших водоймах покладається иа Прикордонні війська України, а в повітряному просторі - на війська повітряної оборони України.

У межах своєї компетенції у забезпеченні державної безпеки і захисті державного кордону беруть участь (сприяють) Національна гвардія України, внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України, міліція, та деякі інші державні структури.

Конституція передбачає, що Збройні Сили України та iншi військові формування ніким не можуть бути використані для обмеження прав і свобод громадян або з іншою антиконституційною метою.

Згідно з Конституцією створення і функціонування будь-яких незаконних збройних формувань заборонено. Чинним законодавством встановлена кримінальна відповідальність за найманство (ст. 63 KK України) і створення не передбачених законодавством воєнізованих формувань чи груп (ст. 187 KK України). Зокрема, в останній роз'яснено, що під воєнізованим слід розуміти формування чи групу, які мають організаційну структуру військового типу, а саме: єдиноначальність і підпорядкованість, дисципліну, а також в яких проводиться військова або стройова чи фізична підготовка.

Положения про неприпустимість розміщення іноземних військових баз зумовлено специфікою виникнення нашої держави. Воно цілком відповідає тому принципу Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 p., за яким проголошено про її намір стати в майбутньому постійно нейтральною державою.Втім, дане положення Конституції тісно пов'язано з п. 14 "Перехідних положень".

У Декларації записано, що Україна як суб'єкт міжнародного права здійснює безпосередні зносини з іншими державами; укладає з ними договори; обмінюється дипломатичними, консульськими, торговельними представництвами; бере участь у діяльності міжнародних організацій в обсязі, необхідному для ефективного забезпечення своїх національних інтересів у політичній, економічній, екологічній, інформаційній, науковій, технічній, культурній, спортивній сферах.

Характеристики

Список файлов ответов (шпаргалок)