31421 (570008), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

• свобода підприємницької діяльності, не забороненої законом;

• судовий захист будь-якого цивільного права та інтересу;

• справедливість, добросовісність та розумність.

Після визначення предмета та методу цивільного права необхідно з'ясувати, де і в яких формах набувають вираження ті норми права, що в сукупності становлять поняття "цивільне право", тобто необхідно визначитися стосовно джерел цивільного права.

Цивільне право — це сукупність правових норм, що регулюють особисті немайнові та майнові відносини. Цивільне законодавство — це сукупність нормативних актів, у яких містяться дані норми. Тому "цивільне право" і "цивільне законодавство" — це різні поняття.

Отже, цивільне законодавство — це система нормативних актів, у яких містяться цивільно-правові норми, що регулюють немайнові та майнові відносини (власності і товарообігу), відносини, що складаються у сфері інтелектуальної діяльності, а також відносини щодо охорони і захисту цих особистих немайнових та майнових благ

За юридичною силою та територіальною ознакою джерела цивільного права України поділяють на такі:• Конституція України, яка становить основу цивільного законодавства;• Цивільний кодекс України, який є основним актом цивільного законодавства України;• Закони України, які приймаються відповідно до Конституції України та Цивільного кодексу України (у разі подання суб'єктом права законодавчої ініціативи до Верховної Ради України проекту закону, що регулює цивільні відносини інакше, ніж Цивільний кодекс України, він зобов'язаний одночасно подати проект закону про внесення змін до Кодексу; поданий законопроект Верховна Рада розглядає тільки одночасно з відповідним проектом закону про внесення змін до Цивільного кодексу України); Акти Президента України у випадках, встановлених Конституцією України;• постанови Кабінету Міністрів України;Загальні• нормативно-правові акти інших органів державної влади України, влади Автономної Республіки Крим, що регулюють цивільні відносини і прийняті лише у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом;• звичай (правила поведінки, що склалися внаслідок фактичного застосування протягом тривалого часу);• норми міжнародного права і міжнародні договори.

Отже, основу цивільного законодавства України, як зазначалось вище, становить Конституція України. Вона має найвищу юридичну силу, закони та інші нормативні акти приймають на основі Конституції. Для цивільного права особливе значення мають ст. 13, 14, 41 Конституції України, в яких встановлюються цивільно-правові засади регулювання відносин власності та ст. 21—24, 27—34, які визначають основні права і обов'язки громадян України, зміст правоздатності громадян у нормах цивільного права. Згідно з Конституцією України (ст. 92), виключно Законами України визначаються:• права та свободи громадян, гарантії цих прав і свобод;• правосуб'єктність громадян;• правовий режим власності;• правові засади та гарантії підприємництва, правила конкуренції та норми антимонопольного регулювання;• засади цивільно-правової відповідальності та ін.

Закони є основною формою правотворення в нашій державі, їх приймають у різний час, тому необхідна відповідна систематизація законів у кодексах. Головним кодифікаційним актом цивільного права є Цивільний кодекс України, один із найважливіших законів України. Зміст Цивільного кодексу України утворюють шість книг ("Загальні положення ', "Особисті немайнові права фізичних осіб", "Право власності та інші речові права", "Право інтелектуальної власності", "Зобов'язальне право", "Спадкове право"), до складу яких входить 1308 статей.

Актами цивільного законодавства є також інші закони України, які приймають відповідно до Конституції України та Цивільного кодексу України. До цивільних кодифікаційних актів слід віднести Господарський кодекс України, Повітряний кодекс України, Закони України "Про господарські товариства", "Про захист прав споживачів" та ін.Елементами системи цивільного законодавства поряд із законами є також укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України. Але у разі, якщо указ Президента України, постанова Кабінету Міністрів України, нормативний акт Автономної Республіки Крим суперечать положенням Цивільного кодексу або іншому законові України, застосовують відповідно положення Цивільного кодексу або іншого закону України.Тексти законів, прийнятих Верховною Радою України, публікуються в газеті "Голос України," а також спеціальному виданні "Відомості Верховної Ради України", яке виходить 52 рази на рік.З нормативними актами, які приймає Кабінет Міністрів України, можна ознайомитися в газеті "Урядовий кур'єр" та в Збірнику урядових нормативних актів України.На рівні уряду України прийнято велику кількість нормативних актів, які регулюють цивільні відносини. Серед цих актів можна назвати Положення про обов'язкове особисте страхування від нещасних випадків на транспорті (14 вересня 1996 р.), Правила торгівлі в кредит (31 серпня 1999 р.), Правила користування електричною енергією для населення (26 червня 1999 р.) та ін.

З нормативних актів, прийнятих міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади, які регулюють цивільні відносини, можна назвати Правила торгівлі транспортними засобами і номерними агрегатами (18 грудня 1995 р.), Правила продажу непродовольчих товарів (27 травня 1996 р.) — затверджені Міністерством зовнішньоекономічних зв'язків і торгівлі України; Типовий договір про надання послуг електрозв'язку (13 липня 1999 р.) — затверджений Державним комітетом зв'язку і інформатизації України; Положення про порядок відчуження основних засобів, які знаходяться в державній власності (13 липня1999 р.) — затверджене Фондом державного майна України та ін.

Співвідношення між актами цивільного законодавства і договорами, які укладають суб'єкти між собою, полягає в тому, що учасники цивільних правовідносин мають право укладати між собою договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, або врегулювати в договорі, що передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, не врегульовані цими актами. Сторони в договорі мають право відступати від положень, визначених в актах цивільного законодавства, і самостійно врегульовувати свої відносини.

Але сторони в договорі не можуть "відступати від положень, визначених в актах цивільного законодавства, коли у них прямо зазначено про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає зі змісту або із суті відносин між сторонами.

Цивільні відносини можуть регулюватися також звичаєм ділового обігу, тобто правилом поведінки, яке не передбачене актами законодавства, але є усталеним, таким, що широко застосовується у цивільній сфері підприємництва і не суперечить цивільному законодавству або договору. Наприклад» ст. 149 Кодексу торговельного мореплавства України передбачає, що за відсутності згоди сторін щодо тривалості часу вантажних робіт, розміру плати перевізнику за простій, розмір винагороди за дострокове закінчення розвантаження визначається відповідно до термінів і ставок, прийнятих у відповідному порту. Але необхідно пам'ятати, Що звичай, який суперечить договору або актам цивільного законодавства, у цивільних відносинах не застосовується. Чинний міжнародний договір, що регулює цивільні відносини, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, є частиною національного цивільного законодавства. Коли у чинному міжнародному договорі України Укладеному у встановленому законом порядку, містяться інші правила, ніж ті, що встановлені відповідним актом цивільного законодавства, застосовують правила відповідного міжнародного договору України. Таким чином, норми міжнародного права і міжнародні договори також є джерелом цивільного права України.

3. Які види підприємницької діяльності можна здійснювати без ліцензії, і які лише на основі ліцензії?

Проект «Про внесення змін до Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» від 21 травня 2002 р. № 1053.

У ст. 1 пропонується визначити, що органом ліцензування є орган виконавчої влади, визначений Кабінетом Міністрів України для провадження ліцензування певного виду господарської діяльності.

Крім цього, пропонується скасувати норму, за якою плата за ліцензію визначається як разовий платіж. На думку фахівців Головного науково-експертного управління апарату Верховної Ради України, це створить умови для запровадження плати за ліцензію як періодичного платежу, що не сприятиме розвитку підприємництва.

Стаття 2 встановлює, що дія цього Закону не поширюється на банківську діяльність, зовнішньоекономічну діяльність, ліцензування каналів мовлення, ліцензування у сфері освіти, ліцензування діяльності у сферах природних монополій та суміжних ринків у паливно-енергетичному комплексі, діяльність, пов’язану з використанням інтелектуальної власності, а також на діяльність у сфері використання ядерної енергії.

Ліцензування діяльності у сферах природних монополій та суміжних ринків (крім діяльності в паливно-енергетичному комплексі), виробництва спирту етилового, коньячного й плодового, спирту етилового ректифікованого виноградного, спирту етилового ректифікованого плодового, спирту-сирцю виноградного, спирту-сирцю плодового та алкогольних напоїв і тютюнових виробів, оптової торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим, оптової, роздрібної торгівлі алкогольними напоями та тютюновими виробами, операцій з металобрухтом, професійної діяльності на ринку цінних паперів, діяльності з надання фінансових послуг, виробництва дисків для лазерних систем зчитування, експорту, імпорту обладнання та дисків для лазерних систем зчитування здійснюється з урахуванням законів, що регулюють відносини в даних сферах.

У зв’язку з цим у ст. 3 зазначається, що порядок ліцензування видів господарської діяльності встановлюється з урахуванням особливостей відповідних норм спеціальних законів.

Стаття 8 врегульовує випадки, коли органом ліцензування є місцевий орган виконавчої влади. В цьому разі ліцензійні умови й порядок контролю за їх додержанням затверджуються спільним наказом спеціально вповноваженого органу з питань ліцензування та центрального органу виконавчої влади, визначеного Кабінетом Міністрів України.

Змінами до Закону пропонується скасувати ліцензування торгівлі зброєю військового призначення, залишивши лише ліцензування виробництва, ремонту й торгівлі зброєю невійськового призначення. Натомість чинна редакція встановлює, що виробництво, ремонт і торгівля вогнепальною зброєю та боєприпасами підлягає ліцензуванню (ст. 9).

Додатково до переліку видів діяльності, що підлягають ліцензуванню відповідно до базового Закону, планується також включити:

• виробництво, зберігання, транспортування, використання, знешкодження, захоронення та утилізацію особливо небезпечних хімічних речовин (за переліком, що визначається Кабінетом Міністрів України), оптову та роздрібну торгівлю особливо небезпечними хімічними речовинами;

• виробництво, зберігання, транспортування, знешкодження, захоронення, утилізацію пестицидів та агрохімікатів, оптову та роздрібну торгівлю пестицидами й агрохімікатами;

• здійснення операцій з металобрухтом;

• виробництво спирту етилового, коньячного і плодового, спирту етилового ректифікованого виноградного, спирту етилового ректифікованого плодового, спирту-сирцю виноградного, спирту-сирцю плодового та алкогольних напоїв, оптову торгівлю спиртом етиловим, коньячним і плодовим, оптову, роздрібну торгівлю алкогольними напоями;

• виробництво тютюнових виробів, оптову, роздрібну торгівлю тютюновими виробами;

• випуск і проведення лотерей;

• користування залізничними коліями, диспетчерськими службами, вокзалами та іншими об’єктами інфраструктури, що забезпечують рух залізничного транспорту загального користування;

• управління повітряним рухом;

• надання спеціалізованих послуг транспортних терміналів, портів, аеропортів (за переліком, що визначається Кабінетом Міністрів України);

• розроблення, виготовлення, реставрацію, модернізацію та утилізацію зброї військового призначення, військової техніки, боєприпасів, а також комплектуючих виробів та елементів до них.

Частина 1 ст. 11 скасовує можливість встановлення спеціальними законами іншого терміна видачі ліцензій на окремі види діяльності, ніж той, що встановлений у цьому Законі.

Стаття 15 визначає норми, відповідно до яких за видачу ліцензії справляється плата. Її розмір встановлює Кабінет Міністрів України. В разі коли органом ліцензування є центральний орган виконавчої влади, плата за видачу й переоформлення ліцензій, видачу копій дублікатів ліцензій зараховується до Державного бюджету України. В разі коли органом ліцензування є місцевий орган виконавчої влади, плата за видачу й переоформлення ліцензій, видачу копій та дублікатів ліцензій зараховується до відповідного місцевого бюджету.

Характеристики

Список файлов ответов (шпаргалок)