31213 (569951), страница 3

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 3)

Питання витребування майна з чужого незаконного володіння не нове і було достатньо висвітлене в роботах цивілістів. Проте на етапі правозастосування виникає низка питань щодо його реалізації.

Відповідно до ст.386 Цивільного кодексу, "власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню". Одним з таких способів захисту власності є витребування майна з чужого незаконного володіння. [9]

Цивільно-правові засоби захисту цивільних прав досить різні за своєю суттю, а також за умовами застосування. Залежно від характеру посягання на права власника і змісту захисту, який йому надається, цивілісти виділяють такі цивільно-правові засоби: речові і зобов’язально-правові. Таким чином, під цивільно-правовим захистом права власності розуміється сукупність встановлених цивільним законодавством засобів, які застосовуються при порушенні цих прав і спрямовані на відновлення або захист майнових інтересів їх власників.

За своєю правовою природою речові засоби захисту права власності застосовуються при безпосередньому порушенні права власності, пов’язаному з протиправними діями третіх осіб, які виключають або істотно обмежують здійснення власником своєї правомочності. Реальний захист у такому разі буде спрямований на усунення самих перешкод у здійсненні права власності і не буде зв’язаний жодними конкретними зобов’язаннями між власником і порушником. Стаття 387 ЦК регламентує, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави, заволоділа ним.

До речових позовів належать:

віндикаційний позов - у цивільному праві спосіб захисту права власності, за допомогою якого власник або особа, що володіє майном на законній підставі, може витребувати своє майно з чужого незаконного володіння. Ця форма позову існувала ще в римському праві. Власник може віндиціювати своє майно від недобросовісного, а якщо майно придбано безвідплатно, то й від добросовісного набувача незалежно від того, яким чином воно вибуло з його володіння. Від добросовісного набувача, який придбав майно за відплатним договором, воно може бути витребуване лише в разі, якщо було загублене власником або особою, якій власник передав це майно у володіння (наприклад, у тимчасове користування), викрадене у того чи іншого або вибуло з їхнього володіння будь-яким іншим шляхом без їхньої волі. Власник має право вимагати не тільки повернення майна, а й передання всіх доходів, які незаконний власник одержував або міг одержати за весь час володіння (якщо власник недобросовісний) або з моменту, коли він дізнався або міг дізнатися про незаконність володіння (якщо власник добросовісний). Володілець майна має право вимагати від власника відшкодування необхідних витрат на утримання майна з того часу, з якого власникові належить право на повернення майна або передання доходів.

негаторний позов - вимоги власника щодо усунення порушень права власності, які не пов’язані з позбавленням володіння майном;

вимоги власника про визнання права власності.

Зобов’язально-правові способи захисту власності базуються на охороні майнових сторін у цивільному договорі, а також осіб, яким було завдано збитків у результаті позадоговірного завдання шкоди їх майну. Такі вимоги про захист інтересів безпосередньо не витікають із права власності. Законодавець визначив ці позови як позови власника до правопорушника, з яким він пов’язаний зобов’язальними правовідносинами (договірними і позадоговірними), спрямованими як на усунення перешкод у здійсненні права власності, так і на відшкодування шкоди або збитків. Ця категорія позовів часто трапляється в юридичній практиці та є позовами про повернення речей, наданих у користування за договором, або позови про повернення безпідставно отриманого майна.

Витребування майна з чужого незаконного володіння належить до способів речово-правового захисту права власності (речового права на чуже майно). В рамках таких правовідносин власник (користувач) майна не перебував в зобов’язальних відносинах з особою, в якої знаходиться майно. Обов’язкова умова застосування вказаного способу захисту права з боку особи, майно якої належить на підставі правового титулу, є володіння третьою особою майном без відповідної правової підстави (ст.387 ЦК). [9]

Під правовою підставою володіння слід розуміти підстави, вказані в ст.11 ЦК, з якими закон пов’язує виникнення права володіння майном. У такому спорі сторонами виступають володілець майна, який не тільки позбавлений можливості користуватися і розпоряджатися цим майном, а вже фактично ним не володіє, і незаконний фактичний власник майна (як добросовісний, так і недобросовісний). Для пред’явлення такого позову необхідно, щоб майно, яке втратив володілець, збереглося в натурі і знаходилося у фактичному володінні іншої особи. Якщо майно вже знищене або перероблене, право власності на нього як таке припиняється. У таких випадках власник має право лише на захист своїх майнових інтересів, зокрема, за допомогою позову про завдання шкоди.

Власник може вимагати повернення свого майна за таким позовом лише в тому разі, якщо інша особа володіє його майном незаконно. Якщо ж особа володіє чужим майном на законних підставах, то власник не може витребувати своє майно з такого володіння шляхом пред’явлення віндикаційного позову. На законодавчому рівні передбачено, що віндиціювати можна лише індивідуально визначене майно, що витікає із суті цього позову, спрямованого на повернення власнику того ж майна, яке вибуло з його володіння.

Об’єкти, які визначаються родовими ознаками, не можуть бути віндиційовані. Проте речі, котрі мають спільні загальні властивості для всіх речей цього вигляду, можуть набувати властивостей індивідуально визначеного майна і зберігати ці властивості до моменту пред’явлення позову. Це дозволяє особі виділити речі, що становлять її власність, серед інших.

Водночас одного встановлення факту володіння майном без достатньої правової підстави для реалізації права на витребування майна з чужого незаконного володіння недостатньо. З огляду на норму ст.388 ЦК для можливості захисту власником (користувачем) майна свого права необхідно встановлення так званої психологічної складової володіння без достатніх правових підстав, а також особливостей заволодіння майном його останнім утримувачем. З цією метою для визначення ставлення особи до заволодіння майном, при якому останній його утримувач не знав і не міг знати про те, що майно набувається ним без достатніх правових підстав, законодавець вводить поняття "добросовісний набувач". У цих випадках справжній власник майна не має права витребувати майно, що належить йому, від останнього його утримувача (що з огляду на положення ст.388 ЦК фактично підтверджує законність володіння майном такою особою), проте може захистити своє порушене право іншим шляхом, наприклад, зажадавши компенсації шкоди особою, внаслідок незаконних дій якої майно вибуло з власності (користування).

Законодавець встановлює випадки, в яких допускаються винятки з правила про неможливість витребування майна в добросовісного набувальника. Витребування майна в добросовісного набувальника залежить від умов, при яких майно вибуло з володіння власника або особи, якій той передав майно за договором відплатності (безвідплатності) придбання. У разі якщо добросовісний набувач отримав майно безвідплатно від особи, яка не має права його відчужувати, то правило про неможливість витребування майна на цей випадок не поширюється (ч.3 ст.388 ЦК). При цьому законодавець не ставить у залежність можливість витребування майна від останнього набувача від наявності або відсутності права власника (користувача) майна на витребування майна від особи, від якої останній набувач отримав майно. Тобто для реалізації можливості витребування майна від останнього набувача встановлення факту недобросовісності передостаннього набувальника не вимагається. [4]

Також у судовій практиці відомі випадки, коли неможливо витребувати майно від добросовісного набувача, що зумовлено формуванням внутрішньої спрямованості власника (користувача) майна на перехід права власності на майно до третіх осіб. За відсутності волі власника (користувача) майна на відчуження його третій особі таке майно може бути витребуване в добросовісного набувача.

Випадки придбання майна проти волі власника перераховані в ч.1 ст.388 ЦК. Інші можливі випадки - це, зокрема, випадки укладення угод з так званими вадами волі (операції осіб, що не володіють достатнім обсягом дієздатності, угоди, укладені під впливом помилки, обману тощо).

У цьому разі позиція законодавця зрозуміла - за відсутності бажання (волі) власника на вибуття від нього майна не може діяти правило про добросовісність набувача незалежно від того, скільки осіб до останнього набувача володіли майном після вибуття його з власності (користування) особи. Така позиція повністю відповідає теоретичному правилу єдності волі (бажання, спрямованості дій) і волевиявлення (матеріальної фіксації волі).

Проте навіть із цього винятку є свій виняток. У разі продажу майна в порядку, встановленому для виконання судових рішень, майно не може бути витребуване від добросовісного набувача за будь-яких умов. І цей виняток цілком виправданий, оскільки порядок реалізації майна, встановлений для виконання присуджень, передбачає елемент примусовості вказаних дій, який виключає необхідність наявності волі власника майна на перехід прав на майно до третіх осіб.

Межа між добросовісним і несумлінним володінням встановлюється судом, виходячи з презумпції добросовісності набувача. Для її спростування має бути доведено, що набувач спеціально або з грубої необережності не взяв до уваги конкретні обставини договору, з яких убачається, що майно відчужується неправомірно. Відповідальність недобросовісного набувача перед власником грунтується не тільки на об’єктивній протиправності придбання майна, а й, як уже вказувалося, на суб’єктивному чиннику, тобто вині набувача.

Оскільки добросовісне володіння передбачає відсутність вини добросовісного набувача в порушенні права власності, то законодавець допускає витребування спірного майна на користь власника в такому стані, в якому воно виявилося в момент, коли власник дізнався або міг дізнатися про неправомірність свого володіння. Що стосується вимог власника про витребування майна в незаконного недобросовісного набувача, то вони підлягають задоволенню в усіх випадках. Він зобов’язаний повернути власнику майно в тому вигляді, в якому воно було в момент заволодіння, і несе відповідальність за будь-яке зменшення його цінності. Якщо недобросовісний набувач знищує або відчужує майно, то власник може зажадати від нього відшкодування його дійсної вартості.

Відповідно до ст.392 ЦК, власник майна може пред’явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, що посвідчує його право власності. [9]

З правової позиції, такий позов - це позадоговірна вимога власника майна про констатацію перед третіми особами факту належності позивачу права власності на спірне майно, не поєднане з конкретними вимогами про повернення майна або усунення інших перешкод, не пов’язаних з позбавленням володіння. Такі позови спрямовані на усунення перешкод у здійсненні власником свого права і посягань на належне власнику майно за допомогою підтвердження в судовому порядку факту належності йому спірного майна на правах власності.

Вказаний позов може бути заявлений власником індивідуально визначеного майна, який як володіє, так і не володіє ним, права якого оспорюються, заперечуються або не визнаються. Підставою позову є обставини, які підтверджують наявність у позивача права власності або іншого права на майно.

Необхідною умовою захисту права власності шляхом його визнання є підтвердження позивачем своїх прав на майно. Це може витікати з представлених доказів, правовстановчих документів, показань свідків, які підтверджують належність позивачу спірного майна.

Оскільки позови про визнання права власності, з одного боку, не пов’язані з конкретними порушеннями правомочності власника і, з іншого боку, диктуються незаконною поведінкою третьої особи, на них, як і на негаторні позови, не поширюється дія позовної давності.

Захист права власності здійснюється в позовному порядку судом, третейським судом, а у випадках, передбачених законом, - органами державної влади, місцевого самоврядування.

Судовий захист права власності здійснюється шляхом розгляду справ за такими позовами:

• про визнання права власності на майно (власник майна може подати позов про визнання його права власності, коли це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності);

• про витребування майна з чужого незаконного володіння чи відшкодування його вартості, про усунення різних порушень права власності;

• про поділ спільного майна або виділ з нього частки;

• про визначення порядку володіння, користування та розпорядження майном, що є спільною власністю;

• про визнання недійсними правочинів про відчуження майна;

• про визнання незаконними актів державних органів, органів місцевого самоврядування, що порушують право власності (власник майна, права якого порушені внаслідок таких дій, має право вимагати відновлення того становища, яке існувало до видання цього акта; у разі неможливості відновлення попереднього становища власник має право на відшкодування майнової та моральної шкоди);

• про переведення прав та обов'язків покупця за договором купівлі-продажу, укладеним учасником спільної часткової власності щодо своєї частки з порушенням права іншого учасника цієї спільної власності на переважну купівлю;

• про передачу в приватну власність майна, яке за законом підлягає відчуженню (ст. 1 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" та ін);

• про визнання недійсними правочинів про відчуження квартир з громадського житлового фонду з порушенням, наприклад, права наймача на придбання цього приміщення у власність, або переведення на нього прав та обов'язків набувача за цим правочином;

Характеристики

Список файлов ответов (шпаргалок)