31199 (569947), страница 3

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 3)

4. Конфедерація

Конфедерація – це міждержавне об’єднання з певними, визначеними в установчому акті цілями. Спільні органи, що формуються у конфедерації, наділені обмеженою компетенцією. Держави-члени мають право скасовувати акти цих органів і право виходити з конфедерації.

Конфедерація — тимчасовий союз суверенних держав, які об'­єдналися для досягнення певних цілей і спільно здійснюють низку напрямків державної діяльності (оборона країни, зовнішня тор­гівля, митна справа, грошово-кредитна система тощо) при збе­реженні в інших питаннях повної самостійності [15].

Основні ознаки конфедерації (через етап конфедерації пройш­ли США, Нідерланди, Швейцарія, остання конфедерація — Сенегамбія, 1981-1989 pp.):

1) відсутність спільної для всієї конфедерації єдиної терито­рії і державного кордону;

2) відсутність загальних законодавчих органів і системи управ­ління;

3) відсутність загальних для всієї конфедерації конституції, системи законодавства, громадянства, судової та фінансової си­стем;

4) відсутність суверенітету конфедерації, збереження сувере­нітету і міжнародно-правового статусу учасників конфедерації;

5) наявність загального конфедеративного органу, що скла­дається з делегатів суверенних держав;

6) рішення загальних конфедеративних органів, прийняте за принципом консенсусу; у разі незгоди з ним членів конфедера­ції не є обов'язковим і не спричиняє ніяких санкцій (право ну­ліфікації, тобто відхилення);

7) наявність права виходу зі складу конфедерації у кожного з її суб'єктів.

Конфедерації мають нестійкий, перехідний характер: вони або розпадаються, або еволюціонують у федерацію.

5. Співдружність як одна з форм державного устрою

Заслуговує на увагу особлива форма об'єднання держав, іме­нована співдружністю (СНД, Британська Співдружність націй, Європейська Співдружність у Західній Європі). Це є дуже рідкі­сне, ще аморфніше за конфедерацію, але, однак, організаційно оформлене об'єднання держав, які виступають як асоційовані учасники при збереженні ними повного суверенітету і незалеж­ності. В основу співдружності, як і при конфедерації, покладені міждержавний договір, статут, декларація, угоди, інші юридичні акти. Цілі, висунуті при створенні співдружності, можуть бути найрізноманітні — економічні, культурні та ін [16].

Співдружність може мати перехідний характер: розвитися в конфедерацію і навіть у федерацію за наявності необхідних пе­редумов, або, навпаки, призвести до дезінтеграції, роз'єднання.

СНД (Співдружність незалежних держав, утворена в 1991 p.) — це об'єднання незалежних держав, що мають на меті зберегти історичну спільність народів і сформовані між ними зв'язки шляхом координації політики, рівноправного і взаємовигідного співробітництва. СНД заснована трьома державами — Бєларуссю, Росією, Україною. Згодом до них приєдналися дев'ять кра­їн — Азербайджан, Вірменія, Грузія, Казахстан, Киргизстан, Мол­дова, Таджикистан, Туркменистан, Узбекистан.

СНД здійснює діяльність через спільні координуючі органи: Раду глав держав. Раду глав урядів, Раду міністрів закордонних справ. Координаційно-консультативний комітет. Головне коман­дування об'єднаних збройних сил, Раду командувачів прикор­донними військами, Економічний суд. Комісію з прав людини, а також через інститути. Серед інститутів Співдружності значне місце посідає Міжпарламентська Асамблея, яка складається з парламентських делегацій — учасників Угоди про Міжпарламент­ську Асамблею (підписана 27 березня 1992 p.). Рішення Міжпар­ламентської Асамблеї мають форму актів: заяв, звернень, реко­мендацій, пропозицій. До її компетенції входить розробка реко­мендаційних законодавчих актів (модельних) із питань, що знаходяться у сфері спільних інтересів держав Співдружності [17].

Відносини між державами в Співдружності будуються на ос­нові норм і принципів міжнародного права, оскільки вона не є держава і не є державне утворення. Правову основу СНД скла­дають низка угод і інших документів (Угода про створення Спів­дружності Незалежних Держав і Протокол до неї, Алма-атинська декларація від 21 грудня 1991 p., Угода з військових питань, Статут СНД від 22 січня 1993 p. та ін.). Разом із членством у СНД передбачена така форма, як асоційоване членство. Встанов­лено право виходу з СНД.

Висновки

Проаналізувавши деякі поняття державного устрою я зрозуміла, що
форма держави - складне суспільне явище, яке містить у собі три взаємозалежних елементи: форму правління, форму державного устрою і форму державного режиму.; визначила, що форма державного устрою - це національна й адміністративно-територіальна будівля держави, що розкриває характер, взаємин між його складовими частинами, між центральними і місцевими органами державного керування, влади.

Форми державного устрою зарубіжних країн різноманітні та індивідуальні. Але в науці конституційного права виділяють дві основні форми – унітарну та федеративну, що звичайно, ніяк не виключає існування змішаних форм державного устрою.

Форма правління — це організація верховної влади в державі, характер і принципи її взаємодії з іншими органами держави, з політичними партіями, класами і соціальними групами. Форми правління залежать від форм демократії, від наявності певної виборчої системи або її відсутності, від наявності виборних органів тощо. За формами правління всі держави поділяються на монархії і республіки, які мають різні види.

Кожна держава має свою форму і зміст. Форма означає зовнішнє оформлення, вираження того чи іншого соціального явища, його змісту. Питання про форму держави є питанням, як організована державна влада, яка система державних органів існує, які існують форми правління, які взаємозв'язки між окремими органами державної влади, національно-територіальний устрій держави і методи управління державою і суспільством. Форма держави є спосіб її існування і функціонування. Держава є політичною формою економічного і соціального розвитку суспільства.

Перелік посилань:

1. Шостенко І.І. Історія держави і права зарубіжних країн: Навчально-методичний посібник; -К.: МАУП, 2003. -101, с.

3. Конституційне право зарубіжних країн: Навч. посібник/ К 65 М. С. Горшеньова, К. О. Закоморна, В. О. Ріяка та ін.; За заг. ред. В. О. Ріяки. — 2-е вид., допов. і псрероб, — К.: Юрінком Інтер, 2004.

4. Арановский К. В. Государственное право зарубежных стран: Учебное пособие. -М.: Инфра-М: Форум, 2000. -486, с.

5. Бостан Л. М. Історія держави і права зарубіжних країн: Навчальний посібник - К.: Центр навчальної літератури, 2004. -671 с.

6. Бостан С. К. Державне право зарубіжних країн: Навчальний посібник. - К.: Центр навчальної літератури, 2005. -503 с.

7. Історія держави і права зарубіжних країн: Хрестоматія/ За ред. В.Д. Гончаренко; - К.: Видавничий дім, 2002. -714 с.

8. Лісничий В. В. Політичні та адміністративні системи зарубіжних країн: Навчальний посібник/ Василь Лісничий. -К.: Професіонал, 2004. -335, с.

9. Омельченко І. К. Історія держави і права зарубіжних країн: Навчально-методичний посібник. - К.: Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького, 2000. -132, с.

10. Рубаник В. Є. Лекції з історії держави та права зарубіжних країн: Навч. посібник,. -Х.: Консум, 2003. -527 с.

11. Страхов М. М. Історія держави і права зарубіжних країн: Підручник. -Х.: Право, 2001. -415, с.

12. Макарчук В. С. Загальна історія держави і права зарубіжних країн: Навчальний посібник. -К.: Атіка, 2004. -615, с.

13. Михалева Н. А. Конституционное право зарубежных стран: Учеб. пособие. -М.: Юрист, 1999. -349, с.

14. Хома Н. М. Історія держави і права зарубіжних країн: Навч. посібник. -К.: Каравела; Львів: Новий Світ-2000: Магнолія плюс, 2003. - 474 с.

15. Хрестоматія з історії держави і права зарубіжних країн: Навч. посібник для студ. вуз.: У 2 т./ За ред. В.Д.Гончаренка. -К.: Ін Юре, 1998

16. Чиркин В. Е. Конституционное право зарубежных стран: Учебник. -М.: Юристь, 2005. - 669 с.

17. Шевченко О. О. Історія держави і права зарубіжних країн: Навч. посібник для студ. юрид. вузів та фак. -К.: Вентурі, 1997. -303 с.

Перелік використаної літератури:

Арановский К. В. Государственное право зарубежных стран: Учебное пособие. -М.: Инфра-М: Форум, 2000. -486, с.

Бостан Л. М. Історія держави і права зарубіжних країн: Навчальний посібник - К.: Центр навчальної літератури, 2004. -671 с.

Бостан С. К. Державне право зарубіжних країн: Навчальний посібник. - К.: Центр навчальної літератури, 2005. -503 с.

Історія держави і права зарубіжних країн: Хрестоматія/ За ред. В.Д. Гончаренко; - К.: Видавничий дім, 2002. -714 с.

Конституційне право зарубіжних країн: Навч. посібник/ К 65 М. С. Горшеньова, К. О. Закоморна, В. О. Ріяка та ін.; За заг. ред. В. О. Ріяки. — 2-е вид., допов. і псрероб, — К.: Юрінком Інтер, 2004.

Лісничий В. В. Політичні та адміністративні системи зарубіжних країн: Навчальний посібник/ Василь Лісничий. -К.: Професіонал, 2004. -335, с.

Макарчук В. С. Загальна історія держави і права зарубіжних країн: Навчальний посібник. -К.: Атіка, 2004. -615, с.

Михалева Н. А. Конституционное право зарубежных стран: Учеб. пособие. -М.: Юрист, 1999. -349, с.

Омельченко І. К. Історія держави і права зарубіжних країн: Навчально-методичний посібник. - К.: Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького, 2000. -132, с.

Рубаник В. Є. Лекції з історії держави та права зарубіжних країн: Навч. посібник,. -Х.: Консум, 2003. -527 с.

Страхов М. М. Історія держави і права зарубіжних країн: Підручник. -Х.: Право, 2001. -415, с.

Хома Н. М. Історія держави і права зарубіжних країн: Навч. посібник. -К.: Каравела; Львів: Новий Світ-2000: Магнолія плюс, 2003. - 474 с.

Хрестоматія з історії держави і права зарубіжних країн: Навч. посібник для студ. вуз.: У 2 т./ За ред. В.Д.Гончаренка. -К.: Ін Юре, 1998

Чиркин В. Е. Конституционное право зарубежных стран: Учебник. -М.: Юристь, 2005. - 669 с.

Шевченко О. О. Історія держави і права зарубіжних країн: Навч. посібник для студ. юрид. вузів та фак. -К.: Вентурі, 1997. -303 с.

Шостенко І.І. Історія держави і права зарубіжних країн: Навчально-методичний посібник; -К.: МАУП, 2003. -101, с.

Характеристики

Список файлов ответов (шпаргалок)