31194 (569945), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

місячний строк передбачений для:

• призначення і проведення попереднього судового засідання (ст. 129 ЦПК);

• подання скарги у зв’язку із винятковими обставинами (ст. 355 ЦПК);

• повідомлення суду та заявника про виконання відповідним органом державної виконавчої служби ухвали суду(ст. 389 ЦПК).

двомісячний строк має місце у випадках:

• пред’явлення позову заявником до держателя втраченого цінного папера на пред’явника або векселя (ч. 2 ст. 265 ЦПК);

• подання касаційної скарги (ч. 1 ст. 325 ЦПК).

тримісячний строк встановлюється для:

• призначення справи до розгляду, якщо держатель втраченого цінного паперу на пред’явника або векселя не надасть заяви до суду про свої права на цінний папір або вексель (ч. 1 ст. 266 ЦПК);

• подання заяви фізичної особи або її законного представника про припинення надання особі психіатричної допомоги у примусовому порядку (ч. 5 ст. 280 ЦПК);

• подання заяви про перегляд у зв’язку з нововиявленими обставинами (ст. 362 ЦПК).

річний строк застосовується для встановлення часових меж, в яких може вирішуватися питання про поважні причини пропуску строку на касаційне оскарження (ст. 325 ЦПК).

трирічний строк встановлений на випадок пред’явлення рішення іноземного суду до примусового виконання в Україні (ст. 391 ЦПК) тощо.

Процесуальні строки, визначення тривалості яких покладається на осіб, покликаних виконувати конкретні процесуальні дії.

1. На клопотання осіб, які беруть участь у справі, суд може вимагати будь-які письмові або речові докази від інших осіб із зазначенням строку, протягом якого вони мають бути подані до суду (ст. 47, 48, 53 ЦПК). Строк залежить від місця знаходження таких осіб, від часу, потрібного для зняття копії, й інших обставин. При залишенні заяви без руху суд повідомляє про це позивача і надає йому строк для виправлення недоліків такої заяви (ст. 139 ЦПК). При відкладенні розгляду справи суд призначає новий процесуальний строк її розгляду (ст. 176 ЦПК). Залежно від обставин справи суддя встановлює процесуальний строк відстрочки чи розстрочки виконання (ст.204 ЦПК).

2.Процесуальні строки, які визначаються в нормах цивільного процесуального права, мають вказівку на подію, складаються із суми окремих процесуальних строків, встановлених для виконання конкретних процесуальних дій:

- Подача доказів може бути здійснена до початку судового засідання (ст. 34 ЦПК). 7-20 днів з дня прийняття позову на стадії підготовки справи до розгляду плюс 7-15 днів, передбачених для призначення справи до розгляду (ст. 146, 148 ЦПК).

- Докази подаються сторонами й іншими особами, які беруть участь у справі, тому вони визначають строки виконання цих процесуальних дій (ст. 30 ЦПК).

- Процесуальні строки вступу у справу визначають треті особи, оскільки такий вступ можливий починаючи з порушення в суді цивільної справи до постановлення судом рішення (ст. 107, 108 ЦПК).

1.3.Значення процесуальних строків

Для виконання завдань цивільного судочинства істотним є не тільки встановлення порядку відправлення правосуддя у цивільних справах, а й темпоральні межі здійснення судочинства та його етапів (стадій), в тому числі щодо вчинення процесуальних дій учасниками цивільного процесу. Адже надзвичайно важливо, щоб цивільне Судочинство здійснювалось не лише правильно, а й своєчасно. Саме задля досягнення цієї мети і встановлюються цивільні процесуальні строки. При цьому існування та чітке їх дотримання є не лише гарантією здійснення учасниками процесу їх суб’єктивних процесуальних прав, а й запорукою ефективності здійснення цивільного судочинства.

Призначення процесуальних строків полягає в тому, що вони створюють оптимальний часовий режим для відправлення правосуддя: з одного боку прискорюють провадження по справі, а з іншого – протидіють поспіху в реалізації процесуальних прав та обов’язків. Ціллю правосуддя є своєчасність, а не швидкість розгляду та розв’язання справи.

Значення процесуальних строків полягає у тому, що вони забезпечують не тільки правильний, а й своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з тим, щоб порушене цивільне право було з мінімальною витратою часу поновлене, але з додержанням норм цивільного процесуального права, забезпеченням гарантій у здійсненні особами, які беруть участь у справі, іншими учасниками процесу суб’єктивних процесуальних прав і виконанні покладених на них цивільних процесуальних обов’язків.

1. Обчислення, зупинення, поновлення і продовження цивільних процесуальних строків

Відповідно до ст. 68 ЦПК, строки, які встановлені законом або судом, обчислюються роками, місяцями і днями. В окремих випадках, цивільні процесуальні строки можуть обчислюватись і годинами (ст.ст. 280, 281, 284 ЦПК). Вони можуть також визначатись вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати (наприклад ст. 381 ЦПК).

Однак у будь-якому разі строк, як категорія темпоральна, є періодом часу, який має початок та завершення. Початком перебігу цивільного процесуального строку є наступний день після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов’язано його початок (ст. 69 ЦПК). Однак коли строк обчислюється годинами, то початком його перебігу повинна бути фактична година, яка відповідає вчиненню дій, з якими закон пов’язує початок перебігу процесуального строку.

Щодо закінчення цивільного процесуального строку, то відповідно до ст. 70 ЦПК строк, обчислюваний роками, закінчується у відповідні місяць і число останнього року строку. Коли ж строк обчислюється місяцями, то він закінчується у відповідне число останнього місяця строку. Однак бувають випадки, коли закінчення строку, що обчислюється місяцями, припадає на такий місяць, що відповідного числа не має. Тоді цивільний процесуальний строк закінчується в останній день цього місяця. Якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день. У разі встановлення зв’язку строку із настанням певної події, яка повинна неминуче настати, то він закінчується наступного дня після настання події.

Конкретним терміном завершення строку є 24 година його останнього дня. Однак велика кількість процесуальних дій напряму пов’язані із завершенням робочого часу, наприклад, із робочими годинами суду. В цьому випадку строк закінчується у момент закінчення останнього часу робочого дня. При цьому строк не вважається пропущеним, якщо до його закінчення заява, скарга, інші документи чи матеріали або грошові кошти здано на пошту чи передано іншими відповідними засобами зв’язку.

Правовими наслідками пропущення цивільних процесуальних строків є те, що право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом, а документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, якщо суд за клопотанням особи, що їх подала, не знайде підстав для поновлення або продовження строку.

Однак перебіг цивільних процесуальних строків може бути не безперервним. За певних обставин в нього можуть втрутитись різноманітні обставини, з якими закон пов’язує його зупинення. Підставою для зупинення перебігу процесуальних строків відповідно до ст. 71 ЦПК є зупинення провадження у справі. Початок такого зупинення пов’язується з моментом настання тієї події, внаслідок якої суд зупинив провадження.

В окремих випадках закон встановлює можливість поновлення чи продовження цивільного процесуального строку (ст. 73 ЦПК). Суд поновлює або продовжує строк, встановлений відповідно законом або судом, за клопотанням сторони або іншої особи у разі його пропущення з поважних причин. При цьому поважність причин пропуску строку визначається виключно судом.

Питання про поновлення чи продовження пропущеного строку вирішується виключно судом, якому належало вчинити процесуальну дію або до якого потрібно було подати документ чи доказ. При цьому, про місце і час розгляду цього питання повідомляються особи, які беруть участь у справі, однак їх присутність не є обов’язковою. Одночасно з клопотанням про поновлення чи продовження строку може бути вчинено ту дію або подано той документ чи доказ, стосовно якого заявлено клопотання, про що судом встановлюється ухвала.

2. Виправлення недоліків рішення судом, що його ухвалив

2.1. Поняття недоліків рішення суду

За загальним правилом, після проголошення рішення суд, який його ухвалив, не має права його скасовувати або змінювати(ч. 2 ст. 218 ЦПК). Це принципове правило, що гарантує стабільність судового рішення, його незмінність.

Суд може скасувати тільки заочне рішення (ст. 231 ЦПК), а також рішення у ряді справ окремого провадження (ст.ст. 241, 250, 255 ЦПК). Допущені у рішенні помилки, внаслідок яких воно є незаконним та (або) необґрунтованим, є підставою для його зміни та скасування судом апеляційної, касаційної інстанції, у зв'язку з винятковими та нововиявленими обставинами. В той же час суду, що виніс рішення, надається можливість доповнити своє рішення, внести в нього виправлення без зміни змісту в строго обмежених законом випадках.

В окремих випадках, чітко визначених законом, суд, який ухвалив рішення, може, не змінюючи вирішення справи по суті, усунути деякі його вади, які мають несуттєвий характер, однак не дозволяють сторонам отримати захист за цим рішенням. До цих способів слід віднести:

• виправлення описки чи явної арифметичної помилки (ст. 219 ЦПК);

• ухвалення додаткового рішення (ст. 220 ЦПК);

• роз'яснення рішення суду (ст. 221 ЦПК).

2.2. Виправлення описки чи явної арифметичної помилки

Виправлення описки чи явної арифметичної помилки (ст. 219 ЦПК) — це спосіб усунення, який спрямований на усунення недоліку рішення суду у ході викладу його змісту. Виправлення описки чи явної арифметичної помилки в рішенні виправляється судом, який виніс рішення. Тут маються на увазі такі неточності, які відбиваються на можливості реалізації рішення або ж його правосудності.

У цьому разі такий недолік повинен мати очевидний характер і не може полягати у зміні ухваленого рішення. Описка полягає у неправильному зазначенні у тексті рішення об'єкта, сторони, певної дати чи строку тощо. Як правило, описки пов’язані з перекрученням, що допущені при надрукуванні окремих слів та висловів, прізвищ кого-небудь з учасників процесу, складу суду. Можуть мати місце й перекручення найменувань юридичної особи.

Помилкою ж може бути обчислення розміру присудженого, його частки тощо. Причому помилка повинна мати елементарний (арифметичний) та очевидний характер. Явні арифметичні помилки – це невірно зроблені арифметичні дії. Якщо помилка міститься не в розрахунках, а в принципі визначення грошової компенсації, то вона не може бути виправлена ухвалою суду.

Цей недолік суд може виправити з власної ініціативи або за заявою осіб, які беруть участь у справі, шляхом постановлення ухвали. Питання про внесення виправлень вирішується в судовому засіданні з повідомленням осіб, які беруть участь у справі, неявка яких не перешкоджає розглядові. На ухвалу суду може бути подана апеляційна скарга.

Ухвала, в якій містяться виправлення, може бути у встановленому порядку оскаржена (ст. 213 ЦПК).

2.3. Ухвалення додаткового рішення

Ухвалення додаткового рішення (ст. 220 ЦПК) застосовується у тому разі, якщо рішення суду має ваду повноти та вичерпності. Ухвалюється таке рішення за заявою осіб, які беруть участь у справі, чи з власної ініціативи якщо: 1) стосовно якої-небудь позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення;

2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної суми грошових коштів, які підлягають стягненню, майно, яке підлягає передачі, або дії, які треба виконати;

3) суд не допустив негайного виконання рішення у випадках його обов'язковості;

4) судом не вирішене питання про судові витрати.

Умови прийняття додаткового рішення, яке передбачене ст. 221 ЦПК, є винятковими. Порушення вимог указаної статті тягне за собою зміну або відміну судового рішення. Неодмінною умовою в залежності від якої поставлена можливість винесення додаткового рішення, є наявність єдиної фактичної основи (встановлені в судових засіданнях обставини та дослідженні по суті докази). Суд доповнює власне рішення, приводячи його у відповідність із змістом розглянутого діла. Якщо єдина фактична основа відсутня, виносити додаткове рішення не можна.

Суд не має права під виглядом додаткового рішення змінювати зміст основного або вирішувати нові питання, які не були досліджені в судовому засіданні.

Питання про ухвалення додаткового рішення може бути порушене протягом строку виконання рішення. Суд ухвалює додаткове рішення після розгляду питання в судовому засіданні з повідомленням сторін. Їх присутність не є обов’язковою. Про відмову в ухваленні додаткового рішення суд постановляє ухвалу.

На додаткове рішення та ухвалу суду про відмову в його ухваленні може бути подано скаргу.

2.4 Роз'яснення рішення суду

Роз'яснення рішення суду (ст. 221 ЦПК) провадиться у тому випадку, якщо воно не відповідає вимогам чіткості викладу, що зумовлює труднощі або неможливість виконання.

Прохання роз'яснити судове рішення можуть заявити:

• особи, які беруть участь у справі;

• органи державного управління за таких умов:

• якщо рішення не виконано;

• якщо строк позовної давності не закінчився

Суд дає роз'яснення рішення:

• у судовому засіданні з викликом сторін, неявка яких при належному повідомленні не заважає вирішенню цього питання;

• роз'яснення рішення не повинно змінювати його змісту;

• відповідною ухвалою, яка може бути у встановленому порядку оскаржена (ст. 215 ЦПК).

Якщо рішення незрозуміле, суд, що вирішив справу, на прохання осіб, які брали участь у справі, а також державного виконавця, роз'яснює своє рішення, не змінюючи при цьому його змісту. Підставою для роз’яснення рішення суду частіше всього може стати невизначеність його резолютивної частини, яка була виявлена при здійсненні виконавчих дій. Подання заяви про роз'яснення рішення допускається, якщо воно ще не виконане чи не закінчився строк, протягом якого рішення може бути пред'явлене до виконання.

Характеристики

Список файлов ответов (шпаргалок)