31184 (569943), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Конституційні закони - це такі закони, які вносять зміни і доповнення до Конституції, приймаються в особливому, ускладненому порядку і мають таку саму юридичну силу, що й Конституція.

Органічні закони приймаються за прямими приписами Конституції в порядку, відмінному від процедури прийняття як конституційних, так і звичайних законів, і посідають проміжне місце між ними.

Звичайні ординарні закони, якщо в них містяться конституційні норми, також є джерелом державного права. Вони приймаються у порядку такої самої законодавчої процедури, що й інші нормативно-правові акти парламенту.

До джерел та форм вираження норм конституційног права належать або можуть відноситись: окремі акти Конституційного Суду України; ряд постанов ВРУ; окремі загально-нормативні укази Президента України; деякі постанови Кабінету Міністрів України; окремі рішення, прийняті місцевим референдумом; правові звичаї; конституційні звичаї, а також конституційний прецедент.

Джерелом конституційного права можуть бути й договори (конституційно-правові, які мають бути забезпечені силою закону, що передбачає договір, або у випадку, не врегульованому конституційним законодавством; міжнародні, згоду на обов'язковість яких надано ВРУ, оскільки вони згідно з ч. 1 ст. 9 Конституції України - частина національного законодавства України).

Істотною характеристикою джерел конституційного права є їхня юридична природа, елементами якої виступають: 1) нормативність актів; 2) юридична сила; 3) форма і структура; 4) дія актів у часі, просторі та за колом осіб; 5) забезпечення реалізації актів.

Одним із важливих елементів юридичної природи джерел конституційного права є їх юридична сила, під якою розуміють, звичайно, співвідношення правових актів, їх місце в 'ієрархії конституційно-правових актів. Іншими словами: чим вище місце акта в такій ієрархії, тим вища його юридична сила. Природно, найвищу юридичну силу має Конституція України, яка стоїть на найвищому щаблі ієрархічної системи актів. Таким чином, визначити юридичну силу акта - значить встановити його місце в системі джерел конституційного права, його співвідношення з актами вище- і нижчестоячих органів. Інколи безпідставно вважають, що юридична сила - це міра (ступінь) обов'язковості правового акта, тобто чим вище його місце в системі актів, тим він обов'яковіший. Однак таке уявлення хибне, юридично некоректне: всі правові акти, незалежно від їх „рангу", однаково обов'язкові. З огляду цього Конституція України і рішення сільської ради обов'язкові однаково. Іншими словами, юридична сила джерел конституційного права визначається не територією і колом осіб, на які поширюється дія цього акта, не важливістю і мірою обов'язковості, а місцем у системі джерел конституційного права. Це - зіставлювальна, релятивна властивість актів. Юридична сила джерел конституційного права тісно пов'язана з проблемою законності і правопорядку, забезпеченням верховенства закону в усіх сферах життєдіяльності республіки на шляху її поступу до правової держави.

Отже, існує багато різноманітних джерел конституційного права. Зокрема такими є всі акти, що містять конституційно-правові норми. Основним же джерелом конституційного права є Конституія України (Основний Закон). Крім того джерелами є також закони, окремі постанови, рішення, укази, акти та ін. З’ясувала, що таке юридична сила і що Конституція України має найвищу юридичну силу в ієрархії конституційно-правових актів.

4. Суб'єкти і об'єкти конституційно-правових відносин

Норми конституційного права діють у тому разі, коли вони реалізуються. Під реалізацією норм конституційного права розуміється здійснення учасниками конституційного-правових відносин встановлених у них приписів. У результаті реалізації цих норм виникають конституційно-правові відносини. Отже політико-правові суспільні відносини, врегульовані нормами Конституції України, становлять конституційно-правові відносини.

Таким чином, конституційно-правові відносини - це політико-правові суспільні відносини, врегульовані нормами конституційного права України, змістом яких, є юридичний зв 'язок між його суб'єктами у формі прав та обов'язків, передбачених відповідною конституційно-правовою нормою.

Суб'єкти і об'єкти конституційно-правових відносин є елементами, які входять до складу цих відносин.

Під суб'єктом конституційно-правових відносин розуміють володаря конституційно-правової правоздатності, який реалізує її безпосередньо в даних відносинах.

Суб'єкти, тобто учасники конституційно-правових відносин, досить різноманітні, що обумовлено багатством змісту таких відносин. Вони мають багато спільного з суб'єктами інших відносин: володіють певним статусом, наділені відповідною праводієздатністю, механізмом реалізації своїх повноважень тощо.

До них належать: Український народ - носій повновладдя; Українська держава; нації, корінні народи, національні меншини, що населяють Україну; фізичні особи; юридичні особи; громадяни України; в деяких випадках іноземці і особи без громадянства; політичні партії і громадські організації; державні органи та органи державної влади; виборці, що об'єднані у виборчі округи; комітети та комісії ВРУ; депутати; службові особи ' державних органів і громадських об'єднань; адмінистративно-територіальні одиниці; територіальні громади та інші елементи системи місцевого самоврядування.

Цей перелік не є вичерпним, його можна розширити, диференціювати тощо. Суб'єктами конституційно-правових відносин, наприклад, можна вважати виборчі комісії (Центральну виборчу комісію та виборчі комісії різних рівнів), загальні збори громадян за місцем проживання, постійні комісії місцевих рад, асоціації депутатів тощо.

Суб'єкти конституційно-правових відносин з наданими їм юридичними права і обов'язками здійснюють певні дії, завдяки яким виникають відповідні конституційно-правові відносини, тобто об'єкти таких правовідносин.

Під об'єктами конституційно-правових відносин розуміють певні дії, особисті, соціальні або державні блага, які безпосередньо задовольняють інтереси і потреби суб 'єктів цих відносин і з приводу яких їх учасники вступають у ці відносини і здійснюють свої суб 'єктивні конституційні права та обов 'язки.

Згадані блага можуть бути матеріальними і нематеріальними.

Серед матеріальних видів об'єктів конституційно-правових відносин провідна роль належить загальнонародним та загальнодержавним об'єктам. Це:

• конституційний лад в Україні (ч.З ст. 5 Конституції України),

• влада, влада народу, державна влада (ст. ст. 5, 6 Конституції України),

• суверенітет і територіальна цілісність Украіни (ст. ст. 1, 2, 17 Конституції України),

• економічна та інформаційна безпека України (ч.І ст. 17 конституції України).

Серед другої групи видів об'єктів (нематеріальні об'єкти) конституційно-правових відносин перш за все слід виділити особисті нематеріальні блага людей.

Конкретними об'єктами правовідносин цієї групи є:

• життя людини, захист його є обов'язком держави (ч. 2 ст. 27 Конституції України),

• охорона здоров'я людини (ч. 1 ст. 49 Конституції України).

Таким чином, я з’ясувала визначення понять: „конституційно-правові відносини”, „суб’єкти” і „об’єкти” конституційно-правових відносин. Визначила, хто належить до суб’єктів цих відносин. Навела види об’єктів конституційно-правових відносин та деякі їх приклади. Проте наведений список не є вичерпаним, його можна продовжувати й продовжувати.

Список використаних джерел та літератури

1. Конституція України. Закон України „Про внесення змін до Конституції України” № 2222-ΙV від 8 грудня 2004 року. – Харків: Парус, 2005. – 60 с.

2. Закон „Про всеукраїнський та місцевий референдуми” від 03.07.1991.

3. Конституційне право України / За ред. доктора юр. наук, професора В.Ф. Погорілка, 2-ге допрацьоване видання. – К.: Наукова думка, 2000 р. – 736 с.

4. Мурашин О.Г. Акти прямого народовладдя у правовій системі. – К., 1999 р. – с.49.

5. Теория государства и права. – М.: Юридическая литература, 1973 г. – с. 81.

6. Фрицький О.Ф. Конституційне право України: Підручник. – К.: Юрінком Інтер, 2002. – 536 с.

7. Явич Л.С. Общая теория права. – Л., 1976 г. – с. 131.

Практичне завдання

Умова: Сільська рада прийняла рішення про проведення референдуму щодо перейменування села. Група громадян вирішила бойкотувати референдум. Оскільки агітація здійснювалась і в день референдуму, члени дільничної комісії робили спроби запобігти діям його противників. Водночас прихильники референдуму виступили в день його проедення по місцевому радіо із закликами підтримати перейменування.

Питання: Дайте оцінку діям учасників місцевого референдуму. Чи відповідають ці дії вимогам чинного законодавства?

Відповідь: Згідно п. 1 ст. 8 Закону України „Про всеукраїнський та місцевий референдуми” громадянам надається право безперешкодної агітації за прийняття рішення, що виноситься на референдум, а також проти прийняття рішення. Для реалізації цього права заінтересованим особам і організаціям надаються приміщення для зборів, забезпечується можливість використання засобів масової інформації.

Згідно п. 5 ст. 8 цього ж закону будь-яка агітація в день проведення референдуму забороняється.

А оскільки агітація проводилась і в день проведення референдуму, то дії учасників суперечать вимогам чинного законодавства.

Характеристики

Список файлов ответов (шпаргалок)