Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Функції виконавчої влади належать Уряду, званому також Кабінетом. Монарх призначає Прем'єр-міністра з врахуванням конвенції (кандидат на пост має бути членом Палати общин і мати підтримку, достатню для призначення). Потім прем'єр-міністр вибирає останніх міністрів, які і складають Уряд і є політичними главами Департаментів. Приблизно 20 найголовніших міністрів складають Кабінет міністрів. Як і в інших системах правління, виконавча влада (власне і звана «урядом») несе відповідальність перед Парламентом: отримавши від парламенту вотум недовір'я, уряд буде вимушений або піти у відставку, або спробувати розпустити Парламент і провести загальні вибори. На практиці члени всіх основних партій Парламенту строго контролюються на предмет відповідності їх голосів політиці їх партій. Якщо уряд володіє переважною більшістю, то маловірогідно, що вони не зможуть провести законопроект через голосування. У листопаді 2005 року уряд Блера потерпіла перша поразка (пропозиція про продовження терміну затримання терористів до 90 днів). До цього востаннє законопроект не пройшов через Палату общин в 1986 році (один з трьох випадків в XX столітті). Уряди з незначною перевагою - а також коаліційні - більш схильні до ризику потерпіти поразку. Інколи вони вимушені звертатися до крайніх заходів, наприклад, привозити на лікарняній кушетці хворих членів Парламенту, щоб отримати більшість. Маргарет Тетчер в 1983 і Тоня Блер в 1997 прийшли у владу з такою перевагою, що при незгоді з останніми партіями вони гарантовано вигравали практично всі голосування Парламенту і могли реалізувати радикальні програми реформи виборів.

У Великобританії використовуються різні системи виборів:

First Past the Post використовується для всенародних виборів, а також при виборі місцевої самоврядності в Англії і Уельсі (раніше і в Шотландії).

Additional Member System була введена після введення регіональної автономії (devolution) в 1999 для Шотландського парламенту, Уельських зборів і Лондонських зборів.

Система Single Transferable Vote використовується для виборів в Асамблею Північної Ірландії і місцеві ради. Партійні списки використовуються для виборів до Європейського парламенту.

Supplementary Vote використовується для вибору мерів міст, наприклад, Лондона.

До складу верховних судів входять: Високий суд, Суд корони і Апеляційний суд. Високий суд складається з 78 суддів і підрозділяється на три відділення: королівської лави (очолює лорд – головний суддя), канцелярського (очолюється віце-канцлером), по родинних справах (очолює голова відділення). Розподіл справ між відділеннями визначається спеціалізацією суддів і особливостями процедури; в принципі, кожне відділення може розглядати будь-яку справу, що входить в компетенцію цього суду. Судді призначаються з числа адвокатів. Поділа, які слухаються в першій інстанції, розглядає один суддя. Відділенню королівської лави підсудні справи, регульовані нормами загального, торгівельного права і тому подібне Канцлерському відділенню підсудні справи, не регульовані загальним правом (наприклад, поділа по авторському, винахідницькому праву). Скарги на вирішення високого суду подаються до Апеляційного суду.[1] У складі Апеляційного суду 18 суддів, що іменуються орджастами і очолюваних охоронцем судових архівів. Справи розглядає колегія у складі трьох суддів. Одна з колегій суду займається лише кримінальними справами. Це – кримінальне відділення Апеляційного суду. На відміну від колегій, що розглядають цивільні справи, тут не прийнято, щоб думка суддів, що залишилися в меншості, ставала відомою. Вирішення Апеляційного суду можуть бути оскаржені в Апеляційний комітет палати лордів (в окремих випадках стало можливим пряме оскарження вирішень Високого суду). Таке оскарження носить винятковий характер: палата лордів виносить не більше 30-40 ухвал в рік. Справи розглядаються мінімум трьома лордами по апеляції. Кожен окремо висловлює свою думку у справі. Судді палати лордів як такі або спільно з суддями заморських територій утворюють Судовий комітет Таємної ради. На такому рівні розглядаються скарги не вирішення верховних судів заморських територій і держав – членів Співдружності, оскільки ці держави не виключають подачі такої скарги. Суд корони Суд корони – це нова освіта, створена актами про суд 1971 р. Він розглядає кримінальні справи. Його склад багатообразний. Залежно від вигляду злочину справа може розглядати:

1. окружний суддя (суддя спеціального судового округу в графстві або групі графств);

2. суддя Високого суду (він базується в столиці, але його члени організовують виїзні сесії суду);

3. адвокат, що має спеціальну освіту і повноваження (баррістери або соліситор);

4. виконуючий обов'язки судді.[2]

Баррістери – юристи, що мають виняткове право виступати у вищих судових інстанціях (також має право виступати в судах нижчих інстанцій). Соліситори – більш багато чисельна категорія юристів, дають консультації своїм клієнтам, готують до слухання цивільні і кримінальні справи на користь своїх клієнтів, виступають від імені звинувачення або захисту, а також як представники інтересів сторін в судах нижчих інстанцій. Якщо обвинувачений не визнає себе винним, в розгляді справи беруть участь журі присяжних.

Суди графств Окрім високих судів в Англії діють всілякі нижчестоячі інстанції, які розглядають близько 90% всіх справ. Найважливіші нижчі суди по цивільних справах – це судиграфств. Вони розглядають справи з сумою позову до 1000 ф.ст. Малозначні справи (ціна позову менше 11 ф.ст.) можуть розглядатися помічником судді. Малозначні кримінальні справи підлягають веденню магістратів – простих громадян, на яких покладена роль світових суддів. Їх загальне число близько 20000; це не професійні юристи, винагороди вони не отримують

Адміністративні суди (трибунали) У Великобританії є адміністративні суди(трибунали), але вони діють при органах виконавчої влади і не є органами адміністративної юстиції. Трибунали спеціалізовані відповідно до профілю «свого» органу виконавчої влади: вони розглядають питання, пов'язані з податками, охороною здоров'я, трудовими спорами, інші справи, включаючи деякі цивільні. Складаються не з державних службовців (суддів), а з громадських діячів, юристів. Діяльність трибуналів істотно прискорює вирішення поточних. Невідкладних питань (наприклад, про зарплату). Їх рішення не остаточні і можуть бути оскаржені до суду. У Шотландії діє своя система права і судів.

4. Політико-територіальний устрій Великобританії

Сполучене Королівство формувалося впродовж багатьох століть. У ранньому Середньовіччі на цій території знаходилися ряд дрібних держав. У 11 ст на місці нинішньої Англії вже існувала єдина феодальна держава. У 1284 Англійське королівство захопило Уельс, і в 1536 він став складовою частиною країни. Після 1603 Англія (разом з Уельсом) і Шотландія управлялися шотландськими королями, а в 1707 вони об'єдналися під назвою Великобританія. У 1801 до країни був приєднаний весь о. Ірландія але велика частина його території була втрачена в 1922. Острів був роздільний на Північну Ірландію, що залишилася у складі Великобританії, і незалежну державу Ірландію. Історія Британських островів переплелася з історією Європи з 11 ст, коли нормани завоювали Англію. Після 16 ст і впродовж подальших 400 років британське владицтво поширилося на обширні колоніальні території. Аж до 1940-х років можна було стверджувати, що «над Британською імперією ніколи не заходить сонце». Разом з розширенням британського владицтва по земній кулі поширилися англійська мова і форми британського державного пристрою. Британія налагодила широкомасштабні торгівельні зв'язки; вона перша створила сучасну промисловість з використанням машинного виробництва. У 19 ст країна стала найбільшим світовим виробником і експортером промислових товарів. У 20 ст у зв'язку з посиленням ролі США і Німеччині, а пізніше за Японію і СРСР значення Великобританії як світової держави ослабіло. Після Другої світової війни в колоніях Британської імперії розвернувся національно-визвольний рух, і Британська імперія розпалася; багато держав, що отримали незалежність, вступили в Співдружність націй (до 1947 – Британська Співдружність націй).

Політична структура Великобританії заснована на принципі унітарної держави і конституційної монархії. Її система уряду (відома як Вестмінстерська система) прийнята і в інших державах Співдружності, таких як Канада, Індія, Австралія, Нова Зеландія, Сінгапур, Малайзія і Ямайка. Британська Конституція не кодифікує і має як письмові, так і неписьмові джерела. До перших відносяться Акти Парламенту, а також судові рішення. Другі іменуються конституційними звичаями (конвенціями). Глава держави і джерело виконавчої, судової і законодавчої влади в Сполученому Королівстві Великобританії і Північної Ірландії — британський монарх, нині - Королева Єлизавета II. По конвенції монарх призначає лідера партії, що має більшість в Палаті общин, прем'єр-міністром, хоча теоретично має право затвердити на цей пост будь-якого британського громадянина, навіть не парламентаря або члена Палати лордів. Монарх дає королівську згоду на біллі парламенту при цьому формально має право відмовити (останній випадок був 11 березня 1708). Монарх може також розпустити парламент за порадою прем'єр-міністра (не спостерігається на практиці), але де-юре володіє владою розпустити парламент із власної волі, без згоди прем'єра. Інші королівські повноваження, звані королівськими прерогативами (призначати міністрів, оголошувати війну), належать виконавчій владі, здійснюються від імені Корони прем'єр-міністром і Кабінетом. Роль Монарха в публічній політиці обмежена церемоніальними функціями. Монарх щонеділі зустрічається з прем'єр-міністром і іншими членами Кабінету. Фактичним політичним лідером СБК є Прем'єр-міністр, в даний час - глава партії Лейбористів Гордон Браун (з 27 червня 2007 р. ). Носієм суверенітету є "Королева в Парламенті". В даний час Великобританія є постійним членом Ради Безпеки ООН, членом Європейського Союзу, Великої Вісімки (G8), Організації Економічного Розвитку.

Великобританія складається з 4 адміністративно-політичних частин (історичних провінцій): Англія (39 графств, 6 метрополітенських графств і Великий Лондон) — адм. центр Лондон Уельс (22 унітарних утворення: 9 графств, 3 міста і 10 міста-графств) — адм. центр Кардіфф Шотландія (12 областей: 9 округів і 3 основних території) — адм. центр Едінбург Північна Ірландія (26 округів) — адм. центр Белфаст Під контролем Великобританії залишаються 3 території на Британських островах і 12 заморських територій

Список рекомендованої літератури

1. Апарова Т.В. Судьи и судебный процесс Великобритании. Англия, Уэльс, Шотландия. - М.. 1996.

2. Арбузкин А.М. Конституционное право зарубежных стран: Учебное пособие. - М.: Юристь, 2004. - С.422-495.

3. Баранчиков В.А. Муниципальные органы Великобритании. - М., 1990.

4. Бромхед П. Зволюция британской конституции. - М, 1978.

5. Гарнер Д. Великобритания: центральное и местное управление. - М., 1984.

6. Иностранное конституционное. право: Учебное пособие / Отв. ред. В.В. Маклаков. - М.: Юристь, 1996. - С. 39-68.

7. Конституции государств Европейского Союза / Под общей ред. Л.А. Окунькова. - М.: ИНФРА-М - НОРМА, 1997.

8. Конституции зарубежных государств: Учебное пособие / Сост. В.В. Маклаков. - 5-е изд. - М.: Волтерс Клувер, 2006.

9. Конституционное (государственное) право зарубежных стран: в 4-х т. Т 3. Особенная часть. Страны Европы / Отв. ред. Б.А. Страшун. - М.: БЕК, 1997. -С. 1-92.

10. Ю.Крылова Н. С. Английское государство. - М.: Наука, 1981.

11. Политическая система Великобритании. - М, 1984.

12. Уолкер Р. Английская судебная система. - М., 1980.

13. Чиркин В.Е. Конституционное право зарубежных стран: Учебник. - М.: Юристь, 1997.-С. 349-370.

14. Шаповал В. Н. Британская конституция. Политико-правовой анализ. - К., 1991.

Характеристики

Список файлов ответов (шпаргалок)