30010 (569667), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Не можуть бути обраними або призначеними на посаду в державному органі та його апараті особи, які:

а) визнані у встановленому порядку недієздатними;

б) мають судимість, що є несумісною із зайняттям посади;

в) у разі прийняття на службу будуть безпосередньо підпорядковані або підлеглі особам, які є їх близькими родичами чи свояками;

г) в інших випадках, встановлених законами України. Дисциплінарні стягнення застосовуються до державного службовця за невиконання чи неналежне виконання службових обов'язків, перевищення своїх повноважень, порушення обмежень, пов'язаних із проходженням державної служби, а також за вчинок, який ганьбить його як державного службовця або дискредитує державний орган, в якому він працює.

До службовців, крім дисциплінарних стягнень, передбачених чинним законодавством про працю України, можуть застосовуватися ще такі заходи дисциплінарного впливу, як:

— попередження про неповну службову відповідність;

— затримка до одного року у присвоєнні чергового рангу чи у призначенні на вищу посаду.

Головне управління державної служби при Кабінеті Міністрів України (Головдержслужба) є центральним органом державної виконавчої влади, підвідомчим Кабінету Міністрів України. Вона забезпечує проведення єдиної державної політики у сфері державної служби та функціональне управління державною службою.

У своїй діяльності Головдержслужба керується статтями Конституції України та законами України, постановами Верховної Ради України, указами й розпорядженнями Президента України, декретами, постановами та розпорядженнями Кабінету Міністрів України, а також своїм Положенням. У межах своїх повноважень Головдержслужба організовує виконання актів законодавства України і здійснює систематичний контроль за їх виконанням:

а) узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до її компетенції;

б) розробляє пропозиції щодо його вдосконалення та вносить їх на розгляд Кабінету Міністрів України.

Основні завдання Головдержслужби:

— забезпечення разом з іншими державними органами реалізації загальних напрямів державної політики у сфері державної служби в центральних і місцевих органах державної виконавчої влади, в місцевих радах і їхніх органах;

— забезпечення функціонального управління держанною службою;

— розроблення поточних, довготермінових прогнозів і планів потреби центральних та місцевих органів державної виконавчої влади, місцевих рад і їхніх органів у кадрах;

— розроблення заходів щодо підвищення ефективності та державної служби в центральних і місцевих органах державної виконавчої влади, місцевих радах і їхніх органах;

— координація і контроль за їх виконанням;

— здійснення методичного керівництва проведенням конкурсного добору державних службовців у центральних і місцевих органах державної виконавчої влади, місцевих радах та їхніх органах;

— організація навчання та професійної підготовки державних службовців тощо.

Головдержслужба відповідно до покладених на неї завдань:

а) розробляє і вносить на розгляд Кабінету Міністрів України проекти нормативних акті» з питані, державної служби;

б) провадить аналіз фактичної о складу державних службовців і готує пропозиції держав органам щодо підвищення ефективності їх роботи;

в) веде комп'ютерний облік даних про державних службовців;

г) готує за поданням міністерств та інших органів центральної виконавчої влади проекти рішень про заохочення і нагородження державних службовців першої і другої категорій, вносить пропозиції відносно застосування дисциплінарних стягнень до державних службовців цих категорій;

ґ) погоджує пропозиції міністерств та інших центральних органів виконавчої влади щодо призначення осіб па посади державних службовців першої і другої категорій з присвоєнням їм рангів з метою визначення відповідності їх вимогам Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 p.;

д) визначає напрями спеціалізації державних службовців для навчання, перепідготовки та підвищення кваліфікації, контролює проведення цієї роботи;

е) погоджує державне замовлення на підготовку спеціалістів для державної служби;

є) здійснює контроль за навчанням, перепідготовкою та підвищенням кваліфікації державних службовців, у тому числі за межами України, готує відповідні пропозиції;

ж) надає організаційно-методичну допомогу центральним і місцевим органам державної виконавчої влади та місцевим радам та їхнім органам у розробленні нормативних актів щодо професійно-кваліфікаційних вимог до державних службовців;

з) бере участь у підготовці для розгляду Кабінетом Міністрів України пропозицій про віднесення існуючих посад державних службовців, не перерахованих у ст. 25 Закону України «Про державну службу», а також нових посад державних службовців до відповідних категорій;

и) дає роз'яснення з питань, що входять до її компетенції;

і) у разі потреби бере участь у перевірці фактів порушення етики поведінки державними службовцями тощо.

Під час виконання покладених на Головдержслужбу функцій вона взаємодіє з іншими центральними та місцевими орга-нами державної виконавчої влади України, органами Автономної Республіки Крим, місцевими радами та їхніми органами, а також з відповідними органами інших країн.

Головдержслужба має право:

— здійснювати контроль за виконанням Закону України «Про державну службу», інших актів законодавства з питань державної служби, вносити в установленому порядку пропозиції відносно скасування прийнятих центральними та місцевими органами державної виконавчої влади, місцевими радами та їхніми органами рішень з питань державної служби, якщо вони суперечать чинному законодавству;

— одержувати у разі потреби безплатно передбачені державною статистичною звітністю дані й інші необхідні матеріали від центральних та місцевих органів державної виконавчої влади, місцевих рад та їх органів;

— створювати (за погодженням з відповідними керівниками) групи з учених, працівників центральних і місцевих органів для підготовки нормативних та інших матеріалів з питань державної служби.

Головдержслужба у межах своїх повноважень видає на основі й на виконання чинного законодавства накази, організовує та контролює їх виконання. У разі потреби видає разом з іншими органами державної виконавчої влади, місцевими радами та їхніми органами спільні рішення. Її рішення з питань державної служби, видані у межах її повноважень, є обов'язковими для виконання центральними та місцевими органами державної виконавчої влади, місцевими радами та їхніми органами.

Начальник і заступники Головдержслужби призначаються на посади та звільняються з посад у порядку, передбаченому чинним законодавством. Начальник розподіляє обов'язки між своїми заступниками, несе персональну відповідальність за виконання покладених на Головдержслужбу завдань і здійснення нею функцій, встановлює ступінь відповідальності своїх заступників і керівників підрозділів.

Для погодженого вирішення питань, що входять до компетенції Головдержслужби, обговорення найважливіших напрямів її поточної та перспективної діяльності в Головному управлінні Кабінетом Міністрів України офіційно затверджується колегія у складі начальника (голова колегії), заступників начальника за посадою, а також інших керівних працівників Головного управління. Рішення колегії запроваджуються у життя, як правило, наказами Головного управління.

Начальник Головдержслужби, його заступники, а також інші відповідальні працівники за дорученням керівництва Головдержслужби, мають право брати участь у засіданнях колегій, інших засіданнях центральних та місцевих органів державної виконавчої влади, місцевих рад і їхніх органів, вивчати їхні звіти, статистичні та інші матеріали з питань, що входять до компетенції Головного управління.

Гранична чисельність і фонд оплати праці працівників центрального апарату Головдержслужби затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Головдержслужба є юридичною особою, має самостійний баланс, рахунки в установах банків, печатку і бланки із зображенням Державного герба України і своїм найменуванням.

Таким чином, діяльність кожного окремо взятого державного органу проявляється в реальному житті через діяльність його повноважних представників, що іменуються державними службовцями. Підвищення ефективності роботи державних службовців сприяє підвищенню ефективності всієї державної служби і кожного державного органу зокрема.

3. Поняття, предмет і метод адміністративного права України

Адміністративне право, подібно до інших складових національної правової системи України, слід розглядати як:

а) галузь права;

б) галузь законодавства;

в) юридичну науку;

г) навчальну дисципліну.

Як галузь українського права (законодавства) адміністративне право України являє собою систему адміністративних правових норм, інститутів та нормативно-правових актів, що регулюють і охороняють особливе коло суспільних відносин у сфері державного управління. Як галузь права воно може бути розглянуто в об'єктивному й суб'єктивному розумінні. В об'єктивному розумінні адміністративне право України характеризується сукупністю адміністративних правових норм, інститутів і нормативно-правових актів, що утворюють його внутрішню та зовнішню форми. Внутрішня форма адміністративного права включає внутрішню побудову — систему адміністративного права. Зовнішня форма характеризується джерелами, що являють собою спосіб зовнішнього виразу змісту адміністративно-правових норм та інститутів.

За суб'єктивним розумінням адміністративне право України — це сукупність закріплених нормами об'єктивного права можливостей людини і громадянина, що реалізуються у сфері державного управління.

Адміністративне право України має свій предмет і метод правового регулювання.

Предметом адміністративного правового регулювання є суспільні відносини, що виникають, змінюються і припиняються у сфері державного управління. Особливостями відносин, що складають предмет адміністративного права, є такі:

— виникають у результаті державної владно-управлінської діяльності;

— суб'єктом таких відносин є виконавчо-розпорядчий орган;

— їх виникнення, зміна чи припинення є результатом свідомої, вольової, цілеспрямованої діяльності.

Методи адміністративного права — це засоби, способи та прийоми, з допомогою яких здійснюється правовий вплив на предмет адміністративного прана. Аналізуючи засоби, з допомогою яких законодавець здійснює правовий пилин на предмет адміністративного права, слід сказати, що переважно це — зобов'язання, заборони та адміністративно-правовий примус. У ряді випадків застосовуються і певні дозволи. Наприклад, дозвіл одержувати певну інформацію для здійснення покладених на орган чи посадову особу завдань.

Серед способів як складового елемента адміністративно-правового методу слід виділити авторитарний (наказовий, щоб не сказати владний чи диктаторський) та субординаційний. Авторитарний спосіб виправданий «нерівністю» сторін адміністративних правовідносин, а саме: наявністю владного суб'єкта управління та підвладністю об'єкта управління. Наприклад, відносини податкової адміністрації з будь-яким платником податків. Субординаційний спосіб передбачає одержання обов'язкової згоди на дії об'єкта управління від суб'єкта управління.

Отже, наявність власного предмета й методу правового регулювання дає змогу відокремлювати адміністративне право від інших галузей українського права.

Як юридична наука адміністративне право являє собою систему знань, теорій, гіпотез, висновків і рекомендацій стосовно історії виникнення та розвитку, поняття, предмета й методу правового регулювання, системи та джерел галузі адміністративного права (законодавства), науки та навчальної дисципліни. Наука має свій предмет і методи дослідження, свою систему і джерела.

Як навчальна дисципліна адміністративне право вивчається в юридичних навчальних закладах. її предметом є вивчення адміністративного права як галузі права і законодавства, а також як юридичної науки.

4. Система і джерела адміністративного права. Характеристика Кодексу України про адміністративні правопорушення

Система адміністративного права — це його внутрішня форма, як вже було зазначено, що характеризує його внутрішню побудову. Структура системи адміністративного права включає в себе адміністративно-правові норми та адміністративно-правові інститути.

Адмістративно-правові норми можна охарактеризувати як загальнообов'язкові, формально визначені правила поведінки людини в суспільстві, що встановлюються (санкціонуються) і забезпечуються державою з метою закріплення, регулювання й охорони суспільних відносин у сфері державного управління.

Адміністративно-правовим нормам притаманні як загальні ознаки, що характеризують будь-яку правову норму, так і певні особливості, характерні тільки для цього виду правових норм. До особливих ознак адміністративно-правових норм можна віднести такі:

— закріплюють владні (керівні) та внутрішньоорганізаційні відносини;

— метод впливу на суспільні відносини є державно-владним (імперативним);

— гарантування державного переконання та примусу при їх реалізації;

— органічне об'єднання їх у межах галузі адміністративного права (законодавства) і неможливість існування окремо.

Адміністративно-правові норми мають логічну структуру (гіпотеза, диспозиція, санкція) і можуть за різними критеріями групуватися за певними видами. Вони можуть об'єднуватися за різними критеріями і створювати адміністративно-правові інститути (наприклад, загальні, особливі та спеціальні).

Характеристики

Список файлов ответов (шпаргалок)