29074 (569503), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

На підставі банківської ліцензії банки мають право здійснювати такі банківські операції:

1. приймання вкладів (депозитів) від юридичних і фізичних осіб;

2. відкриття та ведення поточних рахунків клієнтів і банків-кореспондентів, у тому числі переказ грошових коштів з цих рахунків за допомогою платіжних інструментів та зарахування коштів на них.

3) розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик (ч. 1 ст.47 Закону «Про банки та банківську діяльність»).

Національний банк України встановлює порядок надання банкам дозволу на здійснення операцій та спеціальні вимоги, включаючи вимоги щодо підвищення рівня регулятивного капіталу банку чи інших економічних нормативів. Стосовно певного виду діяльності, передбаченого у ст. 47 Закону.

Банки самостійно встановлюють процентні ставки та комісійну винагороду по своїх операціях.

Стаття 1 Закону «Про банки і банківську діяльність» визначає банківський кредит як будь-яке зобов’язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов’язання придбати право вимоги боргу, яке надано в обмін на зобов’язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов’язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми.

Згідно з ч. 1 ст. 345 ГК кредитні операції полягають у розміщенні банками від свого імені, на власних умовах та на власний ризик залучених коштів юридичних осіб (позичальників) та громадян. Кредитними визнаються операції, визначені як такі Законом «Про банки і банківську діяльність».

Відповідно до ст.47,49 Закону «Про банки і банківську діяльність» до кредитних відносяться наступні операції:

а) розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик;

б) організація купівлі та продажу цінних паперів за дорученням клієнтів;

в) здійснення операцій на ринку цінних паперів від свого імені (включаючи андеррайтинг);

г) надання гарантій і поручительств та інших зобов’язань від третіх осіб, які передбачають їх виконання у грошовій формі;

д) придбання права вимоги на виконання зобов’язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог та прийомів платежів (факторинг);

е) лізинг.

Кредит – це капітал, що позичається, тобто надається кредитором у тимчасове користування позичальникові на умовах платності, зворотності і цільового використання.

Державний кредит надається в таких формах:

1)державні позики;

2) грошові зобов’язання держави;

3) внески населення в Ощадбанки України;

4) залучення вільних коштів організацій, підприємств, кооперативів, громадських організацій; підприємницьких і комерційних структур.

Суб’єкти господарської діяльності можуть використовувати такі форми кредиту: банківський комерційний, лізинговий, іпотечний, бланковий, консорціумний.

Кредити, які надаються банками поділяються:

за строком користування на:

а) короткострокові – до 1 року; можуть надаватися банками у разі тимчасових фінансових труднощів, що виникають у зв’язку з витратами виробництва та обігу, не забезпечених надходженням коштів у відповідному періоді;

б) середньострокові – до 3 років; можуть надаватися на оплату обладнання, поточні витрати, на фінансування капітальних вкладень;

в) довгострокові – понад 3 роки; можуть надаватися для формування основних фондів. Об’єктами кредитування можуть бути капітальні витрати на реконструкцію, модернізацію та розширення вже діючих основних фондів, на нове будівництво, на приватизацію та інше.;

за способом забезпечення:

а) забезпечені заставою (майном, майновими правами, цінними паперами);

б) гарантовані (банками, фінансами чи майном третьої особи);

в) з іншим забезпеченням (поручительство, свідоцтво страхової організації);

г) незабезпечені (бланкові);

за ступенем ризику на:

а) стандартні кредити;

б) кредити з підвищеним ризиком;

за методами надання на:

а) кредити, що надаються у разовому порядку;

б) кредити, що надаються відповідно до кредитної лінії. Під кредитною лінією розуміється згода банку – кредитора надати кредит у майбутньому в розмірах, які не перевищують заздалегідь обумовлені розміри за певний відрізок часу без проведення додаткових спеціальних переговорів;

в) гарантійні (із заздалегідь обумовленою датою надання, за потребою, із стягненням комісії за зобов’язання);

за строком погашення на:

а) кредити, що погашаються водночас;

б) кредити, що погашаються у розстрочку;

в) кредити, що погашаються достроково (на вимогу кредитора або за заявою позичальника);

г) кредити, що погашаються з регресією платежів;

д) кредити, що погашаються після обумовленого періоду (місяця, кварталу).

Кредити банку можуть розрізнятися також за іншими умовами надання, користування або погашення (ч. 2 ст. 347 ГК).

Процес банківського кредитування здійснюється на принципах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільової спрямованості.

Принцип забезпеченості кредиту передбачає наявність у банку права для захисту своїх інтересів, недопущення збитків від неповернення боргу через неплатоспроможність позичальника. Принципи повернення. Строковості та платності означають, що кредит має бути повернений позичальником у визначений у кредитному договорі строк з відповідною платою за його користування. Цільовий характер використання передбачає вкладення позичкових коштів з конкретною метою, визначеною кредитним договором.

Згідно з ч. 2 ст. 345 ГК кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором (в ч. 1 ст. 1054 ЦК ця сторона кредитного договору називається кредитодавцем) і позичальником у письмовій формі. Кредитодавець має право відмовитися від надання позичальникові передбаченого договором кредиту частково або в повному обсязі у разі порушення процедури визнання позичальника банкрутом або за наявності інших обставин. які явно свідчать про те, що наданий позичальникові кредит своєчасно не буде повернений. Позичальник має право відмовитися від одержання кредиту частково, або в повному обсязі, повідомивши про це кредитодавця до встановленого договором строку його надання, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі порушення позичальником встановленого кредитним договором цільового використання кредиту кредитодавець в свою чергу має право також відмовитися від подальшого кредитування позичальника за договором. (ст.1056 ЦК).

У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі і погашення, види забезпечення зобов’язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов’язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту (ч. 2 ст. 345 ГК).

Банк здійснює контроль за виконанням умов кредитного договору, цільовим використанням, своєчасним і повним погашенням позички в порядку, встановленому законодавством.

В ст. 1049 -1050 Цивільного кодексу України щодо повернення позички зазначено, що позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов’язаний сплатити грошову суму відповідно до ст.625 цього Кодексу. Якщо договором встановлений обов’язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишається та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

У разі невиконання позичальником обов’язків, встановленим договором позики, щодо забезпечення повернення позики, а також у разі втрати забезпечення виконання зобов’язання а також погіршення його умов за обставин, позикодавець має право вимагати від позичальника дострокового повернення позики та сплати процентів, належних йому відповідно до ст.1048 цього договору, якщо інше не встановлено договором (ст. 1052 ЦК).

ВИСНОВОК

У процесі господарської діяльності суб’єкти господарського права вступають між собою в певні господарські відносини. Господарські відносини складаються між державою, яка здійснює управління економікою, органами виконавчої державної влади – міністерствами, відомствами, державними комітетами та між підприємствами і підприємцями. Господарські відносини – це сукупність відносин, які виникають у процесі господарської діяльності між державними органами і підприємцями (підприємствами) стосовно виробництва, розподілу та реалізації продукції, надання послуг і робіт з метою отримання прибутків. Норми господарського права є загальнообов’язковими правилами поведінки, що встановлені компетентними органами і забезпечені при їх застосуванні примусовою силою держави.

Суб’єктами господарювання, згідно зі ст.55 Господарського кодексу України, визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов’язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов’язаннями в межах цього майна, крім випадків передбачених законодавством.

Що стосується фінансової діяльності суб’єктів господарювання, то вона включає грошове, та інше фінансове посередництво, страхування, а також допоміжну діяльність у сфері фінансів і страхування.

Всю фінансову діяльність контролює Національний банк України, який є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються положеннями Конституції України, Господарським кодексом, Законом України «Про банки і банківську діяльність», Законом України «Про національний банк України».

Для здійснення розрахунків суб’єкти господарювання зберігають грошові кошти в установах банків на відповідних рахунках.

ЗАДАЧІ

1) В даному випадку мало місце порушення. Згідно ст. 15 Закону України «Про авторське право і суміжні права» допускається вільне використання твору без згоди автора, але з обов’язковим зазначенням імені автора. В ст. 29 цього Закону можливе використання твору виключно на основі авторського договору. В нашому випадку ні згоди автора, ні його імені зазначено не було, також не було укладено договору на використання твору. Згідно ст. 26 цього Закону твори можуть переходити до суспільного надбання, якщо закінчився термін дії авторського права (ст. 24 цього Закону), що також не зазначено в нашому випадку.

Згідно ст. 54 -55 Конституції України та ст. 41 ЗУ «Про авторське право», розповсюдження та інше використання творів без дозволу осіб, які мають авторське право і суміжні права, дає підстави для судового захисту. Громадянам гарантується свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, захист інтелектуальної власності, їхніх авторських прав, моральних і матеріальних інтересів. В ст. 176 Кримінального кодексу України вказано, що незаконне відтворення, розповсюдження творів науки, літератури та ін. без згоди сторін, яким належить авторське право, або суміжні права, якщо дії спричинили матеріальну шкоду в крупному розмірі, - караються стягненням в розмірі від 100 до 400 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, або виправними роботами строком до 2 років, або позбавлення волі на той самий строк, а також інші стягнення зазначені ст. 44 ЗУ «Про авторське право та суміжні права».

2) Згідно ст. 54 Закону України «Про господарську товариства» при виході учасника з товариства з обмеженою відповідальністю йому виплачується вартість частини майна товариства, пропорційно його частці у статутному фонді. Виплата проводиться після затвердження звіту за рік, в якому він вийшов з товариства. І в строк до 12 місяців з його виходу. На вимогу учасника та за згодою товариства вклад може бути повернуто повністю або частково в натуральній формі.

Учаснику, який вибув, виплачується належна йому частка прибутку, одержаного товариством в даному році до моменту його виходу. Майно, передане учасником товариству тільки в користування, повертається в натуральній формі без винагороди.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1. Конституція України, К., 2006 – 122 с.

2. Господарський кодекс України - Х.: ТОВ «Одісей», 2006. – 240 с.

3. Відомості Верховної Ради України № 13 26 березня 1994 р., К.-356 с.

4. Відомості Верховної Ради України № 29 23 липня 1999 року, К., 1999

5. Відомості Верховної Ради України № 25 – 26 29 червня 2001 року; № 43

26 жовтня 2001 року, К. – 526 с.

5. Господарське право: Навчальний посібник / Жук Л.А., Жук І.Л., Не- живець О.М. – К.: Кондор, 2007. – 400 с.

6. Щербина В.С. Господарське право: Підручник. – 3-тє вид., перероб. і доп. – К.: Юрінком Інтер, 2006. – 656 с.

Характеристики

Список файлов ответов (шпаргалок)