Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 4)

Вплив психічних аномалій на зазначену злочинність можна простежити у чотирьох головних напрямах: 1) у формуванні особи злочинця, тобто у сприйнятті ним злочинної ситуації, мотивації злочинної поведінки; 2) в особливостях скоєння злочину, головним чином через прояв специфічних для цієї категорії осіб емоційно-вольових порушень, особливостей мислення, а також у засобах та способах реалізації злочинного наміру; 3) у поведінці злочинця після вчинення злочину; 4) у поведінці засуджених за вчинення вказаних злочинів, їх моральній та правовій свідомості під час відбування покарання [23].

Виходячи з цього, відповідного корегування потребує організація тактики і методики розслідування даної категорії злочинів; діяльність із запобігання насильницьким злочинам, що вчиняються особами з вадами психічного розвитку, а також роботи пенітенціарних установ, у яких останні тримаються.

Особливою ознакою сучасної насильницької злочинності осіб з психічними аномаліями є її переважно побутовий, ситуативний характер. Проведене нами дослідження показало, що понад 58,3% вказаних злочинів вчиняються на ґрунті особистих неприязних стосунків, які виникли на підставі психічних аномалій. Ці злочини відрізняються підвищеною суспільною небезпекою, оскільки пов'язані з тяжкими наслідками для потерпілих, особливо, коли вчиняються особами з різними аномаліями психічного розвитку.

За останнє десятиліття майже у 2 рази збільшилося число тяжких злочинів, вчинених у стані алкогольного або наркотичного сп'янінь (з 26015 у 1991 р. до 43581 у 2001 p.) [23].

Внутрішньою стороною проблеми зв'язку насильницької злочинності з психічними аномаліями є динаміка захворюваності населення України на психічні розлади (у межах осудності), яка за останнє десятиліття викликає стурбованість не лише у вчених-кримінологів, а й у психіатрів. Серед населення України за період з 1990 р. по 1999 p. захворюваність психічними і поведінковими розладами (за винятком наркологічних захворювань) зросла на 2,8% і склала у 1999 p. 265,8 на 100 тис. населення (у 1990 p. – 248 на 100 тис.). У структурі захворюваності психічними і поведінковими розладами у 1999 p. 71,1% склала група розладів непсихотичного характеру, тобто психічні аномалії. За десятиліття число усіх форм розумової відсталості зросло на 21%.

У період з 1990 р. по 1999 р. в Україні у 3,2 рази збільшились психічні і поведінкові розлади внаслідок вживання наркотичних речовин (наркоманії), у 1,6 рази зросла кількість токсикоманій. Число злочинів, вчинених особами, що мають діагноз "наркоманія", з 1990 p. по 2001 p. збільшилося у 13,2 рази. Кожного року понад 15% осіб скоюють злочини, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння. На їх рахунок припадає 63% вчинених вбивств і 65% умисних тяжких тілесних ушкоджень [24, 110; 10, 70; 12, 108; 13, 95].

Психічні розлади сприяють виникненню та розвитку таких рис характеру, як: подразливість, агресивність, жорстокість. У той же час знижується воля, підвищується навіювання, послаблюються гальмівні механізми, що стримують контроль. Вони заважають нормальній соціалізації особистості, не дозволяють їй займатися певними видами позитивної діяльності або взагалі брати участь у суспільне корисній праці. У зв'язку з чим підвищується ймовірність вчинення протиправних дій, ведення антисуспільного способу життя.

У 1987 р. Ю. Антонян указував, що особи з психічними вадами переважають серед тих, хто вчинив вбивства та спричинення тяжких тілесних ушкоджень; менше – серед винних у зґвалтуваннях, хуліганстві [2, 50-52]. Судова практика показує, що в Україні існує наступна тенденція. Особами з психічними аномаліями скоюється понад 33% насильницьких злочинів, серед яких домінують умисні тяжкі тілесні ушкодження – 37%, умисні вбивства – 35,7%, поєднане з насильством хуліганство – 25% та 19% статевих злочинів. Стосовно останніх треба наголосити на тому, що при складанні статистичних даних за зґвалтуваннями не враховується велика кількість матеріалів, суб'єкти вчинення яких мають певні психічні розлади. Згідно з чинним законодавством проведення судово-психіатричної експертизи можливе лише після порушення кримінальної справи. А тому закономірним є той факт, що поза увагою кримінологів та психіатрів залишається багато ґвалтівників-насильників з розладами психічної діяльності.

Наприкінці XX ст. кримінологічними дослідженнями визначено, так званий, "психопатологічний індекс", тобто середню частоту психічних відхилень у засуджених, рівною 68%. Розумова відсталість (олігофренія) виявилася у 37% піддослідних, психопатії – у 31% [23]. Серед засуджених за вбивство 72% мали різні аномалії психіки, тих, хто спричинив тяжкі тілесні ушкодження, – 64,8 % [23]. Взагалі кількість осіб, засуджених за вчинення умисних вбивств за останні 11 років, збільшилася у 2,3 рази [23].

Проведене нами дослідження показало, що найпоширенішою з психічних аномалій сьогодні є алкоголізм. Особи з таким діагнозом вчиняють 53,3% вбивств, 30% заподіяння тяжких тілесних ушкоджень та 38% хуліганств. Інші психічні аномалії розподіляються таким чином залежно від ступеня поширеності: органічне ураження головного мозку – 13%, психопатія – 10,7%, наркоманія – 9,5, олігофренія у стадії легкої дебільності – 8,3%, статеві збочення (розлади особистості) – 3,6%, епілепсія – 2,4%, органічні захворювання центральної нервової системи – 1,2% [23].

Особи з діагнозом психопатія та особи з органічними ураженнями головного мозку переважно скоюють статеві злочини, а саме зґвалтування та задоволення статевої пристрасті неприродним способом – 25% та 11% відповідно [23].

Психічні розлади заважають встановленню нормальних соціальних відносин з представниками протилежної статі. Особливо негативну роль в даному разі відіграє олігофренія у стадії дебільності. Для злочинців з таким діагнозом притаманно вчинення статевих злочинів: зґвалтувань – 22,2% та розбещення неповнолітніх – 33,3%. Багато олігофренів і серед хуліганів (9,5%). Це пояснюється, насамперед, тим, що через розумову відсталість вони легко втягуються у кримінальне середовище шляхом нескладних, з точки зору інтелекту, дій [23].

Але треба пам'ятати, що самі по собі психічні аномалії не є безпосередніми причинами злочину. Як психічне здоров'я (і нездоров'я) населення є соціальним фактором, так і психічні аномалії належать до детермінант злочинності, хоча для них характерна другорядна роль. Психічні аномалії будь-якого генезису не жорстко й однозначно визначають злочинну поведінку. Остання є результатом взаємодії соціальне набутих особистісних якостей та біологічних особливостей. За наявності у особи розладів психіки в межах осудності головними чинниками злочинної поведінки все ж таки будуть її моральні особливості, погляди, переконання та ціннісні орієнтації. Інакше особа не може бути визнана винною, а її вчинки злочинними. Розлади психіки можуть сприяти формуванню особи злочинця лише за наявності певних несприятливих соціальних умов. Моральне виховання, створення сприятливих життєвих умов, позитивний вплив, що поєднується у потрібних випадках з медичною допомогою, здатні нейтралізувати криміногенність психічних аномалій, які в інших умовах могли би мати суспільне небезпечний характер. З іншого боку, несприятливе середовище, відсутність суспільне корисних контактів, антисуспільний спосіб життя і негативні особистісні якості можуть призводити до виникнення кримінологічне значимих психічних аномалій.

Можливості використання психіатричних факторів для пояснення злочинної поведінки обмежені. Зрозуміло, що, досліджуючи біологічні фактори, кримінологія неминуче має вийти за межі психічних аномалій. Причини багатьох психічних відхилень мають біологічний характер. Так, понад 12% насильницьких злочинів вчиняються особами, котрі мають діагноз "шизофренія" і які за результатами судово-психіатричної експертизи визнані неосудними. Головною причиною виникнення даної хвороби, безсумнівно, є спадковість. А сама шизофренія, у свою чергу, стає безпосередньою причиною скоєння цими особами вказаних злочинів.

І все ж таки, навіть при успадкуванні психічних аномалій, у тому числі хвороб, ступінь їх враженості значно залежить від соціальних умов [23]. Тому психіатричні фактори біологічного генезису лише частина проблеми біологічного у злочинці, що не містить такі кримінологічне важливі явища як стать, вік, особливості фізичної конституції, стан здоров'я тощо.

Наявність психічних аномалій допомагає пояснити вчинення лише деяких видів злочинів, у першу чергу, насильницьких. Дослідження вчених з Каліфорнійського університету показали, що існує лінійна залежність між палінням під час вагітності та ймовірністю вчинення дитиною в майбутньому саме такого злочину. В дослідженні брали участь 4169 вагітних жінок у віці понад 22 років, які виношували хлопчиків. Під час вагітності вони палили. Аналізу також піддавалися відомості про соціально-економічне становище жінок, їх освіту, наявність у родинах жінок психічних захворювань та випадки вчинення злочинів. Результати були вражаючими. Виявилося, що між кількістю спалених вагітною жінкою за день цигарок та вчинюваними її сином, народженим від такої вагітності, насильницьких злочинів, існує лінійна залежність [23].

З іншого боку, окремі злочини можуть скоюватися особами, які мають відхилення у психіці. Однак останні не будуть мати жодного відношення до злочину (наприклад, вчинення розкрадання психопатом), оскільки простежити співвідношення між таким злочином та наявними аномаліями психічного розвитку майже неможливо через відсутність у слідчо-судовій практиці випадків проведення судово-психіатричних експертиз за корисливими злочинами.

Вроджені аномалії, як і соціальне набуті, можуть бути криміногенними. Однак вирішальна роль належить не їм, а знов таки антисуспільним особистісним якостям, що, як відомо, не передаються генетичним шляхом. Успадковуються не властивості, а схильність до них. Суспільство та виховання або гуманізують задатки людини, або повідомляють їм антигуманний характер. Вони можуть або применшувати, або облагороджувати природні потреби, але можуть також породжувати такі, котрі не мають прецедентів у світі людей.

Зазначене вище свідчить, що злочинність осіб, які мають психічні аномалії, – велика теоретична та організаційно-практична проблема, яка включає усі напрями боротьби зі злочинністю: запобігання злочинам, їх розкриття та розслідування, настання кримінальної відповідальності, виправлення і перевиховання засуджених. Сьогодні є певна можливість вдосконалення практики та законодавчих заходів боротьби зі злочинністю осіб з психічними аномаліями. Реалізація їх могла б принести позитивні результати.

Розділ 3. Профілактика насильницької злочинності

З урахуванням криміногенних комплексів, які детермінують зазначені злочини, можна запропонувати такі основні напрями діяльності щодо спеціально-кримінологічного попередження умисних вбивств і тілесних ушкоджень: кримінологічна профілактика, запобігання злочинам і їх припинення.

Кримінологічна профілактика – діяльність різних суб'єктів боротьби з насильницькою злочинністю, спрямована на своєчасне відвернення виникнення криміногенне небезпечних явищ, їх обмеження, а якщо можливо, то й їх усунення та створення достатнього захисту і безпеки особи від злочинних насильницьких посягань. Найважливішими профілактичними комплексами є: втручання у кризові ситуації; зменшення практичних можливостей вчинення насильницьких злочинів; виховна та інформаційна робота серед населення; залучення громадськості до попередження насильницьких злочинів; надання допомоги жертвам цих злочинів.

Втручання у кризові ситуації припускає нейтралізацію і розв'язання міжособистісних напружених конфліктів за допомогою набору спеціальних засобів діяльності суб'єктів попередження насильницьких злочинів. Цей набір складається з таких заходів:

• здійснення постійного соціального контролю за обстановкою у сімейно-подружній сфері і сфері дозвілля шляхом виявлення мотивів криміногенної поведінки, постановки на профілактичний облік конфліктуючих осіб і розроблення конкретних організаційно-управлінських, педагогічних, психологічних, правових засобів їх усунення або послаблення ступеня конфліктного напруження;

• орієнтація правоохоронних органів на превентивну роботу з молоддю;

• ефективне застосування Закону України "Про попередження насильства в сім'ї";

• обмеження практики застосування такого покарання, як позбавлення волі, і доцільність заміни його альтернативними видами покарань;

• створення електронно-пошукової системи "Насильство" для обліку злочинів проти особи та централізованої автоматизованої системи обліку прикмет невпізнаних трупів;

• проведення паспортизації вулиць, майданів, парків, транспортних магістралей та інших місць масового перебування і відпочинку людей у містах, інших населених пунктах з метою виявлення і усунення несприятливих для охорони громадського порядку факторів;

• підвищення рівня уваги до поведінки акцентуйованих осіб і осіб з психічними аномаліями та ін. [15, 154]

Зменшення практичних можливостей вчинення насильницьких злочинів – це аспект кримінологічної профілактики, який передбачає вжиття заходів, що максимально ускладнювали б вчинення насильницьких злочинів у громадських місцях, на вулицях, у гуртожитках, домоволодіннях тощо. Для цього необхідно: посилення патрулювання у населених пунктах, містах, мікрорайонах, селах, особливо у вечірні та нічні години; припинення перебування в Україні осіб без певних занять із інших країн, використання для цього відповідних адміністративно-правових норм; практикування комплексних оперативно-попереджувальних заходів у тих населених пунктах, де спостерігається складна криміногенна обстановка; посилення контролю за обігом зброї, боєприпасів, вибухових речовин, наркотиків, отрути; підвищення рівня боротьби з пияцтвом, наркоманією, що є надійним способом попередження злочинів проти життя і здоров'я особи.

Характеристики

Список файлов ответов (шпаргалок)