Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Таким чином, заява Шишацьокого має бути задоволена, а складена вона повинна бути наступним чином:

До ______________ міськрайонного суду

_________________області

Шишацький Павла Івановича,

який проживає за адресою: вул. Червона, буд. 7, кв. 18,

м. ______________ ______________ обл.,

поштовий індекс _____

Заява про забезпечення позову

3 березня 2009 року я звернувся до _____________ міськрайонного суду _____________області з позовом до Морозової Катерини Миколаївни про визнання права власності на спірну квартиру.

Під час попереднього судового засідання відповідачка не визнала моїх вимог і заявила, що перелічене в позові майно забрав я.

На підставі викладеного й у відповідності з ч. 1, 3 ст. 151, п. 1, 2 ч. 1 ст. 152 ЦПК України

прошу:

накласти арешт на спірне житло, яке знаходиться у будинку №7 по вул. Червоній у м. ____________ _____________ області, заборонити Морозовій Катерині Миколаївні відчужувати його.

«____» ___________200__ р. _____________ Шишацький П.І.

Завдання 2.

Завдання розраховане на знання процедури апеляційного провадження.

За чинним законодавством суд другої (апеляційної) інстанції правомочний по скаргах осіб, які беруть участь у справі, перевіряти законність і обґрунтованість рішень та ухвал, що не вступили в законну силу.

Інститут апеляційного оскарження постанов судів першої інстанції надає можливість зацікавленим особам досягати відміни або зміни відповідних актів, якщо вони вважають це необхідним. У ході розгляду скарг суд апеляційної інстанції має можливість виправити помилки, допущені при розгляді справи по суті.

Апеляційне провадження характеризується такими ознаками:

• особи–учасники справи при подачі апеляційних скарг вправі посилатися на будь-які обставини, які вони бажають представити для обґрунтування прохання про відміну або зміну рішення чи ухвали;

• апеляційна перевірка правильності рішень досить ефективна, оскільки суд не зв’язаний волею осіб, які оскаржили рішення (ухвалу). При розгляді справи суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції і в неоскарженій частині, а також стосовно осіб, які не подали скаргу. Суд не зв’язаний доводами касаційних скарг, а зобов’язаний перевірити скаргу в повному обсязі;

• обсяг повноважень суду апеляційної інстанції дозволяє йому виправляти судові помилки, впливати на правовідносини учасників справи.

Значення даного інституту полягає в тому, що апеляційне оскарження постанов, які не вступили в законну силу, є однією із реальних гарантій здійснення права на судовий захист [3].

Правом апеляційного оскарження наділені сторони, треті особи, законні представники, договірні представники, за умови оговорення цієї процесуальної дії в довіреності, яка видана довірителем, органи держави та місцевого самоврядування, прокурор може вносити апеляційне подання.

Рішення Верховного суду України, а також місцевих судів по скаргах на неправильності у списках виборців та на дії органів та службових осіб у зв’язку з накладенням адміністративних стягнень апеляційному оскарженню не підлягають, на них не може бути внесено подання прокурора.

Апеляційні скарги можуть бути подані протягом одного місяця з наступного дня після оголошення рішення. В такий самий термін може бути внесено апеляційне подання прокурора (ст. 292 ЦПК). Скарги, подання на ухвали суду першої інстанції подаються протягом 15 днів з наступного дня після їх ухвалення. Для осіб, які були учасниками справи, але фактично не були присутні в судовому засіданні й отримали копію рішення суду, десятиденний строк обчислюється з наступного дня після оголошення рішення, а не з дня отримання копії рішення. Днем надходження апеляційної скарги, подання є день подачі їх судді, здачі до канцелярії суду або на пошту.

Подані після закінчення строку апеляційного оскарження скарги чи подання не розглядаються. Але за клопотанням особи, яка пропустила строк, суд може відновити даний строк, якщо визнає причини його пропуску поважними.

Апеляційну скаргу, подання у письмовому вигляді подають через суд першої інстанції, який вирішив справу. Одержавши апеляційну скаргу, подання, суд не пізніше наступного дня надсилає її особам, визначеним ст. 289 ЦПК. По закінченні апеляційного строку суд надсилає апеляційну скаргу (подання) та матеріали справи до суду другої інстанції.

До апеляційної скарги, подання застосовуються вимоги ст. 139 ЦПК України. Вона повинна містити в собі:

• назву суду, якому адресується скарга, подання;

• відомості про особу, яка подає скаргу, подання, її місце проживання, поштовий індекс, номер засобів зв’язку;

• повні й точні відомості про інших осіб, які беруть участь у справі, їх місце проживання, поштовий індекс, номер засобів зв’язку;

• посилання на рішення, ухвалу, що оскаржується, та межі оскарження;

• обґрунтування скарги, подання: вказівку на те, в чому полягає неправильність рішення (ухвали), обставини справи та закон, якими спростовується рішення, нові факти чи засоби доказування (які з певних причин не були досліджені), перелік використаних судом першої інстанції доказів, що підлягають дослідженню судом апеляційної інстанції;

• прохання особи, яка подає скаргу;

• перелік письмових матеріалів, що додаються до скарги чи подання.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають право подавати додаткові матеріали, що стверджують або спростовують скаргу (подання).

Прокурор, який вніс апеляційне подання, вправі до початку розгляду справи в суді відкликати, доповнити або змінити подання. Сторона, яка внесла скаргу, має право відмовитись від неї.

Позивач має право відмовитись від позову або може бути укладена мирова угода. В цьому випадку суд скасовує постановлене рішення і закриває провадження в справі. В іншому випадку суд розглядає справу в апеляційному порядку [7].

Повноваження суду апеляційної інстанції (ст. 311 ЦПК):

• постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги, апеляційного подання прокурора. Це можливо, коли рішення є законним і обґрунтованим, тобто постановленим із дотриманням норм матеріального і процесуального права;

• постановити ухвалу про скасування рішення суду першої інстанції і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, якщо встановлено порушення процесуального права, що перешкоджає суду апеляційної інстанції дослідити нові докази чи обставини, які не були предметом розгляду в суді першої інстанції;

• постановити ухвалу про скасування рішення суду першої інстанції і закрити провадження у порушеній справі або залишити заяву без розгляду;

• змінити або ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.

Суд апеляційної інстанції має право:

– відхилити скаргу;

– скасувати ухвалу і передати питання на розгляд суду першої інстанції;

– змінити або скасувати ухвалу і вирішити питання по суті.

По справі, розглянутій в апеляційному порядку, суд постановляє ухвалу або рішення в дорадчій кімнаті. Рішення або ухвала постановляється більшістю голосів, викладається у письмовому вигляді й підписується всім складом суду.

Апеляційна ухвала повинна відповідати вимогам ст. 313 ЦПК. Зміст рішення суду апеляційної інстанції визначений ст. 314 ЦПК.

Рішення чи ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення. Вона може бути оскаржена в касаційному порядку, переглянута у зв’язку з нововиявленими обставинами.

Ухвали, постановлені в судовому засіданні та зафіксовані в протоколі, не можуть бути оскаржені окремо.

Отже, при розгляді справ в апеляційному порядку вищестоящі суди перевіряють законність та обґрунтованість рішень і ухвал судів першої інстанції, які не набрали законної сили, виправляють зроблені ними помилки і цим самим сприяють правильному здійсненню правосуддя в цивільних справах і виконанню завдань по захисту прав і законних інтересів громадян, організацій і держави, утвердженню принципу справедливості [4].

Відповідно до умов завдання та виходячи з чинного законодавства апеляційна скарга має бути задоволена в повному обсязі, оскільки в діях місцевого суду Дзержинського району м. Харкова вбачається помилкове трактування КПК України та хибне визначення сторін цивільного процесу.

Завдання 3.

Дане завдання передбачає знання процедури виконавчого провадження. Отже, цивільне судочинство має забезпечувати не тільки правильний і швидкий розгляд та вирішення справ, а й виконання постановлених у них рішень. Це досягається шляхом примусової реалізації цих рішень.

Виконавче провадження – це сукупність дій органів і посадових осіб державної виконавчої служби, спрямованих на примусове виконання рішень судів.

Примусове виконання покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України. Відповідно до Закону України «Про державну виконавчу службу» примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці районних, міських (міст обласного значення) та районних у містах відділів державної виконавчої служби.

Примусовому виконанню підлягають:

• рішення, ухвали й постанови судів у цивільних справах;

• постанови судів у частині майнових стягнень у справах про адміністративні правопорушення;

• мирові угоди, затверджені судом.

У виконавчому документі повинні бути зазначені:

1) назва документа, дата видачі та найменування органу, посадової особи, що видали виконавчий документ;

2) дата й номер рішення, за яким видано виконавчий документ;

3) найменування стягувача й боржника, їх адреси, дата й місце народження боржника та його місце роботи (для фізичних осіб), номери рахунків у кредитних установах (для юридичних осіб);

4) резолютивна частина рішення;

5) дата набрання рішенням чинності;

6) строк пред’явлення виконавчого документа до виконання.

За кожним рішенням, яке набрало законної сили або допущено до негайного виконання, за заявою особи, на користь якої постановлено рішення, видається один виконавчий лист. Коли на підставі постановленого рішення належить передати майно, що є в кількох місцях, або коли рішення постановлено на користь кількох позивачів чи проти кількох відповідачів, то суд має право за заявою стягувачів видати кілька виконавчих листів, точно зазначивши, яку частину рішення треба виконати за кожним листом (ст. 348 ЦПК). Замість втраченого оригіналу виконавчого листа суд, який постановив рішення, може видати дублікат (ст. 353 ЦПК).

Виконання рішень судів (ст. 349 ЦПК) здійснюється відповідно до Закону України «Про виконавче провадження».

Заходами примусового виконання рішень є:

• звернення стягнення на грошові кошти боржника;

• звернення стягнення на інші види майна боржника;

• звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника;

• вилучення в боржника й передача стягувачеві певних предметів, зазначених у рішенні;

• відібрання дитини;

• інші заходи, передбачені рішенням.

Учасниками виконавчого провадження є державний виконавець, сторони (стягувач і боржник), їхні представники, експерти, спеціалісти, перекладачі (гл. 2 Закону України «Про виконавче провадження»).

Державний виконавець відкриває виконавче провадження за заявою стягувача або його представника, за заявою прокурора, при надходженні виконавчих документів із судів.

Виконавчі листи та інші судові документи можуть бути пред’явлені до виконання протягом трьох років з наступного дня після набрання рішенням законної сили чи закінчення строку, встановленого в разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення (ст. 35 Закону «Про виконавче провадження»).

Стягувачам, які пропустили строк для пред’явлення виконавчого документа до виконання з причин, визнаних судом поважними, пропущений строк може бути поновлено (ст. 350 ЦПК).

Заява про поновлення пропущеного строку подається до суду, який видав виконавчий лист, або до суду за місцем виконання і розглядається в судовому засіданні за загальним правилом. Суд розглядає таку заяву в десятиденний строк. На ухвалу суду з питання поновлення строку може бути подано скаргу, внесено окреме подання.

Державний виконавець у триденний строк з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. У постанові він встановлює строк для добровільного виконання рішення, який не може перевищувати 7 днів, а рішень про примусове виселення – 15 днів, та попереджає боржника про примусове виконання рішення після закінчення встановленого строку. При цьому вказується дата виконання [7].

Виконавець зобов’язаний провести виконавчі дії та виконати рішення, не пов’язані з реалізацією майна боржника, не пізніше ніж у двомісячний строк з дня надходження виконавчого документа до державного виконавця.

За наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою державного виконавця або за заявою сторони суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає питання про відстрочку або розстрочку виконання, зміну способу і порядку виконання рішення в судовому засіданні з викликом сторін і у виняткових випадках може відстрочити або розстрочити виконання, змінити спосіб і порядок виконання рішення (ст. 351 ЦПК). Відстрочка виконання рішення полягає у відкладенні провадження виконавчих дій на певний строк. При розстрочці рішення виконується по частинах у точно визначені строки. На ухвалу про відстрочку або розстрочку виконання, зміну способу і порядку виконання рішення може бути подано скаргу, внесено окреме подання.

Характеристики

Список файлов ответов (шпаргалок)