Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Отже, сучасним відповідником поняття „неоплатність” є термін „абсолютна (балансова) неплатоспроможність”, а термін „відносна (практична, касова) неплатоспроможність” позначає позитивне значення співвідношення активів і пасивів боржника.

У правових системах, де інститут неплатоспроможності побудований на принципі неоплатності, справа про банкрутство порушується в тому випадку, якщо має місце факт перевищення розміру зобов’язань боржника над вартістю його майна. Однак при використанні цього принципу виникають труднощі в доведенні кредитором стану неоплатності боржника, оскільки документи, що підтверджують фінансовий і майновий стан боржника в кредитора, як правило, відсутні. Отже, порушити справу про банкрутство боржника стає досить проблематично.

На відміну від принципу неоплатності, доктрина неплатоспроможності, побудована на принципі неплатоспроможності, полягає в тому, що справа про банкрутство може бути порушена за наявності факту припинення боржником платежів за зобов’язаннями, при цьому допускається, що розмір зобов’язань боржника перевищує вартість його майна. Для порушення справи про банкрутство кредиторові досить довести факт неплатежу боржником за його зобов’язаннями, а майновий і фінансовий стан боржника з’ясовується надалі в процесі розгляду справи.

Виходячи з принципу неплатоспроможності побудоване законодавство про неплатоспроможність (банкрутство) більшості держав, які мають розвинуті ринкові відносини. У Російській Федерації Закон «Про неплатоспроможність (банкрутство)» від 1992 р. був побудований на принципі неоплатності, але практика його застосування вказала на необхідність змінити підход до цього інституту, і вже в 1997 р. було прийнято нову редакцію цей Закон, побудованій за принципом неплатоспроможності. Цей Закон успішно застосовується в Російській Федерації й зараз.

Верховна Рада України також провела реформування законодавства про банкрутство й 30 червня 1999 р. внесла зміни в Закон, виклавши його в новій редакції. У новій редакції Закон називається «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», і ґрунтується він також на принципі неплатоспроможності. Таким чином, неплатоспроможність є одним із ключових понять цього Закону.

Розрізняють абсолютну й відносну неплатоспроможність. Абсолютна неплатоспроможність полягає в неможливості боржника через повне руйнування фінансового становища сплатити борги кредиторам без використання судових процедур банкрутства.

Відносна неплатоспроможність полягає в неможливості погашення боргів кредиторів через тимчасові фінансові складнощі й наявність майнових активів, що перевищують кредиторську заборгованість. У цьому випадку кредитори реалізують свої майнові права через виконавче виробництво, минаючи інститут банкрутства¹¹.

Вітчизняне законодавство виділяє дві такі ознаки фінансової неспроможності:

1) Неплатоспроможність. Боржник вважається неплатоспроможним, якщо він неспроможний виконати свої платіжні зобов’язання, строк оплати яких настав. Зовнішньою ознакою неплатоспроможності боржника є припинення ним будь-яких платежів.

2) Загроза неплатоспроможності. Боржник перебуває під загрозою неплатоспроможності, якщо він передбачає неможливість виконати платіжні зобов’язання своєчасно. З формального боку, загроза неплатоспроможності виявляється на підставі аналізу оперативного фінансового плану боржника.

Законодавства про банкрутство переважної більшості країн виділяють ще одну, третю ознаку фінансової неспроможності — перевищення заборгованості підприємства над вартістю його активів (майна). Неплатоспроможність такого підприємства настає з настанням строків виконання зобов’язань.

У першому випадку ми маємо справу із зовнішньою ознакою фінансової неспроможності (фактична неплатоспроможність). У другому та третьому — йдеться про реальне припущення (прогноз неплатоспроможності).

Зрозуміло, що кредитор може звернутися із заявою про порушення справи лише в разі неплатоспроможності боржника, оскільки загрозу неплатоспроможності може виявити лише сам боржник. Кредиторами, які мають право порушувати справу про банкрутство, можуть бути фізичні або юридичні особи, що мають підтверджені належними документами майнові вимоги до боржника, крім тих кредиторів, чиї майнові вимоги повністю забезпечено заставою.

Під стійкою фінансовою неспроможністю суб’єкта господарської діяльності слід розуміти такий його фінансовий стан, за якого цей суб’єкт не здатен виконати свої грошові зобов’язання, у т.ч. щодо виплати заробітної плати, сплати податків, зборів (обов’язкових платежів) до відповідних бюджетів,

У даному випадку мається на увазі не тимчасовий розлад фінансової діяльності юридичної особи, внаслідок якого виникають прострочення платежів, а ситуацію, яка виключає виконання даною юридичною особою вимог кредиторів. Ознаками стану стійкої фінансової неспроможності можуть вважатись, зокрема: зупинення платежів, що триває понад 3 місяці, за наявності боргових зобов’язань, строки платежів по яких настали; наявність значної (понад 300 мінімальних розмірів заробітної плати) суми непогашених боргових зобов’язань, строки платежів по яких настали більш як 3 місяці тому; наявність значної суми непогашених боргових зобов’язань, визнаних юридичною особою — боржником або підтверджених виконавчими документами; наявність заяви про порушення справи про банкрутство даної юридичної особи, прийнятої до розгляду господарським судом і, тим більше, наявність ухвали господарського суду про порушення справи про банкрутство даної юридичної особи.

Загальні висновки

Отже, згідно із здійсненим в роботі аналізом інституту банкрутства слід погодитись, що на даний час відсутній єдиний підхід до його визначення та ознак, що в свою чергу сприятиме подальшим науковим дослідженням в даному напрямі.

Банкрутство в широкому сенсі означає ліквідацію боржника, реалізацію його майна з метою задоволення вимог кредиторів. Інститут банкрутства приходить на допомогу кредиторам тоді, коли застосування інших норм (інститутів) господарського права не дає можливості домогтися виконання грошових зобов’язань боржником.

Банкрутство означає ліквідацію, реалізацію майнових активів боржника з метою задоволення вимог кредиторів. За абсолютної оборотної неплатоспроможності боржник може фінансове оздоровитися, розрахуватися з боргами і повернуться у звичайний стан. Визнання боржника банкрутом означає його ліквідацію. Шансів вийти з ліквідаційної процедури вільним від боргів у боржника вкрай мало. Ліквідація — це крайній захід, застосовуваний до боржника у випадку, коли заходи фінансового оздоровлення боржника не дали позитивного результату. Звідки, законодавство про банкрутство має дві мети: відновлення платоспроможності боржника, а за неможливості такого відновлення — задоволення вимог кредиторів найбільш справедливим чином.

Сучасне законодавство про неспроможність встановлює п’ять ознак неплатоспроможності боржника: характер грошових зобов’язань; базовий розмір грошових вимог; спірність вимог; термін несплати; наявність виконавчого провадження.

Використана література

1. Конституція України / Відомості Верховної Ради України, 1996, № 30, Ст. 141.

2. Кримінальний кодекс України: Науково-практичний коментар / За ред. В.Т. Маляренка, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. — X.: 2004. — 1132 с.

3. Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом: Закон України від 30 червня 1999 р. (редакцiя вiд 04.06.2008) // Відомості Верховної Ради України. 1999, № 42-43. Ст. 378.

4. Афанасьєв Р.Г. Проблеми правового регулювання банкрутства за законодавством України. Автореф. дис... канд. юрид. наук. — Донецьк: 2001. — 19 с.

5. Банкрутство. Правозастосування та судова практика / Упоряд.: Б.М. Грек та ін. — К.: Юрінком Інтер, 2007. — 304с.

6. Бобкова А.Г., Татькова З.Ф. Правове регулювання відносин у процедурі банкротства: Навч. посібник. — К.: ЦНЛ, 2006. — 152 с.

7. Вавилин Е.З. Понятие несостоятельности (банкротства) предприятий // Правоведение, 1997, № 4. С. 120-125.

8. Джунь В.С. Про глосарій інституту неспроможності // Вісник госпо-дарського судочинства, 2003, № 2. С. 124 — 128.

9. Зеленов Г. Щодо визнання змісту поняття „стійка фінансова неспроможність” у контексті диспозиції ст. 219 Кримінального кодексу України // Підприємництво, господарство, право. 2007, № 10. С. 146—150.

10. Ляпунова Н.М. Кримінальна відповідальність за приховування банкрутства і фіктивне банкрутство. Автореф. дис... канд. юрид. наук. — Харків: 2001. — 22 с.

11. Нарышкика Р.Л. Гражданское и торговое право капиталистических го-сударств. — М., 1984. Т. 2.

12. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України: Кн. 2. Особлива частина / За ред. В.Г. Гончаренка, П.П. Андрушка. — К.: 2005. — 672 с.

13. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України / За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. — К.: 2004. — 1056 с.

14. Поляков Б. Понятие неплатежеспособности и банкротства // Підприємництво, господарство і право, 2002, № 4. С. 47-51.

15. Поляков Б.М. Право несостоятельности (банкротства) в Украине. — К.: Видавничій дім "Ін Юре", 2003. — 356с.

16. Поляков Б.М. Процедура банкротства в Украине: Теория и практика. — Донецк: Донбасс, 2001. — 453с.

17. Поляков БМ. Совершенствование правового регулирования отношений несостоятельности (банкротства) в Украине. — Донецк, 2001.

18. Стефанів Т.В. Поняття банкрутства: окремі теоретично-правові аспекти // Юриспруденція: теорія і практика, 2008, № 5. С. 20—27.

19. Телюкина М.В. Признаки и критерии несостоятельности юридических лиц // Юридический мир, 1997, №11. С. 47 — 52.

20. Телюкина М.Л. Соотношение понятий "несостоятельность" и "банкротство" в дореволюционном и современном праве // Юрист, 1997, № 12. С. 9, 44 — 45.

21. Трайнин А.Н. Несостоятельность и банкротство. — СПб., 1913.

22. Шевчук О. Історичний розвиток та соціально-економічні особливості процесу банкрутства // Право України, 2008, № 3. C. 56—60.

23. Шевчук О., Герасименко Л. Колізійні аспекти законодавства при банкрутстві підприємств // Право України, 2008, № 1. C. 59—62.

24. Шершеневич Г.Ф. Конкурсный процесс. — М.: Статут, 2000.

1 Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом: Закон України від 30 червня 1999 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1999. -- № 42 — 43. — Ст. 378.

2 Стефанів Т.В. Поняття банкрутства: окремі теоретично-правові аспекти // Юриспруденція: теорія і практика, 2008, № 5. С. 20.

3 Телюкина М.В. Признаки и критерии несостоятельности юридических лиц // Юридический мир, 1997, №11. С. 47.

4 Вавилин Е.З. Понятие несостоятельности (банкротства) предприятий // Правоведение, 1997, № 4. С. 120.

5 Трайнин А.Н. Несостоятельность и банкротство. — СПб., 1913. С. 27.

6 Поляков БМ. Совершенствование правового регулирования отношений несостоятельности (банкротства) в Украине. — Донецк, 2001. С. 140.

7 Кримінальний кодекс України: Науково-практичний коментар / За ред. В.Т. Маляренка, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. — X.: 2004. С. 582.

8 Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України / За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. — К.: 2004. С. 543.

9 Зеленов Г. Щодо визнання змісту поняття „стійка фінансова неспроможність” у контексті диспозиції ст. 219 Кримінального кодексу України // Підприємництво, господарство, право. 2007, № 10. С. 150.

10 Стефанів Т.В. Поняття банкрутства: окремі теоретично-правові аспекти // Юриспруденція: теорія і практика, 2008, № 5. С. 24.

11 Бобкова А.Г., Татькова З.Ф. Правове регулювання відносин у процедурі банкротства: Навч. посібник. — К.: ЦНЛ, 2006. С. 14.

Характеристики

Список файлов ответов (шпаргалок)