19555 (568566), страница 2
Текст из файла (страница 2)
Таблиця 2
МОЖЛИВІ ВАРІАНТИ ВСТАНОВЛЕННЯ ЦІНИ
Варіант | Ціна виробу, грн | Можливий обсяг продажу, тис. шт. | Виручка від реалізації, тис. грн(гр.2 x гр.3) | Витрати, тис. грн | Прибуток, тис. грн (гр.4 –– гр.7) | |||
постійні | змінні (15 грн x гр.3) | повні (гр.5 + + гр.6) | ||||||
1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | |
1 | 60 | 7 | 420 | 240 | 105 | 345 | 75 | |
2 | 50 | 10 | 500 | 240 | 150 | 390 | 110 | |
3 | 40 | 15 | 600 | 240 | 225 | 465 | 135 | |
4 | 30 | 20 | 600 | 240 | 300 | 540 | 60 |
Порівнюючи наведені варіанти, можна зробити висновок, що найвигіднішим є третій варіант встановлення ціни, тому що підприємство отримає найбільший розмір прибутку. Зниження ціни до 30 грн є недоцільним, оскільки призведе до різкого падіння прибутковості. Такий результат свідчить про те, що насичення попиту відбулося за ціною 40 грн і тому подальше зниження ціни вже не може істотно вплинути на збільшення обсягу продажу. Але вибір конкретного варіанта встановлення ціни залежить від наявності вільних виробничих потужностей або можливостей щодо їхнього швидкого введення в дію.
Таким чином, до позитивних сторін методу прямих витрат можна віднести те, що, по-перше, калькулювання витрат тільки в частині їхніх змінних величин значно спрощує облік і підвищує точність розрахунків, а по-друге, цей метод дає змогу віднайти ефективні комбінації витрат, обсягу та ціни і швидко переорієнтувати виробництво у відповідь на зміни ринкової кон’юнктури. Його використання найдоцільніше у випадках, коли існують резерви виробничих потужностей, а також тоді, коли постійні витрати відшкодовуються в цінах, що встановлені на певну базову кількість виробів, а формування цін на основі прямих витрат здійснюється тільки для додаткового обсягу продукції.
Між тим використання цього методу пов’язане з певними труднощами, які зумовлені розподілом витрат, оскільки окрім чисто постійних та змінних витрат, існують змішані типи, так звані умовно-постійні, або умовно-змінні витрати. Прикладом таких витрат є вартість телефонних розмов, де абонентська плата за телефон становить постійну частину витрат, а оплата міжміських переговорів — їхню змінну величину. Крім того, існують витрати, які залишаються постійними в певних межах завантаження виробничих потужностей, а потім зі зміною обсягів виробництва вони стрибкоподібно зростають і знову стають незмінними в певному інтервалі. Така проблема може бути вирішена шляхом використання спеціальних методів розподілу витрат на постійні та змінні, що застосовуються в практиці управлінського обліку: метод найвищої та найнижчої точок, метод кореляції, метод найменших квадратів.
Згідно із сучасним тлумаченням сутності «директ-костінгу» саме розподіл витрат на постійні та змінні є головною характеристикою цього методу. Розроблені різновиди «директ-костінгу» базуються на врахуванні в собівартості змінних витрат (як прямих, так і непрямих), змінних витрат і певної частки постійних витрат (у їх продуктивній частині, яку визначають за ступенем використання виробничої потужності).
-
Використання системи «директ-костінг» в різних країнах світу
Основні ідеї директ-костингу були розроблені у 1936 р. у США, а його фактичне впровадження відбулося у 1953 р.
У Великобританії цей метод дістав назву «marginal costing » — облік маржинальних витрат, а у Франції — «la comptabilite »— маржинальний облік. У США під час характеристики цього методу часто зустрічається термін «veriable costing » — облік змінних витрат.
Усі ці терміни характеризують сутність директ-костингу, що полягає у поділі витрат на змінні та постійні, і, відповідно, у визначенні собівартості продукції через калькулювання лише змінних витрат.
Що ж стосується поняття директ-костинг як обліку прямих витрат, то воно виникло не випадково. На ранніх стадіях практичного застосування цього методу у собівартість продукції включалися лише прямі виробничі витрати, а всі види непрямих витрат списувалися безпосередньо на фінансовий результат. Як наслідок, загальна сума змінних витрат збігалася із сумою прямих витрат, що й знайшло відображення у назві методу.
Оскільки на пізніших стадіях розвитку директ-костинг почав передбачати облік собівартості не тільки в частині прямих змінних витрат, то спостерігається деяка умовність цієї назви.
Визначивши основні ідеї директ-костингу, необхідно перейти до вивчення його варіантів.
Метод (система) директ-костинг має два варіанти:
— простий директ-костинг, заснований на використанні
в обліку даних тільки про змінні витрати;
— розвинутий директ-костинг, при застосуванні якого до собівартості разом із змінними витратами включаються також прямі постійні витрати на виробництво та реалізацію продукції.
Виникнення простого директ-костингу було пов’язано з негативними наслідками розподілу постійних витрат між виробами (не завжди можна було правильно обрати базу розподілу). Нова концепція управлінського обліку дозволила розподілити витрати на постійні та змінні, що дало можливість подолати дві проблеми:
-
усунути вплив зміни обсягу виробництва на собівартість продукції;
-
вибір продукту до виробництва визначається не різницею між ціною та повною собівартістю, а тією частиною постійних витрат, яку він відшкодовує.
Простий директ-костинг базується на таких принципах:
-
витрати розподіляються на постійні та змінні;
-
собівартість продукції обчислюється лише за змінними витратами;
-
визначається маржа зі змінної собівартості (маржинальний дохід) як різниця ціни реалізації та змінної собівартості.
Використання методу (системи) директ-костинг усуває необхідність розподілу накладних витрат, розширює аналітичні можливості обліку, спостерігається процес тісної інтеграції обліку
й аналізу. Недаремно систему директ-костинг називають ще «системою управління собівартістю» або «системою управління підприємством», чим підкреслюється єдність обліку, аналізу і прийняття управлінських рішень.
Отже, основними рисами простого директ-костингу є:
По-перше, класифікація витрат на змінні та постійні, що зумовлює облік та планування собівартості продукції тільки у частині змінних витрат. Постійні ж витрати списують безпосередньо на «Фінансові результати». За змінною собівартістю оцінюються також залишки готової продукції та незавершене виробництво.
По-друге — використання показника маржинального доходу.
Маржинальний дохід — це різниця між доходом від реалізації продукції та змінними витратами. Він покриває загальні постійні витрати, тобто
Маржинальний дохід = Обсяг продажу – Змінні витрати,
і відображає внесок сегмента (продукту, підрозділу) у покриття постійних витрат та формування прибутку підприємства.
Звіти про фінансові результати, що складаються на основі маржинального доходу, багатоступеневі. Вони мають не менше двох розділів: верхній показує маржинальний дохід, а нижній — чистий дохід (французька модель). Якщо змінні витрати поділяються на виробничі та невиробничі, тоді звіт буде трирівневим. У цьому разі на першому етапі визначається виробничий маржинальний дохід як різниця між обсягом реалізованої продукції та змінними виробничими витратами. На другому етапі як різниця між виробничим маржинальним доходом та невиробничими змінними витратами визначається маржинальний дохід у цілому по підприємству. На третьому етапі шляхом віднімання від загальної суми маржинального доходу суми постійних витрат визначають чистий прибуток (американська модель).
Французька модель визначення чистого результату:
Американська модель визначення чистого результату:
По-третє, облік і звітність організуються так, що виникає можливість регулярного контролю даних за такою схемою: Витрати ® Обсяг виробництва ® Прибуток (рис. 1).
На сьогоднішній день система «директ-костінг» активно використовується у світі завдяки своїм перевагам, вона дає можливість оперативніше регулювати постійні витрати, а відтак проводити ефективну політику ціноутворення.
Висновок
Поняття «директ-костінг» було введено в 1936 р. американцем Д. Харрісом. З початку практичного застосування цієї системи до собівартості включалися лише прямі витрати (звідси й назва системи), а всі непрямі списувалися безпосередньо на фінансові результати. В даний система «директ-костінг» передбачає облік собівартості не лише в прямих змінних витрат, але й у частині змінних непрямих витрат. Крім того, у різних країнах ця система одержала різні найменування:
У Німеччині й Австрії — це система обліку граничних витрат, чи облік сум покриття; у США й Великобританії — облік маржинального доходу; у Франції— маржинальний облік.
У зв’язку з цим, у різних країнах і навіть серед фахівців однієї й тієї ж система «директ-костінг» відрізняється не лише за термінологією, але й за визначенням суті даного поняття. Однак усі існуючі визначення об'єднує загальна характерна риса — усі вони як обов'язковий фактор передбачають поділ витрат, що включаються до собівартості продукції й послуг, на змінні й постійні та окремий їх облік.
Отже, «директ-костінг» є системою управлінського (виробничого) обліку заснованою на класифікації витрат на постійні й змінні залежно від обсягу виробництва чи діяльності та передбачає здійснення обліку й аналізу витрат і результатів, а також прийняття управлінських рішень.
Важливою особливістю системи «директ-костінг» є те, що у процесі пізнання можна вивчати взаємозв'язки і взаємозалежності між обсягом реалізації продукції (послуг), витратами (собівартістю) і прибутком та визначати обсяги діяльності підприємства в критичних точках: беззбитковості, мінімального, цільового, максимального прибутку.
Список літератури
1.Нападовська Л.В. Управлінський облік: Підручник для студентів вищ.навч.закл. – К.Книга, 2004. – 544 с.
2. Голов С.Ф. Управлінський облік. Підручник. - К.: Лібра, 2003. - 704 с.
3.Бутинець Ф.Ф.,Чижевська Л.В.,Герасимчук Н.В. Бухгалтерський управлінський облік. – Житомир: ПП «Рута», 2000. 445 с.»
4.: http://buklib.net/component/option,com_jbook/task,view/Itemid,99999999/catid,246/id,10789/
5. http://studentbooks.com.ua/content/view/131/44/1/8/