14273 (567763), страница 2
Текст из файла (страница 2)
витрати на транспортування цукрових буряків, які надходять до цукрових заводів для виробництва цукру за загальною квотою поставки його на внутрішній ринок, відносяться на рахунок цукрових заводів. Витрати на транспортування цукрових буряків, які надходять до цукрових заводів для виробництва цукру понад загальну квоту, розподіляються, виходячи із запропонованого Міжвідомчою комісією з питань регулювання ринку цукру співвідношення цін на цукрові буряки та цукор у межах загальної квоти;
розрахунки з виробником цукрової сировини в межах загальної квоти здійснюються у міру надходження коштів від реалізації цукру на спеціальний рахунок цукрового заводу. В розрахунках за цукрові буряки враховується вартість насіння цукрових буряків, пально-мастильних матеріалів, мінеральних добрив, гербіцидів, наданих у рахунок авансу виробнику цукрової сировини;
цукрові буряки, що надійшли понад кількість, передбачену для виробництва цукру за загальною квотою поставки на внутрішній ринок, переробляються на давальницьких умовах. Вироблені з цих буряків цукор меляса і жом є власністю виробника. Цукор реалізується цукровими заводами за межі України за ціною, яка складається під час його продажу за погодженням сторін;
для забезпечення внутрігосподарських потреб у цукрі виробник цукрової сировини залишає собі 25відсотків цукру, виробленого понад загальну квоту. На цю кількість цукровому заводу зменшується квота цукру, що реалізується на внутрішньому ринку.
4. Державне регулювання ринку цукру України
У відповідності з постановою КМУ від 24.09.1997р. №490 було встановлено з 1 вересня поточного року до 1 вересня наступного року загальну квоту поставки цукру на внутрішній ринок обсягом 1500 тис. тон для задоволення внутрішніх потреб держави.
Цією ж постановою було затверджено Положення про визначення мінімальних цін на цукор та цукрові буряки, в якому встановлено такі терміни та методику розрахунків:
мінімальна оптово-відпускна ціна на цукор - це ціни, нижче якої не дозволяється укладення угод купівлі-продажу цукру, здійснення бартерних та інших операцій з ним на внутрішньому ринку в обсягах, передбачених загальною квотою;
мінімальна закупівельна ціна на цукрові буряки - це нижня межа ціни, що застосовується під час укладення угод купівлі-продажу цукрових буряків для виробництва цукру в межах загальної квоти.
Мінімальні ціни на цукрові буряки визначаються на наступний рік на основі середніх по Україні нормативних витрат на виробництво однієї тони цукрових буряків в заліковій вазі базисної цукристості 16 відсотків і урожайності 300-350 ц/га на умовах франко-поле та мінімального прибутку.
Для визначення фактичних цін реалізації цукрових буряків у разі відхилення їх цукристості від базисної застосовуються відповідні коефіцієнти перерахунку.
Мінімальна оптово-відпускна ціна на цукор визначається на основі нормативних витрат середнього за потужністю цукрового заводу на виробництво однієї тонни цукру стандартної якості на умовах франко-станція відправлення та мінімального прибутку.
Мінімальні ціни на цукор та цукрові буряки формуються разом з визначенням обсягів поставок цукру на внутрішній ринок і необхідних для його виробництва цукрових буряків не пізніше 1 серпня поточного року з метою укладення договорів на наступний, рік.
Між мінімальними цінами на цукор та цукрові буряки щорічно встановлюється коефіцієнт співвідношення. У разі зміни мінімальної закупівельної ціни на цукрові буряки відповідно змінюється і мінімальна оптово-відпускна ціна на цукор, яка визначається за формулою:
де Цц - оптово-відпускна ціна однієї тонни цукру (на умовах франко-станція відправлення);
Цб - закупівельна ціна однієї тони цукрових буряків (на умовах франко-поле господарства);
Κ - коефіцієнт постійного співвідношення мінімальних цін на цукор та цукрові буряки (уточнюється щорічно Міжвідомчою комісією з питань регулювання ринку цукру).
Реалізація цукру за цінами нижче встановленого ріння не допускається.
Вищеназваною постановою КМУ було затверджено Положення про визначення і розміщення квоти на виробництво і поставку цукру та необхідних обсягів цукрових буряків, в якому встановлено наступне:
загальна квота поставки цукру на внутрішній ринок (далі Загальна квота на цукор) - максимальна кількість цукру, яка має бути поставлена на внутрішній ринок з 1 вересня поточного року до 1 вересня наступного року;
місткість внутрішнього ринку цукру - обсяги цукру, що мижуть бути реалізовані протягом одного року з урахуванням попиту;
рівень попиту на цукор - обсяги цукру, забезпечені платоспроможністю населення.
Під час визначання загальної квоти на цукор враховуються такі критерії:
місткість внутрішнього ринку цукру; роздрібна ціна на цукор та закупівельна ціна на цукрові буряки; виробництво цукру в середньому за останні три роки, імпорт його та цукровмісних продуктів; рівень платоспроможності населення; рівень попиту на цукор.
Основою визначення загальної квоти на цукор є місткість внутрішнього ринку цукру. Загальна квота на цукор визначається Міжвідомчою комісією з питань регулювання ринку цукру. Виробництво цукру в обсягах загальної квоти та необхідної кількості цукрових буряків здійснюється за контрактами, укладеними між цукровими заводами і бурякосіючими господарствами.
Цукор, вироблений понад загальну квоту, підлягає вільній реалізації лише за межами держави.
Обсяги поставок цукру на експорт виробництва визначають з урахуванням необхідних ресурсів для виконання зобов'язань за загальною квотою. При цьому використовується такий механізм:
- міжвідомча комісія з питань регулювання ринку цукру визначає фактичне співвідношення між загальною квотою на цукор та його середньорічним виробництвом за попередні три роки і доводить інформацію про показник цього співвідношення і зазначену квоту до Національної асоціації цукровиків;
- національна асоціація цукровиків доводить зазначену інформацію до обласних формувань цукрової промисловості і розміщує квоту на цукор між цими формуваннями, які в свою чергу розподіляють її між цукровими заводами на підставі таких показників: повнота виконання загальної квоти за попередній рік;
- експорт цукру у попередньому році; потужність заводу; середня відстань перевезення буряків; рівень витрат на виробництво цукру та цукрових буряків;
- якість цукру; виробництва цукру з 1 гектара; рівень вилучення цукру з цукрових буряків.
Цукрові заводи на конкурсній основі розміщують між бурякосіючими господарствами загальну квоту на цукор для забезпечення поставок цукрових буряків базисної цукристості в перерахуванні на цукор з метою виробництва цієї продукції для потреб внутрішнього ринку.
Цукрові заводи використовують такі показники для бурякосіючих господарств: середня урожайність за останні три роки; середня цукристість за останні три роки .
Господарства, які виконали зобов'язання за доведеною квотою і мають лишок цукрових буряків, можуть отримати квоту в інших господарствах (за домовленістю сторін).
5. Шляхи поліпшення післязбиральної доробки цукрових буряків
Відомо, що на якість сировини впливає не тільки технологія вирощування чи способи збирання, а й організація доставки буряків на цукрові заводи. Традиційно в Україні коренеплоди доставляють з поля безпосередньо на цукрові заводи (пряма схема) або на проміжні периферійні бурякопункти, на яких вони зберігаються певний період, а потім на переробку їх доставляють залізницею Інколи автотранспортом (змішана схема). При прийнятті рішення про доцільність використання периферійних бурякопунктів необхідно враховувати таку важливу обставину, як їх вплив на якість сировини і її втрати в процесі додаткового транспортування і зберігання. Встановлено, що на цукрових заводах, які не мають жодного бурякоцукрового пункту, втрати сировини становлять 3,5 % загальної маси, при наявності одного пункту - вже 3,8, двох, трьох і більше - понад 4,5 %, Крім того, необхідно враховувати і ту обставину, що сировина, яка надходить з периферійних бурякопунктів, більш забруднена, ніж прийнята безпосередньо на заводські пункти.
Необхідно брати до уваги і те, що утримання (йдеться не про будівництво нових) периферійних пунктів з дуже низьким коефіцієнтом їх використання призводить до великих додаткових фінансових витрат, які в свою чергу впливають на собівартість заготовленої сировини.
Крім підвищення накладних втрат, пов'язаних з утриманням невеликих бурякоприймальних пунктів, їх експлуатація значно знижує рівень використання навантажувально-розвантажу вальної техніки. Так, для приймання і закладання цукрових буряків залежно від їх якості (категорії) на бурякопунктах необхідно мати не менше двох-чотирьох бурякоукладальних машин продуктивністю 300 т буряків за 1 год. Разом з тим, якщо пункт заготовляє лише 300-500 тис. т буряків за сезон, то буртоукладачі не зможуть виконати сезонну норму виробітку, яка становить 40 тис т на машину. Тим більше, що периферійні бурякопункти починають працювати тільки в період масового збирання буряків. Як відомо, буряки, викопані у вересні, малопридатні для зберігання і вивозяться безпосередньо на заводські бурякопункти.
Таким чином, недоцільність додаткових бурякоприймальних пунктів підтверджується незначною їх роллю в загальному обсязі заготівель цукрових буряків, збільшенням середньої відстані перевезень, а також зростанням втрат І погіршенням якості сировини.
Для вирішення транспортної проблеми, яка завжди виникає в процесі збирання врожаю, більш придатне тимчасове (до 15 діб) польове зберігання, яке не втратило своєї актуальності, тому що дає змогу зменшити втрати вирощеного і зібраного врожаю, не допускає погіршення його якості в період між збиранням і вивезенням на цукрові заводи. Наприклад з впровадженням у виробництво шестирядкових високопродуктивних бурякозбиральних комплексів обсяги польового зберігання буряків не тільки не зменшилися, а навпаки, збільшилися, оскільки швидкість збирання врожаю зросла в 1,5-2,8 рази, а кількість буряків, які вивозять в день збирання, залишається такою самою.
Досвід передових господарств країни свідчить, що буряки від комбайна необхідно відвозити на край поля поруч з дорогою і укладати в польові кагати на спеціально вирівняних майданчиках. Щоб буряки не заливало під час осінніх дощів, майданчики роблять на підвищенні, вирівнюють і очищають від гички та буряків. Ґрунт на ньому розпушують дисковими боронами, що підвищує якість підбирання, зберігає буряки від пошкоджень і зменшує засміченість вороху землею. Це дає змогу знизити втрати коренеплодів до 1 % проти 2- 2,3%, які спостерігаються при укладанні їх на непідготовлений майданчик. Розміри таких польових кагатів повинні відповідати типам наявних буряконавантажувачів.
Польові кагати безпосередньо в процесі оформлення необхідно вкривати 20- 25-сантиметровим шаром землі, залишаючи віддушини по гребеню насипу. Якщо ж настають заморозки, то ці віддушини накривають солом'яними матами або землею.
Зберігання в польових кагатах сприяє зменшенню втрат в 2,5-3 рази, а також запобігає підморожуванню коренеплодів при зниженні температури до 6-8 °С. Витрати на створення польових кагатів повністю скуповуються збереженим врожаєм і до того ж оплачуються господарствам цукровими заводами. До речі, в бурякосійних країнах Європейського економічного товариства буряки, як правило, зберігають безпосередньо в господарствах.
Отже, успішне польове зберігання можливе лише за умов правильного вибору місця і попередньої підготовки майданчика під кагати. Коренеплоди повинні бути не пошкодженими, не підмороженими, тургорними, а кількість зеленої маси не перевищувати 3 %. Кагати необхідно вкривати безпосередньо при їх формуванні, постійно доглядати за ними. Тільки при виконанні цих умов втрати будуть на нормативному рівні, а буряки відповідатимуть стандарту.
6. Застосування прогресивних способів зберігання буряків та переробки їх на цукрових заводах
Втрати цукру на стадії промислової переробки в основному відбуваються в процесі заводського зберігання і транспортування заготовлених буряків, а також безпосередньо на заводі у виробничому циклі. Якщо прийняти загальну кількість сахарози, яка міститься в буряках, за 100 %, то у вигляді готової продукції - білого цукру одержують 71,6%, у мелясі - 15,1 %, а втрати на всіх дільницях зберігання, внутрішньозаводського транспортування і переробки - 13,3 %. Якщо диференційовано підходити до втрат, то їх можна поділити на дві групи. До першої належать втрати цукру, які виникають при зберіганні й транспортуванні сировини в межах заводу (7,5 % цукру, який міститься в буряках), У масштабах країни це значить, що ми недобираємо приблизно 0,29 т/га цукру, або 488 тис. т. на всіх цукрових заводах України.
Другу групу утворюють втрати цукру, які виникають безпосередньо при технологічних процесах цукроваріння на заводах. Вони становлять 5,9 % всього заготовленого в буряках цукру, або 0,22 т/га. У масштабах країни це досить значна цифра - близько 400 тис. т. білого цукру, який переходить в жом, фільтраційний осадок і, на жаль, при існуючій технології його практично не можна вилучити з цих продуктів. Проте досвід роботи передових цукрових заводів країни свідчить, що при впровадженні раціональної системи заходів щодо зниження втрат маси буряків і цукру виготовлення цього цінного продукту харчування можна довести до 72,6 %. Отже, значний резерв збільшення виробництва цукру - скорочення втрат у процесі заводського зберігання і переробки коренеплодів на цукор. Саме тому необхідно застосувати таку технологію зберігання, яка б розподіляла буряки за категоріями і строками переробки відповідно до початкових якісних показників. Не можна забувати і про обробку буряків при складуванні на підготовлених майданчиках хімічними препаратами і біологічно активними речовинами (гідрозид малеїнової кислоти, вуглеаміакат, пірокатехін та ін.), що уповільнюють проростання і мікробіологічні процесі і в найближчій перспективі дозволять перейти від зберігання буряків у кагатах до зберігання в стаціонарних механізованих складах.
Буряки ранніх строків збирання доцільно складати в кагати короткострокового зберігання заввишки не більше 2 м і завширшки в основі 8-12 м. Відстань між кагатами повинна становити 6-7 м. Якщо в суху погоду на завод надходить сировина з підвищеною забрудненістю, розміри кагатів доцільно зменшувати па 10-12 %. Бажано застосовувати і системи активного вентилювання в кагатах, а при вологості повітря нижче 80 % обов'язково їх зволожувати. Багаторазове використання вентиляційних систем з перших же днів зберігання дозволить також значно знизити втрати цукру.
Для захисту коренеплодів від морозів кагати необхідно укривати солом'яними і очеретяними матами з застосуванням каркасних металевих ферм, а в листопаді-грудні - рулонними поліетиленовими панелями і карбамідоформальдегідним пінопластом.
Для захисту коренеплодів від високих температур повітря поверхню каратів слід систематично через кожні 2-3 год. зволожувати і при необхідності обробляти вапняним молоком.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
