11230 (567524), страница 2
Текст из файла (страница 2)
Давньосередземноморський тип представлений у найдавнішому могильнику поблизу с. Волоське. Висловлювалося припущення, що поховання в ньому здійснювались ще до початку голоцену степовими мисливцями на бізона, коня та інших стадних травоїдних тварин Північного Причорномор’я (Л. Залізняк). Ця людність характеризувалася довгою, вузькою й високою мозковою коробкою, дуже високим, вузьким, добре профільованим обличчям, різко випнутим носом та високими очними орбітами. На деяких черепах з Волоського могильника помітна також австрапоїдна домішка (прогнатизм, широкий ніс, низькі орбіти). На думку Г. Дебеця, волоська краніологічна серія має аналогії з матеріалами доби мезоліту-неоліту Кенії. Звичайно, це не означає, що люди переселилися на Дніпро зі Східної Африки, хоча, за -словами дослідника, такі речі для віддалених історичних епох «не були чимось надзвичайним». Г. Дебець висловив припущення, що Давньосередземноморський антропологічний тип сформувався в Передній Азії та Закавказзі, після чого його носії мігрували на північ та південь.
Протоєвропейський тип властивий небіжчикам із Василівки І і частині небіжчиків із Василівки III, похованим у зібганому положенні. Вони визначаються високим зростом, доліхокранією, високою мозковою коробкою, значним розвитком рельєфу, широким обличчям, середньої ширини носом, що добре виступає з площини лиця. Подібні морфологічні варіанти були поширені серед мезолітичної людності Центральної та Північної Європи (могильники Гоєдик у Франції, Лепинський Яр у Подунав’ї, Звейнеки в Латвії, Оленячий Острів у Карелії, Попово в Росії), генетичні витоки якої сягають пізнього палеоліту.
У фінальному палеоліті в лісостеповій та степовій зонах України з’явилися вихідці з Верхнього та Середнього Дніпра, які, очевидно, мали риси протоєвропейського типу. Вони витіснили з Надпоріжжя місцеву людність — носіїв культури Східного Гравету Причорномор’я, яким був властивий давньосередземноморський тип. У пониззі Південного Бугу, на Інгулі та у Приазов’ї прибульці змішалися з місцевими племенами (Л. Залізняк). Наслідком цих процесів, пов’язаних із формуванням кукрекської мезолітичної культури, була поява нового антропологічного типу, що характеризується доліхокранією, помірно широким обличчям, середнім за шириною носом. Він представлений невеликою серією випростаних кістяків могильника Василівка III (7 поховань).
Процес формування антропологічного складу мезолітичної людності Наддніпрянщини тривав тисячоліття: міграційні хвилі накочувалися то з півночі, то з півдня, то з заходу, то зі сходу, аж поки північноєвропеоїдний (протоєвропейський) тип не став домінувати у цьому регіоні.
5. Які антропологічні області виокремлюються на етнічних теренах українського народу?
“Кожний народ має три основні корені своєї величезної безписемної історії — антропологічний, лінгвістичний, культурний (або етнографо-археологічний)”.
Розглянемо основні антропологічні особливості українців та їхній зв’язок із характерними особливостями людності, що заселяла Україну з давніх часів. Але для початку з’ясуємо деякі поняття та терміни.
Антропологія — наука про походження, еволюцію, закономірності морфологічної і фізіологічної організації людей, людських рас та поширення їх на земній кулі.
Зачатки наукових знань з антропології з’явилися ще в Давній Греції, але як наука вона сформувалась у середині ХІХ ст. Її основоположниками є французький вчений Поль Брока, в Росії Карл Бер, П. Богданов та ін.
Перші антропологічні описи українців були зроблені в 1779 p. Федором Туманським у дописі до Петербурзької Академії наук та в 1786 p. Афанасієм Шафонським у книзі “Черниговского наместничества топографическое описание”. Обидва автори відзначають неоднорідність антропологічного складу українців.
Наукові дослідження в цій галузі почалися лише у ХІХ ст. Це були праці Коперніцького та Павла Чубинського.
Вагомий внесок в українську антропологію зробив видатний вчений Федір Вовк (Волков), ім’я якого довгий час замовчувалось навіть у фаховій літературі, а якщо й згадувалось побіжно в деяких періодичних виданнях, то неодмінно з ярликом “буржуазного націоналіста”.
Зупинимось докладніше на антропологічних дослідженнях Федора Вовка. Провівши і систематизувавши близько 220 замірів на особах гуцульського походження, він видав книжку “Антропометричні досліди українського населення Галичини, Буковини й Угорщини” (Львів, 1908). Ось що Федір Вовк пише про гуцулів: “Населення це відрізняється етнографічно і лінгвістично настільки, що деякі вчені надавали їм навіть не українське, і навіть не слов’янське походження. Здогади ці цілком фантастичні. Різниця ця більш усього має причиною ізольованість географічного положення гуцульських полонин, яке дало можливість втриматись чимало дечому дуже архаїчному, а може, й деяких впливів західних сусідів — румунів та угрів”. Антропологічні особливості гуцулів такі: високий зріст, переважно темне волосся, хоча є — русяві, очі найчастіше темні (карі), голубих, сірих, світло-зелених очей менше. Федір Вовк робить висновок про, відносну чистоту етносу: “Чорнява раса почала у них змішуватися з білою не дуже давно і ще не зайшла у цьому змішуванню дуже далеко”. У своїх працях дослідник часто порівнює особливості представників різних регіонів. Так, наприклад, гуцули вищі, ніж їхні сусіди бойки і верховинці, а східні українці набагато вищі за галичан, але нижчі за гуцулів. З гуцулами у зрості можуть зрівнятися тільки кубанські козаки (1701 мм). Але тут же він зазначає, що ці обміри зроблені на добірному військовому людові, який історично є нащадком запорозьких козаків. За вимірами Федора Вовка, гуцули найвищі з усіх європейських народів.
У праці “Студії з української етнографії та антропології” він виводить середньоукраїнський антропологічний та етнографічний тип, який найбільше характерний для середньої, а особливо південної смуги України. На думку вченого, українців слід зарахувати до так званої “адріятичної або динарської раси, яку ми воліли би називати слов’янською”.
Динарський антропологічний тип (або раса) поширений у північно-західній Греції (Епір), Югославії (особливо у чорногорців, босанців, південних і центральних сербів), а ряд його рис виявляється у хорватів, а також у більшості словаків, українців Карпатської зони і в ряді районів Чехії, північних румунів.
Звичайно, після Федора Вовка українська антропологія як наука поповнилася новими дослідженнями. Ряд вчених внесли свої корективи в характеристику українського антропологічного типу, проте величезна заслуга вченого та його учнів полягає насамперед у тому, що вони показали українців як єдиний народ, що має однорідний антропологічний тип, з незначними варіантами. І це в той час, коли деякі російські й польські вчені намагалися заперечувати існування єдиного українського народу, зараховуючи українців або до росіян, або до поляків.
Федір Вовк, як і інші прогресивні вчені за кордоном (Реклю, Амі, Денікер), вказував на антропологічну близькість українців до південних слов’ян.
У 30-х роках наукові антропологічні центри в Україні були ліквідовані, а ряд вчених-антропологів репресовані. Майже три десятиліття антропологічні дослідження в Україні не проводилися. Лише в кінці 50-х років, завдяки наполегливості Максима Рильського, Костя Гуслистого та інших вчених при Інституті мистецтвознавства, фольклору та етнографії АН УРСР була створена група антропології.
В 1956-1963 pp. співробітниками цієї групи була організована антропологічна експедиція під керівництвом Василя Дяченка. Деякі зібрані експедицією антропологічні матеріали відрізняються від тих, що зібрані школою Федора Вовка. Наприклад, середній зріст чоловіків-українців збільшився від початку століття на два сантиметри. Кольори очей переважно змішаних відтінків, темнооких найбільше у Карпатах (15-18 % всього населення), а також у деяких районах півдня Полтавщини, Дніпропетровщини, Поділля. Такі розбіжності пояснюються переважно новішою методикою визначення деяких ознак: наприклад, кольору очей, волосся, висоти обличчя (відстані між верхньоносовою точкою та краєм підборіддя) тощо. Отже, в цілому матеріали Федора Вовка і його школи узгоджуються з підсумками роботи експедиції.
У 1965 р. вийшла монографія Василя Дяченка “Антропологічний склад українського народу”, яка і нині залишається чи не єдиним фундаментальним дослідженням з антропології українців. Нині продовжується збирання антропологічних матеріалів для комплексного вивчення походження народів України, в т.ч. кримських татар, гагаузів, караїмів, кримчаків, понтійських греків та ін.
При вивченні антропології слід врахувати такі особливості:
1) Епохальні зміни в антропологічній будові будь-якого етносу, в т.ч. й слов’ян, — це випрямлення нахилу лоба, зменшення зміни рельєфу черепа, форма черепа в ряді випадків стає брахікефальною. Дослідники відзначають більшу масивність черепа і кісток давніх археологічних знахідок порівняно з пізнішими антропологічними типами.
2) Відмінності в давніх і сучасних черепах можуть пояснюватися також рядом механічних і хімічних причин. Залежно від вмісту солей у грунті, вологості, від тиску землі, різних температур кістяки погано зберігаються, іноді зазнає змін їхня будова, розміри (особливо поперечний і висотний діаметр), лоб інколи робиться більш похилим. Такі явища прийнято називати посмертною деформацією.
3) Досягнення антропологічної науки останніх десятиліть дали можливість з достовірною точністю відтворити зовнішній вигляд людини за її черепом. Такі реконструкції належать до галузі прикладної антропології. Хоча ця наука й виробила основні прийоми і методи відновлення обличчя, проте слід врахувати також і можливі похибки при відтворенні зовнішності людини за її черепом. Цікаво, що успіхом увінчалася спроба відновлення портрета скіфського царя Скілура за знайденим черепом при розкопках мавзолею Неаполя Скіфського. Скульптурний портрет, реконструйований Михайлом Герасимовим, збігся із зображенням царя на монеті.
4) Іноді дослідників може ввести в оману спільність антропологічних ознак у далеких за походженням народів. Причиною такої схожості часом бувають подібні природні умови, в яких живуть ці народи. Таке явище прийнято називати конвергенцією. Навіть схожість предметів матеріальної культури не завжди свідчить про етнічну спільність.
Завдання палеоантропології — вивчення процесу формування типу людини з урахуванням епохи та території її існування, порівняння викопної людини з сучасною. Не слід забувати також про тісний зв’язок антропології з гуманітарними науками. Не даремно Михайло Грушевський вказував, що вивчення нашої праісторії мусить спиратися на археологію, антропологію, порівняльне мовознавство, порівняльну соціологію і фольклор.
За даними палеоантропологічних досліджень останніх десятиліть можна з певністю визначити, що населення Подністров’я і Західної України ІІІ тис. до н.е. (трипільська археологічна культура) належало до середземноморського типу: це були вузьколиці люди з тонкими кістками черепа, схожі до мешканців Балканського півострова та Східного Середземномор’я. В курганах степової зони епохи бронзи до початку ІІ тис. до н.е. переважає масивний кроманйонський тип. З цього часу поступово відбувається процес грацилізації (ослаблення рис, характерних для кроманйонського типу): кістки черепа стають тоншими, ширина обличчя зменшується, його рельєф набуває більшої витонченості. Це цілком закономірні зміни. Тому ряд дослідників визнають населення І тис. до н.е. певною мірою спадкоємцями людності попередніх археологічних епох. Так, скіфи Приазов’я і Подніпров’я мають спільний антропологічний тип із своїми попередниками, хоча вже більш витончений. Але сармати (ІІІ ст. до н.е. — ІІІ ст.н.е.) відрізнялися від скіфів брахікефалією, що може свідчити про домішки більш східного типу. Форма мозкової коробки у сарматів округліша, ніж у скіфів. Населення черняхівської археологічної культури (І половина. І тис.н.е.) суттєво не відрізнялося від скіфів, хоча, як відзначають багато дослідників, їхні че репи більш грацильні і трохи меншого розміру. Проте питання етнічної належності черняхівців час від часу викликає дискусії. Причиною цього є найбільш змішаний характер матеріальної культури, а також велика варіантність розмірів і рельєфу черепів, хоча загалом вони дуже близькі до черепів скіфського часу. Отже, є всі підстави вважати черняхівську культуру місцевою (Середнє Подніпров’я), а черняхівський антропологічний тип прийняти за основу при формуванні слов’янського населення.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
