42384 (Течії сучасного мовознавства), страница 2

Прагматика вивчає мовлення в межах загальної теорії людської діяльності. На цьому ґрунті виникло вчення про перформативи (від лат. performo «дію»), під якими розуміють висловлення, рівнозначні дії, вчин­ку. Наприклад: Я оголошую війну; Я клянусь; Я запо­відаю; Я прошу вибачення; Я наказую усунути недолі­ки; Верховна Рада Української РСР, виражаючи волю народу України, прагнучи створити демократичне суспільство, виходячи з потреб всебічного забезпечення прав і свобод людини, шануючи національні права всіх народів, дбаючи про повноцінний політичний, економіч­ний, соціальний і духовний розвиток народу України, визнаючи необхідність побудови правової держави, маючи на меті утвердити суверенітет і самовряду­вання народу країни, проголошує державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах їі території і рівноправність у зовнішніх зносинах (З «Декларації про державний суверенітет України», при­йнятої Верховною Радою 16 липня 1990 р.). Тут дія виражається самим мовленнєвим актом (так, присяга неможлива без проголошення тексту; проголошуючи перформатив, мовець не описує й не називає дію, а здій­снює її). Саме тому перформативне може отримати істиннісну оцінку. Поняття перформатива введено Дж. Остіном. У його концепції це поняття було пізні­ше зближене з поняттям іллокутивної сили, тобто ко­мунікативної спрямованості висловлення.

Отже, прагматика охопила багато проблем, які рані­ше вивчалися в риториці та стилістиці, комунікативно­му синтаксисі, теорії мовленнєвої діяльності, теорії ко­мунікації й функціональних стилів, соціолінгвістиці, теорії дискурсу та ін.

З проблемою комунікації пов'язана низка нових тем, що привернули увагу дослідників в останні роки. Серед них можна назвати такі: лінгвістика брехні (осо­бливо популярна в Німеччині), особистість комуніканта (досліджується типологія мовних особистостей, де виділяють, з одного боку, поняттєво-логічний тип, асоціативний тип і тип «хамелеон», який здатний набу­вати ознак як першого, так і другого типів, а з іншого боку — авторитарний і демократичний типи, а також такі мовні типи, як типовий учитель, типовий профе­сор, типовий лікар, типовий дипломат, типовий сту­дент, типовий телеведучий, типовий українець, грузин, італієць тощо).

Предметом сучасної лінгвістики стали й перешкоди ефективності спілкування, так званий комунікативний шум, комунікативні збої, тобто різноманітні помилки, надто велика метафоричність, неточність вираження думки, паузи, алогізми, непослідовність, обман, незнан­ня особливостей, головно мовної компетентності адре­сата, розбіжність обсягу внутрішнього словника в комунікантів, розбіжність їхніх концептуальних систем, різ­ні психічні особливості комунікантів (емоційність, характер, темперамент, спосіб мислення), розбіжність їх­ніх стратегій мовленнєвої тактики, поведінки, нарешті, зовнішні перешкоди (див.: [Городецкий, Кобозева, Са­бурова 1985; Бацевич 2000; Бацевич 2003; Почепцов 1999]).

Пошуки нових теорій, здатних повніше і точніше описати мову, тривають і нині. Робляться спроби ство­рення цілісної інтегральної концепції мови. Такою теорією, дехто вважає, стане синергетична парадигма мови, в основі якої лежить філософська концепція синергетики [Базылев 1998: 46]. Синергетика — сучасна філософська теорія самоорганізації, новий сві­тогляд, що пов'язується з дослідженням феноменів самоорганізації, нелінійності, глобальної еволюції, з вивченням процесів становлення «порядку через хаос». На думку В. М. Базилєва, синергетика стає джерелом нового — еволюційного і холістичного бачення світу. З огляду на це він уважає, що проблема синергетики мо­ви і мовлення стане однією з центральних проблем мовознавства XXI ст.

Стає очевидним, що мовотворчі тенденції буквально пронизують інтелектуальну творчість, в основі якої — виявлення і використання функціонування мовної системи, когнітивних можливостей мовного моделю­вання реальності.

Використана література

1. Паршин П. Б. Теоретические перевороты и методологический мятеж в лингвистике XX века // Вопр. языкознания. — 1996. — № 2.

2. Бацевич Ф. С. Нариси з комунікативної лінгвістики. — Львів, 2003.

3. Почепцов Г. Г. Теорія комунікації. — К., 1999.

4. Радзієвська Т. В. Текст як засіб комунікації. — К., 1998.

5. Новое в зарубежной лингвистике. Лингвистическая прагматика. — М., 1985. — Вып. 16.

6. Новое в зарубежной лингвистике. Когнитивные аспекты языка. — М., 1988. — Вып. 23.

7. Кубрякова Е. С, Демьянков В. В., Панкрац Ю. Г., Лузина Л. Г. Крат­кий словарь когнитивных терминов. — М., 1996.