42006 (Порівняльні конструкції у творах В. Симоненка), страница 2

У межах речення порівняння різних структурних типів за своїм функціональним навантаженням виступають у ролі таких його членів:

1. Порівняння-підмети як ірреальні порівняння, що виражаються за допомогою модально-порівняльних часток мов, немов, наче, неначе, ніби і под., напр.: У хаті стояв мов чад (Панас Мирний); Неначе сонце засіяло, Неначе все на світі стало моє... лани, гаї, сади! (Т.Шевченко). Специфікою порівнянь-підметів є те, що з формально-граматичної точки зору вони не можуть виражати реального об’єкта порівняння, хоча з функціонально-семантичного погляду такі сполучення сприймаються як вираження об’єкта порівняння, суб’єктом порівняння до якого виступає реальний предмет, явище, особа і т.д. Функція модально-порівняльних часток мов, немов, наче, ніби і под., вживаних безпосередньо перед підметами, охоплює і ірреальність семантики присудка, утворюючи, таким чином, цілком ірреальну порівняльну єдність.

2. Порівняння-присудки різних структурних типів, серед яких безсполучниковими порівняннями вважаємо складені іменні присудки (дієслово-зв’язка "здаватися", "вважатися",+ іменник у формі орудного відмінка), напр.: Село здавалось йому тепер великим морем, що гуділо страшною вісткою про його нічний гріх (Ф.Потушняк). За допомогою модально-порівняльних часток як, мов, немов, наче, неначе, ніби сполучникового походження звичайно утворюються присудки різних структурних типів: а) прості: А Дніпр мов підслухав... (Т.Шевченко); б) складені іменні та дієслівні: А ми хотіли воювати з фальшю, та в праведності стали мов чужі…(Д.Кремінь); А вітер мов хоче вкрасти і віднести у безвість його слова (Ф.Потушняк); в) складні: В мороці нічному стояли ми як тіні (П.Тичина). Специфічною особливістю складених іменних присудків на відміну від всіх інших типів присудків є те, що вони можуть бути реальними порівняннями, якщо вжита модально-порівняльна частка як, напр.: Латинське і троянське плем’я Було як близькая рідня (І.Котляревський), як і присудки, що семантично становлять собою повторення підметів. З точки зору редукції такі утворення виражають тотожність окремого явища, події, факту з еталоном, в якості якого виступає окрема особа або її поведінка, напр.: …в селі хоч сусіди як сусіди…(П.Скунць) в селі хоч сусіди є такі, якими вони мають бути, якими вони можуть бути. Порівняння-присудки інших структурних типів, оформлені за допомогою модально-порівняльної частки як, виступають як ірреальні порівняння, напр.: Ниви, поля – як завмерли (Ф.Потушняк); Се був кривавий сон. Михайло виглядав як труп (О.Кобилянська) [8].

3. Порівняння як головні члени односкладних речень, напр.: Кочубея ніби шпильками кольнуло – сів (Б.Лепкий). На нашу думку, в даних реченнях слід говорити про т. зв. приховане порівняння, виражене порівняльним головним членом односкладного речення, яке утворилося внаслідок редукції з підрядних порівняльних двоскладних речень, в яких утратився корелятивний зв’язок (засобом вираження такого зв’язку були вказівні слова так та такий (-а, -е, -і) та порівняльні сполучники як, мов, немов, наче, неначе, ніби і под.) між головною та підрядною частинами складного речення. Порівняй: Кочубеєві так стало недобре, ніби хтось його шпильками кольнув, – сів. Зазначені порівняння з семантико-синтаксичного погляду являють собою порівняльні предикати стану. Вони, звичайно, ірреальні.

4. Порівняння-обставини способу дії, які є одним із найпоширеніших і найчастіше вживаних функціональних типів порівнянь-членів речення. Серед них виділяємо три структурних типи порівнянь:

4.1. Порівняння, виражені орудним відмінком іменників у функції об’єкта порівняльної конструкції. Орудний відмінок іменників у даних порівняльних конструкціях із семантико-синтаксичного погляду становить собою морфологічний варіант об’єктної синтаксеми, семантичний варіант якої залежить від природи предиката, напр.: Арена звіром заревла (Т.Шевченко).

4.2. Порівняння, виражені прислівниковою формою з по-. У ролі виразно порівняльних обставин способу дії звичайно виступають розглядувані прислівникові форми, що мотивуються іменниками-назвами істот типу: по-дружньому, по-королівськи, по-людськи. З семантико-синтаксичного погляду такі порівняння-обставини способу дії є похідними морфологічними варіантами порівняльних субстанціональних суб’єктних синтаксем, що утворилися внаслідок редукції колишніх складнопідрядних порівняльних речень, напр.: Він думає тільки про велику платню, власну хату, щоб жити по-панськи, менше працювати (Ф.Потушняк); → Він думає тільки про велику платню, власну хату, щоб жити, як пан живе, менше працювати. Що ж до прислівників – обставин способу дії розглядуваного типу, що мотивуються іменниками-назвами не осіб, то в них порівняльна семантика менш виразна. З структурно-семантичного погляду такі порівняльні утворення є морфологічними варіантами похідних локативних та часових синтаксем, що утворилися внаслідок трансформації складних структур у прості, напр.: ...вона продовжує співати по-степовому (О.Гончар) → …вона продовжує співати, як співають у степу; Сонце осіннє по-літньому блиска... (М.Рильський) → Сонце осіннє блискає, як улітку.

4.3. Порівняння, виражені порівняльними зворотами із сполучниками як, мов, немов, наче, неначе, ніби і под. За своєю структурою вони можуть бути непоширеними і поширеними. Засобами їх вираження звичайно виступають: а) іменники в називному відмінку із зазначеними сполучниками, напр.: Віз, як стріла, полетів дорогою (Ф.Потушняк); Вже пролетів, немов пташка зальотна, Весняний той час... (Леся Українка). З семантико-синтаксичної точки зору непоширені порівняння зазначеного виду являють собою похідні утворення від субстанціональних суб’єктних синтаксем, поширені – сполучення атрибутивних і суб’єктних синтаксем; б) іменники в непрямих відмінках із порівняльними сполучниками, напр.: На великдень баба убрала Петрика, як паву... (М.Черемшина); Тесляр на наймичку свою, Неначе на свою дитину, Теслу, було, і струг покине Та й дивиться... (Т.Шевченко). Непоширені порівняння зазначеного виду з семантико-синтаксичного погляду є трансформами об’єктних синтаксем, що утворилися внаслідок редукції складнопідрядних порівняльних речень, а поширені являють собою сполучення атрибутивних і об’єктних синтаксем; в) прикметники, дієприкметники та дієприкметникові звороти, які в семантично неелементарному простому реченні виступають як вторинні предикатні синтаксеми і у межах дієприкметникового звороту сполучаються з об’єктними синтаксемами – конкретизаторами порівняльного значення, напр.: Тіло боліло, як попечене... (Панас Мирний); ...тільки білі берези ясно та виразно лисніли, неначе обшиті білим полотном та облиті рожевим соком (І.Нечуй-Левицький); г) дієприслівники та дієприслівникові звороти, яким властива додаткова предикативність, тобто такі порівняльні структури, які є редукованими утвореннями із складних порівняльних речень, у яких дієприслівник виступав дієсловом і виконував роль другорядного присудка, напр.: Се було саме збіжжя Івоніки, через яке йшла стежкою і яке час від часу гладила верхи рукою, мов голублячи його до себе (О.Кобилянська) …через яке йшла стежкою і яке час від часу гладила верхи рукою так, мов голубила його до себе; ґ) прислівники в поєднані з порівняльними сполучниками, напр.: Він спер голову на руки і глядів, немов безтямки, вперед себе (О.Кобилянська) [8; 191].

5. Порівняння-обставини міри й ступеня, які звичайно виражаються порівняльними зворотами з сполучниками як, ніж, мов, немов, наче, неначе, ніби. Серед них за своїм семантичним навантаженням відзначаються порівняльні конструкції зі сполучником ніж, які одночасно виражають порівняння і протиставлення, напр.: Немає Мудріших, ніж народ, учителів (М.Рильський). Але порівняння – обставини міри й ступеня найчастіше виражаються називним відмінком іменників (рідше субстантивованих займенників та прикметників) із порівняльними сполучниками як, мов і под. і відносяться до прикметників (дієприкметників) у ролі іменних частин присудків. Із семантико-синтаксичного погляду такі порівняння являють собою похідні утворення від субстанціональних синтаксем підрядних порівняльних речень, ускладнені в поширених структурах атрибутивними синтаксемами, і виступають як конкретизатори предикатних синтаксем, напр.: А ти була, як мрія, неповторна... (В.Симоненко); Бачили його не раз, не могли досить налюбуватися його красою, та нині він їм чомусь ще кращим здавався і ще дорожчим серцю, ніби хтось близький... (Б.Лепкий). Порівняння – обставини міри й ступеня можуть бути виражені й непрямими відмінками іменників у сполученні з порівняльними сполучниками. Такі обставини теж можуть відноситися до іменної частини присудка, вираженої якісним прикметником, і до обставин, виражених якісним прислівником. У цих випадках вони є уточнюючими відокремленими обставинами міри й ступеня. У семантико-синтаксичній структурі речення такі порівняння є похідними утвореннями як від об’єктних, так і від локативних синтаксем колишніх підрядних порівняльних речень, напр.: ...у Кочубеєвих сінах зробилося сумно, як на поминках... (Б.Лепкий); ...з другого боку мигне зелена блискавка, і Миколине лице стає зелене, неначе в утопленика (І.Нечуй-Левицький).

6. Порівняння-обставини причини й мети, які виділяються нами як один функціональний різновид порівняльних конструкцій, оскільки, за нашими спостереженнями, розмежувати порівняння-обставини причини й порівняння-обставини мети в більшості випадків буває дуже важко, а іноді навіть неможливо, що пояснюється, по-перше, подібністю засобів їх вираження, а по-друге, взаємодією синтаксичних відношень причини й мети в одній порівняльній конструкції. У функції порівнянь-обставин мети простежуються ірреальні порівняння із сполучниками мов, немов, мовби, ніби тощо, виражені найчастіше дієприслівниковими зворотами або, зрідка, іменниками в непрямих відмінках. При цьому дієприслівники виступають тільки у формі недоконаного виду і специфікою таких порівняльних конструкцій є те, що їх на сучасному етапі розвитку мови можна трансформувати в складнопідрядні порівняльні речення з підрядними мети, напр.: ...сперлась на хвилину об паркан, мов відпочиваючи (О.Кобилянська) ...сперлась на хвилину об паркан для того, щоб відпочити. Порівняння – обставини мети виражаються зрідка й порівняльними зворотами, що складаються з іменників у непрямих відмінках і порівняльних сполучників. Такі порівняльні цільові синтаксеми, на думку І.Р.Вихованця, передбачають наступність у плані часової перспективи, виражають гіпотетичну модальність бажаності здійснення явища, що виступає бажаним наслідком, напр.: І вона потай від своїх побігла, немов за ділом, до Кандзюбихи (М.Коцюбинський).

Порівняння-обставини причини теж виступають ірреальними порівняннями і виражаються, як правило, дієприкметниковими і дієприслівниковими зворотами, а також іменниками у поєднанні з ірреальними порівняльними сполучниками мов, мовби, немов, наче, неначе, ніби і под. Порівняння – обставини причини, виражені дієприкметниковими зворотами, вживаються, звичайно, в постпозиції до головної частини речення або між підметом і присудком. Характерною особливістю дієприкметникових порівняльних зворотів, що мають обставинне значення причини, є те, що у їх складі вживаються тільки пасивні дієприкметники, напр.: ...вона сиділа бліда, залякана, мов винувата якимсь важким гріхом... (І.Франко). Зрідка можливі випадки вживання дієприкметникового порівняльного звороту у функції обставини причини і у препозиції до основної частини речення, яка, однак, для нього не характерна, напр.: Неначе засоромлений, перескочив вузький шанець... і відійшов скоро (О.Кобилянська). Порівняння – обставини причини виражаються також непрямими відмінками іменників у поєднанні з ірреальними порівняльними сполучниками. Навколо порівняльних сполучників групуються прийменники, які передають додаткові семантичні відтінки походження явища, результативної причини, що сприяє здійсненню певного наслідку тощо, напр.: У купу вівці збились. Немов із холоду, ягнятко на руки полізло (П.Тичина); Земля застогнала, наче від тяжкого болю (Фольклор).

7. Порівняння-означення, які можуть виражатися як безсполучниковим способом, так і сполучниковим порівняльним зворотом. Безсполучникові порівняння, виражені прислівниковою формою з по-, виступають у багатьох випадках як уточнюючі порівняння з відтінком міри й ступеня, хоч і не виділяються комами, напр.: Краєчок його повіки набух від спеки і пилу, а чорні, по-дівочому довгі вії виділяються, як в дорослого (М.Стельмах). Сполучникові порівняння-означення можуть бути як непоширеними, так і поширеними. Найтиповішими засобами їх вираження виступають: а) іменники в називному відмінку, які звичайно вживаються в постпозиції до атрибутивних синтаксем і виступають ускладнювачами не тільки формально-синтаксичної, але й семантико-синтаксичної структури речення, напр.: І хай рожевий, наче мрія, птах мені співає в золотих житах (Д.Кремінь); Витривалий, мов лісна звірина, був загартований проти всяких утяжливостей природи... (О.Кобилянська); б) іменники в непрямих відмінках, напр.: Ви щасливі, холоднії зорі, ясні, тверді, неначе з кришталю (Леся Українка); в) відокремлені прикметники, що виступають у ролі уточнюючих членів речення. У семантико-синтаксичній структурі речення такі порівняльні атрибутивні синтаксеми виступають конкретизаторами атрибутивних відношень, напр.: Між м’якими зеленими, ніби оксамитовими, берегами в’ється гадюкою Раставиця... (І.Нечуй-Левицький); г) дієприкметники і дієприкметникові звороти, напр.: Не такі дочки у Василя Семеновича: якісь циганочки повдавалися! З чорними очима, з довгими, як кендюхи, носами, з циганським кучерявим волоссям, а чорні ж то чорні, як у сажу вимазані! (Панас Мирний); ...усміхаючись своїм, ніби позиченим, усміхом, вийшла на ганок (Б.Лепкий).