41755 (Мовознавство як наука), страница 2

Прозорим є зв'язок мовознавства з літературо­знавством. Мова є першоелементом літератури, її будівельним матеріалом. Тому мовознавство настіль­ки тісно переплетене з літературознавством, що вони об'єднані в одну комплексну науку — філологію. Від­мінність між мовознавчим і літературознавчим під­ходами до вивчення мови художнього твору, на думку В. В. Виноградова, в тому, що лінгвіст іде у вивченні мови художнього твору від мовних одиниць і катего­рій, їх організації до художньо-естетичного змісту твору, а літературознавець, навпаки, — від ідейно-художнього змісту до його втілення засобами мови. З мовознавст­вом і літературознавством (філологією) тісно пов'яза­на герменевтика — мистецтво тлумачення текстів, учення про принципи їх інтерпретації, розуміння.

Із природничих наук мовознавство пов'язане з біо­логією, анатомією, фізіологією, психологією, медици­ною, географією, семіотикою, фізикою, математикою, кібернетикою, інформатикою.

Ще на початку XIX ст. представники порівняльно-історичного мовознавства, зокрема А. Шлейхер, застосу­вали дарвінську теорію еволюції, що стало основою на­туралістичного напряму в мовознавстві. На сучасному етапі зв'язок мовознавства з біологією засвідчується американською генеративною лінгвістикою (Н. Хомсь-кий та його послідовники), особливо гіпотезою вродже­них мовних структур. Дослідження можливого спадко­вого характеру мовних здібностей людини, що пов'яза­но з проблематикою глотогенезу, та ідея моногенезу мови також спираються на біологічне підґрунтя. З іншого боку, дешифрування генетичного коду базуєть­ся на засвоєнні біологами досвіду мовознавства і на типологічних аналогіях зі структурою природної мови, які вивчають генетики і лінгвісти.

Анатомічні знання потрібні мовознавцеві для ви­вчення будови і функціонування мовного апарату лю­дини, а без знань фізіології (робота мозку, нервової системи) неможливо пояснити не тільки творення і сприйняття звуків, а взагалі породження і сприйняття мовлення. Та й сама структура мови багато в чому зумовлена фізіологічними особливостями людини, мож­ливостями людського організму. Нині у мовознавстві стали застосовувати фізіологічні методи дослідження (методика фізіологічних реакцій).

Давню традицію взаємозв'язків засвідчують мово­знавство і психологія — наука про процеси й законо­мірності психічної діяльності. Психологічні теорії мови набули поширення у другій половині XIX ст. (психоло­гічний напрям у мовознавстві представлений такими відомими німецькими лінгвістами, як Г. Штейнталь, В. Вундт, і видатним українським мовознавцем О. Потеб­нею). У 50-ті роки XX ст. на стику мовознавства і психо­логії виникла психолінгвістика — наука, яка вивчає процеси формування і сприйняття мовлення. Взаємо­проникнення мовознавства і психології зумовлене тим, що функціонування мови є наскрізь психологічним. Процес мовного спілкування, сприйняття, розуміння мовлення неможливо пояснити без психології. Більше того, вся мовна система зберігається у психіці, у свідо­мості людини. Багато семантичних процесів (метафо­ричні, метонімічні переноси, зближення значень та ін.) пояснюються законами асоціації, бо зв'язок предмета з його назвою має психічний характер.

Останніми роками пожвавилися зв'язки мовознав­ства з медициною. Медики використовують мовні факти для діагностики захворювань, а мовознавці ко­ристуються медичними даними для прогнозування мовленнєвої поведінки. На стику медицини і мово­знавства виникла нейролінгвістика — наука, яка на основі лінгвістичних даних вивчає функції і зони цен­тральної нервової системи, пов'язані з мовою (в нормі й патології). На межі мовознавства і психіатрії знахо­дяться дослідження особливостей мовлення при різ­них видах психічних захворювань. Для розуміння особливостей фізіології людини мова відіграє особливу роль, що нині враховується у психотерапевтичній практиці (тексти для самонавіювання тощо).

Зв'язок мовознавства з географією полягає у вико­ристанні поряд з історичними географічних даних для встановлення давніх місць поселень певного народу (до­історичної прабатьківщини), у зверненні до географії під час дослідження топоніміки, мовних контактів тощо. Зв'язок цих двох наук зумовив появу наприкінці XIX ст. нового розділу в мовознавстві — лінгвогеографії, пред­метом якої є дослідження територіального поширення мовних явищ і нанесення їх на карту у вигляді ізоглос.

Семіотика — наука про загальні властивості знаків і знакових систем — спирається на багато ідей і резуль­татів мовознавства, а мовознавству дає нові погляди на мову й методи її дослідження. Вона вивчає мову в одно­му ряду з іншими знаковими системами (математич­ними знаками, різних видів сигналами, жестами, мімі­кою, музикою, живописом тощо). Аспект бачення й осмислення мови в семіотиці відмінний від лінгвістич­ного. Лінгвістика розглядає мову в різноманітних ас­пектах, а семіотика вивчає тільки загальні властивості знаків.

Зв'язок мовознавства з фізикою, а саме з таким її розділом, як акустика, найпомітніший у вивченні зву­ків. Такі характеристики звуків, як висота, сила, трива­лість, тембр є власне фізичними. Крім того, сучасна експериментальна фонетика для спостережень вико­ристовує електроакустичні прилади (осцилографи, спек­трографи, інтонографи тощо, а також прилади, які фік­сують артикулювання звуків).

Мовознавство є тією гуманітарною наукою, яка пер­шою стала використовувати математичні методи для дослідження свого об'єкта — і для одержання, і для оформлення (запису) своїх результатів. Особливого поширення в мовознавчих дослідженнях набула ста­тистика та побудова моделей і графіків. Помітним яви­щем у лексикографії стали частотні словники.

Оскільки розвиток і функціонування мови, структу­ра різноманітних мовленнєвих ланцюжків, використан­ня мовних одиниць і категорій підпорядковуються не жорстким, а ймовірнісним закономірностям, то для їх вивчення стали застосовувати математичну теорію ймовірностей. Такі поширені в лінгвістиці поняття, як частота, коливання частот, вибірка, середня вибіркова частота запозичені з математики. Для формального опису мов ефективно використовують поняття і методи математичної логіки. Усе це свідчить про виокрем-

лення в мовознавстві такої стикової дисципліни, як математична лінгвістика.

Значно пожвавилися останнім часом зв'язки мово­знавства з кібернетикою — наукою, яка математично обґрунтовує закони, що керують діями живих організ­мів і машин-автоматів (роботів). На стику мовознавст­ва й кібернетики виникла кібернетична лінгвістика, яка розглядає мову як одну з керувальних і керованих систем. Мова є природною і надзвичайно потужною кібернетичною системою.

Алгоритми автоматичного (машинного) перекладу — результат співпраці мовознавців й інженерів. Виник­нення обчислювальної (комп'ютерної, інженерної) лінгвістики, предметом якої є вивчення мови, пов'яза­не з можливостями машинної обробки та переробки інформації, що міститься в одиницях мови, й інформа­ції про саму мову, її будову, функціонування, є наслід­ком контактування мовознавства і кібернетики.

Теорія інформації, або інформатика (її розгляда­ють то як самостійну науку, то як складову частину кібернетики), вивчає проблеми передавання, прийман­ня, зберігання, перетворення і обчислення інформа­ції, її власний об'єкт — функціонування інформації в системах «людина — людина» і «людина — маши­на — людина». Водночас одним із об'єктів вивчення теорії інформації є мова як засіб зберігання, переробки і видачі інформації. Крім того, теорія інформації зми­кається з лінгвістичним забезпеченням інформаційних систем. Зв'язок мовознавства з теорією інформації по­значився на використанні її понять у лінгвістичних дослідженнях. Зокрема, такі поняття, як код (спосіб за­пису повідомлення), біт (одиниця виміру інформації), надлишковість (різниця між граничною можливістю коду і середнім обсягом передаваної інформації), ентро­пія (міра невизначеності обсягу недостатньої інформа­ції, яка залежить від кількості знаків у коді й імовір­ності їх появи в тексті) та багато інших стали лінгвіс­тичними термінами.

Отже, серед явищ, які є об'єктами різних наук, важко знайти такий об'єкт, який хоча б віддалено нагадував людську мову. Мову можна вивчати з найрізноманітні­ших поглядів і в найрізноманітніших аспектах. Багато-аспектність дослідження мови зумовлена її складністю. Саме тому сучасне мовознавство являє собою комплекс численних дисциплін і напрямів, які то зближуються і перехрещуються, то розходяться. Мовознавство стало фундаментальною когнітивною наукою з надзвичайно широким прикладним спектром.

4. Прикладне мовознавство

Стрімкий науково-технічний розвиток, який став особливо помітним у другій половині XX ст., характе­ризувався тим, що наука і техніка входили в усі сфери людської діяльності. Лінгвістика з периферійної науки стала однією з найвагоміших.

Суттєвою особливістю сучасної науки загалом і мо­вознавства зокрема є прагнення до фундаментальних теоретичних досліджень. Водночас з теоретичним по­глибленням пізнання свого об'єкта наука розширює сферу практичного застосування своїх результатів. Так, саме в другій половині XX ст. виникають такі нові галузі мовознавства, як лінгводидактика, інтерлінгвіс­тика, обчислювальна, інженерна лінгвістика тощо, які належать до галузі прикладної лінгвістики.

Прикладна лінгвістика — напрям у мовознавстві, який опрацьовує методи розв'язання практичних завдань, пов'язаних із використан­ням мови, і зорієнтований на задоволення суспільних потреб.

До традиційних проблем прикладної лінгвістики належать укладання словників, розробка алфавітів і систем письма, транскрипції усного мовлення та транс­літерації іншомовних слів, лінгвістичне обґрунтування викладання рідної та іноземних мов, переклад з однієї мови на іншу, стандартизація й уніфікація науково-тех­нічної термінології, укладання спеціальних лінгвістич­них довідників, створення штучних мов, удосконалення орфографії і пунктуації, мовна культура тощо.

До нових проблем прикладної лінгвістики належать автоматичний (машинний) переклад, створення інфор­маційних мов, автоматичне анотування та індексуван­ня документів, лінгвістичне забезпечення роботи ін­формаційних систем, автоматична переробка текстової інформації, лінгвістичне забезпечення автоматичних систем управління (АСУ), автоматичний аналіз (роз­пізнавання) й автоматичний синтез тексту та ін. Прик­ладна лінгвістика тісно пов'язана з математикою, кі­бернетикою та інформатикою.

Найважливіші проблеми прикладного мовознавства — машинний переклад та інформаційна служба.

Проблемі машинного перекладу вже майже 50 ро­ків. Першого робота-перекладача демонстрували в 1954 р. у Нью-Йорку. Він перекладав окремі фрази з російської мови на англійську. Однак оптимістичні заявки вчених щодо можливостей автоматичного пе­рекладу не справдилися. Поки що результати в цій га­лузі скромні. Пояснюється це багатьма труднощами, які на сучасному етапі важко подолати. Головні з них пов'язані з тим, що машина зовсім по-іншому, ніж мо­зок людини, сприймає мову і не може так, як людина, здійснювати аналіз і синтез тексту. Це зумовлено, по-перше, асиметрією мовних знаків і мовлення загалом (неоднозначність слів і фраз, невідповідність між смис­ловим і формальним членуванням речень тощо). Лю­дина за кожною фразою бачить ситуацію, машина — ні. По-друге, машина поки що не вміє визначати зв'яз­ки слів, особливо у разі вільного порядку слів, і син­тагматично членувати фрази, які поза ширшим кон­текстом допускають варіативність. Нині машинний переклад залишається проблемою, хоча створено чи­мало програм перекладу нескладних текстів у США, Великобританії, Франції, Чехії, Росії, Україні та інших країнах. Створені також синтезатори мовлення, але й вони не досконалі. Існує думка, що з часом машини зможуть перекладати ділові й наукові тексти. Що ж стосується художніх, особливо поетичних, текстів, то і в далекому майбутньому їх переклад буде непідвладний машині.

Однією з актуальних проблем прикладної лінгвіс­тики є проблема інформаційної служби, точніше проб­лема лінгвістичного забезпечення інформаційно-пошу­кових систем машинного типу, метою яких є зберіган­ня, пошук і видача інформації. З проблемою пошуку інформації пов'язані питання компресії тексту й авто­матичного реферування. Тут велике значення має ста­тистика. «Читаючи» текст, машина відбирає найчас-тотніші слова і, комбінуючи їх за певними правилами, складає анотацію.

Незважаючи на нерозв'язані питання і недоскона­лість сучасних програм, машина і нині полегшує працю лінгвіста. Вона зберігає в пам'яті текстові ілюстрації значень слів, може розташувати слова за алфавітом, дати оточення кожного слова, підрахувати частоту вживання слова тощо. Так, за допомогою машини був створений «Частотний словник російської мови» за редакцією Л. М. Засоріної. Машина опрацювала мільйон слововживань, що не під силу й великому колективу науковців.

У нашій країні створено Український мовно-інфор­маційний фонд Національної академії наук, завданням якого є організація автоматизованої системи для укла­дання одномовних українських та двомовних (пере­кладних українсько-іншомовних й іншомовно-україн­ських) словників. У цьому фонді готується фундамен­тальна академічна електронна лексична картотека, яку невдовзі зможуть використовувати мовознавці для сво­їх теоретичних досліджень.

Дані лінгвістики застосовують також у військовій справі. Зокрема, створюється особлива командна мо­ва, яка за широкого використання технічних засобів дає можливість у складних умовах ведення бойових дій ефективно здійснювати зв'язок з підрозділами (див. про це: [Колгушкин 1970]). Лінгвістичні знан­ня стають у пригоді й фахівцям, які займаються коду­ванням і дешифруванням. Встановлені лінгвістикою факти використовують і в такій, здавалось би, далекій від неї сфері, як медицина. Йдеться передусім про лікування порушень роботи ділянок головного мозку, які керують мовленням (докладніше див.: [Лурия 1975]).

Окреслені міждисциплінарні зв'язки мовознавства і деякі аспекти прикладної лінгвістики засвідчують значне зростання питомої ваги мовознавства в системі сучасних наук і надзвичайно широкий спектр його практичного застосування. Існує думка, що XXI ст. бу­де віком кібернетики і лінгвістики.

Використана література

1. Білецький А. О. Про мову і мовознавство. — К., 1996. — С 11—18, 125—130,171—172.

2. Березин Ф. М., Головин Б. Н. Общее языкознание. — М., 1979. — С. 7—49, 279—292.

3. Звегинцев В. А. Очерки по общему языкознанию. — М., 1962. — С. 89—113.

4. Ахунзянов Э. М. Общее языкознание. — Казань, 1981. — С. 4—17.

5. Общее языкознание/ Под общ. ред. А. Е. Супруна. — Минск, 1983. — С. 6—22.